Порядок формування депозитних ресурсів комерційного банку

Переважна частина ресурсів банку формується за рахунок за­лученого капіталу.

Залучений капітал (кошти) – це кредиторська заборгованість банку, яка має бути погашена у визначений термін.

Залучені кошти банків поділяються на депозитні й недепозитні (запозичені). Банки залучають вільні грошові кошти головним чином шляхом виконання депозитних операцій, у процесі яких використовуються різні види банківських рахунків.

Депозит (вклад) – це грошові кошти в національній та іноземній валюті, що передані їх власником або іншою особою за його дорученням в готівковій або безготівковій формі на рахунок власника для зберігання на певних умовах.

Під час здійснення депозитної операції виконуються такі опе­рації: відкриття та реєстрація депозитного рахунку, залучення грошових коштів на депозит, вилучення коштів з депозиту, нара­хування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам, повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Дана операція оформляється договором банківського вкладу (депозиту) у письмовій формі, за яким банк, що прийняв від вкладника або для нього грошову суму, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій І юрмі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

за категоріями вкладників

• депозити суб'єктів господарської діяльності;

• депозити фізичних осіб;

• депозити банків;

за строками використання коштів

•депозити до запитання;

•строкові депозити.

Депозити до запитання – це кошти, що залучені на депозит без ви­значеного строку погашення та поповню­ються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах.

Строкові депозити – це кошти, які розміщені у банку на термін не менше від одного місяця і можуть бути знятими після закінчення цього строку або після попереднього повідомлення банку.

Строкові депозити мають такі особливості:

• чітко встановлений строк зберігання;

• оформляються депозитною угодою;

• не використовуються для здійснення поточних платежів;

• при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції;

• особливість нарахування та сплати процентів.

У банківській практиці використовується три методи визна­чення кількості днів для розрахунку відсотків:

1. Метод «факт/факт» — при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці та році;

2. Метод «факт/360» — при розрахунку суми відсотків береться фактична кількість днів у місяці, але умовно в році — 360 днів.

3. Метод «30/360» — враховується умовна кількість днів у місяці — ЗО та у році — 360.

Незалежно від методу проценти на банківський вклад нарахо­вуються від дня, наступного за днем надходження грошей у банк, до дня, який передує їх поверненню вкладникові.

Комерційні банки можуть здійснювати нарахування процентів вкладникам як за простими, так і складними відсотками. Прості відсотки є традиційним методом нарахування процентного до­ходу і обчислюються за формулою:

К = Р х г х п / Т х 100,

де К — сума процентних платежів за період у п днів;

Р — сума номіналу депозиту;

г — річна відсоткова ставка;

п — кількість днів розрахункового періоду;

Т — максимальна кількість днів у році за умовами договору.

Процентна політика є формою грошово-кредитної політики, яку здійснює центральний банк, підвищуючи чи знижуючи про­центні ставки позичкового капіталу. Вплив центрального банку на рівень і структуру процентних ставок відбувається через без­посереднє встановлення ставок по кредитах центрального банку, які є певним орієнтиром для інших ринкових ставок, у тому числі за депозитами.

• регулювання центральним банком ринку іноземних капіталів передбачає встановлення максимальних і мінімальних розмірів процентних ставок за іноземними депозитами у вітчизняних банках;

• підвищена норма резервів робить дорожчими залучені ресурси, що зумовлює банк шукати їх в іншому місці, наприклад на ринку міжбанківських кредитів.

Однією із форм строкових депозитів є сертифікати.

Сертифікат – це цінний папір, що може використовуватися його власником як платіжний засіб і обертатися на вторинному ринку цінних паперів.

Сертифікат (крім іменного) може бути достроково проданий власником іншій особі, при цьому обсяг ресурсів банку не зміню­ється, тоді як дострокове вилучення власником строкового вкла­ду означає для нього втрату прибутку, а для банку — втрату час­тини ресурсів.

Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

• спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

• спосіб оформлення (іменні і на пред'явника);

• термін обертання (строкові і до запитання);

• умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Сертифікати бувають депозитними та ощадними.

Депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит.

Ощадний сертифікат – документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень.

Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку.

В ощадній книжці вказуються найменування і місцезнахо­дження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також зали­шок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощад­ної книжки у банк.

Дата добавления: 2014-01-07