Креслярський метод проектування

Найбільш відомим методом проектування шляхом є створення креслень в певному масштабі.

Принципова різниця між цим загальноприйнятим методом розробки форм та методом еволюції форм в кустарних виробництвах полягає в тому, що тут пошук методом спроб та помилок відокремлений від виробництва, експерименти та видозміни відбуваються на масштабному кресленні (макеті), тобто на просторовій моделі а не на виробі. Таке відокремлення теоретичної розробки від практичного виготовлення виробу мало ряд важливих наслідків:

1. Стало можливим задавати розміри виробів до його виготовлення, а це дозволило розділити працю по виготовленню окремих частин між кількома виконавцями.

2. Переваги, пов’язані з викреслюванням виробу до його виготовлення, забезпечили можливість створення виробів занадто великих, щоб вони були створені одним ремісником (кораблі, будинки). Добитись взаємного збігу частин, що виконані різними ремісниками можна лише тоді, коли заздалегідь задані основні розміри.

3. Розподіл роботи, що виник разом з масштабним кресленням дав можливість не тільки збільшити розмір і складність виробів, але і темп їх виготовлення. Виріб, на який у ремісника пішло б кілька днів, розбивається на мілкі стандартні деталі, виробництво яких може виконуватись одночасно, що займає значно менше часу.

Можна зауважити, що перехід до проектування виробу (в даному випадку за допомогою креслень) приводить до того, що основна частина труднощів і радощів творчості переходить з виробничої сфери і випадає на долю нового виду працівників, тих хто виконує креслення. “Проектування” або “конструювання” виділяється в окрему професію. І в першу чергу таке розділення відбулось в будівництві.

Коли геометричні аспекти виробництва зведені до креслень, у проектувальника з’явилось значно більше можливостей уявити кінцевий виріб ніж реміснику. Він може побачити виріб в цілому, маніпулювати ним і нічого — ні брак даних, ні страх вартісної переробки самого виробу — вже не заважають йому вносити в конструкцію принципові зміни.

Разом з тим слід відмітити, що над кресленням може працювати лише одна людина, і всі ситуації яким повинна задовольнити конструкція (споруда), доводиться тримати в одній голові. Тому на ранніх стадіях проектування креслярським способом роботу веде одна людина, головний архітектор (конструктор). Тільки тоді коли сформульовані основні задачі та знайдені задовільні рішення цих проблем, можна розділити роботу між кількома виконавцями.

Послідовність етапів інженерного конструювання в 1962 році описав дослідник методів проектування Азімов, і практично ту ж послідовність для архітектурного проектування приводить королівський інститут британських архітекторів. За різною і дещо умовною термінологією ми бачимо, що методики досить подібні. В обох випадках проектування починається з сприйняття інформації, на основі чого вибудовується деяких комплекс альтернативних рішень. На другому етапі відбирається одне з рішень для дальшої розробки. Коли ця конструкція продумана настільки, що задовольняє головного архітектора (конструктора), починається робоче проектування, під час якого працюють багато спеціалістів.

етап	Інженерне конструювання (згідно Азімову)	Архітектурне проектування (королівський інститут британських архітекторів)
	Оцінка здійснення. Відшукання комплексу концепцій, що піддається здійсненню	1. зародження ідеї 2. можливість здійснення 3. ескізні пропозиції
	Ескізне проектування Відбір і розробка оптимальної концепції	4. принципове вирішення планувань
	Робоче конструювання Інженерний опис конструкції	5. робоче проектування
	Планування Оцінка і зміна концепції в відповідності з вимогами виробництва	6. виробнича інформація 7. специфікація матеріалів 8. збір заявок на підряди 9. організація будівництва 10. будівельні роботи 11. завершення робіт 12. зворотній зв’язок

Але як вже відмічалось вище традиційні методи проектування в умовах сучасних урбанізованих міст, шаленого ритму життя, застосування нових матеріалів та конструкцій, розвитку інформаційних технологій вже не в стані задовольнити як споживача – інвестора так і архітектора.

Які ж сторони традиційних методів проектування можна вважати такими, які не відповідають сучасним вимогам:

1. Основним методом вирішення складних задач є розчленування їх на більш прості, вирішення їх окремо і пошук тимчасового вирішення для врахування всіх взаємозв’язків і залежностей між складовими частинами. Недолік – можливість втрати окремих частин системи.

2. В сучасних умовах проектувальники зіштовхуються з рядом додаткових ускладнень, що не зустрічались раніше: - різні матеріали,іноді невідомі проектувальнику; - різні технології будівництва; складна організація будівництва.

3. Основним вирішенням для складних систем є те, що принципові питання проектування повинні вирішуватись колективно і тут важко перебороти особистості труднощі між окремими учасниками.

4. Замовники найчастіше мають вузько направлену матеріальну зацікавленість і це знаходить відображення в завданні на проектування.

5. Основним засобом встановлення взаємозв’язків між окремими елементами є креслення. Такий метод добре працює на рівні окремих частин і є неефективним на рівні систем.

Таким чином можна зробити висновки:

· простір в якому ведеться пошук нових систем занадто великий для впорядкованого обстеження і надто невідомий для того щоб в ньому розібрались люди, знання та досвід яких обмежується однією з існуючих спеціальностей в галузі проектування;

· потрібні проектувальники і організатори широкого профілю, творче мислення яких базується на глибоких теоретичних і практичних знаннях на всіх рівнях;

· потрібні нові методи, що забезпечують достатній об’єм інформації.

З вище сказаного випливає, що процес проектування важливо зробити прозорим, об´єктивізувати його. Розбиття проекту на деяку кількість складових частин дозволяє в свою чергу більш ефективно ним керувати.

Дата добавления: 2014-01-07