Соціологічні закони і категорії

3.1. Сутність і зміст соціологічних законів

Важко уявити собі людину, цілком вільну у своїх діях, у формуванні своїх особистісних цілей і у виборі альтернатив поведінки. Кожна прожи­ваюча у суспільстві людина піддається впливу з боку не тільки оточую­чих її окремих особистостей, асоціацій, груп, але і результатів їхньої ми­нулої діяльності: системи цінностей, норм, правил, правових законів. Крім того, вочевидь важливим фактором, що обмежує вільну діяльність лю­дини, служить навколишнє середовище: кліматичні умови, предмети ма­теріальної культури, створені руками людей, природні земні і космічні ямища. Якщо до цього додати вплив властивостей характеру й інших якостей особистості, то стане зовсім очевидним, що кількість бар'єрів і обме­жень, що змінюють поведінку людини, досить значна.

Як результат — дії асоційованих у соціальні групи людей і діяльність соціальних інститутів у суспільстві стають значно односпрямованими, а поведінка людей, контрольована впливом груп і інститутів, — менш різноманітною, більш стандартизованою. Це обумовлює повторю­ваність зразків поведінки людини і певною мірою передбачуваність її прагнень, установок і дій, що зростають в міру ускладнення структури суспільства і появи нових способів контролю за діями людей.

Таким чином, діяльність і поведінка людей у суспільстві піддаються дії об'єктивних, тобто не залежних від свідомості людей, соціальних законів.

Під законом у соціології розуміється внутрішній істотний зв'я­зок (чи відношення) явищ і процесів, що обумовлює їхній необхідний роз­виток і якому притаманні загальність, необхідність і повторюваність при відповідних умовах. Наприклад, на ярмарок люди ходять не випадково, їхня дія підлегла закону попиту та пропозицій і т.ін. Отже, з одного боку, — закон завжди універсальний, він відображає і виражає спосіб існування об'єктивної реальності, її стійку внутрішню і якісну визначеність. А з іншого боку — він фіксує ті стійкі, об'єктивні і повторювані зв'язки елементів, що утворюють ціле, завдяки яким його якісна специфіка постійно відтворю­ється і тим самим зберігається в русі цього соціального цілого (суспіль­ства, спільноти, групи і т.ін.), у його безперервній зміні і відтворенні.

Соціологічний закон — це істотні, необхідні, стійкі і по­вторювані причинні зв'язки між явищами і процесами як в окремих соціаль­них системах і підсистемах, так і в суспільстві в цілому. Вони виникають, виявляються і реалізуються тільки в результаті масової практичної діяль­ності і через діяльність людей. У свою чергу, люди не можуть скасувати дії соціологічних законів, якщо маються відповідні умови для їхнього виник­нення. Вони здатні лише використовувати (уповільнювати чи прискорю­вати) їхні дії у своїх інтересах.

Соціологічні закони визначають відносини і зв'язки між різними індивіда­ми й спільнотами, виявляючись у їхній діяльності. Це перш за все "відносно стійкі і систематично відтворені відносини і зв’язки між народами, націями, класами, різними соціально-демографічними і соціально-професійними групами, а також між суспільством і соціальною організацією, суспільством і трудовим колективом, суспільством і родиною, суспільством і особистістю, містом і селом, соціальною організацією й особистістю і т. ін.

Соціологічні закони діють у всіх сферах людської діяльності і можуть розрізнятися за сферою свого поширення. Так, існують закони, дія яких поширюється на малу групу, на визначену соціальну страту, соціальний прошарок чи клас і, нарешті, на все суспільство. Іншими словами, у сфе­рі дії закону може знаходитися суспільство в цілому або його частини.

Як і всім науковим законам, соціологічним законам притаманні наступні основні ознаки: 1) закон може вступати в дію тільки за наявності визначених, чітко оговорених умов; 2) за цих умов закон діє завжди і скрізь без яких-небудь винятків; 3) умови, за яких діє закон, реалізуються не цілком, а частково і приблизно.

Приклад соціологічного закону міститься в наступному твердженні: "Якщо в одній установі людині платять за таку ж роботу більше, ніж в іншій, то людина перейде працювати в першу з них при тій умові, що для неї робота в цій установі не відрізняється нічим, крім зарплати". Однак може статися, що вона вибере установу, у якій менше платять, але яка розташована ближче до житла чи має кращі умови праці. Це не спростовує приведеного вище твердження, тому що в даному випадку явно не виконуються умови дії закону. Не може бути установ з абсолютно однаковими умовами праці, крім зарплати, однак наблизитися до цього цілком можливо.

Із соціологічними законами люди зіштовхуються постійно й або підко­ряються їхній дії, або намагаються їх уникати, пристосовують свою пове­дінку до цих законів чи протестують проти них. Але очевидно одне: від­криваючи будь-який соціологічний закон, соціолог не відкриває завісу над ще невідомими, ніким не пізнаними явищами. Навпаки, люди зав­жди бачать у законах риси свого повсякденного життя, завжди зіставля­ють їхні прояви з власним досвідом.

Соціологічні закони не створюються свідомо членами суспільства чи групами як, наприклад, культурні норми чи правові закони. Люди діють відповідно до соціологічних законів несвідомо і навчаються такій "уза­коненій" поведінці в процесі спілкування з іншими людьми і соціальни­ми інститутами, виходячи при цьому зі своїх потреб.

Необхідно також відзначити, що соціологічним законам притаманне різноманіття властивостей, що фіксуються у таких поняттях і термінах, як вид, природа, зміст і структура закону; механізм, характер, сфера і спря­мованість його дії; форма прояву, вимоги (умови) закону й ін.

3.2. Класифікація соціологічних законів

Як і закони природи, соціальні закони постають у при­родному плині подій. Вони становлять собою результат ціле­спрямованих послідовних дій більшості індивідів у соціаль­них ситуаціях та об'єктивних зв'язках (причинних, функці­ональних та ін.).

У суспільстві діють соціологічні закони різних ви­дів і структурних рівнів. Це — закони загальні, специфічні (особливі) і часткові, основні і неосновні, закони, що виражають причинні і функціональні залежності, закони розвитку, закони функціонування та інші.

Закони розрізняють за часом їхніх дій. Загальні закони діють в усіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин). Дія специфічних законів обмежена од­нією чи кількома суспільними системами (наприклад, зако­ни, пов'язані з переходом від одного типу суспільства до іншо­го; закон первинного нагромадження капіталу).

Соціальні закони розрізняють також за ступенем спіль­ності. Одні закони характеризують розвиток соціальної сфе­ри загалом, інші визначають розвиток окремих елементів со­ціальної сфери: класів, груп, націй тощо - часткові.

За способом вияву закони поділяють на динамічні й ста­тичні (стохастичні). Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однотипний зв'язок між послідовністю подій в конкретних умовах. Статичні (стохастичні) закони, на відміну від динаміч­них, не детермінують соціальні явища, а відображають го­ловні напрями змін, їх тенденції за збереження стабільності соціального цілого. Ці закони обумовлюють зв'язок явищ і процесів соціальної дійсності не жорстко, а з визначеним сту­пенем вірогідності.

Динамічні закони поділяють на причинні та функці­ональні. Причинні динамічні закони фіксують суворо детерміновані зв'язки розвитку соціальних явищ, наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-еко­номічної формації до іншої. Функціональні динамічні зако­ни відображають емпірично спостережувані й суворо повто­рювані взаємні залежності між соціальними явищами.

Різновидами стохастичних законів можуть бути як зако­ни розвитку (наприклад, задоволення зростаючих матеріаль­них і культурних потреб населення, розвиток самоуправлін­ня), так і закони функціонування (скажімо, єдність формаль­ної і неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім'ї).

Структура соціальних законів (г радація):

Соціальні закони

За ступенем спільності

Закони, які характери­зують розвиток соціаль­ної сфери в цілому

Закони, які описують розвиток окремих еле­ментів соціальної сфери

За способом вияву

динамічні

статичні

Закони розвитку

причинні функціональні

Закони функціонування

За формами зв'язку

Закони, які відобража­ють інваріантне існу­вання соціальних явищ

Закони, які встанов­люють імовірність зв'язку між явищами

Закони, які відобра­жають тенденції роз­витку

Закони, які встановлюють функціональ­ну залежність

Закони, які фіксують причинний зв'язок між явищами

Взявши за основу форми зв'язку, виділяють п'ять кате­горій соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне співіснування соціальних явищ: якщо існує явище «А», обов'язково повин­но існувати і явище «Б».

2. Закони, які відображають тенденції розвитку: заміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого.

3. Закони, які встановлюють функціональну залежність (коваріацію) між соціальними явищами, тобто залежність, за якою зміни елементів системи не зумовлюють суттєвої зміни структури.

4. Закони, які фіксують причинний зв'язок між соціаль­ними явищами та лише з функціональної, тобто не обов'яз­кової точки зору.

5. Закони, які встановлюють імовірність зв'язку між со­ціальними явищами.

Потрібно розрізняти форми вияву законів соціального роз­витку і законів функціонування. Закони соціального розвитку виявляються як причинні умови зміни процесів, ситуацій. Закони функціонування виявляються як наслідок функці­онування явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій дане явище діє. Наприклад, підготовка кадрів вищої кваліфікації є наслідком функціонування системи освіти.

3.3. Поняття і специфіка соціологічних категорій

Поняття «категорія» відображає універсальні особливості й відношення дійсності, загальні закономірності розвитку всіх матеріальних, природних і духовних явищ. Як родове понят­тя, воно означає розряд, групу предметів, явищ тощо.

У соціології однією з найширших і найуживаніших є ка­тегорія «соціальне» (від латинського s осіаlis — спільний, товариський, суспільний)..

Соціальне — сукупність певних властивостей і особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і про­цесів суспільного життя.

Будь-яка система суспільних відносин (економічна, полі­тична та ін.) характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

Специфіку соціального характеризують такі основні риси:

— загальна властивість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціаль­них верств, спільнот із суспільними відносинами;

— вираження обумовленого сучасними суспільними відно­синами (економічними, політичними та іншими) певного ста­новища індивідів;

— з'ясування стосунків різних індивідів і груп індивідів між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведін­ка навіть одного індивіда обумовлюється поведінкою іншого індивіда чи групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних властивостей суспільних відносин.

Від з'ясування категорії «соціальне» залежить тлумачен­ня специфіки соціальних відносин.

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб'єктів, зумовлену їх неоднаковими становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Поняття «соціальні відносини» і «суспільні відносини» часто ототожнюють. Але таке ототожнення правомірне лише тоді, коли соціальні відносини розглядають у широкому зна­ченні, протиставляючи їх природним відносинам. Труднощі у вивченні соціальних відносин зумовлені тим, що вони не є статичними, закостенілими формами соціальної взаємодії і завжди взаємопов'язані з іншими видами відносин, які взаємо-інтегруються, виявляються через них.

Соціальні відносини органічно пов'язані з усіма іншими видами суспільних відносин, формами і способами соціаль­ної діяльності людей та їх спільнот, соціальними інтересами та соціальними потребами, соціальною справедливістю або несправедливістю, соціальною рівністю чи нерівністю, соціаль­ною однорідністю або неоднорідністю, соціальною активні­стю чи пасивністю тощо.

Різноманітність соціальних відносин є своєрідним відобра­женням, наслідком впливу на них певної конкретної сфери суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків і ас­пектів. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і ста­новить у сукупності сутність процесу соціального розвитку.

Загалом вивчення соціальних відносин повинно здій­снюватись у контексті всього способу життя. Це дає змогу побачити, з одного боку, взаємозв'язок змін, що відбувають­ся в суспільстві, породжених змінами змісту, форм і умов життєдіяльності соціальних спільнот, а з іншого — визначи­ти, як вони впливають на ті самі спільноти, на соціальний склад людей, їх поведінку та діяльність.

Дата добавления: 2014-01-07