Традиційні креслярські матеріали і приладдя

Топографічне креслення безпосередньо зв’язане з геодезією, а посередньо і з іншими науками, як, наприклад, геологією, геоморфологією, гідрологією, науками сільськогосподарського напрямку тощо. При оформленні планів і карт, виготовленні з них копій використовують велику кількість креслярських матеріалів та приладь.

До креслярських матеріалів та приладь, які використовуються у топографічному кресленні, відносяться:

Папір (від італ. (bambagia – бавовна) виготовляють із дрібних льняних волокон, бавовни, деревини, соломи та інших матеріалів. Відомо більше 600 видів паперу. Для складання і оформлення топографічних планів і карт потрібний добрий креслярський папір, типу „ватман”

Креслярський папір повинен зберігати білизну, бути міцним і еластичним, витримувати багаторазову чистку гумкою, незначні деформації, не втягувати туш і фарбу. Поверхня паперу «ватман» буває шорсткою або гладкою. Для креслення тушшю краще деталей ситуації акварельними фарбами більш придатний шорсткий бік.

Звичайний креслярський папір меншою мірою має вищезгадані якості (туш глибоко просочується, папір ламається, швидко жовтіє, лахматіє під гумкою і т. д.). Його застосовують для менш відповідальних креслень.

Міліметровий папір використовують для ескізних креслень і профілів. На цьому папері віддруковані клітки–квадрати зі стороною в 1 мм. Для того щоб не затемнювати креслення, клітки друкують голубою, жовтою або коричневою фарбою.

Калька (від франц. calque – копія) – прозорий папір (восківка), тонка полотняна (батистова) тканина або синтетична (ловсанова) плівка. Калька слугує для виготовлення копій з креслень.

Перевідний папір використовують для копіювання креслень. Його виготовляють таким чином. Беруть тонкий аркуш паперу, натирають одну його сторону порошком графіту (м’якого олівця) або синькою, рештки графіту, що не втерлися в папір, знімають легко шматинкою або папером. Перед копіюванням цей аркуш кладуть між кресленням і чистим листом натертою стороною до останнього і олівцем, легко натискаючи, обводять необхідні контури креслення.

Пропускний папір, що використовується при роботі з акварельними фарбами і при виконанні написів з наклейкою, має білий колір і відрізняється більшою рихлістю, ніж звичайний пропускний папір. Обчислювальний папір застосовують при геодезичних, астрономічних і картографічних обчисленнях. На цьому папері голубим або блідорожевим кольором віддруковані горизонтальні лінії через 5 мм та вертикальні – через 10-15 мм одна від одної.

Туш для креслярських робіт використовують трьох видів: суху, концентровану (напіврідку) і, як виняток, хімічну (рідку). В топографічному кресленні застосовується суха туш у вигляді прямокутних палочок. Таку туш натирають в спеціальних тушницях (баночках з шорстким дном) у теплій воді до тих пір, поки вона не стане чорного кольору відповідної концентрації. Щоб натерта туш не змивалася водою, до неї додають дві-три краплі оцтової кислоти. Концентрована туш видавлюється в тушницю і розводиться водою.

Олівці застосовують для викреслювання оригіналів планів і карт, допоміжних робіт перед кресленням тушшю. За твердістю графіта олівці поділяються на тверді, м’які і середні. У твердих олівців на одному з кінців ставиться літера Т, у м’яких – М і середніх – ТМ. Перед літерами Т і М ставлять цифри, що вказують ступінь твердості або м’якості олівця. Чим більша цифра перед літерами Т і М, тим відповідно твердіші або м’якші олівці. Найбільш придатними є набори олівців типу „Конструктор”, ”Картограф” які бувають різної твердості. Олівці закордонного виробництва KOH-I-NOR, FABER, ROLLO мають відповідні цифрові та буквені позначення Н, НВ, В, які відповідають вітчизняним Т, ТМ, М. Для креслярських робіт застосовують тверді олівці від 2Т і вище.

(СЛАЙД 10 … загострювання олівця)

Рис. 1 Загострювання олівців

Правильне загострювання олівця має суттєве значення. Залежно від характеру креслення олівці загострюють по-різному.Для викреслювання різних деталей на карті олівці затострюють на конус, а для проведення довгих ліній по краю лінійки – „лопаткою”.

Олівець потрібно загострювати так, щоб графіт виступав на 5-7 мм. Закінчують загострювання олівця на дощечці з дрібнозернистим наждачним папером. Після роботи на загострені кінці олівця одягають наконечники.

Акварельні фарби є тверді (в прямокутних чи круглих плитках), м’які (у фарфорових чашечках) і напіврідкі (у олов’яних тюбиках). Одними з кращих є фарби в плитках марки „Супутник” і в тюбиках „Нева”.

Пензлі використовують для розведення та нанесення фарб на поверхню паперу.

(СЛАЙД 11

Для викреслювання топографічних планів і карт застосовують пензлі середніх розмірів № 7-12. При струшуванні змоченого водою пензля, волоски його не повинні розсипатися, а утворювати гострий кінець. Пензель повинен вбирати в себе багато вологи. Найкращими для роботи є пензлі виготовлені з натуральних волосків (колонка, тхора або білки). Вони достатньо пружні та еластичні, добре утримують воду та при правильному використуванні довго зберігають свої властивості.

Креслярські пера використовуються для усіх видів креслярських робіт у топографії та картографії. Вони можуть бути тверді, (№ 41 та № 23) і м’які (№ 291). Перо вставляють в спеціальну ручку – перотримач.

(СЛАЙД 12 лекала

Лінійки, трикутники, лекала – використовують для вимірювання довжин відрізків, прокреслювання прямих та кривих ліній. Можуть бути дерев’яні, пластмасові або металеві. Для викреслювання ліній тушшю на лінійці обов’язково повинен бути зріз або так званий „бортик”.

(СЛАЙД 13 рейсфедери

Рейсфедери використовують для викреслення тушшю або акварельними фарбами прямих та кривих ліній різної товщини. Розрізняють прямі (прості), циркульні (кругові) та рейсфедери, що обертаються („кривоніжки”). За допомогою рейсфедера можна прокреслювати лінії товщиною від 0,1 до 1,0 мм.

(СЛАЙД 14 циркулі

Циркулі поділяють на:

· циркулі-вимірники – для вимірювання та відкладання відрізків прямих ліній;

· мікровимірники – для вимірювання та відкладання відрізків від 0,3 до 40 мм;

· циркулі креслярські – для викреслювання тушшю, фарбами або олівцем кіл і дуг різних радіусів;

· кронциркулі – для викреслювання кіл радіусом меншим 5 мм;

· пропорційні циркулі – для поділу відрізків прямих ліній на рівні (пропорційні) частини, відкладання відрізків у зміненому масштабі.

(СЛАЙД 15 шкала товщини ліній, вимірювальна лупа

Шкала товщини ліній вимірювальна лупа

Шкалу товщин ліній використовують для визначення товщини лінії на кресленні. Щоб встановити товщину викреслюваної лінії, спочатку проводять її (приблизної товщини) на окремому листі паперу, потім порівнюють її на око з лінією необхідної товщини на еталоні, і так шляхом проб встановлюють необхідну товщину лінії.

Вимірювальні лупи застосовуються для розглядання товщин ліній і дрібних елементів.

(СЛАЙД 16 готовальня

Готовальня – набір креслярських інструментів, які зберігаються в спеціальному футлярі.

4. Система умовних знаків для топографічних карт та планів.

(СЛАЙД 17

Умовні знаки які використовуються на топографічних картах стандартні і єдині за своїм виглядом, формою та кольором. За допомогою умовних знаків передається зміст картографічного твору.

Умовні знаки часто нагадують зображувані об’єкти або їх визначальні риси. Для топографічних та оглядово-топографічних карт умовні знаки тих самих предметів, як звичайно, однакові за формою та кольором і відрізняються здебільшого розміром. За призначенням умовні знаки поділяють на:

· масштабні (контурні),

· позамасштабні та

· пояснювальні.

Масштабні (площові) умовні знаки застосовують для відображення об’єктів, розміри яких (довжину, ширину, площу, конфігурацію) можна виразити в масштабі карти або плану (наприклад, масив лісу, населений пункт, площа саду, озеро тощо). Контур об’єкта позначають суцільною чи пунктирною лінією або крапками і заповнюють його у вигляді значків, які характеризують особливості об’єкта, а також у вигляді кольорового фону, який визначає суть об’єкта (наприклад, сад, ліс, озеро).

Позамасштабними умовними знаками зображують місцеві предмети, які не можуть бути виражені в масштабі карти або плану (окремі будівлі, дерева, пам’ятники тощо).

Позамасштабні умовні знаки – це геометричні фігури встановленого розміру та спрощені малюнки, що передають лише загальний вигляд предмета, а не його розмір чи площу.

(СЛАЙД 18 визначення положення предмета за їх зображенням

Рис. 12. Визначення положення предметів за їх зображенням на карті

позамасштабними умовними знаками

((СЛАЙД 19)

Положенню предмета на місцевості відповідає певна точка знака. Головними точками позамасштабних умовних знаків є:

· у знаках симетричної форми (квадрат, кружок, трикутник, прямокутник, зірочка) – у центрі фігури (рис.);

· у знаках, які мають форму фігури із широкою основою (пам’ятник, камені тощо) – у середині основи;

· у знаках, які мають в основі прямий кут (окреме дерево, вітряний млин тощо) – у вершині кута;

· у знаках, що складаються з кількох фігур (завод, водонапірна башта, кущ тощо) – у центрі нижньої фігури.

Для точного визначення віддалей між об’єктами або їх координат використовують вище вказані центри (головні точки) позамасштабних знаків.

Слід враховувати, що ті самі місцеві предмети на картах або планах великих масштабів можуть бути виражені площовими (масштабними) умовними знаками. Позамасштабні умовні знаки, як правило, показують вершиною на північ (паралельно бічним рамкам карти).

До позамасштабних умовних знаків відносять також лінійні умовнізнаки (залізниці та автомобільні дороги, водотоки, огорожі, лінії електропередач, зв’язку тощо), у яких на карті відображена тільки довжина, ширина ж цих знаків за картою не може бути виміряна. Положення відповідних об’єктів на місцевості визначають за осьовою лінією знака на карті.

((СЛАЙД 20)

Для додаткової якісної та кількісної характеристики об’єктів і зображення їх різновидів на топографічних картах застосовують пояснювальні умовні знаки. Ними можуть бути буквені та цифрові позначення, а також деякі графічні знаки, наприклад, зображення напряму течії річки стрілкою.

Повністю підписують назви населених пунктів, річок, озер, гір тощо.

Інколи зображення об’єктів доповнюють скороченими пояснювальними підписами. Вони стандартні, як і самі умовні знаки. Скорочені підписи використовують для додаткової характеристики об’єктів. Наприклад, для умовного знаку заводу пишуть «маш.», що означає – машинобудівний завод, школи – «шк.» тощо.

Цифрові позначення застосовують для кількісної характеристики об’єктів. Наприклад, під назвою сільських населених пунктів числом позначають кількість дворів, поруч з умовним знаком моста – його довжину, ширину і вантажопідйомність.

Пояснювальні умовні знаки використовують, як правило, в поєднанні з площовими, позамасштабними та лінійними знаками, наприклад, для позначення широколистого або хвойного лісу, швидкості течії, розміру ширини річки тощо.

Шрифти також передають змістове значення підписів і характеризують обєкти Наприклад, висота букв прямого шрифту чорного кольору для назв населених пунктів вказує на кількість жителів й адміністративне значення населеного пункту.

Назву річок підписують нахиленим шрифтом синього кольору тощо. Усього на топографічних картах використовують близько 350 умовних знаків і понад 400 скорочених пояснювальних підписів

Рельєф місцевості на сучасних топографічних картах (планах) зображають способом ізоліній.

Ізолінії – це криві, що з’єднують на карті точки з однаковими кількісними значеннями.

На топографічних картах ізолінії називають горизонталями. Зображення рельєфу горизонталями доповнюють цифровими позначеннямиабсолютних висот характерних точок місцевості й відносними висотами урвищ, виступів, терас, глибини і ширини ярів, вимоїн, ям тощо. Спеціальними умовними знаками показують форми рельєфу, які не можуть бути показані горизонталями. До них відносять яри, вимоїни, кручі, ями тощо.

Щоб підвищити наочність і чіткість топографічних карт, деякі умовні знаки зображають різними кольорами. Так, зеленим кольором показують лісові масиви, сади, виноградники; синім – річки, озера, болота, солончаки, а також цифри і знаки, що показують характеристики гідрографії; коричневим – природні форми рельєфу та його елементи; жовтим – покращені ґрунтові дороги тощо.

((СЛАЙД 21)

Усього на топографічних картах використовують приблизно:

350 умовних знаків і

понад 400 пояснювальних написів.

Місцеві предмети, які зображені на топографічних картах поділяють на групи, для яких установлюють певну систему умовних позначень.

Ці групи включають

· населені пункти,

· промислові, сільськогосподарські та соціально-культурні об’єкти,

· шляхи сполучення,

· окремі місцеві предмети,

· гідрографію,

· грунти, рослинність,

· адміні-стративні границі та огорожі.

Своїм виглядом, формою та кольором умовні знаки часто нагадують зображувані об’єкти або їх відмінні риси.

Для топографічних і оглядово-топографічних карт умовні знаки тих самих предметів, як правило, однакові за формою та кольором і відрізняються здебільшого розміром.

У всіх випадках, перед тим, як викреслити умовний знак тушшю, його будують в олівці за підготовленим розграфленням і розмірами, які вказані в “Таблиці умовних знаків”. (навики викреслювання умовних знаків набуваються при виконанні лабораторних робіт)

Дата добавления: 2014-01-07