Лекція 1. Основи земельного кадастру

1. Поняття про земельний кадастр, його зміст та основні завдання в умовах різних форм власності на землю.

1.1. Теоретичні питання земельного кадастру;

1.2. визначення державного земельного кадастру;

1.3. поняття про земельний кадастр й умови його виникнення та розвитку;

1.4. земля – об’єкт земельного кадастру; (1)

1.5. особливості землі як природного ресурсу і як засобу виробництва;

1.6. земельний кадастр і використання земель; (2)

1.7. призначення і зміст земельного кадастру в умовах різних форм власності на землю; (3)

1.8. види земельного кадастру.(4)

2. Призначення, роль, завдання і порядок ведення земельного кадастру. (5)

2.1. Місце яке займає земельний кадастр в системі кадастрів природних ресурсів;(6)

2.2. земельний кадастр в загальній системі народногосподарського обліку; (7)

2.3. роль і значення земельного кадастру в організації ефективного використання земельного фонду країни, здійсненні державного контролю; (8)

2.4. управління земельним фондом;

2.5. земельний кадастр і охорона природних ресурсів;

2.6. земельний кадастр і моніторинг земель.

1.2. 1. Державний земельний кадастр (ДЗК) відповідно до Земельного кодексу України [Земельний кодекс України Гл. 34; ст. 193] являє собою єдину державну систему земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності на земельні ділянки і права користування ними та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів. Державний земельний кадастр є основою Для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

2. Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів для інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру [Ст. 194; Гл. 34] є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та місцевого самоврядування, зацікавлених підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

3. Завдання ведення державного земельного кадастру [ст. 195; Гл. 34] є:

а) забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

б) застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

в) запровадження єдиної системи земельно – кадастрової інформації та її достовірності.

1.3. Ведення земельного кадастру зумовлене об'єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.

Слово "кадастр" походить від латинських слів "caput", що означає "податковий предмет" та "capetastrum" – "опис податкових предметів". Спочатку під кадастром розумілася книга, в якій вказувалися відомості про предмет оподаткування. З виникненням і розвитком держави земля стала основним джерелом державних доходів і у зв'язку з цим об'єктом оподаткування. Внаслідок цього на певних етапах розвитку суспільства з'явилася необхідність у точному обліку земель, а відтак і їх оцінці як об'єкта господарювання її оподаткування. Так. ще у Стародавньому Єгипті (4 тисячі років тому) удобрені розливами ріки Ніл землі обліковувалися у кількісному і якісному аспектах з метою вилучення п'ятої частини доходів і встановлення права власності на землю.

В Аравійській пустелі, у Теллосі були знайдені халдейські таблиці з першими планами території й описом міста Данги, які належали до 4000 року до нашої ери. Найстаріша кадастрова карта, яка дійшла до нас, зберігається в Туреччині у Стамбульському музеї. Це глиняна табличка із зображенням районів, які підлягали оподаткуванню. Цей документ належить приблизно до 2200 року до нашої ери.

Відомості про поземельні кадастри знаходять також у Стародавньому Китаї, Месопотамії, Стародавній Греції і Римі, де вони успішно велися.

З розвитком суспільства змінювалися форми оподаткування населення, а тому вносилися певні зміни у земельний кадастр, у результаті чого розрізняють такі три основні його види:

- за маєтками (господарствами);

- за угіддями;

- за окремими ділянками (парцелами).

Викладене дає підстави робити висновки, що земельний кадастр виник з часу потреби оподаткування земель, тобто з часу виникнення держави.

Найбільше поширення і розвиток мали земельні кадастри в країнах Західної Європи у XVII-XIX ст. Батьківщиною класичного земельного кадастру вважається Північна Італія, де одержав розвиток так званий міланський земельний кадастр, створення якого відносять до 1718-1732 pp. В його основу було покладено точне визначення площ і розміру чистого доходу. Зміст цього кадастру полягав у наступному:

- в общинах складали плани із зображенням кожної земельної ділянки (парцели);

- землю розподіляли за якістю ґрунтів на три або чотири класи (добру, середню, погану і непридатну);

- визначали розмір середнього врожаю з кожної ділянки;

- визначали валову продукцію і переводили у грошовий вираз (за цінами для кожної місцевості);

- з вартості валової продукції вираховували витрати на насіння, обробіток грунту та інші затрати, щоб отримати чистий дохід.

Дата добавления: 2014-01-07