Охорона навколишнього природного середовища – одна з основних задач пожежної охорони.

План лекції

Тема. Науково – технічний прогрес та актуальні задачі охорони природи.

1. Охорона навколишнього природного середовища – одна з основних задач

пожежної охорони.

2. Основні форми, обсяги і наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище.

3. Екологічні проблеми в галузях енергетики, промисловості.

4. Екологічні проблеми автотранспорту.

5. Система розселення як фактор антропогенного впливу на довкілля. Екологічні проблеми урбанізованих територій.

Література

1. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С., Костіков І.Ю. Основи екології. Підручник. – К.: Либідь, 2006

2. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього середовища:

Навч. посіб. — К.: Афіша, 2001.

Зміст лекції:

Людина і природа невіддільні одне від одного і перебувають у тісному взаємозв’язку. Для людини, як і для суспільства в цілому, природа є життєвим середовищем і єдиним джерелом необхідних для існування ресурсів. Природа і природні ресурси – це основа, на якій живе і розвивається людське суспільство. Без природного середовища суспільство існувати не може.

Екологія” – навчальна дисципліна, яка вивчає взаємозв’язок між організмами та середовищем їх існування. Сучасна екологія - це наука, що розглядає вплив промисловості, транспорту, енергетики на навколишнє природне середовище (НПС), є науковою базою раціонального природокористування, першочерговими завданнями якої є подолання екологічних кризових явищ у біосфері, Землі, запобігання глобальному забрудненню довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Кожен майбутній спеціаліст у будь-якій галузі, кожна свідома людина обов’язково мають мати загальне уявлення про особливості сучасного становища країни, а також про основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Із розвитком цивілізації та науково-технічного прогресу, бурхливим зростанням кількості населення на Землі, обсягів виробництва та його відходів є проблеми стосунків між природою й суспільством і вони дедалі загострюються. Занепокоєні ситуацією екологи, що склалася на планеті останніми де­сятиліттями, провідні вчені, мислителі й політичні діячі більшості країн світу докладають величезних зусиль, аби знайти вихід із екологічних криз, явищ які є не притаманні довкіллю.

Отож давайте спрогнозуємо, що вивчає екологія як дисципліна, і якими проблемами вона займається?

Екологія – навчальна дисципліна, яка вивчає взаємозв’язок між організмами та середовищем їх існування. Сучасна екологія - це наука, що розглядає вплив промисловості, транспорту, енергетики на навколишнє природне середовище (НПС), є науковою базою раціонального природокористування, першочерговими завданнями якої є подолання екологічних кризових явищ у біосфері, Землі, запобігання глобальному забрудненню довкілля та забезпечення екологічної безпеки.

Кожен майбутній спеціаліст у будь-якій галузі, кожна свідома людина обов’язково мають мати загальне уявлення про особливості сучасного становища країни, а також про основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Не слід ще забувати про вплив пожеж та вогнегасних речовин на довкілля. Про те як впливають пожежі Ви знаєте, а про вплив вогнегасних речовин, якими спеціалісти користуються при гасінні пожеж, можна говорити багато. Аналіз хімічного складу вогнегасних речовин показує, що у більшості випадків

вони не відносяться до сильних забруднювачів довкілля. Головним

чином це пов’язано з тим, що вони використовуються у якості незначних домішок

(добавок) до води, і їх концентрації, як правило не перевищують 1-2%,

а частіше навіть частки відсотка. Отже, вогнегасні речовини використовуються

у вигляді сильно розведених розчинів, що значною мірою понижує їх

можливий негативний вплив. Однак, деякі з них (в першу чергу, полімерні

матеріали, алкілсульфати та алкілсульфонати як стійкі миючі засоби, а також

ряд окисників неорганічного походження) все ж таки несуть певну небезпеку

для біосфери.

Отже, серед всього різноманіття вогнегнасних речовин є речовини, використання

яких може нанести шкоду навколишньому середовищу. До таких речовин

речовин відносяться фторхлорвуглеводні або фреони, піни, порошки, тощо. У пожежній практиці фторхлорвуглеводні використовуються під назвою хладони. Їх небезпека, як сполук класу фреонів, полягає у негативному впливі на озоновий шар атмосфери і сприянні утворенню «озонової діри», токсичної їхньої дії на організми, здатні при високій температурі розкладатися до більш негативних.

Мета дисципліни «Екологія» - засвоєння і формування знань про основні закономірності взаємовідносин “людина – навколишнє природне середовище, особливості впливу антропогенних чинників на природне середовище та його зворотну дію, методи управління процесами природокористування, а також ознайомлення курсантів і учнів з екологічними аспектами пожежної небезпеки техногенної сфери та основними напрямками діяльності пожежної охорони з профілактики та гасіння пожеж, які відрізняються підвищеною екологічною небезпекою. Знання цих теоретичних положень дозволить курсантам, учням не тільки глибоко усвідомити сутність екологічної кризи в Україні, і чинники, які призводять до екологічної кризи, але й навчитись застосовувати базові фундаментальні екологічні знання при формуванні особливого ставлення до об’єктів природи і суспільства; набути навичок оцінювати надзвичайні ситуації, зв’язані з пожежами та їх наслідки для довкілля; організувати людську діяльність в умовах жорсткої екологічної реальності у вирішенні районних, галузевих і національних проблем. Вивчення даної дисципліни сприяє формуванню активної природоохоронної життєвої позиції у майбутніх фахівців пожежної охорони.

2.Основні форми, обсяги і наслідки антропогенного впливу на навколишнє середовище.

В останні півстоліття все більше і більше загострюється негативний вплив суспільства на природне навколишнє середовище. Всі його прояви можна звести до чотирьох головних форм.

ü Зміна компонентного складу біосфери, кругообігу речовин у природі (видобуток мінеральної сировини, нагромадження відходів, викиди та скиди забруднюючих речовин у повітряне та водне середовища). Основним у цьому відношенні є викиди забруднюючих речовин у природне середовище. Під забрудненням навколишнього середовища розуміють надходження у біосферу твердих, рідких і газоподібних речовин або енергії (тепла, шуму, радіоактивних речовин) у кількостях, що безпосередньо чи опосередковано шкідливо впливають на людину, тварин і рослини. Прямими об'єктами забруднення (акцепторами) є основні компоненти природного середовища – атмосфера, вода, ґрунти, надра, тваринний і рослинний світ.

Розрізняють такі види забруднень:

Ø інгредієнтне забруднення – пов'язане з надходженням у природне середовище речовин ворожих природним біогеоценозам;

Ø параметричне забруднення пов'язане зі зміною якісних параметрів навколишнього середовища (підвищення рівнів шуму, радіації тощо);

Ø біоценотичне забруднення пов'язане зі зміною структурних параметрів популяцій;

Ø стаціально-деструкційне забруднення полягає у деструктивному впливі на місця існування популяцій у результаті використання природних ресурсів.

У територіальному розрізі забруднення поділяють на локальні, регіональні, глобальні. За силою та характером дії на навколишнє середовище забруднення бувають фонові, залпові, постійні, катастрофічні. За джерелами виникнення забруднення поділяють на промислові, транспортні, сільськогосподарські, побутові.

За типом походження забруднення поділяють:

– фізичне – це зміни теплових, електричних, радіаційних, світлових полів у природному середовищі, шуми, вібрації, спричинені людиною;

– механічне – забруднення твердими частками та предметами;

– хімічне – пов'язане з надходженням твердих, газоподібних чи рідких речовин штучного походження, які порушують процеси кругообігу речовин і енергії;

– біологічне – забруднення біологічними істотами (збудники СНІДу, атипової пневмонії, хвороби легіонерів) чи катастрофічне розмноження рослин чи тварин, переселених з одного середовища в інше людиною чи випадково;

– термічне – при скиданні у водойми нагрітої води;

– радіоактивне – пов'язане з надходженням у навколишнє середовище штучних ізотопів.

У країнах Європейського Союзу всі відходи поділяють на три категорії:

– "зелені" – безпечні;

– "жовті" – шкідливі, на складування котрих потрібно отримати спеціальний дозвіл;

– "червоні" – дуже небезпечні, які знаходять під суворим контролем.

ü Зміна структури земної поверхні (розорювання земель, вирубування лісів, проведення меліоративних заходів, створення штучних водойм, зміни режиму стоку поверхневих вод, урбанізація, розробка корисних копалин тощо).

ü Зміна енергетичного балансу планети і буферних властивостей Землі. За останні 100 років людство збільшило більш ніж у тисячу разів обсяги використання енергії. Внаслідок спалювання палива частка вуглекислого газу в атмосфері зросла на 25-30%, що може у майбутньому призвести до підвищення середньої температури на 1,5-2⁰С. Це викличе так зване явище парникового ефекту, коли ефективне випромінювання Землі буде меншим, ніж отримання планетою сонячної радіації.

Останнім часом неабияку занепокоєність і світі викликає проблема озонових дір – локального зменшення частки озону в озоновому шарі Землі. Зменшення озону в окремих регіонах (Антарктида, Ісландія) призводить до збільшення потрапляння УФВ, що шкідливо впливає на життєдіяльність живих організмів. Для прикладу, збільшення УФВ на 10% призводить до зростання кількості захворювань на рак шкіри на 300 тисяч випадків.

ü Знищення рослинного і тваринного розмаїття, природних місць існування і розмноження тварин і рослин, штучна акліматизація і адаптація тварин та рослин на нових місцях існування, виведення нових сортів рослин і порід тварин тощо. Щороку в Світі вирубується 150 тис. км² лісів, за останні 60 років більше 1 млрд. га лісів замінені сільськогосподарськими угіддями. За 20 останніх років лісистість планети зменшилась на 2%. Щорічно вирубується 11,3 млн. га тропічних лісів.

3. Екологічні проблеми в галузях енергетики, промисловості.

Промисловий комплекс за інтенсивністю впливу на довкілля посідає провідне місце. Головними причинами цієї першості є: недосконалі технології виробництва, надмірна концентрація — як територіальна, так і в межах одного підприємства, брак надійних природозахисних споруд. Недосконалість сучасних технологій не дозволяє повністю переробляти міне­ральну сировину. Більша частина її повертається в природу у вигляді відходів. За даними деяких учених, готова продукція становить 1 — 2 % від використовуваної сировини, а решта повертається у вигляді відходів до біосфери, забруднюючи її компоненти.

За мірою і характером впливу (згідно з обсягами промислових відходів) вирізняють паливно-енергетичний, металургійний, хіміко-лісовий та будівельний комплекси. Привертає увагу велике надходження в атмосферу викидів газоподібного діоксиду сульфуру — однієї з найшкідливіших забруднювальних речовин промислового походження, яка в умовах атмосфери перетворюється в сульфатну кислоту і служить причиною виникнення кислотних дощів. Розподіл сірки, що викидається в атмосферу, ілюструється наведеними нижче даними по галузях промис­ловості у світі, %:

енергетика	58,8	переробка вугілля	3,5
кольорова металургія	15,5	очищення нафти	2,1
чорна металургія	9,1	інші галузі	6,0
машинобудування	6,0

Останнім часом промисловістю і транспортом щорічно викидається понад 200 млн т оксиду карбону, понад 50 млн т оксидів нітрогену, 250 млн т дрібнодисперсних аерозолей.

Таблиця1 Основні забруднюючі речовини, які надходять в навколишнє середовище від стаціонарних джерел забруднення

Галузь промисловості	Забруднювальні речовини
Чорна металургія, кольорова металургія, машинобудування	Пил, діоксид сульфуру, оксид карбону, важкі метали, з'єднання миш'яку, фосфору, завислі речовини, амонійний нітрат, нафтопродукти, смоли, феноли тощо
Деревообробна та целюлозно-паперова промисловість	Діоксид Сульфуру, оксид Карбону, діоксид Нітро­гену, бутилацетат, ацетон, лігніни, смолисті і жирні речовини, фенол, амонійний Нітроген, сульфати, завислі речовини тощо
Нафтогазовидобувна	Нафтопродукти, феноли, амонійний Нітроген, сульфіди
Хімічна, нафтохімічна	Аміак, сірковуглець, сірководень, ксилол, нафто­продукти, феноли, полі циклічні ароматичні вугле­водні, мінеральні добрива, пестициди тощо
Промисловість будівельних матеріалів	Діоксид Сульфуру, оксид Карбону, діоксид Нітрогену, сірководень, толуол, формальдегід, бензол тощо
Легка, текстильна, харчова	Нафтопродукти, органічні барвники, органічні речовини тощо
Гірничодобувна, вугільна	Мінеральні завислі речовини, феноли тощо
Сільськогосподарське виробництво	Аміак, сірководень, мінеральні добрива, пестициди тощо

Металургійний комплекс є одним із найбільших забруднювачів біо­сфери в багатьох країнах світу, а в Україні його розвиток зумовив різке загострення екологічної ситуації в трьох районах — Донбасі, Придніпров’ї та Приазов’ї.

Металургійні комбінати з повним циклом — це фактично міста, простерті на десятки кілометрів. Копальні й підприємства чорної металургії охоплюють величезні площі земельних угідь, використовують мільярди кубічних метрів кисню.

На підприємства чорної металургії припадає близько 15 % всіх промислових викидів в атмосферу пилу, 8 — 10 % викидів діоксиду сульфуру, 10 — 15 % загального обсягу споживання води. До цього слід додати величезну кількість твердих відходів (шлаків, шламів тощо).

Сучасний металургійний завод на 1 млн т виплавленої сталі викидає в довкілля: 800 тис. т шлаків, 100 тис. т пилу, 30 тис. т окислу вуглецю, 8 тис. т двоокису сірки, 50 тис. т флористого водню, 3 тис. т окислів азоту.

Основна кількість виробничих відходів уловлюється, утилізується й переробляється. Коефіцієнт уловлювання пилу становить у середньому 85 — 87%, коефіцієнт знешкодження оксиду вуглецю — понад 90 %, коефіцієнт уловлювання сірчаного ангідриду — 8 — 9 %.

Нині найважливішим напрямом науково-технічного прогресу є створення і впровадження маловідходних технологій, які дозволяють не лише зменшити забруднення довкілля, а й підвищити ефективність металургійного виробництва. Так, флотаційні відходи збагачення вугілля можуть бути використані для виробництва силікатної цегли. Основним споживачем доменних шлаків є цементна промисловість. Крім того, вони служать сировиною для виробництва бетону, в будівництві автошляхів, для залізничного насипу тощо.

Кольорова металургія створює більше проблем з організації безвідходного виробництва, оскільки в галузі спостерігається великий вихід відходів на одиницю продукції: у більшості галузей на 1 т металу витрачається 100 — 200 т руди (іноді навіть тисячі тонн). Відходи часто відзначаються великою токсичністю, позаяк містять сполуки сірки, миш’я­ку, сурми, селену, телуру тощо. В ряді випадків токсичними є і залишкові кольорові метали: свинець, цинк, мідь, кадмій, ртуть. Головним забруднювачем атмосфери у виробництві цинку, нікелю та міді є діоксид сірки. Якщо він не утилізується як сировина для виробництва сірчаної кислоти, забруднення атмосфери стає вагомим чинником виникнення в районі виробництва зони екологічного лиха. Великі проблеми створюють і скиди стічних вод: у них спостерігається висока концентрація хлору, за виробництва нікелю — сульфату і хлориду натрію.

Хімічна промисловість теж є джерелом істотного забруднення дов­кілля, поступаючись у цьому аспекті перед паливною енергетикою, металургійним комплексом і автомобільним транспортом.

Номенклатура продукції, що її випускає хімічна промисловість розвинених країн, є вельми різноманітною. У світі використовується понад 300 тис. т хімічних речовин і щорічно до них додається 1 — 2 тис. нових. 50 речовин виробляються в кількостях, що перевищують 1 млн т на рік, а 1500 речовин — 500 т на рік. Донині в довкілля надійшло близько 3 млн нових речовин і сполук, які не властиві біосфері; серед них є надзвичайно шкідливі для нормального функціонування живої клітини.

Хімічна промисловість належить до галузей, які споживають велику кількість сировини, води та енергії. Вона вирізняється складними багатостадійними процесами. Під час виробництва утворюється велика кількість побічної продукції, яка поки що не завжди може бути використана як вторинні ресурси, а накопичується у вигляді відходів. У багатьох випадках відходи вимагають повного знищення через їхню надмірну токсичність.

В оснóвній хімічній промисловості найбільшу кількість твердих відходів дають виробництва мінеральних добрив і сірчаної кислоти. У виробництві мінеральних добрив головним є переробка фосфоритів та апатитів. У процесі їх збагачення утворюється велика кількість твердих відходів — нефелінових «хвостів» і пилу. Понад 90 % видобутку калійних солей також використовується як мінеральні добрива, а під час їх переробки та збагачення щорічно утворюються мільйони тонн твердих галітових відходів і сотні тисяч тонн глинисто-сольових шлаків. Тверді відходи сірчаної кислоти із сірчаного колчедану — піритні недогарки, пил і шлаки щорічно складуються сотнями тисяч тонн.

У виробництві органічних продуктів і виробів на їх основі найбільшою кількістю відходів відзначаються нафтопереробка, нафтохімія та хімія органічного синтезу, виробництво гумових виробів, пластмас та інших полімерних металів. Одним із найпоширеніших відходів є кислі гудрони — смолоподібні в’яжучі речовини, що містять сірчану кислоту, воду та органічні сполуки.

Практично кожне підприємство хімічної промисловості є серйозним забруднювачем довкілля. Так, нафтопереробний завод розсіює викиди основних забруднювачів — вуглеводів у радіусі до 25 км. Завод штучного волокна викидає в атмосферу тисячі тонн метилен-хлориду та ацетону на рік.

Всі хімічні виробництва належать до водоємних. Їх функціонування супроводжується утворенням великої кількості стічних вод із високим вмістом хлорорганічних сполук, кислот і лужних речовин, вуглеводневих сполук. Скидання їх безпосередньо у водойми та міську каналізацію нині заборонено. Тому на території кожного хімічного підприємства чи поблизу нього утворюються великі шламонакопичувачі, ставки-відстійники, де вміст токсичних речовин перевищує 100 гранично допустимих норм, і через це вони — самостійне джерело забруднення довкілля такими речови­нами, як солі важких металів, ціаніди, органічні сполуки, які вже за концентрації 0,1 — 1 мг на 1 л спричиняють отруєння мікроорганізмів або гальмують процеси ферментації.

Основним напрямом природоохоронної діяльності в хімічній промисловості є боротьба з забрудненням довкілля способом удосконалення існуючих і розроблення нових технологічних процесів.

Паливно-енергетичний комплекс Енергозабезпечення є головною проблемою будь якого промислового виробництва. Сучасна промисловість майже повністю залежить від використання викопного палива і споживає близько 10 млрд. т умовного палива на рік. У світовому енергетичному балансі переважають нафта і вугілля.

Ефективність використання палива на ТЕС не перевищує 30—40%, а решта теплової енергії розсіюється в навколишньому середовищі з димовими газами, підігрітою водою. Тому зниження питомої витрати палива на виробництво електроенергії і одиниці продукції взагалі є в умовах дефіциту енергоносіїв завданням чи не найпершої ваги..

Серед промислових об'єктів найбільшої шкоди завдають підприємства теплоенергетики – близько 30% усіх шкідливих викидів в атмосферу від стаціонарних джерел. У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосферного повітря і забруднення земель через утворення специфічних відходів – накопичення значної кількості відходів (золи, шлаків, пилу).

При спалюванні органічного палива виробляється велика кількість шкідливих відходів, особливо сульфурвмісних сполук. На ТЕС формується велика кількість твердих шлаків, золи, стічних вод, газоподібних викидів. Загальна кількість викидів підприємств енергетики сягає 2,3—2,5 млн т/рік. При будівництві гідроелектростанцій великі площі родючих ґрунтів затоплюються водосховищами. Водосховища, забруднені стоками й добривами, що змиваються з полів, улітку нерідко «цвітуть», що спричинює масову загибель риби та інших мешканців водойм.

Все це призвело до того, що багато країн пішли шляхом розвитку атомної енергетики, проте при їх будівництві та експлуатації слід дотримуватися жорстких екологічних вимог з метою запобігання виникнення екологічним катастрофам по типу Чорнобильської.

Головним напрямком розв'язання екологічних проблем енергетики є зміна самої технології спалювання палива, забезпечення глибшої переробки окремих видів палива і запровадження енергозберігаючих технологій. Так на Україні глибина переробки нафти становить 53%, тоді як у високо розвинутих країнах – більше 90%. Відповідно 47% всього обсягу переробленої нафти йде на спалювання у ТЕС. Значні також втрати енергії при транспортуванні – вони за оцінками спеціалістів перевищують 10% всього її обсягу.

4. Екологічні проблеми автотранспорту.

Транспорт як галузь народного господарства - один із потужніх чинників антропогенного впливу на довкілля. Найбільшим забруднювачем довкілля є автомобільний транспорт - у містах з розвинутою промисловістю 80% всіх забруднень припадає якраз на автотранспорт (таб.2)

Таблиця 2

Дата добавления: 2014-01-07