Етапи періодизації соціології

Етапи розвитку соціології як самостійної науки

Західні дослідники виділяють такі

1. Становлення соціології як самостійної науки на основі методології позитивізму (представлено теоріями О.Конта, Г.Спенсера).

2. Формування національних соціологічних шкіл, започаткування «великих соціологічних теорій» (класичних), що претендують універсально пояснити всі прояви соціального, закладають основи соціологічної методології (М.Вебер, Е.Дюркгейм, К.Маркс та ін.)

3. Інтернаціоналізація соціології (її вихід за національні межі). Проте на цьому етапі поширилось теоретико-методологічне розмежування: в протидію вступили 1) прибічники теорій структурного функціоналізму (еволюційного розвитку) і 2) прибічники ідей К.Маркса, що пояснювали будь-який розвиток наявністю соціальних суперечностей.

4. Сучасний етап (початок – 80-ті рр. ХХ ст. – до сьогодення) пов'язаний з «постмодернізмом» як ґрунтом розвитку сучасної культури. Чергова методологічна криза в соціології вимагає створення нових концепцій бачення світу, корегування уявлень про предмет, метод суб’єкта пізнання тощо.

2.7.Поєднання філософських та власне соціологічних елементів у позитивізмі О.Конта; еволюціонізм Г.Спенсера.

Французький філософ-позитивіст Огюст Конт (1798 – 1857) – "батько соціології" вперше ввів у науковий обіг термін "соціологія". Він вперше застосував для вивчення суспільства науковий підхід, заснований на спостереженні та експерименті. Називав соціологію "соціальною фізикою" і вважав, що вона має перейняти від природничих наук об’єктивність і доказовість щоб пізнати приховані універсальні суспільні закони, які вивчають найскладніший живий організм – суспільство як систему (вона складається з елементів, виконує певні функції)

Так, О.Конт намагався знайти закон, якому підкорюється весь суспільний прогрес. Він сформулював його як " закон трьох стадій ", згідно з яким знання про людину і суспільство проходить через три стадії:

1) теологічну (релігійну) – (від давнини до ХIV ст.), що характеризується пануванням релігійного світогляду у сукупності з військово-авторитарними частинами режимами на чолі з жерцями і військовими;

2) метафізичну (ХIV – ХІХ ст.); суть – метафізична основа пояснення буття філософами, юристами, публіцистами,

літераторами: тлумачення будь-яких речей без опори на емпіричні (дослідні дані);

3) позитивну (наукову). Суспільний прогрес не стоїть на місці, вимагаючи наукового пояснення усіх сторін життя

суспільства. Зростання і накопичення позитивних знань прискорює розвиток промисловості, допомагає встановленню порядку і соціального миру.

Отже, предмет соціології для О.Конта – це суспільство взагалі як система (а не конкретно-історіичне суспільство) в її динаміці від минулого до сучасності.

О.Конт розробив основні методи соціології: 1) спостереження і експеримент (мають спиратись на соціологічну науку), 2) метод порівняння (соц. процесів, різних суспільств, станів одного і того ж самого суспільства), 3) історичний метод (досліджує динаміку станів суспільства у зв’язку минулого, сучасності і майбутнього).

Англійського мислителя Герберта Спенсера також вважають засновником соціології і послідовником О.Конта і Ч.Дарвіна з його вченням про походження видів у тваринному світі.

Сам Г.Спенсер заперечував такі зіставлення, наголошуючи на тому, що якщо О.Конт розробив опис походження розвитку ідей (як продукту 3-х стадій людського інтелекту), то він сам створив опис походження речей, тобто опис явищ зовнішнього світу, що розвивається через еволюцію. Вважав, що це Ч.Дарвін викрав у нього ідею соціальної еволюції, яку Г.Спенсер створив і розвинув на 7 років раніше (1852 р.) і першим сформулював принципи природного відбору і боротьби за існування.

P.S. Чарльз Дарвін – священик англіканської церкви (книга – «Про походження видів» (1859 р)). За його теорією еволюції процес розвитку людини мав випадковий характер (не Божого промислу). Еволюція – результат природного добору, де виживає найсильніший вид зарахунок слабшого. Процес природного добору постійно супроводжує біологічний механізм мутації (випадкової генетичної зміни). Доведено, що еволюція життя на Землі розпочалась в океані. Приблизно 400 млн. рр. тому з’явились перші наземні створіння: одні з них еволюціонували в рептилій, інші – в ссавців. Люди належать до групи вищих ссавців – приматів, які з’явились близько 70 млн. років тому. Наші найближчі родичі серед тваринних видів – шимпанзе, горила і орангутанг. Однак людина не походить від мавпи: і люди, і мавпи ведуть свою еволюцію від набагато примітивніших видових груп предків, а їх еволюція здійснювалась паралельно. Тому інтерпретація, де стверджується про походження людини від мавпи, є хибною і не належить Ч.Дарвіну.

Принципи наукових поглядів Г.Спенсера також формувались під впливом природничих наук, які звертались до ідеї еволюції. Ідея еволюції – центральний пункт вчення Г.Спенсера. Еволюція не може вийти за межу рівноваги системи, інакше це призведе до розпаду, після якого починається новий еволюційний процес. Проте все, що існує, проходить цикл розвитку і розпаду, а потім цикл творення нового. Г.Спенсер застосував принцип еволюції як методологічної основи будь-якого знання.

Визначив 3 види еволюційних процесів: 1) неорганічний; 2) органічний (стосується всієї живої природи); 3) надорганічний (відбувається в суспільстві).

Суспільство розвивається за загальними системними принципами:

· Суспільство (як біологічний організм, де уряд – це мозок, транспорт – кровообіг, економіка – обмін речовин) у процесі свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо);

· Збільшення маси зумовлює ускладнення структури (це зростання соц. груп і спільнот у суспільстві, що створюють інститути (домашні, обрядові, політичні, церковні, професійно-промислові) для самоорганізації свого життя;

· Ускладнення структури призводить до диференціації (розподілу) функцій; щодо суспільства – це наявність у кожного соц. інституту своїх функцій, які забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соц. структурою.

· Диференціація функцій посилює взаємозалежність і взаємодію частин. У суспільстві це означає чітке розмежування функцій різних соц. інститутів, їх сфер впливу. Порушення цього балансу призводить до регресу або розпаду такого соц. інституту.

· Напротивагу біологічному організму, де частини підпорядковані цілому, вважав, що суспільство «має існувати для своїх частин (людей), а не люди для суспільства». Соціологія Г.Спенсера індивідуалістична.

Соціальна політика Г.Спенсера. Якщо О.Конт вбачав ідеальним реформування суспільства за допомогою централізованої держави, то Г.Спенсер, навпаки вважав, що суспільство має бути вільним від втручання уряду і реформаторів. Логіка законів еволюції не допускає вольового втручання будь-яких соціальних інститутів або окремої людини. Згідно з природним добором, пристосовуються в соціумі ті люди, чий інтелект переважає інтелект інших, менш пристосовані індивіди приречені на вмирання. Звідси випливає, що уряд і держава не повинні потурати непристосованим, розробляючи соціальну політику захисту і допомоги хворим, бідним, безробітним і старим. Тільки природний добір – стимул суспільного прогресу.

Природний стан людини – агресивність, це асоціальна істота. Її соціалізація (становлення особистості, засвоєння норм, цінностей, взірців поведінки, притаманних певному суспільству) відбувається тільки в процесі еволюції за допомогою соціальних інститутів.

Яскравий аспект еволюції світогляду людей у сучасних розвинених суспільствах світу – це афективний індивідуалізм – віра в романтичні атрибути як основу укладання шлюбних стосунків, що не було притаманне жодній з попередніх історичних епох.

Таким чином, ідеї Г.Спенсера вплинули на формування теорії структурного функціоналізму, яка нині є однією з найвпливовіших у сфері соціологічної думки. Підводячи підсумки, можна констатувати, що О.Конт заснував соціологію як самостійну позитивну науку і є основоположником школи соціологічного позитивізму. Продовжив його позитивістські лінії в соціології Г.Спенсер. Соціологічний позитивізм був провідним напрямом у соціології ХІХ століття. Основні течії соціологічного позитивізму (або натуралізму) – це соціальний дарвінізм, географічна та расово-антропологічна школи.

Дата добавления: 2014-01-07