Комунікативні ознаки культури мовлення

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Одначе лише в останні три десятиліття, у зв'язку зі становленням науки про культуру мови, вчені підійшли до питання про ознаки, якості культури мови. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним); правильністю забезпечується висока культура мови, її єдність, зумовлюються усі інші комунікативні якості;

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок; багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. Точність мовлення - це необхідна умова його адекватного і повного розуміння. Точністю називають мову, якщо значення слів і словосполучень, вжитих в ній, повністю співвідносяться із смисловою і предметною сторонами мовлення. До лексичних вад, що порушують точність мовлення, належать також і такі: вживання в одному реченні спільнокореневих слів (тавтологія): Письменник створив багато цікавих творів); дублювання змісту слів в одному реченні: Зібрано цілу бібліотеку книжок.;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення. Виразність — те, що привертає увагу слухача, читача своєю формою, логічним або емоційним підкресленням. Виразним називається таке мовлення, в якому вираження власного ставлення до предмету чи явища відповідає комунікативній ситуації, а мова в цілому оцінюється як вдала та ефективна. І виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі. Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності;

чистотою, яка пов'язана з правильною літературно-нормативною вимовою, з відсутністю позалітературних елементів — діалектизмів, вульгаризмів, штампів, канцеляризмів, слiв-паразитiв, мовно-виражальних засобів, що заперечуються нормами моралі. Якщо у мовленні немає порушень лексичних, стилістичних, орфоепічних та інших норм, воно вважається чистим. У літературній мові неприпустимі діалектні, розмовно-побутові, жаргонні слова; без потреби або перекручено вжиті іншомовні слова. Для чого, наприклад, користуватися запозиченим консенсус, коли є зрозуміле згода, або іншомовним електорат, адже є всім доступне виборці. Вживати їх немає потреби. Хіба що для того, щоб похизуватися своєю обізнаністю з чужомовними словами;

логічністю, яка характеризує структуру тексту, його організацію. Слід враховувати взаємодію "трьох логік": логіки дійсності, логіки думки і логіки мовного вираження. Логічність, як і точність, буває предметна і понятійна. Предметна логічність полягає у відповідності смислових зв'язків і відношень одиниць мови у мовленні зв'язкам і відношенням предметів і явищ у реальній дійсності. Логічність понятійна є відображенням структури логічної думки і логічного її розвитку в семантичних зв'язках елементів мови у мовленні. «Тетяна К. завжди брала активну участь на кожному семінарському занятті, про що свідчать її чіткі, повні і правильні відповіді», зрозуміло, що чіткі, повні і правильні відповіді не є свідченням активної участі студентки на заняттях, адже відповіді на заняттях й участь у семінарських заняттях – різні речі, які не обґрунтовують одна одну. Між ними немає причиново-наслідкових зв'язків;

образністю — комунікативна якість мови, орієнтована на виникнення додаткових асоціативних зв’язків, тобто вживання слів i словосполучень у їх незвичному оточенні, зокрема, їх переосмислення в порівняннях, метафорах тощо;

багатством мови, її різноманітністю, що розширює можливості мови для передачі відтінків думок і почуттів, забезпечує естетичну сторону мови. Таким чином, багатство мови - якість, яка свідчить про певний рівень мовленнєвої майстерності, про свідоме прагнення урізноманітнити своє мовлення використанням різних мовних і мовленнєвих засобів. Різноманітність — це використання різних засобів і способів для вираження того самого змісту, звертання до системних i контекстуальних синонiмiв, до джерел стилістичного урізноманітнення мови;

доречністю, тобто організація мовних засобів, що роблять мову відповідною меті, умовам, ситуації спілкування. Доречна мова відповідає темі повідомлення, його логічному й емоційному змістові, складові слухачів і читачів, інформаційним, виховним, естетичним й іншим завданням писемного й усного виступу. Розрізняють доречність стильову, контекстуальну, ситуативну, особистісно-психологічну. Мова може бути ефективною лише тоді, коли вона доречна. Доречною називається мова, відповідна всім параметрам комунікативної ситуації. Розрізняють два основних види доречності: змістовна доречність і стилістична.

Легше за все зрозуміти, що доречно, або недоречно в конкретній ситуації, у змістовному плані, відповідно до мети висловлювання.

Потреби стилістичної доречності, тобто відповідність вибраних засобів у межах функціонального стилю необхідна для побудови висловлювання. Дуже часто трапляється порушення стилістичної доречності. Наприклад, на тролейбусній зупинці: «П'ятий?» («Який це тролейбус? П'ятого маршруту?»). - «Ні, другий».

Отже, доречність - це ознака культури мовлення, яка організує його точність, логічність, виразність, чистоту, вимагає такого добору мовних засобів, що відповідні змістові і характерові повідомлення. Проте для доречності у мовленні самих мовних засобів недостатньо - доречність ураховує ситуацію, склад слухачів, естетичні завдання;

доступністю — здатністю даної форми мови бути зрозумілою, полегшувати сприйняття вираженої інформації, тобто доступність пов'язана з відповідністю повідомлення комунiкативнiй сприйнятливості. Доступність передбачає таку побудову мовлення, при якій рівень складності мови і в термінологічному і в змістовому, і в структурному розумінні відповідають інтелектуальному рівню адресата;

достатністю – комунікативною якістю, яка виражає поняття кількості мовної інформації i вiдповiдає вимогам певного функціонального стилю літературної мови, логiчнiй завершеності думки;

стислістю, тобто прагненням виразити максимальну за обсягом інформацію мінімальною кількістю усіх мовних засобів;

змістовністю, що визначається iнформацiйним наповненням висловлюваного, відповідністю його темі повідомлення. Змiстовнiсть мови передбачає повне розкриття предмета розмови. Важливими чинниками є лаконізм., відсутність пустих фраз, невиправданих повторень і дублювань;

емоційністю, що виражає індивідуальний лад почуттів, переживань, настроїв, суб'єктивного ставлення особистості до висловлюваного, уникання експресивного дисонансу. Емоцiйнiсть реалізується за допомогою інтонації і лексико-граматичних засобів, що відповідають нормам сучасної літературної мови. Культура вираження почуттєвої сфери людини є важливим чинником загальномовної культури;

естетичністю, що спирається на всі попередні ознаки: точність, логічність, чистоту, доречність, лаконічність, виразність, різноманітність, образність, які у взаємодії і пропорційності створюють гармонію усного чи писемного тексту. Естетика щоденної практичної мови досягається оптимальним добором мовних засобів, потрібних для певної комунікативної настанови, гармонійною цілісністю тексту. Естетичність виявляється, перш за все, в оптимальному відборі й організації відповідно до комунікативних умов і завдань самого змісту, в оптимальному при цьому мовному оформленні змісту, в гармонії та цілісності тексту, в якісності його зовнішнього оформлення у писемній формі і виконання в усній. Це милозвучність мови, відчуття краси слова;

дієвістю (ефективністю), яка спонукає адресата до зміни поведінки — зовнішньої (вчинків, дій) чи внутрішньої (думок, поглядів, настроїв);

ясністю, яка передбачає співзвучність вираженої мовою думки динаміці мислення мовної особистості і звідси — зрозумілість її адресатові, недвозначність у формулюванні думки.

Вимоги до мови характеризуються не просто сумою комунікативних якостей, а саме їх системою. Оцiннi параметри мови, взаємодіючи між собою, формують високий рівень культури мови суспільства i кожного його члена зокрема.

Дата добавления: 2014-01-07