Суржик як показник низької культури мовлення

Мова обслуговує комунікативні потреби людей у різних галузях: науці, техніці, виробництві, ділових стосунках, освіті, культурі, побуті. Мовою користуються соціально і професійно неоднорідні групи. Кожна з груп має свої мовні інтереси і виробляє свою власну систему спілкування. Так виникають соціальні, професійні діалекти, жаргони, різновиди загальнонародної мови, так звані субкоди мови.

Для більшості громадян України, принаймні за даними перепису, рідною мовою є українська. Однак розмовляє більшість... ні, навіть не російською. Цю мову називають ботанічним терміном - «суржик».

На якому ґрунті виросло це явище? Чому воно таке поширене, тривке й живуче? І чи варто сподіватися на те, що колись Україна говоритиме не мовою Вірки Сердючки, а правильною літературною?

Для більшості націй Європи літературна мова тією чи іншою мірою віддалена від реальної мовної практики. На регіональні особливості накладаються ще й жаргони різних суспільних прошарків і соціальних груп.

Широко побутує явище диглосії - використання тим самим мовцем залежно від ситуації різних мов чи діалектів. Скажімо, «для хатнього вжитку» може використовуватися певна регіональна говірка чи мова, яку на роботі, в діловому мовленні, під час офіційного спілкування заступає офіційна мова певної держави.

В Україні так само є різні діалектні групи (здебільшого вони поділяються на північні і південні, з перехідною смугою та поділом південних на східні та західні). Витворила українська мова й суто професійні жаргони.

За умов бездержавності, коли вищі верстви українського суспільства були майже виключно російсько- польськомовними, коли українська мова була обмежена лише селянським побутом, а вся інша фахова термінологія (церковна, правнича, лікарська, трохи згодом - фабрична тощо) існувала виключно в чужомовних варіантах, українець, вийшовши поза своє обійстя, по-перше, мусив прилаштовуватися до «панської» мови (типова диглосія); по-друге, через свою неписьменність неминуче мішав елементи обох мов, рідної і «панської». Як наслідок, слово «суржик» набуло третього, основного для нас сьогодні значення: «елементи двох або кількох мов, об'єднані штучно, без додержання норм літературної мови, нечиста мова».

Загалом, суржик -- це наша реальність. Усі ми, зрозуміло, хочемо, щоб нація говорила принаймні наближеною до літературної мовою. Але нація наша - білінгвістична. Тобто в нас на рівних правах використовуються дві мови: і російська, і українська. І та частина населення, що називає себе україномовною, насправді на дев'яносто відсотків складається з людей, які на кожному кроці використовують суржик

Суржик -- це неграмотне використання української мови, мовлення, надзвичайно засмічене іншомовними (переважно російськими) словами, зворотами. Воно зародилося в маргінальних сферах між україномовними і російськомовними територіями. Це неприємне явище має бути знищене, бо культурною завжди є тільки українська або російська мова, але аж ніяк не їх змішування!

Одноманітний, нечіткий, невиразний, засмічений суржиком, випадковими словами текст ніколи не справить враження гарної, вишуканої мови, і не викличе почуття естетичного задоволення.

Досі ми говорили про українсько-російський суржик. Але, на теренах Галичини місце російських історично посідали польсько-німецькі, Закарпаття - мадярські, а Буковини - румунсько-німецькі вкраплення. Сьогодні, за умов, коли польська політична зверхність давно перестала бути пекучою проблемою, говірка львівських напівбогемних «кнайп» сприймається нами як ще одна риса місцевого шарму. Але якихось шістдесят років тому ситуація була докорінно іншою, і місцеві патріоти гнівно таврували чужинецькі нашарування в мові. Не менше суржикових рис притаманно й мові української діаспори, чистотою якої (на противагу зросійщеній «підсовєтській» мові) ця «діяспора» вельми пишається.

Втім, зі здобуттям Україною політичної незалежності й підвищенням статусу і престижності української мови, ситуація українсько-російського суржику трохи змінилася. До нього стали охочіше звертатися серйозні письменники.

Нарешті, суржик посів значне місце в молодіжній субкультурі, куди він почав проникати ще з сімдесятих на рівні андеґраунду і де остаточно ствердився на першій «Червоній руті» 1989 року (тексти «Братів Гадюкіних», «Сестрички Віки»). І слід визнати, що ці калічені, огидні з погляду пуриста рядки на кшталт «я хочу бути твоїм антрацитом, ти будь моїм отбойним молотком» зробили для пробудження української свідомості в поколінні тинейджерів значно більше, аніж вірші лауреатів про «калиново-солов'їну мову». Причина цього феномена доволі проста: старші школярі й учні ПТУ раптом виявили, що українська мова анітрохи не гірше від російської обслуговує їхні нехай справді обмежені духовні попити, а суржик надавав текстам ще й відтінку забороненої пікантності.

Нарешті, якщо досі суржик був лише перехідним етапом на шляху від української до російської, то тепер він дедалі частіше стає перехідною станцією у зворотному напрямі. Зразків можна навести надзвичайно багато: від скандально-соковитої (на першому році головування в парламенті) мови Івана Степановича Плюща, що за пару років зробилася цілком нормативною, до віддрукованих на звичайній машинці оголошень на парканах.

Суржик є частиною сьогоднішньої реальності, але кожному з нас потрібно уникати його застосування. Бо та частина людей, яка використовує його (до речі, як різновид української мови), може від нього відмовитися й перейти на російську. Та й російськомовні українці ніяк інакше не вивчать державної мови, якщо не будуть суржиком користуватися.

Соціальне середовище, в якому виникає суржик, - це сільські жителі, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста. Утворюється він шляхом стихійного засвоєння російської мови при безпосередніх контактах з її носіями, а не шляхом поступового опанування другої мови в процесі організованого навчання. Успішним таке засвоєння другої мови може бути тільки в дитячому віці, тому суржикові, на відміну від комунікативних різновидів, сформованих на ґрунті однієї мови, тих же територіальних і соціальних діалектів, властива лексична й структурна неповнота, ущербність. Він утворюється внаслідок хаотичного заповнення зруйнованих ланок структури української мови елементами поверхово засвоєної російської.

Проміжний характер цієї безладної мовної суміші, її ущербність порівняно з кожною з двох мов, що беруть участь в утворенні суржику, усвідомлюють і самі його носії, котрі при опитуванні часом не можуть ототожнити своє мовлення ні з російським, ні з українським, ідентифікуючи його як «іншу» або «третю» мову.

Розмитість мовної свідомості носіїв українсько-російського гібриду засвідчують і відмінності в мовній самоідентифікації, властиві представникам суржикомовних середовищ різних регіонів України. Так, за попередніми даними, носії змішаної субмови, опитані в Києві, переважно ідентифікують своє мовлення з українським, тоді як у Донецькій області інформанти, що спілкуються суржиком, ототожнюють його з російською мовою.

Говорити літературною мовою набагато важче, ніж спілкуватися тим сленгом, який ти постійно чуєш у навколишньому лінгвістичному оточенні. Тому вибір людини в питанні: «Чиста мова чи суржик?» залежить насамперед від культури самої людини. І лише тоді, коли людина сама захоче користуватися вишуканою мовою, вона прагнутиме говорити літературно й уникатиме суржику.

Такі люди знають літературну українську мову. Але з телебачення ми весь час чуємо російську мову. Те саме діється і в пресі – там переважно російська моваТаке ж саме становище в шоу-бізнесі. Мішаниною двох мов - української та російської - говорить частина людності України, хоч загальновизнано, що користуватися сумішшю з двох мов - це одне з найтривожніших явищ загально педагогічного характеру.

Витворився своєрідний різновид мови, який дістав назву суржик. Слово „суржик" давно відоме в Україні. Суржиком називали мішанину зерна - жита, пшениці, ячменю, вівса, а також муку з такого зерна; це були не першосортне зерно та низького сорту мука. На означення суржику поширилися сполучення „недорікуватий суржик", „убогий суржик". Що таке суржик? Як свідчить етимологія слова (за Б. Грінченком, суржик - «смешанный зерновой хлеб или мука из него, напр. пшеница с рожью, рожь с ячменем, ячмень с овсом и пр.», а також - «человек смешанной расы»: «се суржик - батько був циган, а мати дівка з нашого села»). Явище суржику має причиною не діалектні чи фахові відмінності. Таким чином, семантичне ядро слова суржик поєднує два елементи значення: змішування двох різних субстанцій і пониження якості утвореного внаслідок змішування продукту. Суржик – мішанина словесних елементів з різних мов, неграмотне мовлення.

Безперечно, є свої закони розвитку контактуючих мов, у тому числі української та російської. І коли людина вводить у своє мовлення слова і словосполуки іншої мови, не руйнуючи граматичної основи, фонетичних особливостей української, оберігає її красу, користується її невичерпним лексичним і фразеологічним багатством, то такий процес природний і не викликає заперечень. Однак, довільно змішуючи слова української та російської мов відмінюючи слова і сполучаючи їх за зразком російської, творячи фрази всупереч моделям рідної мови її носій мимоволі стає „напівповним", приймає мовний покруч.

Дата добавления: 2014-01-07