Нормативність і правильність мовлення

Правильність – це насамперед правильне, не перекручене розуміння понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне їх вживання, зв’язок думок і понять у єдину теорію, ясність викладу. Правильною є відповідь, в основі якої істинні знання (наукові, об’єктивні, достовірні). Правильність досягається дотриманням літературних норм вимови й написання, словотворення й формотворення, будови словосполучень і речень. Це:

1. Правильне фонетичне наголошення слів (слід уникати діалектних та просторічних наголосів)

2. Дотримання вимовних (орфоепічних), морфологічних, синтаксичних норм української літературної мови, граматичної будови речення, фрази, вислову.

Іноді в літературі ототожнюються поняття “культура мовлення” і “правильність мовлення”, тобто його мовна нормативність. Однак поняття “культура мовлення” не збігається за обсягом із поняттям “мовна нормативність”, “правильність”, оскільки містить пошук мовних засобів для вираження в кожній реальній ситуації мовленнєвої взаємодії змісту і форми. Культура мовлення містить навички пошуку, добору й свідомого застосування в живому процесі мовленнєвого спілкування мовних засобів, необхідних для конкретного випадку комунікації, виховує свідоме ставлення до мовленнєвої діяльності. Нехтування комунікативною спрямованістю її неминуче призводить до порушення живого контакту між співрозмовниками, а відтак виникнення психолого-педагогічного бар’єру.

Нормативність - це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність - це, так би мовити, "технічна" сторона мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіантність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співробітника, мовленнєвої ситуації.
Під літературною нормою розуміються прийняті в суспільно-мовленнєвій практиці освічених людей правила вимови звуків, наголошення слів, словотворення і слововживання, будови синтаксичних конструкцій. За дотриманням чи недотриманням узвичаєних норм усне мовлення оцінюється як правильне або неправильне. Наприклад, порушенням норми є вимова прикметника укрa ї нський з наголосом на другому складі, адже за правилами сучасного наголошення це слово має вимовлятися з виділенням третього складу: український.

5. Мовні норми та мовленнєвий етикет.

Дата добавления: 2014-01-07