Отже, перейнята гуманістичними ідеями, українська культура XIX - поч. XX ст. вивела українську націю в один ряд з найрозвинутішими націями світу

Найяскравіше в процесах творення нової національної моделі культури український народ виявив себе в літературі, історіософії, фольклористиці, етнографії, театрі, образотворчому мистецтві, драматургії.

П'ятий період розвитку української культуриохоплює часовий відтинок в 150 років- від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX ст.

Розвиток української культури в цей період виступає як послідовний, об'єктивно обумовлений процес засвоєння та успадкування традицій культури Київської Русі в поєднанні з впливом ідей гуманізму, Ренесансу, Реформації, а дещо пізніше бароко та Просвітництва.

Йдеться про процеси творення культури нового часу, де ці ідеї та впливи на місцевому, українському грунті дали оригінальні зразки інтелектуальних надбань у сфері освіти й педагогіки, наукових знань і книгодрукування, літератури та мистецтва.

Домінантою розвитку української культури цього періоду, (з другої половини XVII ст.) є вплив на неї козацтва, що перетворився на один із визначальних факторів розвитку української культури. Саме ж козацтво стало провідною верствою новоствореної держави, завоювало панівні позиції в усіх сферах життя українського суспільства.

В межах цього періоду вирізняють три підперіоди:

- перший (кінець XVIII - кінець 50-х рр. XIX ст.) - становлення української культури як новітньої культури з народним демократизмом і народною мовою;

- другий (60-90-ті рр. XIX ст.) - час входження української культури до загальнослов'янського та світового культурного процесу;

- третій (початок XX ст.) - час утвердження української культури як великої національної культури світового значення (період національно-культурного відродження).

Домінуюча, формотворча роль у цьому процесі належала літературі. Всі види новітньої культури, започатковані "Енеїдою" І. Котляревського, далі розвивалися паралельно з літературою, під її безпосереднім впливом. Саме новітня українська література, першою серед інших складових культури, вказувала шлях вирішення проблем тогочасного духовного життя українського суспільства, утверджувала в його свідомості оптимістичну віру в майбутнє.

Роль літератури:

- нагадувала про самобутнє і яскраве героїчне минуле народу, гідне подиву, возвеличення й наслідування;

- розкривала і виявляла могутні потенційні можливості розмовної мови, з якою український народ здобував право, образно кажучи, на життя й на безсмертя;

- показувала, як належить на основі народно-первозданних елементів (фольклору, побуту, звичаїв, вірувань, легенд, обрядовості) творити високе професійне мистецтво.

Цей період називають періодом "неволі і переслідувань" української культури, її боротьби з асиміляторськими заходами російського царизму, польської шляхти, румунських бояр, угорських феодалів і всевладного австрійського цісарства.

Українці відтіснялися на периферію культурного прогресу. Продовжувалося розпочате ще в попередні часи висмоктування українських творчих сил іншими культурами, зокрема російською, чому була підпорядкована вся система науки, освіти, культурної політики взагалі часів колоніального режиму.

Слід підкреслити, що українське Відродження - це не копія європейського Відродження. Адже Відродження, що широкою хвилею прокотилося європейськими країнами, у кожній з них мало свою специфіку, свої особливості. Україна в даному разі не становить винятку.

Україна не повторює навіть тих моделей, що мали місце у близьких, слов'янських культурах.

А тут, як відомо, існувало кілька моделей національного Відродження: чеська (її підвалини були закладені діяльністю вчених-будителів, наприклад, Данило Адам з Велеславіна); сербська (народною творчістю і фольклористично-науковою діяльністю В. Караджича); польська (романтичною поезією А. Міцкевича).

Українське Відродження об'єднує формотворчі сили всіх названих моделей: розвиток народознавства (від М. Цертелєва і М. Максимовича до П. Куліша), історіософію ("Історія русів", М. Маркевич, І. Срезневський, М. Костомаров) і, головним чином, літературу ( Т. Шевченко).

Упродовж XIX і початку XX ст. українська культура зробила колосальний крок уперед у своєму розвиткові, виявила свою здатність:

- синтезувати багатовіковий світовий художній процес;

- запропонувати самобутнє вирішення багатьох суспільних, етико-філософських і художніх проблем, які хвилювали людство;

- створити художньо-естетичні цінності, які поставили українську культуру на рівень світової.

Дата добавления: 2014-01-07