Українська культура як цілісна система

Періодизація розвитку української культури.

Категорія "українська культура як цілісна система" порівняно нова. З проголошенням державної незалежності України наша національна культура почала поступово розглядатися й аналізуватися науковцями-культурологами як цілісна система, що найповніше виражає духовний світ українського народу. Та й сам український народ науковцями тепер розглядається як соціально-етнічна єдність, що виникла, сформувалася і розвивається в умовах історичної об'єктивності, без штучного поділу на "східняків" і "західників", українців материкової України та українців діаспори.

Українська культура поділяється за такими ж об'єктивними критеріями, вона завжди розвивалася та функціонувала як єдине ціле, переборюючи на своєму шляху найрізноманітніші ідеологічні, політичні, класові, соціальні, конфесійні перепони.

Розглядаючи категорію " українська культура як цілісна система ", слід зазначити:

- по-перше, українську культуру сьогодні слід розглядати як єдине ціле, витворене в галузі матеріального і духовного виробництва нашим народом як в Україні так і в близькому й далекому зарубіжжі;

- по-друге, цілісна система культури включає в себе об'єктивну оцінку ідейно-протилежних течій і напрямів, адже у створенні української культури, як і культури будь-якого іншого народу, брали участь усі класи та соціальні верстви нашого суспільства;

- по-третє, слід відмовитись від підходу до вивчення української культури як замкнутого соціального організму.

Українська культура на всіх етапах розвитку була включена в сферу міжнаціонального духовного синтезу та взаємодії, в регіональний і світовий культурний процес. Отже, для неї життєво важливим і необхідним є як те спільне, загальне, що було нею запозичене в інших культурах і, прижившись на її національному грунті, повною мірою слугує нашому народові, так і своє, національне, своєрідне, витворене в процесі його історичного розвитку. Цілісність культури в даному разі означає розгляд і оцінку національно-своєрідного в органічному взаємозв'язку його із загальнолюдським;

- по-четверте, об'єктивно спричинена нерівномірність розвитку культури, відсутність прямолінійного, одночасного прогресу всіх її видів, галузей і напрямків не можуть слугувати обгрунтуванням надання переваг у вивченні тієї чи іншої її складової;

На певних етапах історичного розвитку української культури на передній план висувались то її самодіяльно-фольклорні жанри, то художня література, то суспільно-політична, релігійно-філософська думка. В останні десятиліття провідні позиції в культурі посідають природничо-технічні науки, від розвитку яких відстають гуманітарні науки, окремі види професійної творчості (кіно, телебачення тощо). Це не означає, що увага в культурознавстві може переважати щодо тієї частини культури, яка саме сьогодні вийшла у своєму розвиткові на передній план. Це буде неприпустимим порушенням основоположних принципів аналізу культури як цілісної системи.

- по-п'яте, цілісний підхід до культури передбачає такий її аналіз, коли до уваги однаковою мірою береться безперервність розвитку, всі його періоди.

Врахування злетів і спадів духовного життя в Україні має лежати в основі цілісного підходу до визначення та аналізу періодів розвитку нашої культури.

Український культурний процес, незважаючи на історичні перепони, відроджувався знову і, вже починаючи з XIV ст., розвивався по висхідній аж до XVIII ст., тобто до ліквідації української автономії, і далі: в період неволі, переслідувань і заборон (кінець XVIII - кінець XIX ст.); активного пожвавлення (початок XX ст.), яке закінчується дожовтневим ренесансом (20-ті роки XX ст.); трагедією в лещатах сталінщини (30-ті - середина 50-х рр.); скованістю в часи стагнації; сучасного процесу відродження. Такий підхід до періодизації враховує підйоми і спади культурного процесу в Україні і забезпечує вивчення української культури як єдиного цілого духовного світу нашого народу.

Дата добавления: 2014-01-07