Приховані методи зовнішньоекономічної політики

Серед нетарифних методів регулювання важливу роль відіграють приховані методи, які можна назвати методами прихованого протекціонізму.

Основними з цих методів є:

Ø технічні бар’єри;

Ø внутрішні податки та збори;

Ø державні закупівлі;

Ø вимоги про вміст місцевих компонентів.

Технічні бар’єри – усі державні заходи контролю та обмежень, пов’язані з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використані як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни. Вони можуть встановлюватись у вигляді:

Ø стандартів;

Ø технічних норм і правил;

Ø вимог до безпеки товарів;

Ø вимог до упакування, маркування та інших технічних характеристик продукції.

Технічні бар’єри передбачають застосування заборон, обов’язкової інспекції товарів, спеціальних дозволів на ввіз, інспекції підприємств-постачальників, спеціальних вимог до маркування та пакування, а також фактично сформованих технічних параметрів. Заборони існують на ввезення продукції, яка не відповідає технічним вимогам. Наприклад, у США заборонено ввіз автомобілів, які не відповідають вимогам національного законодавства щодо безпеки автомобілів (стандартам безпеки) [14, с. 76].

Серед технічних бар’єрів виокремлюють декілька специфічних сфер – санітарні, ветеринарні, фітосанітарні норми та правила. Ці сфери регулювання пов’язані не тільки зі стандартами на ті чи інші товари, а й із забезпеченням безпеки населення, сільськогосподарських тварин та рослин.

Прикладом технічних бар’єрів може бути заборона американського експорту консервованих овочів у Норвегію, оскільки ця країна не дозволяє ввозити харчові продукти, що містять окремі види солей. Товари, імпортовані в Канаду, повинні бути маркіровані на англійській і французькій мовах чіткими написами, що не стираються і не змиваються. Франція забороняє рекламу алкоголю, виготовленого з зерна (наприклад, шотландського віскі). В Україні заборонено використовувати окремі види харчових добавок і барвників при виробництві продуктів харчування, хоча вони використовуються у низці європейських країн [12, с. 73].

Головна риса всіх технічних бар’єрів – це те, що вони офіційно застосовуються не як засіб обмеження імпорту, а для забезпечення цілісності національної системи стандартизації безпеки використання товарів.

Цей захід охоплює близько 1/3 товарів світової торгівлі.

Внутрішні податки та збори – приховані методи торгової політики, спрямовані на підвищення внутрішньої ціни імпортного товару й скорочення внаслідок цього його конкурентоспроможності на внутрішньому ринку. Вони виконують фіскальну функцію – поповнення Державного бюджету з метою наступного фінансування, зокрема державних органів, які відповідають за регулювання, контроль та спостереження за зовнішньоторговою діяльністю.

Внутрішні податки та збори поділяються на дві групи:

1) зрівнювальні податки та збори – еквівалентні непрямим податкам та зборам, які збираються у країні-імпортері з національних товарів у формі податку на додану вартість (ПДВ), податку на продаж, податку на споживання, акцизу. Мета цих податків та зборів – створення єдиного податкового режиму для іноземних та вітчизняних товарів;

2) податки та збори, які збираються з імпортера у зв’язку з митним оформленням і переміщенням товару через кордон. До цієї групи, крім збору за митне оформлення товару, належать:

Ø імпортний депозит – форма застави, яку імпортер має внести на певний термін, – безвідсотковий внесок, що дорівнює усій або частині вартості товару. Внаслідок цього з обороту вилучається значна частина капіталу експортера, що обмежує його платоспроможність;

Ø кредитні обмеження для імпортера, які полягають в обмеженні максимальної суми кредиту, терміну видачі, збільшенні відсоткової ставки при наданні у кредит грошових коштів, зумовлені їх цільовим використанням (імпорт товарів);

Ø прикордонні збори фіскального характеру;

Ø обмеження стосовно іноземних вино-горілчаних виробів;

Ø дискримінаційні збори з автомобілів;

Ø поштові збори;

Ø портові збори;

Ø інші.

Іноді всі збори можуть бути об’єднані в єдиний консолідований імпортний податок. Наприклад, в Уругваї та Сирії він становить від 5 до 40% від митної вартості імпортованого товару.

Державні закупівлі – прихований метод торговельної політики, який вимагає від державних органів та підприємств закуповувати певні товари лише у національних фірм, незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчі за імпортні. Наприклад, американський уряд за законом 1933 р., який отримав назву “Акт: Купуй американське”, платив на 12% більше, а для оборонних товарів – на 50% більше, американським постачальникам порівняно з іноземними [14, с. 80].

Вимоги про вміст місцевих компонентів – прихований метод торговельної політики держави, який законодавчо встановлює частку участі національних виробників у виробництві імпортного товару. Наприклад, США зобов’язують іноземних постачальників автомобілів на американський ринок, зокрема японських, розширити використання комплектуючих частин американського виробництва, робочої сили та послуг у сфері реклами.

Дата добавления: 2014-01-07