І Центральної Європи

Сутність та цілі інтеграційних об’єднань Східної

Світовий експорт та імпорт товарів і послуг країнами Європейського Союзу

за 1993–2003 рр. (млрд. дол.)

Регіони світу	Роки
Експорт товарів	1488,9	1702,9	2083,7	2154,9	2140,9	2233,6	2237,5	2316,3	2318,8	2466,3	2900,7
Імпорт товарів	1487,6	1690,6	2050,9	2101,3	2089,6	2212,0	2262,5	2404,9	2361,1	2463,1	2919,6
Експорт послуг	412,0	443,7	506,5	533,0	539,3	577,8	598,3	609,3	633,2	694,6	822,8
Імпорт послуг	401,6	434,9	500,8	519,4	521,3	570,4	588,3	597,7	621,2	671,6	794,3

Таблиця 9.4

Світова торгівля країн Європейського Союзу з іншими регіонами за 2001–2003 рр. (млрд. дол.)

Назва регіону призначення	Роки
Світ	2318,78	2466,25	2900,74
Північна Америка	234,27	249,21	272,28
Латинська Америка	54,58	51,24	53,67
Західна Європа	1568,19	1665,29	1966,74
Центральна і Східна Європа, країни Балтії та СНД	138,65	157,16	199,95
в т. ч. Центральна і Східна Європа	97,46	109,12	137,66

Асоціація не є таким стійким інтеграційним об’єднанням, як ЄС. Поступово вийшли з ЄАВТ і вступили в ЄС Великобританія, Данія, Португалія, Австрія, Швеція.

Сьогодні ЄАВТ є організацією з не дуже потужним внутрішнім ринком; до неї входять: Норвегія, Швейцарія, Ісландія і Ліхтенштейн. Головною метою організації є розвиток торгівлі між країнами-членами на умовах добросовісної конкуренції, сприяння розширенню світової торгівлі, усунення торговельних перешкод.

Сучасна (повоєнна) історія східноєвропейської інтеграції безпосередньо пов’язана з утворенням і відносно тривалим функціонуванням Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ). У різні роки РЕВ об’єднувала Албанію, Болгарію, Угорщину, В’єтнам, НДР, Кубу, Монголію, Польщу, Румунію, СРСР, Чехословаччину. Практична її діяльність тривала з 1949 р. до червня 1991 р. РЕВ функціонувала паралельно з ЄС понад 30 років. І хоча РЕВ становила форму інтеграції соціалістичних країн, її цілі були ідентичні цілям інтеграції ринкових економік Західної Європи. Проте механізм економічного співробітництва в рамках РЕВ спирався на міжурядові угоди, які виконувалися за допомогою командних методів і були спрямовані на централізований обмін товарами. Тому економічне співробітництво членів-країн РЕВ, яке здійснювалось через посередництво центральних державних органів, не заперечувало відкритості економік цих країн у взаємовідносинах між ними.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) була заснована на Алмаатинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн (Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану, Узбекистану, України). Рішення цієї наради стали завершальним кроком на шляху ліквідації СРСР, початок якій був покладений Біловезькою зустріччю 8 грудня 1991 р. голів парламентів України, Росії та Білорусі. Три прибалтійські республіки (Естонія, Литва та Латвія), суверенітет яких був фактично визнаний СРСР ще у вересні 1991 р., чітко визначили своє негативне ставлення до цієї організації. Азербайджан перші два роки не брав участі в роботі СНД і лише у вересні 1993 р. було підписано Алмаатинську декларацію. Грузія приєдналася до СНД у 1994 р. – також після зміни політичного режиму в країні. Сьогодні у діяльності Співдружності з різним статусом беруть участь 12 суверенних держав, тобто всі колишні радянські республіки, крім країн Балтії.

Найважливішими віхами в розвитку СНД можна назвати наступні:

1) 22 січня 1993 р. нарада Голів держав СНД прийняла Статут Співдружності, який визначив її функціональні та організаційні основи. Делегація України не підписала даного Статуту, оскільки не погодилася з тими статтями, що стосувалися створення наднаціональних органів та порушували її статус як позаблокової держави.

2) 24 вересня 1993 р. на спільному засіданні Глав держав та Глав урядів СНД було вирішено сформувати Економічний Союз з метою активізації взаємного співробітництва у господарській сфері.

3) У грудні 1994 р. створено Міждержавний економічний комітет, завданням якого було посилення координації господарського співробітництва країн СНД.

4) У жовтні 1994 р. більшістю учасників наради Глав держав та Глав урядів Співдружності підписано Угоду про створення Платіжного союзу. Проте через низький рівень господарської та фінансової стабільності національних економік даний союз не функціонує і до цього часу.

Незважаючи на велику кількість прийнятих вищим органом СНД документів, результативність діяльності цієї організації порівняно з іншими інтеграційними угрупованнями світу невисока, особливо в економічній галузі. Невисока ефективність характерна для головного економічного органу СНД – Міжнародного економічного комітету. На останній покладені такі завдання, як оперативне керівництво створенням зони вільної торгівлі та розвитком торговельно-економічних відносин, формування Митного й Платіжного союзів, удосконалення механізму розвитку виробничої кооперації, створення фінансово-промислових груп та інших транснаціональних структур, встановлення узгоджених тарифів на транспортні послуги, на постачання електроенергії, на послуги зв’язку тощо.

На практиці всі ці завдання або не були реалізовані (зокрема тривалий час гальмувалося формування зони вільної торгівлі), або отримали лише часткове втілення, чи вирішувалися на двосторонній основі.

В СНД до цього часу не віднайдено ефективної моделі взаємних економічних зв’язків, яка хоч би в основних рисах відповідала потребам стабілізації та розвитку національних економік, поглиблення співробітництва між суб’єктами господарської діяльності на взаємовигідній основі.

Сьогодні СНД відповідає рівневі зони преференційної торгівлі. Пропозиції уряду України щодо побудови механізму зони вільної торгівлі одержали підтримку в 2003 р. урядами Росії, Білорусі й Казахстану в рамках так званого Єдиного Економічного Простору (ЄЕП). Але це рішення поки що не втілюється у життя. У межах СНД утворюються локальні об’єднання з тісними зв’язками: Співтовариство Росії і Білорусі; ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова).

Першим європейським інтеграційним угрупованням, яке об’єднало держави, що досі розвивалися, ґрунтуючись на різних економічних та політичних моделях, стало Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС). Засноване ЧЕС у 1992 р. на основі Стамбульської декларації і об’єднує 11 країн: Азербайджан, Албанію, Болгарію, Вірменію, Румунію, Туреччину, Україну, Грецію, Грузію, Молдову, Російську Федерацію. Основне завдання Чорноморської інтеграції полягає у створенні режиму вільного пересування товарів, послуг і капіталів з метою розширення виробничої кооперації і спільного підприємництва.

Серед інших інтеграційних угруповань Європи слід назвати наступні:

1) Центральноєвропейську угоду про вільну торгівлю (ЦЕФТА), утворену в 1993 р.; до її складу входять: Болгарія, Польща, Румунія, Словаччина, Словенія, Чехія, Угорщина.

2) Раду держав Балтійського моря (РДБМ), утворена в 1992 р.; до неї входять 11 держав: Німеччина, Данія, Ісландія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Росія, Фінляндія, Швеція, Естонія. Рада є координуючим органом країн Балтійського регіону і покликана сприяти більш тісному регіональному співробітництву в економіці, зокрема в галузях транспорту, зв’язку, туризму, охорони довкілля.

1 березня 1993 р. набула чинності Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю між Польщею, Чехією, Словаччиною та Угорщиною (Вишеградська четвірка), згідно з якою здійснюється політика поступового звільнення від кількісних обмежень і митних кордонів у торгівлі між членами четвірки.

Зміцненню стабільності у Європі за допомогою розширення співробітництва у різних галузях (політичній, економічній, культурній, науковій) сприяє регіональне об’єднання – Центральноєвропейська ініціатива (ЦЄІ). Воно об’єднує такі країни-члени: Австрію, Боснію та Герцеговину, Хорватію, Чеську Республіку, Македонію, Угорщину, Італію, Польщу, Словацьку Республіку, Словенію, Албанію, Білорусь, Болгарію, Румунію, Україну. ЦЄІ підтримує різні проекти, які можна поділити на три категорії: інвестиційні проекти та відповідне техніко-економічне обґрунтування; організаційні проекти (навчання, дослідження, інформаційні системи тощо); культурні проекти (фестивалі, семінари, стипендії).

Європейський Союз підтримав ідею регіонального співробітництва як один із засобів сприяння країнам Центральної та Східної Європи у їх зусиллях трансформувати свої політичні та економічні структури.

Дата добавления: 2014-01-07