Форми методичної роботи

До початку кожного навчального року видається наказ про організа­цію методичної роботи в поточному навчальному році. У наказі відобра­жається результативність і підсумки роботи за попередній навчальний рік, зокрема стан виконання навчальних програм, рівень і якість навчальних досягнень учнів тощо. Наказ має містити завдання методичної роботи на поточний навчальний рік, основні напрями роботи, що випливають із завдань розбудови національної системи освіти, аналізу стану навчально-виховного процесу в навчальному закладі. Мають бути зазначені всі колек­тивні форми методичної роботи, які планується реалізувати в поточному навчальному році, необхідно також визначити участь кожного педагогіч­ного працівника в системі методичної роботи як у межах школи, так і на районному та обласному рівнях.

Проблеми методичної роботи мають розв'язуватися за допомогою но­вого погляду на особистість учителя.

Планування внутрішньої методичної роботи освітнього закладу включає такі організаційні форми:

• індивідуальні (самоосвіта, стажування, наставництво, консультації, д станційне навчання тощо);

• колективні постійно діючі (методичні об'єднання (кафедри, асоціації), творчі групи, школи передового педагогічного досвіду тощо);

• колективні періодичні (педагогічні читання, методичні конференції семінари, семінари-практикуми, методичні оперативні наради, лекто* рії, групові консультації тощо).

Кожен педагог може брати участь не більш ніж в одній постійно діючій колективній формі методичної роботи, він охоплюється такими колек­тивними формами методичної роботи, які найбільш повно відповідають рівню його професійної підготовки, досвіду практичної роботи, та бере участь у засіданнях не більше як один раз на місяць.

Учителі, які навчаються у вузах або на курсах без відриву від ви­робництва, звільняються на період навчання від участі в методичній роботі. Звільняються від участі в колективних формах методичної роботи також матері, які мають дітей віком до трьох років. Директори та їх за­ступники беруть участь у роботі методичного об'єднання, як і вчителі,— за фахом.

Участь у методичній роботі є професійним обов'язком кожного педа­гогічного працівника.

Директор школи, його заступники вивчають і аналізують стан на­вчально-виховного процесу, створюють умови для підвищення фахового рівня вчителів, забезпечують участь усіх педагогічних працівників у мето­дичній роботі, сприяють заохоченню вчителів відповідно до результатів їх­ньої роботи.

Основними формами проведення методичної роботи є:

• лекції,

• доповіді,

• інформації,

• повідомлення,

• практичні заняття,

• диспути,

• бесіди,

• відкриті уроки,

• захист моделі сучасного уроку тощо. Вирішальна ланка системи методичної роботи — самоосвітня праця педагога.

Ще Д. І. Писарєв писав: «Хто дорожить життям думки, той знає дуже добре, що справжньою освітою є тільки самоосвіта... Треба вчитися в школі, але набагато більше треба вчитися після виходу зі школи, і це друге уміння за своїми результатами, за своїм впливом на людину й на суспіль­ний) незрівнянно важливіше, ніж перше» [7, 127].

Відомо, що систематичне відвідування занять на курсах, ділові та ро­льові ігри, інші форми методичної роботи не розв'язують повністю складної проблеми підвищення кваліфікації вчителів, тому що навіть найдоскона­ліша колективна система методичної роботи не може врахувати індивідуальної потреби вчителя в новітній інформації, ознайомити його з необхідною літературою з фаху. Отже, виникає потреба в самостійній роботі вчителя.

Самоосвіта є елементом виробничої діяльності кожного вчителя, який вільно обирає матеріал, прийоми й засоби роботи над собою. Такий прин­цип організації самоосвіти — поєднання її обов'язкового характеру з доб­ровільно обраним змістом — найбільше виправдав себе.

У процесі самоосвіти реалізуються основні дидактичні принципи навчання — систематичності, послідовності, наступності, зв'язку з практикою тощо.

Основні принципи самоосвітньої роботи:

1. Взаємообумовленість цілей, сутності, змісту, структури методичної ро­боти й суспільних потреб, педагогічної практики. Цей принцип, зокре­ма, вимагає єдності ідейно-політичної і професійної підготовки педагога, посилення уваги до методологічних знань.

2. Безперервність і систематичність підвищення кваліфікації і професій­ної майстерності працівника впродовж педагогічної діяльності.

3. Комплексне вивчення питань соціології, психології, дидактики, теорії виховання, наукових основ викладання предмета та поєднання теоре­тичної підготовки з оволодінням уміннями й навичками, необхідними в педагогічній діяльності.

4. Випереджальний характер підвищення кваліфікації педагога, своєчас­не отримання наукової інформації, рекомендацій науки та передового досвіду.

5. Урахування рівня підготовки та індивідуальних інтересів учителів, ди­ференціація змісту й методів методичної роботи.

6. Узгодженість і наступність підрозділів методичної роботи й курсової підготовки.

7. Взаємозв'язок методичної роботи з творчими пошуками окремих учи­телів і колективу в цілому.

Відповідно до діючих нормативних документів адміністрація школи не повинна вимагати від учителя планування самоосвіти, але це не виключає необхідності здійснення контролю за нею з боку адміністрації та гро­мадських організацій.

Необхідною умовою плідної роботи педагогічного колективу школи t відповідна організація самоосвіти шкільною адміністрацією:

• створення оптимальних умов для самоосвітньої роботи;

• організація семінарів для вчителів з питань прийомів і засобів органі­зації самоосвітньої роботи;

• визначення конкретних вимог до вчителів стосовно самоосвіти;

• забезпечення внутрішньошкільного контролю за цією ділянкою мето­дичної роботи.

Що залежить від шкільної адміністрації у справі створення максималь­но сприятливих умов для плідної самоосвітньої роботи вчителя?

Перша умова — збільшення його вільного часу завдяки:

• раціоналізації розкладу уроків;

• встановленню стабільного режиму роботи школи;

• виділенню вчителю впродовж тижня вільного від уроків «методич­ного дня» (при шестиденному режимі роботи школи). Бажано, щоб він був спільний для вчителів одного фаху для колективної роботи;

• вивільненню більшої частини часу січневих і березневих канікул для самоосвіти, культурного розвитку вчителя. Це порада В. О. Сухомлинського, який учиняв саме так;

• упорядкуванню практики чергування вчителів у школі: не признача­ти чергування в дні, коли в учителя за розкладом мало або зовсім немає уроків;

• упорядкуванню практики залучення вчителів до роботи у вихідні та святкові дні: допускати чергування в ці дні тільки в окремих випад­ках, передбачених законодавством, і лише з погодження профспіл­кового комітету. Чергування повинно оформлятися наказом адміні­страції і компенсуватися в установленому порядку;

• припиненню практики покладання на вчителів виконання невлас­тивих їм видів робіт, наприклад: збирання з учнів коштів на купівлю квитків на концерти та спектаклі, чергування на виставках тощо;

• дотриманню законодавства щодо відпустки вчителя, яка може бути перервана лише за його згоди; залучення відпускника до роботи у шкільному таборі праці та відпочинку допускається за згоди вчи­теля. Відпустка вчителя — не просто відпочинок, це й час активної самоосвіти, і чимало залежить від керівника школи в організації по­ходів рідним краєм, поїздок історичними місцями, спортивних зу­стрічей;

• унормуванню кількості шкільних засідань і часу на їх проведення (педрада — 1,5-2 год.; методичні об'єднання, практикуми, семінари та конференції, школи передового досвіду — 2—3 год.; семінари класних керівників — 1,5 год.; батьківські збори — 1,5 год.; проф­спілкові збори — 1 год.; оперативна нарада — 20—25 хв.). У Павлиській школі В. О. Сухомлинським було встановлено правило: вчитель упродовж тижня міг бути зайнятий після уроків не більше як двічі (методична робота, педагогічна рада, позакласна робота тощо);

• суворому дотриманню вимог нормативних документів щодо пись­мових матеріалів, які вчителі готують на вимогу адміністрації За по­треби слід мати зразки кращої вчительської документації у методич­ному кабінеті;

• рівномірному розподілу громадських доручень;

• перенесенню частини роботи на батьків, громадськість, учнівське самоврядування;

• впровадженню засад НОІШ у технології особистої праці вчителів, усього педколективу, зокрема доцільному розподілу обов'язків, спе­ціалізації, кооперуванню праці, координації дій, взаємодопомозі тощо;

• наданню можливостей учителю вести уроки в паралельних класах, що в 2—3 рази скорочує підготовку до уроків.

Друга умова — наявність у розпорядженні шкільної і власної бібліотек. В. О. Сухомлинський вбачав у читанні книжки не лише поштовх до професійного та культурного зростання педагога, але й джерело самореалізації: «Якщо хочеш, щоб у тебе було досить вільного часу, щодня читай... Не шкодуй часу на те, щоб глибоко осмислити сутність фак­тів, явищ, закономірностей, з якими маєш справу» [11, 649-651]. У багатьох школах налагоджено кооперування власних бібліотек: у ме­тодкабінеті (учительській, шкільній бібліотеці, предметному кабінеті) є картотека особистих бібліотек учителів, і всі вони мають змогу користува­тися нею.

Важливо, щоб весь арсенал науково-педагогічної і методичної літера­тури був задіяний, щоб книжки швидко знайшли дорогу до свого читача. Скоротити час надходження потрібної книжки, періодичного видання до конкретного вчителя — одне із завдань шкільної адміністрації: необхідно скерувати роботу з розробки тематичних списків літератури, складати ано­тації, надавати поради й настанови бібліотекареві щодо комплектування певних розділів бібліотеки, тематичних виставок, складання картотек, ор­ганізації бібліотечної роботи з учнями.

Третя умова — хороший методичний кабінет у школі, який згідно з Поло­женням про методичний кабінет середнього закладу освіти [8] рекомен­дується створювати в усіх освітніх закладах, щоб він був «організуючим 90 Наука управління загальноосвітнім навчальним закладом

центром методичної роботи з педагогічними працівниками». Цю орга­нізуючу функцію виконує методична рада (колегія) кабінету на чолі із завідуючим кабінетом, який обирається терміном на два роки з числа досвідчених працівників даного закладу освіти (вчитель-методист, старший вчитель) і працює на громадських засадах. Рада складається із завучів школи, голів шкільних і міжшкільних мето­дичних об'єднань, бібліотекаря базової школи, найбільш досвідчених учи­телів та працює на засадах кооперування та спеціалізації праці. Робота ра­ди планується на навчальний рік, протягом якого проводиться орієнтовно чотири — шість засідань ради шкільного методичного кабінету. Окремий план роботи методичного кабінету не складається.

На основі аналізу стану справ у школах рада методичного кабінету ко­ординує зміст, форми й методи роботи з підвищення кваліфікації педаго­гічних працівників, пропагує досягнення педагогічної науки й передового досвіду, забезпечує педагогічних працівників необхідною інформацією, на­дає практичну допомогу вчителям у підвищенні кваліфікації. Колективна робота й проведення методичних заходів не тільки полегшують працю кожного з керівників школи, але й дають змогу підвищити ефективність і якість відкритих уроків, засідань методичних об'єднань, семінарів.

Обладнуючи методичний кабінет, варто особливу увагу приділити ра­ціональному розміщенню, естетичному оформленню матеріалів. Науково-педагогічна й методична література знаходиться у шкільній бібліотеці або виноситься до методичного кабінету. Тут доцільно оформити анотований каталог літератури, потрібної для підвищення кваліфікації вчителів, зокре­ма для роботи над проблемною темою школи.

У методичному кабінеті зберігаються нормативні та директивні доку­менти про освіту, методичні листи Міністерства освіти і науки України, ін­ститутів післядипломної освіти педагогічних працівників, матеріали для проведення роботи з батьками.

Відомості про передовий досвід працівників даної школи та інших шкіл зручно фіксувати на спеціальних картках обліку та зберігати в мето­дичному кабінеті.

Методичний кабінет варто оснастити необхідними технічними засоба­ми навчання. В ньому зберігається документація шкільних, міжшкільних методичних об'єднань (плани роботи, тексти доповідей, розробки відкри­тих уроків, позакласних заходів, аудіо- та відеозаписи кращих уроків тощо), матеріали педагогічних читань, науково-практичних конференцій, педаго­гічних виставок, творчих звітів учителів, проблемної теми, над розв'язан­ням якої працює педагогічний колектив, результати курсової підготовки, атестації вчителів. Належне місце в кабінеті займають постійні та змінні експозиції, графіки проведення методичних заходів з педагогічними пра­цівниками. Всі ці матеріали мають бути систематизовані тематично, про­нумеровані.

Супроводжувальні записи роблять матеріали доступними та зручними для користування.

Серйозна методична розробка — це не «рецептура», а зафіксований приклад одного з конкретних шляхів творчого розв'язання завдання. Це те, що як повітря потрібно молодому вчителеві, який не уявляє, що мате­ріал можна «подати» інакше, і переказує підручник. Творчість не виникає на порожньому місці, з нічого. Щоб почати творити самому, треба поба­чити, зрозуміти, оцінити досягнення іншого. Чим більший у вчителя вибір методичних засобів, чим ширші можливості по-іншому подивитися на шкільний підручник, тим глибшим і цікавішим буде його власний урок чи виховний захід. Отже, треба бачити багато зразкових уроків і виховних за­ходів, більше вивчати розробок. Це дасть можливість обрати свій, опти­мальний варіант.

На базі методичного кабінету періодично організовуються педагогічні виставки з актуальних проблем навчально-виховного процесу.

Робочі місця для самоосвіти вчителя в методкабінеті обладнуються з урахуванням ергономічних, техніко-естетичних, технічних вимог людини розумової праці.

Згідно з діючими нормативними документами педагогічна рада школи періодично заслуховує на своїх засіданнях звіти про роботу методичного кабінету.

Одна з важливих форм участі в методичній роботі — наставництво. Досвідчені педагоги передають своїм колегам секрети педагогічної діяль­ності, кращі традиції української національної школи, допомагають моло­дим учителям у конструюванні уроків, у роботі з батьками тощо. Важливо, щоб наставництво було не епізодичним, а плановим, щоб воно мало перс­пективний характер.

Проведення методичної консультації — одна з найефективніших форм індивідуальної методичної роботи. Керівник школи виявляє недоліки в ро­боті вчителів і планує надання індивідуальної методичної допомоги. До­цільно, щоб план заходів опрацьовувався спільно з учителем, для якого вони призначені. Керівник школи може порекомендувати учителеві пев­ним чином організувати самоосвітню роботу, дає йому систему інди­відуальних методичних завдань (наприклад, розробити пам'ятку для аналі­зу уроку). Спільно з учителем директор або завуч розробляють для нього 92 систему поурочних планів, виховних заходів з учнями, відвідують та аналі­зують уроки (виховні заходи) кращих учителів.

Упродовж певного часу проводяться щоденні інструктажі — консуль­тації з підготовки окремих уроків (виховних заходів), організовуються для вчителя відкриті уроки випереджального характеру; керівники школи за­прошують педагога на свої уроки; радять відвідувати школу передового до­свіду, ознайомлюють зі шкільною, районною, обласною, центральною картотеками передового досвіду з певних питань тощо.

Домінуючою формою методичної роботи в школі є методичні об'єднан­ня (кафедри, асоціації) педагогічних працівників. Вони створюються, як­що в одній школі є три чи більше вчителі однієї спеціальності. За їх відсут­ності в школі створюються міжпредметні (циклові) методичні об'єднання (наприклад, учителів суспільно-гуманітарного циклу, природничо-математичного циклу, вчителів початкових класів та груп продовженого дня). Крім того, в кожній школі працює методичне об'єднання класних керівників. Учи­телі малокомплектних шкіл працюють у методоб'єднаннях базових шкіл.

Керує роботою методичного об'єднання голова, який обирається членами методоб'єднання на два роки. Засідання методоб'єднання прово­дяться орієнтовно чотири — шість разів на навчальний рік.

План роботи методичного об'єднання складається на навчальний рік і може містити такі розділи:

1. Вступ, у якому аналізується робота за минулий навчальний рік і намі­чаються основні завдання на наступний.

2. Організація роботи засідань методоб'єднання.

3. Удосконалення педагогічної майстерності вчителів, членів методично­го об'єднання.

4. Контроль за якістю навчальних досягнень учнів.

5. Організація позакласної роботи.

6. Удосконалення навчально-матеріальної бази.

7. Графік проведення відкритих уроків членами методоб'єднання.

8. Визначення проблем, над якими працюють члени методоб'єднання.

У діяльності методоб'єднання практикуються різні види роботи, але найбільшого поширення набули заслуховування й обговорення доповідей, розгляд нормативно-правових документів щодо організації навчально-ви­ховного процесу, ділові та рольові ігри, взаємовідвідування відкритих уро­ків і виховних заходів, бібліографічні огляди, вивчення методичних мате­ріалів, практичні заняття з учителями тощо.

У роботі методичного об'єднання особливу роль відіграє доповідь. Проблему складання доповіді в багатьох випадках на практиці ще не розв'язано. Навіть серед картотек передового досвіду районних методичних кабінетів кількість задовільних доповідей становить не більше як 20—30%. Доповіді здебільшого мають вторинний характер (переказується зміст ме­тодичної літератури). Приклади з досвіду роботи часто наводяться без нау­кового аналізу й узагальнень.

Керівник школи може багато зробити для економії часу слухачів до­повідей і свого власного. Слід порекомендувати слухачам таку орієнтовну схему доповіді:

• обґрунтування актуальності теми;

• характеристика конкретних педагогічних умов;

• головна ідея, опис оригінальних методичних прийомів, форм роботи, які забезпечили накопичення досвіду;

• аналіз, обґрунтування досвіду у світлі педагогічних ідей, наукових по­ложень;

• результативність досвіду (показники у навчанні й вихованні);

Останнім часом в роботі методоб'єднань використовуються нетради­ційні форми, при цьому ефективність роботи значно зростає.

Ефективність роботи методоб'єднання знижує розрив у рівнях мето­дичної майстерності його членів, тому в педагогічній пресі рекомендовано створення після відвідування уроків керівниками школи таких чотирьох динамічних методичних об'єднань (не виключається в разі зміни умов пе­рехід упродовж навчального року учителів з однієї групи до іншої):

• І група — вчителі, які бажають і можуть працювати творчо,— «Школа вищої педагогічної майстерності». Зміст роботи цієї групи — інформа­ція про нові напрями, задуми, що з'являються в педагогічній практи­ці, пропаганда нових педагогічних ідей, їх творчий розвиток, прове­дення відкритих уроків, виховних заходів, самоаналіз тощо;

• II група — вчителі, які бажають працювати творчо, але відчувають труднощі в роботі,— «Школа вдосконалення майстерності». Зміст ро­боти цієї групи — аналіз, вивчення ускладнень у роботі, організація са­моосвіти вчителів; проведення тренувальних практичних занять (від­криті уроки, ділові ігри, семінари-практикуми тощо) з метою набуття власного досвіду роботи, визначення перспектив;

• III група — молоді вчителі-початківці — «Школа становлення молодого вчителя». Основний зміст її роботи — вивчення технології сучасного уроку та виховного заходу;

• IV група — вчителі, які працюють формально, не вміють і не бажають пра­цювати творчо,— «Школа створення позитивної мотивації до творчості».

Зміст роботи цієї групи — створення системи заходів стимулюванні!

сумлінної праці, навчання вчителів технології сучасного уроку.

Серед колективних форм методичної роботи останнім часом добре за­рекомендували себе творчі групи вчителів, які створюються з метою впровадження досягнень педагогічної науки та педагогічного досвіду в навчаль­но-виховний процес.

• Творчі групи — це організовані (три — сім осіб) колективи передових,

досвідчених творчих працівників освіти, які поглиблено вивчають запро­понований педагогічною наукою шлях розв'язання проблеми та забезпечу­ють творче впровадження його в практичну діяльність педагогічних праців­ників. Створення цих груп зумовлено необхідністю внесення змін у ритм роботи, який склався, сприйняття нових педагогічних ідей. Уміння реалі­зувати ці ідеї часто бракує всьому колективу. Прикладом для інших має стати група найбільш досвідчених і теоретично підготовлених учителів, які до того ж усвідомлюють необхідність і можливість внесення певних змін у традиції школи, бажають проводити цілеспрямовану роботу щодо вдоско­налення навчально-виховного процесу. Саме таку творчу групу вчителів можна вважати першопрохідцем у цій справі. Існують три види творчих груп:

• одні з них працюють над упровадженням результатів наукових дослі­джень (з відповідної наукової проблеми, теми);

• другі — над вивченням і впровадженням уже відомого в регіоні кращо­го педагогічного досвіду;

• треті — над накопиченням власного педагогічного досвіду, певні еле­менти якого склалися в даній школі.

До творчої групи входять (на добровільних засадах) вчителі, які викла­дають різні предмети,— для роботи над загальнопедагогічною проблемою або, при можливості, фахівці одного навчального предмета, які виявили інтерес і бажання працювати над певною науково-педагогічною пробле­мою. Результативною робота творчої групи буде за умови, якщо над нею буде здійснюватися науково-методичне керівництво з боку науковців, ме­тодистів райметодкабінетів та обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.

Керівники школи (директор або заступник) можуть безпосередньо очолити роботу творчої групи або скерувати її опосередковано, якщо ке­рівником групи є хтось із найбільш досвідчених педагогів.

На підготовчому (організаційному) етапі адміністрація школи добирає склад групи, запрошує наукового керівника з числа викладачів педвузів або науковців відповідних науково-дослідницьких установ; узгоджує діяльність шкільної творчої групи з районною чи обласною, якщо такі створено і даної педагогічної проблеми; інструктує керівника творчої групи з пи­шні, організації, змісту й методів роботи, допомагає у виборі відповідної літератури для опрацювання всіма членами творчої групи. Організовується також вивчення наявного педагогічного досвіду з даної проблеми за межа­ми школи, в авторів цих наробок (якщо шкільна творча група працює над упровадженням передового досвіду, схваленого Міністерством освіти і на­уки України). До обов'язків керівників школи відносяться також ведення спостереження за роботою членів творчої групи, оцінювання результатив­ності її «знахідок», нормування роботи.

Алгоритм роботи творчої групи орієнтовно може бути таким:

1. Підготовчий етап. Аналіз шкільної практики, якісного складу наявних педагогічних кадрів. Визначення науково-методичної теми. Розподіл обов'язків та питань для кожного члена групи.

2. Цілеспрямована теоретична підготовка. Психологічна підготовка для сприйняття нового. Вивчення наявної науково-педагогічної та мето­дичної літератури з визначеної проблеми, засвоєння наявного досвіду, з'ясування сутності того, що впроваджується.

3. Складання програм діяльності. Визначення конкретних цілей і завдань групи. Розробка моделей, рекомендацій, порад щодо застосування на практиці існуючого досвіду. Розробка змісту діяльності творчої групи.

4. Накреслення шляхів розв'язання проблеми. Колективне обговорення висунутих гіпотез. Випробне впровадження кращого педагогічного до­свіду з даної проблеми.

5. Аналіз і підсумок результатів. Апробація набутого досвіду на основі нових педагогічних ідей. Апробація рекомендацій, розроблених твор­чою групою. Узагальнення передового педагогічного досвіду.

6. Запровадження досвіду творчої групи в масову практику.

Поширення створеного досвіду (виступ із лекціями, пропаганда в пресі), надання допомоги вчителям, які зацікавились ідеями творчої групи. Вивчення перспективи подальшого існування творчої групи. Рекомендації, розроблені членами творчої групи, апробуються, кори­гуються, уточнюються. Члени творчої групи виступають з лекціями, допо­відями, повідомленнями, пропагують досвід у пресі, демонструють особи­стий досвід застосування на практиці положень, рекомендацій, висновків науки з даної проблеми. Інші вчителі школи, переконавшись у доцільно­сті інновацій, швидше зможуть творчо використовувати їх у своїй прак­тиці.

Творча група складає план роботи над проблемою в довільній формі.

Після втілення нової педагогічної ідеї необхідно відзначити робот)! творчої групи в наказі по школі, використавши всі можливості для морально-матеріального стимулювання її роботи.

У системі методичної роботи виправдали себе школи передового досвіду (внутрішньошкільного й міжшкільного значення). Це одна з форм підвищення кваліфікації педагогічних працівників, поширення й упровадження кращого педагогічного досвіду, а також джерело формування педагогічної майстерності.

У школах різного типу школи передового досвіду (ШПД) організову­ються на базі досвіду керівників шкіл, учителів, який дістав схвалення Оскільки кількість слухачів у школі невелика (5—10 осіб), це дає змог, глибше диференціювати навчальний процес. Пропозиції щодо створення ШПД надають:

• педагогічна рада навчального закладу;

• рада райметодкабінету чи обласного інституту підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Керівником школи призначається особа, досвід якої схвалений і реко­мендований для впровадження. Навчальний план ШПД складається її ке­рівником за допомогою РМК, ОІПОПП і затверджується районним відді­лом освіти. Заняття школи проводяться один раз на місяць зі сталим складом слухачів. Керівникові ШПД можна порекомендувати такі форми роботи:

• відвідування слухачами школи уроків (позакласних заходів) у керівни­ка школи з метою вивчення форм і методів його роботи;

. відвідування керівником ШПД занять слухачів;

• практичні заняття, метою яких є ознайомлення слухачів з матеріалами, використаними керівником під час підготовки та проведення уроку (виховного заходу), та розробка слухачами школи своїх уроків (вихов­них заходів) з допомогою керівника ШПД;

• виконання слухачами окремих завдань керівника ШПД з вивчення лі­тератури, виготовлення дидактичних матеріалів тощо;

• співбесіди керівника ШПД зі слухачами з метою коментування особ­ливостей своїх уроків (виховних заходів) і уроків слухачів. Відкритий урок — загальноприйнятий методичний захід у школі, на

якому відбувається показ кращого досвіду, пропаганда нових педагогічних надбань з актуальних питань методики (наприклад, розвиток пізнавальної самостійності школярів, комплексне використання засобів навчання то­що). Без відкритого уроку (виховного заходу) неможливо здійснити поши­рення й упровадження передового педагогічного досвіду. Цю думку висловлював відомий російський учений і педагог М. І. Пирогов: «Як же можна це довести інакше, як не запросивши товаришів на свій урок і не переконавши на власному досвіді». Проте слід пам'ятати, що не варто за­хоплюватися великою кількістю відкритих уроків. Інколи в школі встанов­люється навіть обов'язковість і черговість відкритих уроків незалежно від можливостей учителя. Треба знати, що відкритий урок — добровільний крок учителя (крім серії відкритих уроків під час атестації вчителів і за під­сумками їх стажування). І якщо педагог не погоджується давати його, то піхто його не може примусити. Але переконати вчителя в необхідності по­ділитися своїм досвідом і можна, і потрібно. Крім того, слід пам'ятати, що нідкриті уроки не повинні проводитися стихійно. Вони мають утворювати систему, органічно пов'язуватися задумами керівників школи з цілеспря­мованого розв'язання провідних педагогічних проблем, над якими в даний час працює педагогічний колектив. Отже, підготовка відкритого уроку не лається «на відкуп» одному педагогові, а обмірковується, конструюється і участю керівників школи, голови, членів методичного об'єднання. Дата його проведення оголошується заздалегідь. Обов'язково зазначається не лише тема й мета заняття, але й методична мета відвідування. План відкритого уроку бажано вивісити в учительській для загального ознайомлення. Доцільно, щоб відкритий урок синхронно поєднувався з обговоренням доповідей на ту саму тему на засіданні методичного об'єднання. Від гли­бини педагогічного аналізу уроку значною мірою залежить збагачення досвіду й доля поширення його серед інших учителів школи. В. О. Сухомлинський, надаючи великого значення особистій участі керівників у під­готовці й проведенні відкритих уроків, писав, що кількість їх протягом навчального року не повинна перевищувати 10—12 (не враховуючи уроків, які проводять учителі, що атестуються), бо до них готуються, їх обговорю­ють і вчителі, і керівники школи. У кращих директорів шкіл і їх заступни­ків усі уроки — відкриті (зрозуміло, кількість проведених відкритих уроків залежить і від кількості членів педагогічного колективу).

Взаємовідвідування уроків (виховних заходів) у системі методичної ро­боти має відіграти специфічну роль. Добре налагоджене взаємовідвіду­вання сприяє перенесенню кращих методів і прийомів роботи одного педа­гога в практику діяльності інших, надихає педагога на пошук нових шляхів навчання, виховання, будить творчу ініціативу. Порівняння власного до­свіду з досвідом колег дає можливість критично оцінити різні варіанти до­сягнення мети. Є кілька форм організації взаємовідвідування уроків (ви­ховних заходів). Одна з них — відвідування уроків колег із власної ініціативи. Таке відвідування принесе користь, якщо спостереження за навчально-виховним процесом буде проводитися за певною програмою, Можна, звичайно, і при випадковому нецільовому відвідуванні уроку знайти для себе щось цікаве, необхідне, проте частина часу витрачається марно. Значно корисніше, коли педагог із власної ініціативи застосовує цілеспрямоване, тематичне відвідування занять інших учителів у плані тієї проблеми, яка його цікавить. Це прискорює впровадження позитивного досвіду із заздалегідь визначеного питання.

Відбувається взаємовідвідування уроків І за ініціативою керівників школи, голови методичного об'єднання. У цьому разі відвідування йде на користь за умови, якщо не нав'язується під тиском як обов'язкове. Керів­ник школи рекомендує відвідування уроків, але в кожному випадку моти­вує його. Той, хто відвідує, має знати мету відвідування. Керівник школи або голова методичного об'єднання спрямовує взаємовідвідування, вихо­дячи з потреб удосконалення навчально-виховного процесу.

Важливо, щоб взаємовідвідування уроків не перетворилося на фор­мальну справу або не набуло негативного забарвлення. У багатьох школах ведеться книга обліку взаємовідвідування уроків. Учителі не люблять, коли така книга перетворюється на своєрідний «кондуїт», де фіксуються, крім позитивних, і слабкі елементи уроку. Але більш доцільною є форма фікса­ції вдалих знахідок. Спостерігачеві уроку слід лише кількома фразами дати оцінку цікавого факту. Такі книги зберігаються в шкільному методичному кабінеті. Кожний член педагогічного колективу має знайти для себе відпо­віді на питання, які його в даний момент цікавлять. До речі, ведення кни­ги взаємовідвідування не передбачено нормативними документами, тому не обов'язково вимагати від учителя її заповнення.

Семінар-практикум активно сприяє впровадженню нового. Мета прак­тикуму — навчити вчителів розв'язанню педагогічних завдань, викори­станню технічних засобів навчання, розробці поурочних планів тощо. Семінари-практикуми використовуються як ланка передання досвіду ро­боти.

Розвитку колективної творчості педагогів сприяють шкільні науково-практичні конференції, педагогічні читання. До конференції готуються всі члени колективу, які вивчають літературу, задають доповідачам запитання, розпочинають дискусію.

Бібліографічні огляди, обговорення книжок, статей — це канали, по яких оперативно надходить до вчителя інформація — важлива передумова підвищення рівня й ефективності навчально-виховного процесу.

Одна з дієвих колективних форм методичної роботи — методична опе­ративна нарада, яку варто проводити з усім педагогічним колективом раз на місяць (наприклад, кожного четвертого понеділка). Готують наради по­чергово шкільні методичні об'єднання під керівництвом завуча школи. Мста методичних оперативних нарад — ознайомлення членів педагогічно­го колективу з елементами всього прогресивного, що з'являється в роботі даного педагогічного колективу, педагогічних колективів району, області, країни, з новими досягненнями світової педагогічної науки.

Наведемо орієнтовну тематику методичних оперативних нарад:

• огляд методичної літератури на допомогу вчителям, які працюють за новими програмами чи підручниками (вересень);

• огляд методичних журналів. Нове в питаннях педагогіки, психології (жовтень);

• адреси передового досвіду вчителів-предметників (листопад);

· психологічні основи уроку. Схеми аналізу та самоаналізу уроку (грудень);

• адреси передового досвіду класних керівників (січень);

• умови оптимізації індивідуального підходу під час роботи зі слабовстигаючими учнями. Огляд періодичної методичної преси (лютий);

• шляхи зниження навчального навантаження учнів. Джерела «скарбнички» передового досвіду (березень);

• слово вчителя в навчальному процесі. Аналіз нових надходжень до шкільної бібліотеки (квітень);

• підручник у руках школяра. Огляд методичних матеріалів (травень). Особливої уваги потребують молоді вчителі. Випускники педагогічних

навчальних закладів здебільшого мають непогану фахову підготовку, але їм бракує знань і досвіду в питаннях методичної підготовки, діяльності учнів­ського колективу, ведення шкільної документації, роботи з батьками. Мо­лоді вчителі — це майбутнє школи і, врешті-решт, держави. Левову части­ну творчої енергії, досвіду, сміливості в шуканнях відомі педагоги здобули саме в перші роки своєї педагогічної діяльності. Занедбувати ці роки не можна: ми прогайнуємо можливості для творчого зростання вчителя. Ча­сом від того, як зустрінуть колеги початківця, як відбудуться перші уроки, значною мірою залежить його подальша доля.

Варто розробити в школі спеціальний ритуал зустрічі молодих учите­лів. Можна, наприклад, на засіданні педагогічної ради кожному з них вру­чити бібліотечку методичної літератури, а також гарно оформлену пам'ятку. Пам'ятка молодому вчителеві 1. Вивчай можливості кожного майбутнього вихованця. Пам'ятай: без знання стану здоров'я дітей неможливе правильне навчання й вихо­вання їх. Виховання має сприяти зціленню дитини від хвороб, набутих у попередні роки.

2. Вступаючи в контакт з дітьми, не варто будувати зверхні відносини з ними. Пам'ятай: навіть малюк у взаєминах з дорослими якоюсь мірою прагне відстоювати свою незалежність. Від спільних колективних дій учителя та учня залежить успіх справи. Намагайся частіше хвалити, за­охочувати вихованців. Вивчай індивідуальні можливості та потреби кожного з них, наполегливо оволодівай методикою педагогічної спів­праці. Карай учня лише тоді, коли без цього не можна обійтися.

3. Частіше усміхайся. Пам'ятай: твоя усмішка при вході до класу свідчить про те, що зустріч з дітьми тобі приємна, усмішка створює загальний позитивний настрій дітей.

4. Плануючи свої перші уроки, подумай: • як учні повинні поводитися на уроці, які звички культурної поведін­ки для цього потрібно спеціально виховувати, а які з уже наявних — лише закріпити. Пам'ятай: якщо педагог не виховує в учнів певної системи корисних звичок, то на їх місці найчастіше виникають звички шкідливі. З перших уроків виробляй у вихованців певний стереотип поведінки, формуй позитивні навички;

• які види робіт будуть використані й виконані учнями на уроці, що необхідно зробити для того, щоб завдання виконувалися технічно грамотно, яка спеціальна підготовка для цього потрібна? Пам'ятай: більшість різних порушень на уроці відбувається через недостатню завантаженість учнів корисною, цікавою роботою. Особливо важли­вими є два елементи: чому навчаться вони, виконуючи ті чи інші завдання, та до чого привчаться в процесі цієї діяльності.

5. Важливе завдання вчителя — передбачати ситуації, які виникатимуть на уроці. Пам'ятай: помилці легше запобігти, ніж виправити її.

6. Вчися вислуховувати учнів до кінця навіть тоді, коли, на твою думку, вони помиляються чи у тебе обмаль часу. Пам'ятай: кожен вихованець повинен знати, що ти його вислухаєш.

7. Пам'ятай: основне призначення оцінки — правильно визначити ре­зультати навчання учнів, їх навчальні досягнення, динаміку зміни успішності.

8. Без вимог педагога неможлива організація навчальної та суспільно ко­рисної діяльності учнів. Здебільшого протягом 45 хвилин уроку вчи­тель ставить перед своїми вихованцями близько 100 вимог. Пам'ятай слова А. С. Макаренка: «Без щирої, відкритої, переконливої, гарячої і рішучої вимоги не можна починати виховання колективу». Вимоги мають бути послідовними. Слід добиватися обов'язкового виконання їх від усього класу, не забуваючи про повагу до особистості учнів.

9. Наполегливо оволодівай навичками самоаналізу уроку. Пам'ятай слова В. О. Сухомлинського: «...один із секретів педагогічної творчості й по­лягає в тому, щоб пробудити в учителя інтерес до пошуку, до аналізу власної роботи. Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх взаєминах з вихованцями, той уже досяг поло­вини успіху».

10. Однією з важливих умов досягнення педагогічної творчості є вміння глибоко аналізувати весь комплекс як власної навчально-педагогічної діяльності, так і діяльності своїх колег, оцінювати різноманітні аспекти шкільного життя, здійснювати творчий пошук шляхів подолання труд­нощів у спілкуванні. Пам'ятай: ведення щоденника з перших кроків твоєї педагогічної діяльності дасть змогу активізувати внутрішній діа­лог із самим собою, сприятиме розвитку педагогічної думки — відвер­тої, самокритичної, творчої.

У бесіді з молодими вчителями з'ясовують їхні нахили, бажання, інте­реси. Намагаються вже з цієї бесіди зробити висновок: яка допомога по­трібна кожному з них, як найраціональніше використати їхні можливості. Нерідко буває, що на вчителя, який тільки-но почав свою трудову ді­яльність, покладається безліч постійних і тимчасових доручень (класне ке­рівництво, керівництво гуртками, участь у художній самодіяльності, орга­нізація туристсько-краєзнавчої роботи, проведення екскурсій тощо). Аргументують це так: молодий, сповнений сил, ще без своєї сім'ї — впо­рається! Добросовісний учитель, намагаючись виконати все якнайкраще, але, не маючи досвіду, не відчуваючи підтримки старших колег, часто не може справитися з жодним дорученням і зневіряється у власних силах.

Спостерігається й така картина. Молодий педагог працює сам, не від­чуває допомоги. Керівники школи забувають, що йому потрібна товарись­ка підтримка. Для недавнього випускника педвузу навантаження бажано планувати так, щоб поряд із ним працював досвідчений педагог, наставник. Варто практикувати систему наставництва, використовуючи рекомен­дації НДІ педагогіки України, зокрема кандидата педагогічних наук С. В. Бочковського [13]. Наставникам при спостереженні й аналізі уроків початківців варто використовувати систему тематичних пам'яток. Наведе­мо зразок однієї з тих, яка дає змогу виявити рівень навчальної взаємодії вчителя та учнів.

Пам'ятка наставникові

1. Чи зацікавив урок учнів?

2. Чи забезпечується цілеспрямована розумова діяльність учнів?

3. Чи дотримується вчитель педагогічного такту?

4. Як створюються ситуації для глибокого сприймання матеріалу, емоційних переживань учнів?

5. Як здійснюється контакт із класом та окремими учнями, тобто як налагоджено зворотний зв'язок?

6. Наскільки ефективно організовано самостійну роботу учнів, як учи­тель озброює їх навичками самоосвіти, самоконтролю?

7. Що на уроці найбільш вдалося вчителеві?

8. Які заходи виховного характеру було здійснено?

9. Як дотримувалася на роботі свідома робоча дисципліна?

10. Що не вдалося? Чому? Як працювати над усуненням недоліків?

Мета цієї системи запитань — знайти й схвалити найбільш вдалі елементи уроку, допомогти подолати труднощі та недоліки.

У перші два-три тижні роботи уроки молодого вчителя відвідують ли­ше наставники та інші колеги, адже відомо, що присутність на уроці керівника школи надто хвилює початківців, а дружні зауваження колег сприймаються ним значно лояльніше. На нашу думку, тільки починаючи з третього тижня роботи початківця на уроки можуть прийти директор і його заступники.

Роботу наставника з підшефним варто починати з довірливої бесіди, часто в присутності одного з членів адміністрації. Визначаються позитив­ні, негативні моменти в його вузівській підготовці, напрями допомоги, можливості раціонального використання вчителя в позакласній та поза­шкільній роботі. Зауважимо, що відповідно до існуючих нормативів учитель-початківець повинен виконувати обов'язки класного керівника (за браком можливості такого призначення — дублера одного з найдосвідченіших класних керівників).

Варто ознайомити початківця з обладнанням шкільного методичного кабінету, матеріалами шкільної бібліотеки тощо, дати стислу характерис­тику класів, у яких йому доведеться працювати.

Наступний етап — складання індивідуального плану роботи стажиста з урахуванням його потреб і можливостей. У складанні плану та його реа­лізації велику допомогу надає наставник. Форми допомоги різноманітні: взаємовідвідування уроків і позакласних заходів, спільні конструювання планів-конспектів уроків, рекомендації з питань самоосвіти, обговорення новинок науково-методичної літератури, творчих знахідок інших учителів, вивчення кращого педагогічного досвіду, сприяння в роботі з «важкими» дітьми та сім'ями тощо.

Ретельну роботу потрібно вести в школі з добору й навчання тих, кому доручається керівництво стажуванням молодих учителів. Періодично проводяться семінари-практикуми для наставників, у ході яких можна, зокрема розглянути питання:

• складання орієнтовного індивідуального плану вчителя-стажиста;

• зміст і форми роботи наставника зі стажистом;

навчання навичкам самоаналізу уроку;

• форми й методи впровадження досягнень психолого-педагогічної науки та

• передового педагогічного досвіду в практичну діяльність молодого вчителя;

• методика складання проекту підсумкової характеристики вчителя-ста­жиста;

• обмін досвідом щодо звітування тощо.

Роботу вчителів-наставників слід розглядати як одне з найважливіших громадських доручень. Адміністрація школи повинна використати всі можливості для їхнього морального й матеріального стимулювання, пи­тання про їхню роботу варто періодично виносити на засідання педагогіч­ної ради школи.

Виправдала себе практика складання програми підвищення загально­освітнього та методичного рівня молодого педагога. Скажімо, в перший рік роботи, окрім відвідування відкритих уроків та позакласних заходів, пін опрацьовує такі питання:

• планування роботи вчителя, класного керівника; методика вивчення навчальних програм, пояснювальних записок до них; ведення шкіль­ної документації (серпень);

• тематичний облік знань; методика використання навчального кабінету в процесі підготовки та проведення уроку (вересень);

• дидактичні, психологічні, виховні та санітарно-гігієнічні вимоги до проведення уроку; попередження перевантаження та втомлюваності учнів (жовтень);

• методика контролю навчальних досягнень учнів; вимоги до пере­вірки зошитів, виконання єдиного орфографічного режиму (лис­топад);

• як провести класні батьківські збори (грудень)?

• методика стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів; ди­ференціація завдань на уроках (січень);

• методика проведення позакласної роботи з учнями (лютий);

• як навчитися самоаналізу уроку, позакласного заходу (бере­зень)?

• методика організації індивідуальної роботи, зокрема з невстигаючими учнями (квітень);

За результатами першого року роботи стажисти в квітні — трав­мі проводять по декілька відкритих уроків, виховних заходів, адміні­страція школи складає характеристику кожного стажиста, в якій обов'язково фіксується все позитивне, що з'явилося в його діяльності «продовж року, зазначається, над розв'язанням яких питань йому необ­хідно працювати в наступному навчальному році. Підсумки стажування підбиваються, як правило, на нараді при директорі щороку в травні — червні. Враховуючи їх, керівництво школи разом з наставником за пот­реби планує навчально-методичну роботу стажиста на другий і третій роки.

У цей період зв'язки наставника з підлеглими не перериваються: три­ває допомога в конструюванні уроків, позакласних заходів, більше уваги приділяється виробленню навичок роботи з батьками, вивченні^ особис­тості дитини, роботі з розвитку її розумових здібностей, індивідуалізації та диференціації навчання, вивченню й упровадженню нових технологій на­вчання й виховання тощо.

Молоді вчителі більш активно залучаються до методичної, громадської роботи, виконують постійні доручення в шкільних методичних об'єднан­нях, беруть участь у семінарах-практикумах, виступають з повідомленнями перед колегами тощо.

Вивченню запитів, інтересів, можливостей молодих учителів сприяє цілеспрямоване анкетування їх, перше з яких доцільно провести за резуль­татами першого року роботи в травні.

Анкета для молодого вчителя № 1

1. Уроки кого зі своїх колег Ви відвідали?

2. Що Вам особливо сподобалося на цих уроках?

3. Скільки уроків відвідали у Вас наставники?

4. Яку допомогу Ви дістали від наставників?

5. Хто, крім наставників, допомагав Вам у підготовці до уроків?

6. Яку методичну літературу Ви використовуєте при підготовці до уроків?

7. Які Ви відчуваєте труднощі в ході проведення уроків? Яку, на Вашу думку, допомогу слід надати з метою покращення якості роботи?

8. Яких труднощів Ви зазнаєте при використанні наявної навчально-ма­теріальної бази? Що, на Ваш погляд, потрібно зробити для її вдоско­налення?

9. Чи задовольняє Вас розклад уроків, позакласних заходів?

10. Що можна зробити для поліпшення шкільних методичних об’єднань Чи допомагають вони Вам у роботі?

11. Які загальношкільні заходи (педради, методоб'єднання, засідання психолого - педагопчного семінару, ділові, рольові ігри, школа молодого вчителя тощо) найбільше Вам запам'яталися? Чому?

12. Чи задовольняє Вас система самоосвіти, підвищення кваліфікації, яка склалася в школі?

13. Що, на Ваш погляд, слід зробити для збільшення часу на самоосвіту?

14. Що нового Ви дізналися за минулий навчальний рік під час відвідування відкритих уроків зокрема свого наставника?

15. Які методичні прийоми, на Вашу думку, Ви вдосконалили впродовж року?

17. Що необхідно зробити для полегшення індивідуальної роботи з учнями?

18. Як, загальноосвітні заходи для учнів вам найбільше сподобалися і були, на Вашу думку, найефективнішими? Чому?

1. Чому Ви обрали професію вчителя (підкресліть, допишіть)?

• подобається робота з дітьми;

• підходить режим і характер роботи вчителя;

• вирішальний вплив мала любов до даної спеціальності;

• під впливом бажання здобути вищу освіту;

• під впливом інших чинників (яких?).

2. Чи хотіли б Ви перейти на іншу, непедагогічну роботу (підкреслити)?

• так,

• ні;

• не знаю.

3. Чи подобається Вам робота в школі (підкреслити)?

• так,

• байдуже;

• ні.

4. Що подобається Вам найбільше (підкреслити)?

• проведення уроків;

• позакласна робота з предмета;

• позакласна виховна робота;

• робота з батьками;

• методична робота;

• робота із самоосвіти;

• громадська діяльність.

5. Чи обрали б Ви, якби можна було б повернути час, ще раз для вступу педагогічний вуз (підкреслити)?

• так;

• не знаю;

• ні.

6. Що викликає у Вас найбільше труднощів у роботі (підкреслити)?

• підготовка до уроків;

. організація навчального процесу;

• спілкування з учнями, батьками, колегами, адміністрацією;

• підготовка до виховної роботи;

• проведення виховних заходів;

. організація свого часу й праці (питання НОПП);

• ведення шкільної документації; л„

• аналіз своєї діяльності; внесення відповідних корективів;

• інше (що саме?).

7. Як Ви оцінюєте свою підготовку до педагогічної праці (підкреслити)?

. фахову: цілком задоволений, задоволений, незадоволений;

• з методики викладання: цілком задоволений, задоволений, незадо­волений;

• з організації спілкування: цілком задоволений, задоволений, незадо­волений;

• з виховної роботи: цілком задоволений, задоволений, незадоволений;

• із самоосвіти: цілком задоволений, задоволений, незадоволений;

• з уміння організувати свою працю: цілком задоволений, задоволе­ний, незадоволений;

• з інших боків (яких?).

8. Як Ви ставитеся до обраної професії (підкреслити)?

• задоволений цілком;

• більш не подобається, ніж подобається;

• байдуже;

• більш подобається, ніж не подобається;

• зовсім не подобається;

• не можу визначити.

9. Чи відчуваєте Ви потребу в контакті з викладачами інституту (підкрес­лити, дописати)?

• так (з яких питань?);

• не впевнений;

• ні.

10. Як було організовано ваше стажування (підкреслити)?

• добре;

• задовільно;

• незадовільно.

11. У чому полягало це стажування (підкреслити, дописати)?

• був інтенсивний план стажування;

• був виділений вчитель-наставник;

• була добре організована робота з наставником;

• цією роботою цікавилася адміністрація;

• інше (що саме?).

Зауважимо, що на запитання анкет учителі відповідають лише за влас­ним бажанням. Ретельне аналізування анкет адміністрацією школи дає ба­гатий матеріал для подальшого поліпшення роботи з молодими вчителями.

Дата добавления: 2014-01-07