Мова стає не тільки засобом спілкування, а й засобом спільності нації, яка здобула незалежність

Сучасна українська літературна мова охоплює період від часів Т.Г.Шевченка до наших днів. Саме у творчості Тараса Шевченка об’єдналися кращі зразки літературної мови І.Котляревського, Г.Квітки-Основ’яненка, українського фольклору і народної мови. Фонетичні, мор­фологічні, лексичні і синтаксичні норми стають зрозумілими для більшос­ті, що дозволяє українській мові бути засобом збереження і передачі знань, засобом усвідомлення єдності нації.

Початком нової української літературної мови умовно вважається 1798 рік, коли у світ вийшли три перші частини «Енеїди» І.П.Котляревського. Подальший її розвиток пов’язаний з іменем Т.Г.Шевченка. Його творчість зробила українську мову придатною для ви­раження найскладніших думок і найтонших почуттів, піднесла її на рівень найрозвиненіших мов світу.

Проте українська національна мова пройшла на своєму шляху багато випробувань. Першого удару вона зазнала від політики царського уряду. Вважаючи, що українська мова – діалект російської, спотворений полоніз­мами, чиновники забороняли користуватися нею в офіційній, освітній і на­уковій сферах. Русифікаторська політика царату була вкрай несприятлива для розвитку східноукраїнського варіанту літературної мови. Урядові ука­зи 1863, 1876, 1881, 1894, 1895 років не дозволяли розвиватися публіцис­тичному, науковому й діловому стилям, перешкоджали розвиткові худож­нього стилю, що примушувало талановитих українських письменників, по­етів, наукових, і громадських діячів використовувати російську мовну сис­тему для передачі своєї національної самосвідомості (як приклад можна згадати творчість М.Гоголя).

Другого удару українська мова (як і українська нація взагалі) зазнала, коли з’явилася теорія нової історичної спільності – «радянський народ», для якої націй на території Радянського Союзу практично не існувало, а за­собом «міжнаціонального спілкування» мала виступати тільки російська мова, якою викладали у вищій школі, велося справочинство, забезпечува­лися всі процеси адміністративного, громадського і політичного життя.

І все ж таки національна українська мова вистояла. Труднощі при вивченні ділового, наукового, художнього, публіцистичного стилів і при формуванні основ національної самосвідомості будуть неодмінно подолані, якщо політика щодо мови буде побудована не на примусовому мотиві «спілкування рідною мовою» (до речі, у такому контексті ототожнюється державна мова з рідною), а на внутрішньому відчутті спільності різних національних діалектів і культур.

Дата добавления: 2014-01-07