Тема 6. Інфляційний механізм

ПЛАН

1. Сутність і види інфляції;

2. Причини й наслідки інфляції;

3. Взаємозв’язок інфляції і безробіття.

6.1. Цінова нестабільність характеризується наступними ключовими категоріями:

1) інфляція, тобто зростання цін;

2) дефляція при зниженні цінового рівня;

3) дезінфляція як процес штучного зменшення темпів зростання цін;

4) рефляція як штучне провокування інфляції;

5) стагфляція як поєднання інфляції та стагнації виробництва.

Визначимо головні види інфляції:

1) інфляція попиту, пов'язана із зростанням грошових доходів, які випереджають збільшення товарної маси, що порозумівається трьома причинами:

- збільшення реальних споживчих доходів;

- збільшення індивідуального попиту в умовах економічного бума;

- так зване порожнє друкування грошей – сеньйораж;

2) інфляція пропозиції, або інфляція витрат виробництва, коли збільшення витрат змушує підвищувати ціни на товари з метою недопущення збитковості або не зниження рентабельності;

3) відкрита інфляція, що поєднує інфляцію попиту та пропозиції і виражається в публічному підвищенні цін;

4) прихована (подавлена) інфляція викликається державним стримуванням (фіксацією) цін і виявляється в зростання тіньових продажів, дефіциті;

5) за темпами виділяють:

- помірну інфляцію (до 10 % на рік);

- галопуючу (до 200 %);

- гіперінфляцію (понад 200 %);

6) за ступенем збалансованості:

- збалансована, тобто таку, що супроводжується зростанням якісних характеристик товару;

- незбалансована;

7) неочікувана й очікувана;

8) регульована й нерегульована та ін.

6.2. За теорією адаптивних очікувань економічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спираються на стан інфляції в найближчому минулому періоді, скориговану на помилковість інфляційного прогнозування. Тому інфляційні очікування на прогнозний період дорівнюють скоригованим інфляційним очікуванням у передпрогнозному періоді. При цьому помилковість ураховується задопомогою коефіцієнта корекції, рівень якого залежитьвід швидкості перегляду очікувань.

За теорією раціональних очікувань економічні суб'єкт при формуванні своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та економічній політиці держави. Тому раціональні очікування інколи називають очікуваннями, які спрямовані вперед, а адаптивні очікування, що повернуті назад.

Представники кейнсіанської теорії розглядають лише інфля­цію попиту, яка, на їх погляд, виникає в умовах повної зайнятос­ті. За цих умов збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту, який спричиняє зростання цін. Сучасна практика засвідчує, що інфляція попиту спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за неповної зайнятості. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Велике значенні мають також інфляційні очікування.

Монетаризм вважає, що причи­ною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вартістю товарів та послуг. Теоретичною базою монетаристської теорії є рівняння кількісної теорії грошей, згідно з яким заданий рівень цін в економіці можна виразити такою перетвореною формулою (5.8):

, (6.1)

Монетаристи виходять з двох передумов:

1) швидкість обігу грошей (V) є стабільною;

2) обсяг виробництва (Y) визначається не монетарними, а реальними чинниками, тобто факторами виробництва. За цих передумов надмірне збільшення грошової маси викликає зростання сукупного попиту і цін.

Інфляцію не можна пояснити тільки надмірним сукупним попитом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою масою. Вона є наслідком поєднання великої кількості різноманітних чинників.

До чинників інфляції попиту можна віднести такі, які зумовлюють надмірність трьох його складових: урядового, приватного, іноземного попиту.

1. Урядовий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція виникає лише у тому разі, коли бюджетний дефіцит фінансується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов підвищення урядового попиту не забезпечується адекватним зростанням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2. До чинників, що зумовлюють надмірний приватний попит, можна віднести надмірне інвестування приватної економіки, випереджувальне зростання доходів населення порівняно зі зростанням ВВП, ажіотажний попит тощо.

3. Чинники, що спричинюють надмірний іноземний попит на вітчизняні товари i послуги. Такий попит виникає у зв'язку з випереджальним зростанням експорту (сукупного попиту) порівняно з імпортом (сукупною пропозицією).

Чинники інфляції пропозиції (витрат) можна поділити на внутрішні й зовнішні. Серед внутрішніх розрізняють: зростання цін на продукцію проміжного споживання, зменшення продуктивності ресурсів, випереджувальне зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення продуктових податків. До внутрішніх чинників можна також віднести підвищення цін підприємствами-монополістами та адміністративне (державне) регулювання цін. Зовнішні чинники інфляції витрат реалізуються через імпорт. Якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товарами країна імпортує інфляцію витрат. Складовими останньої є зростання митної вартості, зниження курсу національної валюти, підвищення імпортного мита тощо.

Інфляційні очікування є самостійним чинником інфляції. Економічні суб’єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або прогнозуючи несприятливу економічну кон'юнктуру, приймають рішення про зростання цін у майбутньому періоді: наймані працівники наперед вимагають збільшення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни на свої товари та послуги, банки упереджено підіймають проценти за кредит тощо.

До основних показників цінової динаміки можна віднести вже відомі дефлятор, індекси Ласпейреса (споживчих цін), Пааше, Фішера (див. формули 2.18, 2.20-2.22). У макроекономічному прогнозуванні використовують також темп інфляції та кількість років, необхідних для подвоєння цін.

Темп інфляції Т_I розраховують за формулою

Т_I =, (6.2)

де I₁, I₂ – дефлятори відповідно попереднього і поточного періодів.

Кількість років, необхідне для подвоєння цін, (К_I), або правило «величини сімдесят»_, розраховується шляхом ділення константи 70 на темп інфляції:

К_I». (6.3)

Визначимо основні наслідки інфляції:

- знецінення грошових доходів;

- перерозподіл доходів і багатства, тобто програш кредиторів і виграш дебіторів;

- матеріалізація коштів, тобто їхнє вкладення в нерухомість, дорогоцінні метали й каміння і т.д.;

- падіння інтересу до довгострокових виробничих цілей;

- прихована конфіскація коштів через податки і падіння реального відсотка (ефект Танзі-Олівера) через існування так званого інфляційного податку IT, що визначається за формулою

IT = , (6.4)

- де Р₂ і Р₁ – ціни відповідно поточного і базисного періодів;

- М₂ – грошова маса поточного періоду

- погіршення керованості народним господарством;

- стагфляція, тобто одночасне існування стагнації (застою) і інфляції.

Виграш від інфляції одержують:

- галузі з швидким оборотом капіталу, в тому числі через спекулятивні операції;

- галузі з продукцією, що не реалізована і знаходиться на складах; зростання грошових доходів (попиту) може в короткостроковому періоді стимулювати виробництво і збут продукції, яка раніше не продавалася через низькі ціни.

Антиінфляційні заходи використовують тільки при відкритій інфляції. У випадку подавленої інфляції спочатку домагаються відкритої форми і тільки потім застосовують відповідні інструменти регулювання.

Виділяють два основних види антиінфляційної політики:

1) адаптаційна;

2) активна, або шокова терапія.

Адаптаційна політика виявляється в поступовому пристосуванні до умов інфляції з наступним зм'якшенням її негативних наслідків. Основні методи адаптаційної антиінфляційної політики:

- поступове обмеження грошової пропозиції;

- стабілізація інфляційних чекань;

- індексація грошових доходів населення;

- висновок договорів з роботодавцями і профспілками про темпи зростання цін і зарплати.

Адаптаційна політика ефективна в умовах зростання цін не більш 20-30% у рік.

При гіперінфляції перевага віддається так називаної шокової терапії з наступними основними рисами:

- контроль над грошовою масою, аж до її скорочення (грошова рестрикція);

- широке використання державних цінних паперів для зв'язування зайвої грошової маси;

- підвищення облікової і ломбардної ставок;

- збільшення нормативу обов'язкових резервів комерційних банків;

- заборона додаткової грошової емісії для фінансування державного бюджету;

- проведення конфіскаційної грошової реформи;

- стабілізація інфляційних чекань;

- структурна перебудова економіки;

- регулювання валютного курсу;

- розширення масштабів приватизації з метою зниження навантаження на державний бюджет;

- збільшення норми заощаджень;

- зменшення державних витрат;

- збільшення податків;

- стримування зростання цін і факторних доходів (зарплати, відсотка, ренти, прибутку).

- прискорення процедури банкрутства збиткових підприємств.

3.3. Одним з головних завдань економічної політики держави є підтримання інфляції на низькому рівні. Але це суперечить іншому завданню - зниженню безробіття. Виділяють три основних підходи до зазначеної проблеми: кейнсіанський з використанням кривої Філіпса; з позицій теорії адаптивних очікувань; з позицій теорії раціональних очікувань.

А. Філіпс узагальнив статистику по Великобританії з кінця 19 до середини 20 ст. Після узагальнення був зроблений висновок: між динамікою безробіття і зміною цін існує зворотна залежність. Цей висновок ілюструє кейнсіанський погляд на стимулювання економічного зростання і скорочення безробіття. Помірна інфляція шляхом додаткової грошової емісії є стимулом підвищення сукупного попиту, пропозиції, зайнятості. Ранній варіант кривої Філіпса відображав обернену залежність між номінальною зарплатою та безробіттям. Але з часом її стали використовувати для визначення співвідношення між інфляцією i безробіттям.

Крива Філіпса являє собою спадну лінію.

Рис. 6.1 - Крива Філіпса

Спираючись на криву Філіпса, уряд може в короткостроковому періоді робити вибір між інфляцією і безробіттям. Цього він може досягти за допомогою заходів, які здатні впливати на циклічне безробіття. Наприклад, якщо уряд стимулюватиме сукупний попит, то безробіття зменшується. Проте ціною його зниження є прискорення інфляції. Якщо уряд стримуватиме сукупний попит, то безробіття зростатиме, що уповільнить інфляцію. При цьому окремо були визначені інфляція попиту, яка залежить від циклічного безробіття, інфляція витрат, що спричиняється збуреннями сукупної пропозиції, та інфляційні очікування.

Компромісний вибір між інфляцією i безробіттям існує лише в короткостроковому періоді. У довгостроковому можливість такого вибору зникає. Це пояснюється тим, що тільки у короткостроковому періоді фактичний рівень цін може відхилятися від їх очікуваного рівня під впливом неочікуваних коливань сукупного попиту. У довгостроковому періоді цінові очікування пристосовуються до динаміки фактичних цін, а рівень номінальної зарплати — до очікуваного рівня цін. Унаслідок цього рівень безробіття повертається до стартової позначки при більш високих цінах. За таких умов, згідно з теорією довгострокової сукупної пропозиції її крива набуває вигляд вертикальної лінії ACEG, що починається в точці потенційного ВВП. Це означає, що в довгостроковому періоді крива Філіпса перетворюється у вертикальну лінію Фелпса за ім’ям американського економіста, лауреата Нобелівської премії Едвіна Фелпса.

Рис. 6.2 - Крива Фелпса

Теорія адаптивних очікувань вважає інфляційні стимули і криву Філіпса ефективної тільки в короткостроковому періоді, у довгостроковому ж періоді безробіття все рівно зростає при вже більших цінах.

Теорії раціональних очікувань заперечує і короткостроковий, і довгостроковий ефекти інфляційного стимулювання зайнятості, тобто додаткова грошова емісія є передумовою інфляції, при якій раціонально діючі суб'єкти заздалегідь не будуть стимулювати зайнятість, тобто скорочувати безробіття.

Дата добавления: 2014-01-07