Тема 7. Споживання домогосподарств

Ключові поняття

Дезінфляція; галопуюча інфляція; гіперінфляція; дефлятор ВВП; дефляція; інфляційний податок; інфляція; інфляція витрат; інфляція попиту; крива Фелпса; крива Філіпса; помірна інфляція; прихована інфляція; рефляція; сеньйораж; стагфляція.

Контрольні запитання та завдання для самопідготовки

1. Дайте визначення ключових категорій цінової несталості (інфляція, дефляція, рефляція, дезінфляція, стагфляція та ін.).

2. У чому відмінність між інфляцією попиту і інфляцією пропозиції?

3. Проаналізуйте наслідки інфляції для різних економічних суб’єктів.

4. Що ілюструє крива Філіпса?

5. У чому полягає специфіка кривої Фелпса?

6. Визначте причини інфляції.

7. Як обчислюють основні показники інфляції?

ПЛАН

1. Споживання і заощадження як функції доходів домогосподарств.

2. Кейнсіанська функція споживання.

3. Функції споживання з урахуванням фактора часу.

7.1. Згадаємо рівняння ВВП по витратах для відкритої економіки (див. формулу 2.2):

ВВП = Y=С+I_g+ G+X_n,

де С – споживчі витрати домогосподарств;

I_g– валові внутрішні приватні інвестиції;

G – державні витрати;

X_n – чистий експорт.

Чисто ринкова економіка закритого типу припускає відсутність втручання держави і зовнішньої торгівлі, тобто державні витрати і чистий експорт дорівнюються нулеві, тобто G = X_n = const = 0. Тому ВВП буде складатися з двох величин: Y=С+I.

Споживання домогосподарств — це їх поточні витрати на споживчі товари й послуги. Джерелом споживання домогосподарств є їхні доходи. Формування таких дохідів відбувається в процесі економічного кругообороту, в межах якого домогосподарства взаємодіють з підприємствами через ринок ресурсів i ринок продуктів. При цьому домогосподарства виходять на ринок ресурсів як продавець, а підприємства — як покупець. На ринку продуктів усе навпаки: підприємства є продавцями споживчих товарів та послуг, а домогосподарства — їх покупцями. Відомо також, що D=C+ S, де С – особисте споживання домогосподарств, S – заощадження.

Відсутність податків, субсидій, експорту й імпорту робить рівної величину отриманих доходів домогосподарств і підприємців, з одного боку, і ВВП, з іншого боку, тобто D = Y.

Дохід споживачів є головною змінною при зміні поточного споживання і заощаджень, тобто С=f(Y) =f(D) і S= f(Y) =f(D).Споживання є пріоритетним напрямом використання особистого означеного доходу. На заощадження спрямовується та частина особистого наявного доходу, що не витрачається на споживання. Інакше кажучи, заощадження – це частина наявного доходу після відрахування споживання, тобто S = D – C. Таким чином, C і S залежать від величини доходу і пропорції його розподілу на зазначені доданки.

Індукованим є споживання, яке фінансується за рахунок поточного доходу. Автономним називається споживання, що залежить від недоходних факторів (активи, нагромаджені за рахунок доходів попереднього періоду; очікування споживачів; податки, субсидії та інші форми державного регулювання; процентні ставки та ін.).

Видатки домогосподарств спрямовані на споживання трьох груп благ: товарів тривалого користування, предметів поточного вжитку і послуг. Існують певні закономірності розподілу доходів сімей між продуктами харчування, одягом та іншими статтями споживання. Існує залежність між рівнем доходу домогосподарства і його споживанням. Бідні сім’ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу. По мірі зростання доходу зростає і споживання домогосподарствами продуктів харчування, причому вищої їх якості, а також зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі тощо.

Розподіл особистого наявного доходу на споживання й заощадження залежить від рівня їхніх доходів, який має суттєву диференціацію. Для аналізу рівня останньої застосовуються кілька методів. Нерівність у доходах описується такими основними групами показників:

1. Кратні, що спираються на поділ дохідних складових на відповідну кількість груп, зокрема:

а) децільний коефіцієнт, що показує, у скільки разів мінімальний дохід 10 % найбільш забезпечених верств населення перевищує максимальний дохід 10 % найменш забезпечених;

б) квартильний коефіцієнт є співвідношенням 25% зазначених величин;

в) квінтильний коефіцієнт є відношенням мінімального доходу 20% найбільш забезпечених верств населення і максимального доходу 20 % найменш забезпечених..

г) коефіцієнти фондів (децільний, квартильний, квінтильний), що характеризують у скільки разів середні доходи відповідно 10, 25 або 20% найбагатшого населення перевищують доходи аналогічних цифр найбідніших сімей.

2. Крива Лоренца й коефіцієнт Джини.

У системі координат для побудови кривій Лоренца абсциса - це відсоток родин; ордината - відсоток доходів. Бісектриса характеризує рівномірний розподіл доходів, тобто 1 % родин одержує 1% доходу, 50% родин одержують 50% доходу, 100 % родин одержують 100% доходу. Крива Оав - це графік реального розподілу доходів по процентних групах сімей. Чим нижче бісектриси перебуває зазначена крива, тим більш різниця середньосімейних доходів.

Процент доходів

Рис. 7.1 - Крива Лоренца

Коефіцієнт Джині (Kj) - це відношення площі заштрихованої фігури, що описує реальний нерівномірний розподіл, до площі прямокутного трикутника ОАВ, що ілюструє абсолютну рівність доходів. Коефіцієнт Джини має належить проміжку від 0 до 1. Чим ближче його величина до 0, тим більш рівними за доходами є родини. Чим більше коефіцієнт наближається до 1, тим більше розрив в доходах найбільш багатих і найбільш бідних.

7.2. За класичною теорією, домашні господарства розглядають заощадження як відкладене споживання, намагаючись максимізувати обсяг споживання у довгостроковому періоді. Тому вони порівнюють користь від споживання сьогодні з вигодами майбутнього споживання. Параметром, що відображає ступінь переваги поточного споживання над майбутнім, є відсоткова ставка. Чим вона вища, тим більше ефективними стають заощадження, чим нижча – тим привабливіше стає споживання сьогодні.

Згідно з кейнсіанською теорією головним чинником споживання є поточний наявний дохід домогосподарств (індуковане споживання). Крім того, потребують врахування недовідні складові, що знаходить вираз у показнику автономного споживання. Таким чином, у випадку відсутності поточного доходу джерелом споживання є заощадження минулих періодів. Основний психологічний закон Кейнса наголошує: за інших рівних умов величина споживання зростає разом із зростанням доходу, але у відносно меншому ступені.

Ступінь залежності споживання і заощаджень від доходу описується наступними показниками:

1. Середня схильність до споживання APC:

(7.1)

. 2. Середня схильність до заощадження APS:

(7.2)

APC + APS = 1, тобто, знаючи одну середню схильність, можна легко знайти іншу. Кейнс припускав, що при зростанні доходу APC знижується, а APS збільшується. Він виходив з того, що в короткостроковому періоді люди, незалежно від динамки доходу, намагаються підтримувати звичні для себе життєві стандарти. Тому в разі його зростання середня схильність до заощаджень збільшується, а середня схильність до споживання зменшується.

3. Гранична схильність до споживання MPC:

(7.3)

де ∆C – приріст споживання, ∆Y - приріст доходу.

4. Гранична схильність до заощаджень MPS:

, (7.4)
де D S – приріст заощаджень.

MPC + MPS = 1, тобто, знаючи одну граничну схильність, можна легко знайти іншу.

Кейнсіанська функція споживання в алгебраїчній формі має такий вигляд:

, (7.5)

де С — приватне споживання; С_а — автономне споживання, тобто таке, що не залежить від поточного доходу; МРС — гранична схильність до споживання; D - наявний поточний дохід домогосподарств; Y - загальний дохід (ВВП) приватної економіки.

Відповідно функцію заощадження у приватній економіці можна представити таким чином:

, (7.6)

де MPS – гранична схильність до заощаджень.

Взаємозв’язок обох функцій очевидний: у разі відсутності поточного доходу джерелом споживання виступають заощадження минулих років, тому автономне споживання від’ємне для функції заощаджень і позитивне для функції споживання. Індуковані складові C i S пропорційні величині доходу з урахуванням відповідних граничних схильностей.

Графічно залежність C і S від Y можна розглянути за допомогою рис. 7.1.

S

45 ⁰ S

-S

-C_a

Рис. 7.1 - Кейнсіанська функція споживання і заощаджень

Бісектриса на графіку – це лінія споживання при повній витраті доходу на особисте споживання, що відповідає нульовим заощадженням. Фактично споживчі витрати нижче величини доходів, а пряма споживання має більш положистий характер, ніж бісектриса. C₀ як точка перетину бісектриси і лінії споживання називається граничної і відповідає рівності C і Y, тобто S =0. При Y₂ < Y₀ споживання перевищує величину доходу, що компенсується заощадженнями попередніх періодів і відповідає негативному значенню S. При Y₁ > Y₀ споживання менше величини доходу, що говорить про позитивну цифру S. Одночасно автономне споживання має позитивний зміст для поточного споживання домогосподарств і негативне значення для величини заощаджень.

За основним психологічним законом Кейнса, в сталій економіці MPC і MPS постійні й відповідають тангенсам кутів нахилу (кутовим коефіцієнтам) прямих С і S.

Приклад 1

1. Заповніть таблицю:

Y	C	S	APC	APS	MPC	MPS

2. Напишіть рівняння графіків C і S.

Розв’язок

1.Y = C + SÞ S = D – C Þ S = -2; -1; 0; 1.

ÞAPC= 5:4 = 1,25; 8:8 = 1; 11:12 @ 0,9.

Þ APS= -0,25; 0; 0,1.

Þ 0,75.

ÞMPS=0,25.

Таким чином, приріст доходу на 1 (100%) забезпечує приріст споживання на 0,75 (75%) і приріст заощаджень на 0,25 (25%).

Заповнена таблиця має вигляд:

Y	C	S	APC	APS	MPC	MPS
		-2	-	-	-	-
		-1	1,25	-0,25	0,75	0,25
					0,75	0,25
			0,9	0,25	0,75	0,25

2. Заощадження – це виняткове джерело засобів для споживання при нульовому дохід, тобто, якщо Y = 0, то C = Сa = – S, де С_a = 2.

Рівняння споживання: = 2 + 0,75 Y.

Рівняння заощаджень: = -2 + 0,25 Y.

7.3. Слід розрізняти короткострокову й довготривалу функцію споживання. В основі першої, кейнсіанської лежить поточний дохід, а заощадження і позики використовуються як резерв лише за умови суттєвого зниження рівня зайнятості. При цьому середня схильність до споживання зменшується із зростанням доходу.

Довготривала функція споживання ґрунтується на теорії І. Фішера про міжчасовий вибір споживача. Згідно з цією теорією споживання в кожному поточному періоді залежить від доходу людини впродовж усього її життя. Для того, щоб підтримувати середній рівень споживання впродовж життя, люди переміщують свій дохід між різними періодами життя, використовуючи заощадження і позики. На підставі теорії Фішера з'явилися дві гіпотези щодо функції споживання: гіпотеза життєвого циклу Ф. Модільяні i гіпотеза постійного (перманентного) доходу М. Фрідмена.

За гіпотезою життєвого циклу, для підтримання стабільного рівня споживання люди заощаджують у період трудового життя, щоб мати можливість використовувати накопичене майно в післятрудовий період. Це означає, що ресурси споживання людини за весь життєвий цикл складаються з поточного доходу й накопиченого майна. Отже, функцію споживання за гіпотезою життєвого циклу можна записати так:

, (7.7)

де α — гранична схильність до споживання з поточного доходу;

Y – поточний дохід;

W — майно, яке люди накопичують за рахунок заощаджень;

β — гранична схильність до споживання майна (активів).

α визначається за формулою

, (7.8) де R — запланована кількість років трудового життя;

Т — очікувана кількість років життя людини.

β – величина, зворотна до Т, тобто

(7.9)

Якщо обидві частини рівняння даної функції споживання поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

(7.10)

На короткострокових відрізках часу поточний дохід зростає більше, ніж майно, тобто ∆Y > ∆W. Тому з підвищенням такого доходу середня схильність до споживання може зменшуватися, Що відповідає кейнсіанській теорії. Але в довготривалому періоді динаміка майна залежить від змін динаміки поточного доходу ∆W = ∆Y. Тому середня схильність до споживання в довготривалому періоді є постійною величиною.

За гіпотезою постійного доходу поточний дохід людини є сумою двох компонентів: постійного i тимчасового доходів. Перший — це середній дохід, який людина сподівається отримувати за всі роки її життя, а тимчасовий є відхиленням від середнього, яке неможливо передбачити. На думку М. Фрідмена, приймаючи рішення щодо рівня споживання, люди розраховують одержувати постійний дохід. Тимчасові відхилення від постійного доходу впливають переважно на заощадження або компенсуються позиками. А тому функція споживання за гіпотезою постійного доходу набуває такого вигляду:

C = c · Y_p, (7.11)

де Y_p — постійний дохід;

с — коефіцієнт, що визначає частку постійного доходу, спрямовану на споживання.

Поділивши обидві частини рівняння даної функції споживання на Y, тобто поточний дохід, отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

(7.12)

Розглянутий показник залежить від співвідношення між постійним i поточним доходами. Якщо останній перевищує постійний дохід за рахунок тимчасового, то середня схильність до споживання зменшується. Якщо навпаки - цей показник збільшується.

Дата добавления: 2014-01-07