Спадкування: поняття та значення спадкування

ТЕМА 1.1 Основні поняття спадкового права.

Лекція (2 год.)

1. Спадкування: поняття та значення спадкування.

2. Спадкове правонаступництво.

3. Законодавство про спадкування.

Цивільне право за своєю суттю є правом приватним. Воно зосереджене на врегулюванні відносин, які мають особистісний інтерес у житті людини. Основний правовий акт цієї галузі – Цивільний кодекс України є Кодексом приватного життя. Розгляд життєвого шляху кожної особи (народження, виникнення право- і дієздатності, вступ в шлюб, створення юридичних осіб, укладення правочинів і, нарешті, смерть як кінцевий підсумок будь-якого життя) дає обґрунтовані підстави вважати, що посмертний перехід майна померлого до інших осіб є таким собі кінцевим пунктом життєдіяльності особи як суб'єкта права. А відтак, викладу права спадкування повинен передувати розгляд тих цивільних прав, які мають значення, доки особа бере участь у сфері цивільного обігу.

Ст. 1216 ЦК України, наводячи визначення спадкування, дозволяє визначити предмет спадкового права і водночас розкриває сутність об'єкта і суб'єктивного складу спадкових правовідносин.

Предмет:

Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб'єктів цивільного права – фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади та інших учасників, визначених у ст. 2 ЦК України (спадкоємців), у правах та обов'язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця).

Об'єктом спадкового правонаступництва є спадщина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов'язків спадкодавця, у яких він перебував на момент своєї смерті, котрі за своєю природою не є невіддільними від особи – їх носія і здатні перейти до інших осіб.

Зі смертю особи припиняються її особисті відносини. Що ж стосується майново-правових відносин, то ті з них, які тісно пов'язані з особою померлого (шлюб, аліменти тощо) припиняються, а інші продовжують існувати, переходячи на спадкоємців. Смерть однієї із сторін в майново-правовому зобов'язанні не повинна завдавати шкоди другій стороні – помирає боржник, а не борг. Ще за часів Римського приватного права було розроблене універсальне наступництво у спадкуванні (saccessio). Спадкодавцем звісно, могла бути лише особа власного права - sui iuris, пізніше, з закріпленням права на здобуте на війні майно за нєеманціпованим сином - воїном та заробленого на державній службі чиновникам, - ці категорії також могли виступати в якості спадкодавців. До спадкоємців переходило не лише майно померлого, але й його борги. Спадщина охоплювала усю сукупність прав і обов'язків померлого, його активи і пасиви.

Спадкування у Римському приватному праві могло відбуватися або за законом або за заповітом. Успадкування одночасно за заповітом і по закону не допускалося.

Поступово склалися такі правила спадкування:

1.Спадкування за заповітом виключало спадкування за законом, але поступалося місцем необхідному спадкуванню.

2.Спадкування за законом могло поєднуватися з необхідним успадкуванням.

3.Якщо один або кілька призначених за заповітом спадкоємців відмовлявся від своєї частки, вона розподілялася серед інших спадкоємців за заповітом.

4.Якщо заповітом передавалася лише частина майна, то й решта спадщини передавалася спадкоємцю за заповітом, а успадкування за законом відхилялося.

Вже в Законах XII Таблиць передбачалися дві форми спадкування: основна –

спадкування за законом; додаткова – спадкування за заповітом. Якщо заповіту не було, майно успадковували лише агнати, а так звані когнати (заміжня дочка, що пішла в іншу сім'ю, її діти) до спадщини не допускалися.

Сучасне правове регулювання відносин по спадкуванню майна, подібно регулюванню відносин власності, носить комплексний, міжгалузевий характер. Воно складається, по-перше, у встановленні за допомогою конституційних і цивільно-правових норм самої можливості успадковувати і заповідати майно. По-друге, нормами цивільного права визначаються правомочності громадян по розпорядженню своїм майном на випадок смерті і границі їхнього вільного розсуду. По-третє, сюди відносяться і правові способи захисту спадкових прав громадян від зазіхань з боку інших осіб. У цю групу входять норми цивільного і кримінального права про захист відносин по спадкуванню майна.

Цивільні права, за загальним правилом можуть бути предметом вільного розпорядження, можуть бути передані, відступлені і т. ін. Це правило не має застосування в праві публічному, де панує принцип не відчужуваності прав.

Зміст цивільного права з погляду пануючої теорії складається з наступних частин. По-перше. сюди відносяться майнові права, по-друге, права, що стосуються особистого положення суб'єкта щодо інших суб'єктів - права особисті. Майнові права розділяються, у свою чергу, на кілька видів. До майнових прав відносяться права речові, виняткові, зобов'язальні, спадкоємні; до особистих прав -— сімейне право, за винятком відносин щодо майна. Під речовими правами розуміються ті, котрі підкоряють нам річ безпосередньо. З цих речових прав самим головної є право власності, відповідно до якого річ підкоряється сповна суб'єкту права. До права власності примикають права на чужу річ, що складається у правах на річ іншої особи; вони підкоряють уповноваженої особі річ тільки у відомих відносинах: сюди відносяться сервітути, застава. Речове право встановлює безпосереднє відношення особи до речі; це положення треба розуміти в тім змісті, що для здійснення свого права особа не має потребу в посередництві інших осіб.

Місце спадкового права в системі цивільного права визначаються наступним. За спадкування переходять усі права та обов'язки спадкодавця, крім тих, перехід яких в спадок неможливе за їх сутністю. Склад спадщини не обмежено належними спадкодавцю речовими правами, до неї відносяться також зобов'язальні права спадкодавця, його борги, деякі особисті немайнові права. Таким чином, спадкові відносини охоплюють різні за своєю природою відносини, не тільки майнові, речові відносини, більш широке коло відносин. Тому вірно розташування розділу "Спадкове право" на останньому місці в ЦК України. Однак, деякі вчені розглядають "Спадкове право" одразу після "Права власності" (см. Цивільне право України, Академічний курс, т.1, за редакцією Я.М.Шевченко).

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають у зв'язку із спадкуванням. Спадкуванням називається перехід цивільних прав і обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб – спадкоємців.

Умови і порядок спадкування регулюються правовими нормами, сукупність яких складає особливий інститут цивільного права, іменований спадкуванням. Нормами спадкового права встановлені дві підстави спадкування: за законом і за заповітом. При спадкуванні за законом спадкодавець не виражає своєї волі по відношенню спадщини, тому воно переходить до тих осіб, коло яких є вичерпним і визначений у законі. Спадкування за заповітом відбувається відповідно до розпоряджень спадкодавця.

Спадкування – перехід прав та обов'язків фізичної особи (спадкодавця) після її смерті до спадкоємців відповідно до норм спадкового права.

Спадкування характеризується наступними ознаками:

- до підстав спадкування належати закон і заповіт, але для спадкування необхідний ще цілий набір передбачених законом юридичних фактів;

- єдність прав та обов'язків, які переходять – одне ціле, їх об'єднують одним терміном: спадщина чи спадкова маса. Майнові права, які переходять до спадкоємця мають назву – спадкового активу, а обов'язки – спадкового пасиву;

- перехід прав та обов'язків спадкодавця до спадкоємця відбувається в порядку спадкового правонаступництва: переходять усі права, не можливе одні права прийняти, а від інших відмовитися.

Спадкові правовідносини виникають у випадку смерті громадянина чи оголошення його у встановленому законом порядку померлим. З цими юридичними фактами закон зв'язує появу в спадкоємців суб'єктивного права на прийняття спадщини, а у всіх інших – обов'язку не перешкоджати їм у здійсненні цього права. Спадкові правовідносини має абсолютний характер і спрямовані на спадкоємство цивільних прав і обов'язків від однієї особи (спадкодавця) до інших (спадкоємцям). Прийнявши спадщину, спадкоємець стає учасником тих же правовідносин, суб'єктом яких раніше був спадкодавець.

У період первісного суспільного строю, особливо на ранніх етапах його розвитку, коли потреби людини і засоби їхнього задоволення були більш ніж убогими, спадкування в сучасному розумінні ще не існувало тому, що успадковувати було нічого. Розвиток приватної власності приводить до того, що предметом спадкування може бути усе, що здатне приносити прибуток, забезпечувати задоволення всіляких потреб людини, за винятком, мабуть, самої особистості, що об'єктом спадкоємного правонаступництва бути не може. Однак для твердження цих непорушних основ сучасної цивілізації людству треба було не одне тисячоріччя.

Сучасний історичний період характеризується розповсюдженням прав приватної власності на ті країни, де вони були істотно потіснені, мова йде про країни колишнього соціалістичного табору. А це неминуче супроводжується зростанням ролі спадкування. Так у чому ж значення спадкування і чому сучасному людству без нього не обійтися?

Значення спадкування. Забігаючи вперед, відзначу, що предметом спадкування, насамперед, є майно, сукупність майнових прав і обов'язків, носієм яких померлий був при житті. Головне місце, без сумніву, займає право власності. Якщо припустити, що права й обов'язки покійного в спадщину не переходять, помирають разом з ним, то важко це навіть представити, у правовому відношенні це приведе до повного безладдя. Відмовлення від спадкування привело би до зниження трудової і ділової активності, кожний би губився в здогадах, як бути з накопиченим майном, щоб не пустити по світу свою родину і передати в надійні руки успішну справу. Звичайно, вихід був би знайдений, але з використанням обхідних шляхів. Нарешті, відмовлення від спадкування суперечить самій природі власності і права власності, оскільки при такому переході останнє перетворюється в строкове право – адже настання смерті неминуче.

Отже, значення спадкування полягає в тому, що кожному члену суспільства повинна бути гарантована можливість жити і працювати зі свідомістю його, що після його смерті все придбане їм при житті, втілене в матеріальних і духовних благах з обтяженнями, перейде відповідно до його волі, а якщо він її не виразить, те згідно закону близьким йому людям. Проведення цього забезпечує інтереси як самого спадкодавця і його спадкоємців, так і третіх осіб (боржників, кредиторів, податкових органів), для яких смерть спадкодавця може спричинити ті чи інші наслідки.

Дата добавления: 2014-01-07