Масивні австралопітеки

Кісткових решток масивних австралопітеків знайдено небагато – переважно фрагменти черепів. Описано три види цих гомінідів, які жили на території Східної та Південної Африки – Paranthropus aethiopicus (2,7-2,3 млн. років тому; Кенія, Ефіопія), Paranthropus boisei (2,2–1,1 млн. років тому; Східна Африка), Paranthropus robustus (2,0–1,2 млн. років тому; Південна Африка). Найхарактернішими ознаками черепа парантропів є надто масивні щелепи та великим поздовжнім гребінь на тім’ї, який слугував для прикріплення жувальних м'язів. Парантропи жили одночасно з іншими представниками гомінідів – грацильними австралопітеками (Australopithecus africanus, Australopithecus garhi) та найдавнішими людьми (Homo habilis, Homo rudolfensis, Homo ergaster). (Мал. 2 та 3).

У початковий період своєї історії представники людського роду існували в Африці в оточенні різноманітних родичів, які відрізнялись від них меншою мірою, ніж сучасні шимпанзе відрізняються від сучасної людини. Міжвидові стосунки в межах групи цих гомінідів безперечно вплинули на ранні етапи еволюції людини. Тому для розуміння нашої ранньої еволюційної історії важливо знати, як жили, чим харчувалися наші далекі родичі, якщо навіть відомо, що вони не були нашими попередниками. Напевно, парантропи пішли від грацильних австралопітеків, як і ранні люди, але гілка цих гомінідів виявилася тупиковою.

На основі співвідношення кількості самців та самиць, загиблих в результаті нападу хижаків, встановлено, що у парантропів існувала гаремна система статевих відносин, коли групу самиць та статево незрілих дітей очолював самець-вожак. При цьому самиці завжди були під захистом вожака. А інші самці, особливо молоді, вимушені були жити одинаками або невеликими групами, що значно підвищувало ризик стати жертвою хижаків. Підвищена смертність молодих самців за гаремної системи не може бути сприятливою для успішного існування виду. У цьому можна бачити одну із причин, чому парантропи не змогли конкурувати в еволюції зі своїми найближчими родичами – грацильними австралопітеками та ранніми людьми, у яких не було гаремної системи.

Із відомих на цей час видів масивних австралопітеків порівняно краще описано лише один – Paranthropus robustus, (лат. para – близько, гр. anthropus – людина та лат. robustus – масивний) – внаслідок того, що крім черепа були знайдені також окремі кістки тулуба та кінцівок.

Парантроп масивний. Череп парантропа масивного| великий і грубий порівняно з черепом грацильних австралопітеків, з|із| товстими стінками і вираженим|виказувати| рельєфом, чим дещо нагадує череп горили. Лоб низький, похилий; надбрівний валик потужний|могутній|, надбрівні дуги розташовані|схильні| майже горизонтально, відрізняючись від похилих у парантропа Бойса|в| (Paranthropus| boisei)|. Лицьовий скелет плоский, навіть увігнутий|угнутий|. Вилиці|вилиці| масивні, високі. (Мал. 9).

Верхня щелепа P. robustus | масивна, укорочена. Нижня щелепа також надзвичайно масивна. Зуби значно крупніші, ніж у грацильних австралопітеків, особливо кутні. Ці останні були вкриті товстим шаром емалі, але здебільшого вони сильно стерті. Ізотопний аналіз та дослідження характеру зносу зубної емалі показав, що парантропи харчувалися переважно нетвердою рослинною їжею (фруктами, плодами тощо), як і сучасні людиноподібні мавпи. Звичайно у певні пори року вони вимушені були живитися і грубою рослинною їжею (зернами, молодими стеблами тощо). Крім того в раціон парантропів входили і терміти, яких вони добували за допомогою примітивних кістяних знарядь.

Потиличний отвір черепа парантропа масивного зміщений уперед, що є|з'являється| одним із свідчень|посвідок| прямоходіння|. Характер відбитка внутрішньої порожнини черепної коробки свідчить про те, що головний мозок парантропа масивного| за формою мало відрізняється від мозку людиноподібних мавп.

Верхні кінцівки|скінченності| P. robustus |, як і інших австралопітеків|, є мозаїкою ознак людиноподібних| мавп і прямоходячих| гомінідів|. Морфологія тазових кісток |, поза сумнівом|безсумнівно|, ближче до людської, ніж до мавпячої. Таз дуже широкий і розвернутий. Стопа цих гомінідів|, напевно|певне|, була досить|достатньо| людиноподібною.

Спільний|загальний| комплекс рис|меж| говорить про двоногу ходу P. robustus |, хоча ця хода, можливо, трохи відрізнялася від ходи представників людського роду|. (Мал. 10).

У цих гомінідів був виразний статевий диморфізм. Зріст жінок становив близько 1,0 м, а чоловіків – 1,6 м. Маса тіла – відповідно 40 і 54 кг. Об’єм головного мозку варіював у межах 410–530 см³, подібно до шимпанзе.

Жили парантропи масивні в негустих лісах і саванах поблизу річок та озер. У шарах з|із| рештками парантропів| знайдені кам'яні знаряддя і кістяні уламки, якими вони розривали термітники. Також і кисть їх руки була пристосована для виготовлення і вживання|застосування| знарядь. Однак не виключено, що такі знаряддя могли виготовити їхні сучасники – ранні люди (мал. 2.2).

Дата добавления: 2014-01-07