Пітекантропи

За сучасними уявленнями рід Homo (Людина) був започаткований не Homo erectus (людиною прямоходячою), а Homo ergaster (людиною працюючою). Людина прямоходяча вважається тупиковим видом. (Мал. 4).

Людина працююча. Людина працююча існувала 1.8 - 1.5 млн. років тому на території Східної та Південної Африки (Кенія, Танзанія), а також Південної Європи (Грузія). Будова ергастерів добре вивчена за численними знахідками, що добре збереглися, у тому числі цілими скелетами (відомий скелет хлопчика, знайдений біля оз. Туркана; Кенія), які загалом нагадують скелети сучасної людини (мал. 14).

Ці гомініди мали порівняно значний зріст (160-180 см), довгі ноги і невеликі широтні розміри тіла (мал. 16). Маса тіла могла варіювати в межах 55-70 кг. Припускається, що тіло ергастерів було частково вкрите волоссям. Грудна клітка, на відміну від попередніх гомінідів, мала бочкоподібну форму, як у сучасної людини. Особливості будови кісток верхніх кінцівок, грудної клітки та поперекового відділу хребта сприяли трудовій діяльності. Таз за формою подібний до тазу сучасної людини і значно вужчий, ніж у попередніх видів гомінідів. Спинномозковий канал досить вузький порівняно із сучасними людьми, що може свідчити про обмежені мовні можливості ергастерів внаслідок відсутності нервів, які контролюють дихання під час розмови. На відміну від попередніх близьких видів, ноги у людини працюючої були значно довші за руки, що сприяло ефективному переміщенню на місцевості на великі відстані.

Череп людини працюючої низький та масивний з товстими стінками склепіння. Лобна кістка скошена назад і слабо зігнута. Надочноямкові дуги масивні, різко виступають уперед. Потилична кістка сильно заломлена у формі потужного округлого вала. Мозковий відділ черепа відносно невеликий, а лицьовий відділ – великий, високий, з масивною виступаючою вперед верхньою щелепою. Нижня щелепа теж масивна. Загалом, обличчя дуже випнуте вперед і в той же час горизонтально сплощене. (Мал. 15, 17).

Об’єм мозку людини працюючої, порівняно з людиною умілою (650-780 см³), помітно збільшився і становив в середньому 800-900 см³. Крім того, аналіз відбитків внутрішньої поверхні мозкового відділу черепа показав, що збільшилися і частини мозку ерґастерів, які відповідають за абстрактне мислення та мову (лобні долі, зона Брока). Ймовірно, Людина працююча вже володіли зачатками мови. На думку фахівців, ця первинна мова дуже сильно відрізнялася від сучасної членороздільної мови і, скоріше всього, в одному реченні всі слова були злиті.

Зуби за розмірами не поступаються зубам людини вмілої. Розташування їх проміжне між людиноподібними мавпами та сучасною людиною: наявні значні проміжки між задніми зубами. При цьому помітна тенденція до відносного збільшення передніх зубів, і зменшення задніх. Ікла, як і у сучасної людини, короткі та тупі.

Статевий диморфізм у ергастерів виражений значно менше, ніж у людини умілої. За зростом жінки були нижчими, але мали досить широкий таз.

На думку ряду|низки| дослідників, життєвий цикл Homo| ergaster| був не таким, як у сучасних людей: вони швидко розвивалися і рано дорослішали, повністю|цілком| формуючись уже до 12 років. До того ж у них не було чітко виражене|виказувати| різке прискорення росту|зросту|, яке відбувається|походить| у сучасних підлітків під час статевого дозрівання.

Людина працююча освоїла нову екологічну нішу – відкриті вторинні савани з посушливим кліматом, що привело до розселення її за межі африканського континенту.

Крім рослинної їжі ерґастери в значній кількості вживали м’ясо тварин, забитих хижаками або загиблих.

У той час як людина вміла користувалася тільки оббитою галькою з єдиним ріжучим краєм (див. попередній розділ), ерґастери уміли виготовляти двосічні кам’яні знаряддя – «ножі», що нагадували ікло хижого звіра (мал. 18), «кайла», «сокири» тощо. Мікроскопічні дослідження показали, що ці знаряддя використовувалися для білування тіл мертвих тварин, відділення м’яса від кісток, обробки шкур тварин та дерева, розбивання кісток для добування кісткового мозку

Цілком ймовірно, що людина працююча навчилася використовуватися вогнем. Знахідки у місцях існування ерґастерів – обпалені камені, обвуглені кістки тварин, попіл – свідчать про повторне користування вогнищем для обігріву, приготування їжі та спілкування.

Людина вміла могла споруджувати примітивні житла, використовуючи камені та жердини, а також мешкала в печерах. Не виявлено упорядкованих поховань ерґастерів, однак є докази, що вони піклувалися про хворих та поранених.

Людина попередня. Людина попередня (Homo antecessor) жила близько 1,2-0,8 млн. років тому. Знахідок її кісткових решток поки-що небагато – всього понад 80 кісток, які належали шістьом особам, у тому числі окремі фрагменти черепів (мал. 19). З причини цього про представників цього виду гомінідів можна сказати небагато, але цілком імовірно, що вони були значно масивнішими, ніж їх наступники – гейдельберзькі люди (Homo heidelbergensis). Зріст Homo antecessor становив 1,6-1,8 м. Маса самців сягала 90 кг Об'єм мозку був близько 1000-1150 см³, що менше, ніж у середньої сучасної людини (1400 см³). Віковий розвиток антецесора, як і ерґастера|, відбувався|походив| швидше, ніж у сучасної людини. Не виключено, що Homo antecessor, як і його попередник Homo ergaster, володів зачатками символічної мови. Припускається також, що антецесор був праворуким, що виділяє його з ряду інших попередників сучасної людини.

Для Homo antecessor характерна незвичайна суміш ознак древньої та сучасної людини. Деякі кістки цих гомінідів практично подібні до кісток Homo ergaster, тобто попередника. Так у них були масивні надбрівні дуги, довга і низька черепна коробка, масивна нижня щелепа без підборіддя і крупні зуби. Обличчя, навпаки, було відносно плоским і не видавалося вперед, тобто було схожим на обличчя сучасної людини. (Мал. 20).

З'явилася|появлявся| людина попередня на території Африки і з часом|згодом| через Близький Схід мігрувала в Європу. Таким чином в Європі вперше з'явився|появлявся| представник роду Homo |. Можливо, це була перша спроба колонізації Європи, яка закінчилася невдало.

Знаряддя праці, подібні виготовленим Homo ergaster, а також розколені кістки тварин, знайдені разом з останками Homo antecessor в печерах північної Іспанії, говорять про те, що ці люди були спритними мисливцями на крупних звірів – коней, оленів, носорогів та інших травоїдних тварин, м’ясо яких вони споживали в їжу. На місцях перебування антецесорів у сміттєвих купах серед кісток тварин були знайдені також кістки людей. Всі вони були розколені і розгризені, як і кістки тварин. Причому майже всі людські кістки належали дітям і підліткам. Це говорить про те, що людина попередня була канібалом. Антропологи вважають, що людоїдство мало місце не через голодування, оскільки в ті часи в Південній Європі клімат був теплим і вологим, і довкола водилося безліч диких травоїдних тварин. Це явище не було також ритуальним, оскільки людські кістки не були упорядковано збережені, а викинуті в спільні кучі покидьок разом із кістками тварин. Вважається також, що з’їдалися особини, полонені під час територіальних конфліктів.

Значна частка|частина| скам'янілих кісток антецесора нагадує кістки ерґастера|, що підтверджує те, що останній був попередником першого. Передбачається також|припускається|, що він був спільним|загальним| предком людини гейдельберзької (знаряддя і останки цієї людини, знайдені в Африці деякі антропологи відносять до виду Homo rhodesiensis – людина родезійська|) і через нього – людини неандертальської (Homo neanderthalensis) та людини розумної (Homo sapiens)|. Але|та| є й інші думки. Наприклад указується|вказує|, що схожість з|із| гейдельберцями| і неандертальцями – невелика, тоді як з|із| сапієнсами| – навпаки|напроти|, вельми|дуже| велика схожість у будові|споруді| лицьового|частини| черепа, внаслідок|внаслідок| чого припускається|припускається|, що африканські популяції людини попередньої безпосередньо дали початок|починало| людині розумній.

Людина гейдельберзька. Людина гейдельберзька (Homo heidelbergensis; за назвою німецького міста Гейдельберг, поблизу якого були знайдені перші частини скелета цього виду). У деяких джерелах вживається синонім – людина родезійська (Homo rhodensiensis). Цей вид гомінідів існував приблизно в період 800-300 тис. років тому на території Африки, Південної Європи та Південної Азії (мал. 21).

Зріст гейдельберзької людини в середньому сягав 1,8 м у чоловіків і 1,6 м у жінок, а маса тіла становила приблизно 70 і 55 кг відповідно, що практично в межах цих даних у сучасної людини. (Мал. 22, 23).

У будові черепа Homo heidelbergensis були наявні як архаїчні (помітне видовження спереду назад, товсті стінки, низький лоб, досить виразні надбрівні валики, масивні щелепи, великі зуби), так і прогресивні (порівняно великий мозок, менше скошений лоб, округла потилиця) ознаки (мал. 2.22). Об'єм мозку гейдельберзької людини варіював у межах 1100-1400 см³. При цьому наявне помітне збільшення лобової та тім'яної частки великих півкуль головного мозку, чого не спостерігається у паралельної гілки гомінідів Homo erectus. Скронева частка гейдельбергскої людини мала вже цілком прогресивні пропорції, хоча і менші, ніж у сучасної людини, розміри. Разом з тим розміри потиличної частки та мозочка такі ж як у попереднього виду Homo antecessor і паралельного виду Homo erectus. Необхідно також відзначити значний розвиток ділянки мозку, який забезпечує узгодження мови і рухів рук, а також рельєфне випинання зони Брока, що свідчить про використання мови. На підставі будови основи черепа та під'язикової кістки допускається, що гейдельберзька людина володіла членороздільною мовою.

Крім того, морфологія кісток зовнішнього і середнього вуха дає підставу вважати, що у гейдельбергскої людини був слуховий апарат, по чутливості аналогічний сучасним людям і надто відмінний від шимпанзе. Отже вона була здатна досить чітко диференціювати різні звуки. Форма мозку Homo heidelbergensis свідчить про значний прогрес в напрямку контролю за рухами, у тому числі здатності до планування і прогнозування своїх майбутніх дій.

Усі вказані прогресивні зміни розвитку мозку виявилися в культурі і особливостях побуту цих гомінідів. Людина гейдельберзька заселила територію Євразії з помірним та прохолодним кліматом, що вимагало нового рівня пристосованості, активнішого використання вогню, будування досконаліших жител, виготовлення нових типів знарядь. На відміну від своїх попередників вона вміла виготовляти не лише кам'яні скребки та зубила, а й інші вироби із дерева та кістки, наприклад, дерев'яні списи, загострені кам'яним знаряддям. Для захисту від негоди та хижих звірів людина гейдельберзька використовувала печери і будувала примітивні житла (халабуди) із каменів та гілок дерева і навіть виключно із каміння. Виявлені також стійбища, які нараховують кілька будівель, що свідчить про наявність у цих гомінідів суспільного життя. Homo heidelbergensis були вправними мисливцями. Предметом їх полювання стали такі крупні дикі тварини як олені, мамонти, носороги. У пошуках тварин вони вели напівкочовий спосіб життя.

Гейдельберзька людина носила примітивний одяг, виготовлений із шкір тварин (мал. 23). Вогонь був постійним і необхідним елементом щоденного побуту, про що свідчить наявність у житлах постійного місця для вогнища. При розкопках жител гейдельберзької людини виявлена червона вохра – глина, яку можна використовувати як фарбу.

За сучасними уявленнями європейські популяції Homo heidelbergensis дали початок виду Homo neanderthalensis (людині неандертальській), а з популяцій, що залишилися в Африці, розвинувся вид Homo sapiens (людина розумна), який понад 100 тис. років тому через Передню Азію мігрував у Європу. (Мал. 4).

Дата добавления: 2014-01-07