Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Господарське законодавство.

Господарське законодавство загалом можна визначити як систему норматив­них актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права. Основними джерелами господарського права є саме закони та інші нормативні акти.

Такі форми пра­ва, як звичай, судовий прецедент, у цій сфері застосовуються рідко.

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Предметом господарського законодавства є господарські відносини, тобто відносини між організаціями щодо вироб­ництва і реалізації (поставки, купівлі-продажу, міни) продукції, відносини у капітальному будівництві, відносини у закупівлі сільськогосподарської продукції в аграрних товаровиробників (агропідприємств та фермерських господарств), відносини організацій всіх видів транспорту з клієнтами та між собою, відносини у державному страхуванні, зовнішньоекономічній діяльності тощо.

Це точка зору представників теорії госпо­дарського права. Згідно з нею господарське законодавство яв­ляє собою самостійну галузь — систему нормативних актів, правила яких регулюють господарські відносини щодо органі­зації та здійснення господарської діяльності в галузі суспіль­ного виробництва і обігу.

Теорія господарського права виходить з того, що як галузь господарське законодавство окреслене лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів (фінансово­го, адміністративного, трудового права тощо), які теж регулю­ють народне господарство. У такому спеціальному значенні господарське законодавство кодифіковане шляхом прийняття Господарського кодексу.

Друге визначення предмета господарського законодавства тривалий час формулювалося не за предметом регулювання («господарські правовідносини»), а за «критерієм адресата» — за відношенням нормативних актів до народного господар­ства, адресуванням їх цьому об'єктові. Згідно з цим визначен­ням господарське законодавство є сукупністю нормативних актів, які регулюють усі, а не тільки господарські, відносини у народному господарстві. Тобто це без­межно широка «суперсистема» законодавства («безмежний нор­мативний масив»). Прихильники цієї теорії називають госпо­дарське законодавство не галуззю, а «нормативним масивом» — терміном, змістовно-понятійні межі якого з'ясувати важко. Він охоплює всі нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються народного господарства. З урахуванням того, що і суто госпо­дарсько-правових актів у нас дуже багато, наукова цінність цієї теорії досить сумнівна.

Ознаки та особливості господарського законодавства, од­нією з яких є комплексний зміст основних нормативних актів, більш повно характеризують цю галузь законодавства. Пере­важна більшість нормативних актів господарського законодав­ства включає норми двох і більше галузей права.

Як приклад можна навести транспортні кодекси і статути.

Другою ознакою і особливістю господарського законодав­ства є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарсь­кого законодавства. Такими, зокрема, слід вважати Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положення про поставки товарів народного споживання. Вони одногалузеві, бо регулюють відносини щодо укладання та виконання відповідних господарських договорів.

Об'єктивною ознакою господарського законодавства є мно­жинність актів, зумовлена тим, що:

1) це законодавство регулює різні види господарської діяль­ності (промислову, будівельну, транспортну, інноваційну тощо), кожен з яких має суттєві особливості;

2) в економіці наявні різні форми власності (приватна, ко­лективна, державна, комунальна), що теж відповідним чином диференціює акти господарського законодавства;

3) на території України до цього часу застосовуються ок­ремі акти законодавства СРСР з питань, які не врегульо­вані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України;

4) тривалий час був відсутній кодифікований акт госпо­дарського законодавства, натомість діяла значна кількість актів, прийнятих вищим та центральними органами державної вико­навчої влади.

Наступною ознакою господарського законодавства України є його поєднання з комерційним правом інших країн та міжна­родними договорами з господарських питань. Воно здійснюється згідно з певними принципами, зазначеними нижче.

*Принцип пріоритету спеціальних норм міжнародного договір­ного права над загальними нормами господарського права Украї­ни (ст. 50 ГК).

**Принцип надання нормам міжнародних економічних договорів статусу національного законодавства України. ЗУ від 29 червня 2004 р. «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною націо­нального законодавства і застосовуються у порядку, передба­ченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чин­ності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору (ст. 19 За­кону). Якщо такого порядку не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів.

***Третім принципом поєднання господарського законодавства України з комерційним правом інших країн є право сторін зов­нішньоекономічних договорів обирати (погоджувати вибір) пра­во країни, яким визначаються права та обов'язки сторін дого­ворів. Законодавством України також передбачено, що за відсут­ності згоди сторін щодо застосовуваного права діє право краї­ни місцезнаходження (основного місця діяльності, заснування, проживання) сторони—виконавця договору: продавця, наймодавця, перевізника, кредитора, поручителя тощо (ст. 6 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність»). Це так зва­ний принцип місця. Територіальний принцип діє також сто­совно деяких видів договорів (про створення спільного підприє­мства, про виконання будівельно-монтажних робіт тощо), коли застосовується право країни, на території якої створюється та реєструється СП, виконуються роботи чи здійснюється інша діяльність.

Завершуючи розгляд цього питання, слід зазначити, що поняття «господарське законодавство» охоплює як господарські закони у власному значенні, так й інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. Це законодавство вклю­чає в себе і так зване відомче господарське законодавство. До відомчих нормативних актів належать у такому разі ті, що мають нормативну силу стосовно прав і обов'язків суб'єктів господарських відносин. Це нормативні акти міністерств, державних комітетів, інших органів виконавчої влади, що здійсню­ють державне управління економікою.

З метою забезпечення законності актів відом­чого законодавства, їх відповідності законам та підзаконним нормативним актам Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» в Україні вве­дено державну реєстрацію відомчих нормативних актів. її здійснюють: Міністерство юстиції України — щодо норматив­но-правових актів міністерств, інших центральних органів ви­конавчої влади, органів господарського управління та контро­лю; Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим — щодо нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів АРК; обласні, Київське та Севастопольське міські управління юстиції — щодо нормативно-правових актів облас­них, Київської та Севастопольської міських державних адмі­ністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів, а також місцевих органів господарського управління та контролю; районні, районні у містах Києві та Севастополі управління юстиції — щодо нормативно-правових актів районних, район­них у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь, відділів, інших підрозділів.

До господарського законодавства належать також норма­тивні акти, які в теорії права називають локальними, або ста­тутними. Це статути і засновницькі договори підприємств, гос­подарських товариств, господарських об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств, у тому числі відособлені (філії, представництва, відділення). Сукупність цих норматив­них актів є, з юридичної точки зору, своєрідним елементом господарського законодавства.

По-перше, зазначені акти приймаються (затверджуються), як правило, тими суб'єктами, статутні процедури функціону­вання яких вони регулюють. Тобто статутне право грунтується на законі. По-друге, за колом осіб такі акти є «суб'єктними», тобто поширюються лише на тих суб'єктів, що їх прийняли. Звідси визначення локальні.

Нормативні акти господарського законодавства: поняття і види. Нормативний акт господарського законодавства являє со­бою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм господарського права, тобто встановлює (змінює) або припиняє норми господарського права.

Норма господарського права — це елемент системи комп­лексної галузі господарського права. Нормативний акт діє як елемент зовнішньої форми господарського права, елемент комп­лексної галузі господарського законодавства.

З цього визначення випливають дві основні ознаки норма­тивного акта господарського законодавства.

Перша стосується змісту, за яким нормативний акт є офі­ційним джерелом правової інформації про чинні норми права у сфері господарської діяльності.

Друга ознака стосується форми. Нормативний акт — це юридично-технічна форма встановлення, опублікування і за­стосування норм господарського права.

Нормативні акти класифікуються на види шляхом визначення актів господарського законодав­ства за двома основними критеріями: юридичною силою актів та змістом норм господарського права, які вони встановлюють.

Згідно з юридичною силою господарське законодавство функ­ціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Структура цієї системи обумовлена структурою органів зако­нодавчої і державної виконавчої влади, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання господарської діяльності.

В ній можна виділити декілька блоків, головним з яких є господарське законодавство, що грунтується на статтях і нормах Конституції України про власність, про підприєм­ництво, про компетенцію вищих органів державної влади (Вер­ховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів) у нормативному регулюванні господарської діяльності.

Згідно зі ст. 5 ГК «Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання» правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання рин­кового саморегулювання економічних відносин суб'єктів гос­подарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення Ук­раїни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ч. 1 ст. 5 ГК).

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності Українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і госпо­дарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині і суспільству; право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю влас­ністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед зако­ном, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багато­манітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою за­хисту конкуренції у підприємницькій діяльності; забезпечення державою еколо­гічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на тери­торії України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права (ч. 2 ст. 5 ГК).

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах вста­новленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства (ч. З ст. 5 ГК).

Другий блок становлять господарські закони. їх можна кла­сифікувати як:

- загальні (Господарський кодекс України від 16 січня 2002 р., ЗУ «Про власність»; Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р., який регулює окремі види господарських відносин і договорів);

- закони про види і правовий статус суб'єктів господарю­вання (закони «Про господарські товариства», «Про колектив­не сільськогосподарське підприємство» тощо);

- закони про окремі види господарської діяльності (закони «Про зв'язок», «Про поштовий зв'язок», «Про транспорт», «Про залізничний транспорт», «Про автомобільний транспорт», Кодекс торговельного мореплавства, Повітряний кодекс України тощо);

Третій блок нормативних актів господарського законодав­ства становлять так звані законодавчі акти:

а) постанови Верховної Ради України з господарських пи­тань, які були прийняті як акти поточного законодавства;

б) декрети Кабінету Міністрів з господарських питань, які приймалися КМУ на підставі тимчасових повноважень, делегованих йому Верховною Радою України.

Великий за обсягом блок господарського законодавства ста­новлять підзаконні нормативні акти:

а) укази Президента України з господарських питань (на­приклад, «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» від 19 лютого 1994 р., «Про додаткові заходи щодо вдоскона­лення діяльності Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку» від 25 вересня 2002 р., «Про державну комісію з цінних паперів та фондового ринку» від 11 грудня 2002 р.);

б) розпорядження Президента України з окремих госпо­дарських питань, які видаються як оперативні господарські акти (наприклад, «Про заходи щодо майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» від 24 трав­ня 1994 р., «Про заходи щодо врегулювання відносин заборго­ваності підприємств» від 14 травня 1997 р.);

в) постанови та розпорядження КМУ з господарських питань, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України;

г) господарські нормативні акти міністерств, державних ко­мітетів та інших центральних органів виконавчої влади. Ці акти приймаються у вигляді положень, інструкцій, правил тощо, затверджуваних наказами відповідних міністрів. До цієї групи відомчого законодавства належать також акти, прийняті гос­подарськими об'єднаннями (асоціаціями, корпораціями, кон­цернами тощо), та локальні нормативні акти суб'єктів госпо­дарювання;

д) нормативні акти господарського законодавства місцевих рад та місцевих держадміністрацій (нормативні господарські акти територіальної дії).

Важливою як у теоретичному, так і в практичному аспекті є загальна класифікація нормативних актів господарського за­конодавства на види за змістом тих норм господарського пра­ва, які офіційно встановлюють ці акти. Залежно від змісту доктрина господарського права розрізняє чотири види актів:

- акти, норми яких є загальними правилами функціонуван­ня господарських відносин. Такі норми містяться у кодексах (передусім, у Господарському кодексі), які кодифікують окремі інститути господарського права. Зокрема, Цивільний кодекс кодифікує норми про договірні господарсько-правові інститу­ти: купівлю-продаж, поставку та інші форми обміну; загальний і будівельний підряди; перевезення вантажів; інститут майнової відповідальності господарюючих суб'єктів тощо. Щодо окре­мих видів правовідносин діють спеціальні кодифіковані акти господарського законодавства. Це, зокрема, транспортні кодек­си та статути, загальні правила перевезення вантажів;

- компетенційні акти, які визначають види суб'єктів госпо­дарювання та інших учасників господарських відносин, а та­кож їхні права і обов'язки щодо господарювання, тобто госпо­дарську компетенцію;

- нормативні документи, що регулюють технічні параметри виробництва та його результати, зокрема, технологічні проце­си, якість продукції (робіт, послуг), витрати (норми витрат матеріальних і трудових ресурсів, норми виробітку тощо). Фор­мами нормативних документів є стандарти та технічні умови, а також державні будівельні норми і правила;

- нормативні акти, що виражають норми-завдання, тобто визначають своїм адресатам конкретні результати, яких мають досягти суб'єкти господарських відносин при належній пра­вомірній поведінці, а не загальні правила поведінки. Юридич­но-технічною формою актів цього виду є акти планування, програми (технічна форма) і закони та постанови про "їх за­твердження (юридична форма).

Система господарського законодавства. Крім вертикальної (згідно з юридичною силою актів) сис­теми, господарське законодавство має так звану горизонталь­ну систему. Вона визначається предметом регулювання у ши­рокому розумінні, тобто видами господарської (продукція, ро­боти, послуги) і функціональної (управління, фінансування, ціноутворення, стандартизація) діяльності, галузями народно­го господарства, видами господарських відносин. Отже, осно­вою системи господарського законодавства у такому розумінні є матеріальний критерій, зміст предмета регулювання.

Оскільки на сьогодні господарське законодавство України до певної міри кодифіковане, його система визначається струк­турою Господарського кодексу.

Господарський кодекс України (ГК) складається з 9 роз­ділів:

Розділ І. «Основні засади господарської діяльності»

ГЛАВА 1. Загальні положення

ГЛАВА 2. Основні напрями та форми участі держави і місце­вого самоврядування у сфері господарювання

ГЛАВА 3. Обмеження монополізму та захист суб'єктів госпо­дарювання і споживачів від недобросовісної конкуренції

ГЛАВА 4. Господарська комерційна діяльність (підприємництво)

ГЛАВА 5. Некомерційна господарська діяльність

Розділ II. «Суб'єкти господарювання»

ГЛАВА 6. Загальні положення

ГЛАВА 7. Підприємство

ГЛАВА 8. Державні та комунальні унітарні підприємства

ГЛАВА 9. Господарські товариства

ГЛАВА 10. Підприємства колективної власності

ГЛАВА 11. Приватні підприємства. Інші види підприємств

ГЛАВА 12. Об'єднання підприємств

ГЛАВА 13. Громадянин як суб'єкт господарювання. Особли­вості статусу інших суб'єктів господарювання

Розділ III. «Майнова основа господарювання»

ГЛАВА 14. Майно суб'єктів господарювання

ГЛАВА 15. Використання природних ресурсів у сфері госпо­дарювання

ГЛАВА 16. Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності

ГЛАВА 17. Цінні папери у господарській діяльності

ГЛАВА 18. Корпоративні права

Розділ IV. «Господарські зобов'язання»

ГЛАВА 19. Загальні положення про господарські зобов'язання

ГЛАВА 20. Господарські договори

ГЛАВА 21. Ціни і ціноутворення у сфері господарювання

ГЛАВА 22. Виконання господарських зобов'язань. Припи­нення зобов'язань

ГЛАВА 23. Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом

Розділ V. «Відповідальність за порушення у сфері господа­рювання»

ГЛАВА 24. Загальні засади відповідальності учасників госпо­дарських правовідносин

ГЛАВА 25. Відшкодування збитків у сфері господарювання

ГЛАВА 26. Штрафні та оперативно-господарські санкції

ГЛАВА 27. Адміністративно-господарські санкції

ГЛАВА 28. Відповідальність суб'єктів господарювання за по­рушення антимонопольно-конкурентного законодавства

Розділ VI. «Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання»

ГЛАВА 29 Галузі та види господарської діяльності

ГЛАВА 30. Особливості правового регулювання господарсь­ко-торговельної діяльності (поставка, контрактація сільсько­господарської продукції, енергопостачання, біржова торгівля, оренда майна та лізинг, інші види господарсько-торговельної діяльності)

ГЛАВА 31. Комерційне посередництво (агентські відносини) у сфері господарювання

ГЛАВА 32. Правове регулювання перевезення вантажів

ГЛАВА 33. Капітальне будівництво

ГЛАВА 34. Правове регулювання інноваційної діяльності

ГЛАВА 35. Особливості правового регулювання фінансової діяльності (фінанси і банківська діяльність, страхування, по­середництво у здійсненні операцій з цінними паперами, фон­дова біржа, аудит)

ГЛАВА 36. Використання у підприємницькій діяльності прав інших суб'єктів господарювання (комерційна концесія)

Розділ VII. «Зовнішньоекономічна діяльність»

ГЛАВА 37. Загальні положення

ГЛАВА 38. Іноземні інвестиції

Розділ VIII. «Спеціальні режими господарювання».

ГЛАВА 39. Спеціальні (вільні) економічні зони

ГЛАВА 40. Концесії

ГЛАВА 41. Інші види спеціальних режимів господарської діяльності

Розділ IX. «Прикінцеві положення».

Така система господарського законодавства, встановлена ГК.

Структурними підрозділами системи господарського зако­нодавства є окремі законодавчі (нормативні) інститути. Інсти­тут становить собою групу (підсистему) нормативних актів, предметом яких є комплекс однорідних відносин чи вид діяль­ності.

Основою господарського законодавства є система статусних, або компетенційних, законів, тобто таких, які визначають правове становище суб'єктів господарювання (законодавчий інститут суб'єктів господарювання). Ці закони класифікують­ся залежно від кола осіб, на які вони поширюються.

Зокрема, це ЗУ від 19 вересня 1991 р. «Про господарські товариства», ЗУ від 17 липня 1997 р. «Про сільськогосподарсь­ку кооперацію». Ще один приклад — ЗУ від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування», в якому розділ IV «Підприєм­ства з іноземними інвестиціями» врегульовує особливості пра­вового становища підприємства з іноземною інвестицією. Ана­логічно регулюється правове становище інших окремих видів підприємств: виробничих кооперативів, колективних сільсько­господарських підприємств тощо.

Іншим інститутом господарського законодавства є група нор­мативних актів, які регулюють правове становище об'єднань підприємств: асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів тощо.

Загальний порядок створення і державної реєстрації об'єд­нань підприємств регулюється ГК (об'єднань кооперативів у сільському господарстві — ЗУ «Про сільськогосподарсь­ку кооперацію»). До цього правового інституту входять також декрети КМУ та укази Президента Ук­раїни про об'єднання підприємств окремих галузей (вугільної промисловості; зв'язку; транспорту та дорожнього господар­ства; електроенергетичних підприємств; нафтової, газової, наф­топереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення). Сюди відносять і відповідні локальні акти: засновницькі до­говори, статути об'єднань.

Об'єднання підприємств створюються відповідно до вимог антимонопольного законодавства України, зокрема, ЗУ від 11 січня 2001 р. «Про захист економічної конкуренції».

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є система нормативних актів, які на основі ЗУ від 7 лютого 1991 р. «Про власність» регулюють відносини щодо управління (володіння, користування) нерухомим майном у на­родному господарстві. До цього інституту (крім ГК) входять нормативні акти:

- про управління державною власністю. Це в основному укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів, які деталізують положення статей 31—39 (про державну власність) ЗУ «Про власність». Стосовно державного сектора ці акти встановлюють правовий режим державного майна, яке знаходиться у господарському віданні державних підприємств або оперативному управлінні казенних підприємств та дер­жавних установ;

- про оренду державного та комунального майна;

- про приватизацію державного майна.

Окремим важливим інститутом господарського законодав­ства є інститут господарського договірного (контрактного) права. Діюча система законодавства про договірне господарське право грунтується на кодифікованих законах і нормативних актах про окремі види договорів. Кодифіковані акти — це: Господарський та Цивіль­ний кодекси України, що містять норми про зобов'язальне право, окремі види зобов'язань, господарські договори. До цього інституту належать також кодифіковані закони і підзаконні акти України і СРСР, якими регулюються окремі види договорів (поставки — Положенням про поставки продукції виробничо-технічного призначення та Положенням про по­ставки товарів народного споживання; підряду на капітальне будівництво — ЗУ від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»; концесії - ЗУ від 16 липня 1999 р. «Про концесії».

Законодавство про регулювання ринків капіталу, яке грун­тується на ЗУ «Про власність», охоплює такі основні зако­ни і декрети:

- ЗУ від 20 травня 1999 р. «Про Національний банк України»; - ЗУ від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банкі­вську діяльність»; - ЗУ від 12 липня 2001 р. «Про фінансові по­слуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; - ЗУ від ЗО жовтня 1996 р. «Про державне регу­лювання ринку цінних паперів в Україні»; - ЗУ від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»; - ЗУ від 18 червня 1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу»; - Декрет КМУ від 17 травня 1993 р. «Про довірчі товариства»; - Декрет КМУ від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»; - Указ Президента України від 19 лютого 1994 р. «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії»; - ЗУ від 15 березня 2001 р. «Про інститути спіль­ного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)».

Законодавство про страхування (зокрема, ЗУ від 7 березня 1996 р. «Про страхування») регулює відносини між страховиками (страховими компаніями, створеними у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю) і страхувальниками (юридич­ними особами та дієздатними громадянами) щодо захисту май­нових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій). Дія цього за­конодавства не поширюється на державне соціальне страху­вання.

Законодавство про захист економічної конкуренції, як атри­бут правової системи ринкового спрямування, представлене, в першу чергу, ЗУ від 11 січня 2001 р. «Про за­хист економічної конкуренції»До нього належать також ЗУ від 26 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний комітет України», ЗУ від 7 червня 1996 р. «Про захист від недобросовісної конкуренції» та інші нормативні акти.

Законодавство про зовнішньоекономічну діяльність. Основ­ним нормативним актом тут є ЗУ від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», який регулює такі види зовнішньоекономічної діяльності: зовнішню торгів­лю; економічне і науково-технічне співробітництво; спеціалі­зацію та кооперацію виробництва, науки і техніки; економічні зв'язки в галузі будівництва; транспортні відносини; експеди­торські операції; надання різноманітних послуг; банківські (кре­дитні, розрахункові та ін.) операції. Окремі види зовнішньо­економічних операцій регулюються спеціальними законами: від 15 вересня 1995 р. (в редакції від 4 жовтня 2001 р.) «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічній діяльності»; від 23 грудня 1998 р. «Про регулювання бартерних (товарообмінних) операцій у галузі зовнішньоекономіч­них відносин».

Законодавство про нормативні документи (технічні норми) та умови їх застосування. Воно в основному представлене дек­ретами Кабінету Міністрів: від 8 квітня 1993 р. «Про держав­ний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відпо­відальність за їх порушення», від 10 травня 1993 р. «Про стандартизацію і сертифікацію», а також ЗУ від 18 листопада 1997 р. «Про державне регулювання видобутку і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» та ЗУ від 11 лютого 1998 р. «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Зазначене законодавство:

- встановлює правові основи державного нагляду за додер­жанням стандартів, норм і правил суб'єктами підприємниць­кої діяльності (підприємцями), визначає їхню відповідальність за порушення цих стандартів, норм і правил;

- спрямоване на захист інтересів народного господарства і громадян України, має на меті сприяння науково-технічному і економічному прогресу на основі використання результатів вимірювань гарантованої точності, виражених у тих одини­цях, що допускаються до застосування, і створення сприятли­вих умов для розвитку міждержавних зв'язків;

- визначає правові та економічні основи систем стандарти­зації та сертифікації, встановлює організаційні форми їхнього функціонування на території України;

- встановлює правові основи державного контролю за ви­добуванням, виробництвом, використанням, обігом, обліком і зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контролю за операціями з ними.

Дата добавления: 2014-01-07