Травлення в порожнині шлунка

Регуляція слиновиділення

Слиновиділення здійснюється рефлекторно, за учас­тю нервової системи. До кожної слинної залози підхо­дять волокна нервів симпатичного і парасимпатичного відділів вегетативної нервової системи. Ці волокна є сек­реторними.

їжа, що надійшла в порожнину рота, подразнює закінчення смакових нервів; у них виникає збудження, яке по доцентрових нервах передається в довгастий мозок, у центр слиновиділення. Тут відбувається передача збуд­ження з доцентрових нервів на відцентрові (симпатичні й парасимпатичні), які йдуть до слинних залоз. Збудження охоплює секреторні клітини слинних залоз, і відбувається виділення слини певної якості й кількості. Так здійснюється безумовний слиновидільний рефлекс.

Крім описаного безумовнорефлекторного виділення слини, може бути й умовнорефлекторне — на вигляд їжі, її запах та інші подразники, що кілька разів поєднували­ся в часі з їдою.

їжа, подрібнена в ротовій порожнині й просочена слиною, сформована у харчові грудки, через зів надхо­дить в глотку, а з неї у стравохід. Стравохід — м'язова трубка довжиною у дорослої людини -- 25 см, у новонародженої дитини — 10 см, у дворічної — до 20 см. Стінки стравоходу складаються з трьох оболонок: слизо­вої, м'язової і сполучнотканинної. Епітелій захищає стравохід при рухові по ньому харчової грудки. У дітей слизова оболонка стравоходу багата на кровоносні судини, ніжна, легко може бути поранена грубою їжею.

Ковтання — складний рефлекторний акт, у ньому беруть участь багато м'язів, рухи яких добре узго­джені. Харчова грудка подразнює рецептори слизової оболонки зіва і глотки. Збудження передається в дов­гастий мозок, а звідти по відцентрових нервах — до м'язів, які беруть участь у ковтанні, і викликає їх скорочення.

Проковтнута харчова грудка рефлекторним скорочен­ням кільцевих м'язів стравоходу просовується в шлунок. Рідка їжа проходить по стравоходу за 2—3 с, а густа — 6-8 с.

Шлунок — найбільш розширена частина травної трубки — має вигляд зігнутого мішка, що вміщує 2 л їжі. Складається шлунок з трьох відділів: вхідна (кардіальна) частина, у яку відкривається стравохід, тіло (середня частина) і пілорична частина, яка спо­лучається з дванадцятипалою кишкою. Зсередини шлунок вистелений слизовою оболонкою, яка утво­рює багато складок. У товщі слизової оболонки містяться залози трубчастої форми, які виробляють шлунковий сік. Розрізняють три типи шлункових за­лоз: головні — виробляють ферменти шлункового соку, обкладові — соляну кислоту, додаткові — слиз. Шлунковий сік людини — безбарвна рідина кислої реакції, з великим вмістом соляної кислоти (0,5 %) і слизу, який виробляється клітинами слизової обо­лонки шлунка, охороняє її від механічних та хімічних ушкоджень. Соляна кислота має здатність згубно впливати на бактерії, що потрапляють у шлунок, ви­конуючи тим самим захисну функцію, розм'якшува­ти волокнисту їжу, зумовлювати набухання білків, активізувати травний фермент пепсин. За добу в дорослої людини виробляється 1—2 л соку. У соку є два білкові ферменти -- пепсин, який виробляється шлунковими залозами в неактивній формі (пепсиноген) і активізується соляною кислотою; має здатність розщеплювати білки до альбумоз і пентонів, та хімозин, або сичужний фермент, який сприяє зсіданню молока в шлунку. Фермент ліпаза, який міститься в шлун­ковому соку, розщеплює жири на гліцерин і жирні кис­лоти. Проте соляна кислота діє лише на емульсовані жири, наприклад на жир молока.

У шлунку їжа затримується від 4 до 11 годин і зазнає в основному хімічної обробки за допомогою шлункового соку. В шлунку їжа зазнає і механічної обробки.

Шлунок немовлят перебуває в основному в горизон­тальному положенні, розташований майже весь у лівому підребер'ї. З віком форма шлунка змінюється. У дітей до 1,5 року вона округла, до 2—3 років — грушоподібна, до 7 років шлунок набуває форми дорослих. Місткість шлунка збільшується з віком: у новонароджених -ЗО—35 мл, до кінця першого року життя збільшується в 10 разів, у 10—12 років досягає 1,5л.

Функція синтезу соляної кислоти розвивається в пе­ріод від 2,5 до 4 років. У віці від 4 до 7 років загальна кислотність шлункового соку в середньому становить 35,4 одиниці, у дітей від 7 до 12 років вона дорівнює 63. Відносно низький вміст соляної кислоти в шлунковому" соку дітей шкільного віку веде до зниження його бакте­рицидних властивостей, що пояснює схильність дітей до шлунково-кишкових захворювань.

У складі шлункового соку новонародженої дитини є ферменти пепсин, хімозин, ліпаза, молочна кислота і соляна кислота. У зв'язку з низькою кислотністю шлункового соку пепсин у новонароджених дітей може розщеплювати лише білки, які входять до складу молока. Секреторним нервом для шлункових залоз є блукаючий нерв. Виділення шлункового соку починається при подразненні їжею рецепторів ротової порожнини. Завдяки умовним рефлексам сік починає виділятися за деякий час до споживання їжі. І.П.Павлов назвав цей сік апетитним.

Під впливом соляної кислоти або продуктів перетравлення в слизовій оболонці шлунка утворюється особливий гормон — гастрин, який всмоктується в кров і посилює секрецію шлункових залоз.

У немовлят при правильному грудному вигодовуванні шлунок звільняється від їжі через 2,5—3 год, при вигодовуванні коров'ячим молоком — через 3—4 год. їжа, яка містить значну кількість білків і жирів, затримується в шлунку 4,5 — 6,5 год.

Травлення в кишечнику

Частково перетравлений вміст шлунка у вигляді харчової кашки, просоченої шлунковим соком, рухами мускулатури шлунка пересувається до вихідної частини його — пилорічного відділу і порціями проходить із шлунка в початковий відділ кишки — дванадцятипалу кишку, у якій відбувається найінтенсивніше перетравлення харчової кашки під дією соку підшлункової залози, жовчі і кишкового соку.

Стінка тонкої кишки складається з трьох відділів: внутрішнього, середнього і зовнішнього. Внутрішній шар складається із слизової оболонки, яка утворює численні колові зморшки, що заповнюють майже весь просвіт киш­ки. Середній шар утворений гладенькими м'язами, скорочення яких викликає перистальтичні рухи кишок. Зовнішнім шаром є очеревина, яка нагадує напівпрозо­ру тонку плівку.

У тонкій кишці розрізняють три відділи: дванадця­типалу кишку, порожню і клубову. Із шлунка їжа надходить у дванадцятипалу кишку, де на неї діють соки підшлункової залози, печінки і кишкових залоз.

Підшлункова залоза має видовжену форму і лежить упоперек задньої черевної стінки на рівні першого поперекового хребця, її вага у дітей 5—10 років -23—30 г, у 15 років — до 60 г, а в дорослої людини до 100 г. У підшлунковій залозі розрізняють голівку, тіло і хвіст. Голівка її охоплюється підковою дванадцятипалої кишки, а хвіст досягає селезінки і лівої нирки. Від зало­зи відходять дві протоки, які відкриваються своїми от­ворами в дванадцятипалу кишку.

Чистий підшлунковий сік — безбарвна, прозора рідина лужної реакції. В соку міститься фермент трипсин, який розщеплює білкові речовини до амінокислот; трипсин виробляється клітинами залози в неактивній формі й активізується ферментом кишкового соку; фермент ліпаза, який міститься в соку, активізується жовчю і, діючи на жири, перетворює їх у гліцерин та жирні кислоти; фер­менти амілаза і мальтоза перетворюють складні вугле­води в моносахариди, типу глюкози. Виділення підшлун­кового соку триває 6—14 годин і залежить від складу та властивостей вжитої їжі. Фермент ерепсин розщеплює пентони й альбумони на амінокислоти.

Трипсин виробляється підшлунковою залозою в неактивній формі й білка не розщеплює. В активну фор­му трипсин переходить під дією ферменту ентерокінази, яка є в кишковому соку.

Ліпаза виділяється в слабодіючій формі, її дію різко підсилює жовч, яка виробляється печінкою і виливається в дванадцятипалу кишку.

Ерепсин, амілаза і мальтаза виробляються підшлун­ковою залозою в активній формі. Збудником секреторної діяльності підшлункової залози є особлива речовина — секретин, що виробляється в дванадцятипалій кишці під дією соляної кислоти, яка надходить із шлунка разом із харчовою масою. Секретин діє на симпатичну нервову систему і через неї викликає секрецію підшлункового соку. У дванадцятипалу кишку вливається також жовч, яка виробляється в печінці. Печінка— найбільша залоза людського організму, яка міститься в правому підребер'ї і займає всю праву верхню частину черевної порожнини. Вона поділяється на дві частини — праву і ліву, між якими на нижній поверхні лежать ворота печінки — місце входження в печінку кровоносних судин і нервів та виходу з неї жовчної протоки і лімфатичних судин. На нижній поверхні печінки є заглибина, у якій лежить жов­чний міхур.

У дітей печінка невелика. У дорослої людини її вага становить 2,8 % ваги всього тіла. Печінка новонародже­ної дитини важить 150 г (4,3 % від ваги тіла), до двох років вона подвоюється, до трьох років потроюється. У період дозрівання печінка росте особливо інтенсивно і до 25 років досягає норми дорослої людини—до 1500г.

У складі жовчі близько 90 % води і 10 % неорганіч­них та органічних речовин (жовчні кислоти, холестерин, лецетин, муцин і жовчний пігмент — білірубін). Білірубін утворюється з гемоглобіну, який звільняється після руйнування еритроцитів. З неорганічних речовин у жовчі є солі калію, магнію, кальцію. Регуляція виділення жовчі здійснюється через блукаючі й симпатичні нерви.

Дванадцятипала кишка продовжується до порожньо­го відділу тонкої кишки, а останній переходить у клубо­ву кишку. Довжина тонкої кишки у дорослої людини — 5—6 м. Внутрішня оболонка тонкої тишки — слизова —

має багато виростів або ворсинок (близько 4 млн. у до­рослої людини). Ворсинки значно збільшують поверхню тонкої кишки, що має велике значення для процесу всмоктування поживних речовин. У складі кишкового соку виявлено понад 20 ферментів, які можуть каталізу­вати розщеплення харчових речовин.

До складу кишкового соку входять ферменти: ерепсин, що спричиняє розпад пептонів і альбумоз на амінокислоти; ліпаза, яка розщеплює жири; амілаза, що розщеплює крохмаль на сахариди; кілька вуглеводних ферментів: мальтоза — розщеплює мальтозу; інвертаза

— розщеплює тростинковий цукор, лактаза — молоч­ний цукор. Ці ферменти закінчують розщеплення решток складних вуглеводів, доводячи їх до глюкози; нуклеаза
розщеплює складні білки — нуклеїни.

У стінках кишечнику є два шари гладеньких м'язів: зовнішній шар поздовжніх м'язів і внутрішній шар кільцевих м'язів. Завдяки скороченню харчова маса переміщується, чим створюються кращі умови для перетравлювання і пересування її в напрямку до товстих кишок. Довжина товстої кишки 1,5—2 м. У товстій кишці розрізняють сліпу кишку з червоподібним відростком (апендикс), ободову і пряму. Ободова кишка, у свою чергу, поділяється на висхідну, поперечну, низхідну, сигмо­подібну. Основною функцією ободової кишки є пере­творення мас, з яких у тонкій кишці екстраговано по­живні речовини у кал. Мільярди бактерій, що живуть в ободовій кишці, продукують вітамін К, вітаміни групи В, водень, вуглекислий газ, сірководень, метан. Слиз, що утворюється в ободовій кишці, містить анти­тіла, які захищають її від хвороб.

У дітей кишки відносно довші, ніж у дорослих. У дорослої людини довжина кишок перевищує довжину її тіла в 4—5 разів, а у немовлят — у 6 разів. Особливо інтенсивно ростуть кишки у довжину у віці від 1 до З років, у зв'язку з переходом від молочної їжі до мішаної і в період від 10 до 15 років.

Ріст і розвиток підшлункової залози триває 11 років, найінтенсивніше вона росте у віці від 6 місяців до 2 років.

Печінка у дітей відносно більша, ніж у дорослого: її маса подвоюється до 8—10 місяців, найінтенсивніше росте печінка в 14—15 років, досягаючи маси 1300—1400 г. Жовчовиділення відзначається уже у 3-місячного плода. З віком жовчовиділення посилюється.

Дата добавления: 2014-01-07