Принципова незавершеність людини – виток виникнення та існування філософії

Розповідь почну зі звичайної розшифровки етимології слова, з перекладу. φιλεο σοφια. Підкреслюю: любов до мудрості, а не до мудрувань, роздумів взагалі. Мудрість в усі часи і у всіх народів вважалася найвищою чеснотою. Вона вбирає у себе і розум, і багатство знання, і мистецтво мислити, і справедливість.

Софія, згідно з античною традицією, - вища мудрість, котру спочатку приписували лише богам. Володіти повною та визначеною істиною могли лише боги. Людина не може злитися з Софією, оскільки вона смертна та обмежена у пізнанні. Отже, людині залишалося доступним тільки постійне прагнення до істини, яке ніколи не закінчується, любов до мудрості, котра витікає з самого поняття.

Платон у своїх діалогах не випадково застосовував слово «філософ» як опис активного, діяльнісного, пристрасного, любовно-еротичного стану душі, що забезпечує піднесення та наближення до істини. Любов, згідно з Платоном, не є ані прекрасне, ані благо, але – прагнення до красоти та добра. Любов - не бог, але і не людина. Вона не смертна, але і не безсмертна. Вона - одна з демонічних істот, що об’єднують людину та бога.

Отже, любов – це філософія в усій повноті смислу цього терміну. Софія - мудрість, нею володіє лише бог. Темнота - доля того, хто зовсім позбавлений мудрості. Філософос - це, в прямому смислі, той, хто ані темний, ані мудрий, але, не володіючи мудрістю, він заповнений пристрастю до неї.

Такі визначення філософії є вірними, але надто загальними. Але ж дати надто загальне визначення – це фактично не дати визначення. Що таке людина? –Жива істота. Що таке кіт? – Те ж саме.

Поняття «філософія» виникло в античності як визначення спроб розгадати таємницю буття та небуття, тобто відповісти на запитання, яким чином з’явився світ та людина у ньому, що таке смерть, як ми пізнаємо істини світу? Далі ми побачимо, що поняття «філософія» наповнювалося різним змістом, залежно від способу розв’язання таємниці буття та небуття, тобто відповідей на вже згадані запитання. Філософію розглядали і як науку, подібну до математики та фізики, і як мистецтво – мистецтво надавати думкам досконалої форми, і як спосіб проникнення у божественні таємниці, і як спосіб раціонального пояснення явищ природи та людського духу, і як вільну гру розуму.

Ось визначення Аристотеля: «Люди, філософствуючи, шукають знання заради самого знання, а не заради будь-якої практичної вигоди». Філософія, таким чином, від самого свого виникнення мала за мету саму себе. вона прагнула до істини, яку слід шукати, споглядати, істини самодостатньої, тобто істини як такої. Тому Аристотель стверджував: Усе інші науки більш необхідні, та кращої жодної нема: Так само як людину можна назвати вільною тоді, коли вона є метою для самої себе, так і наука може вважатися вільною лише за таких умов. Привілейований статус філософії серед інших видів духовної, інтелектуальної діяльності пояснюється її безкорисливим ставленням до істинного знання, чистою любов’ю до істинного знання, мудрості, завдяки чому вона є автономною самодостатньою, дійсно свобод ним творчім актом (Микола Бердяєв).

А от типове ставлення до філософії для доби бурхливого розквіту природничих наук (ранній Вітґенштайн): „Мета філософії – логічне прояснення думок.

Функція філософії полягає в тому, що:

„Вона повинна ставити кордон мислимому і тим самим немислимому.
Вона повинна обмежувати немислиме зсередини через мислиме.“ (5, 4.114) „Вірним методом філософії був би такий: не говорити нічого, окрім того, що може бути сказане, отже, окрім речень природничих наук, тобто того, що не має нічого спільного з філософією, і потім завжди, як хтось схоче сказати дещо метафізичне, показати йому, що він не дав жодного значення деяким знакам у своїх реченнях. Цей метод був би незадовільним для іншого: у нього не було відчуття, що ми навчаємо його філософії, але це був би єдиний строго правильний метод“. (5,6.53)

Але найбільш влучно змалював сутність філософського мислення Вільям Джеймс: «Філософія навчає бачити альтернативи». Отже, філософський спосіб мислення – це постійний діалог, всебічний, багатоаспектний розгляд проблеми. Можливо, надмірно широкий, аби дослідити найдрібніші деталі, проте достатній, аби сформувати цілісну картину.

Звідси добре помітна відмінність між філософським та іншими особливими способами мислення, на основі яких формуються різні типи світоглядів. Основними з таких світоглядів є повсякденний, релігійний, мистецький, міфологічний, конкретнонауковий, технічний типи світогляду. Відповідно, повинен існувати також філософський світогляд. Які ж особливості мають згадані способи мислення та світогляди? Що ж буде, як ми раз і назавжди оберемо собі один з способів мислення та ігноруватимемо інші?

Дата добавления: 2014-01-11