Психологія в Київській Русі

План

Розвиток психології в Україні

Лекція №6

Базові світові моделі соціального розвитку

Об'єднана соціальна практика підтримки населення в сучасному світі породила три базові моделі соціального розвитку.

Патерналістська модель. Характерна для США, Японії і тих країн Європи, де сильні позиції католицької церкви. Відрізняється (порівняно з іншими моделями) низьким рівнем участі держави у вирішенні соціальних проблем, звідси й відносно невеликими витратами на соціальне обслуговування, основний тягар яких лягає на сім’ю і приватних благодійників. Соціальні програми з підтримки прибутку більшою мірою спрямовані на найбідніших.

Корпоративістська модель. Характерна для соціального забезпечення в Німеччині, Австрії, Нідерландах і Бельгії. Тут соціальна політика розрахована не стільки на підтримку бідних, скільки на захист стабільного рівня життя трудящих, на співучасть державних і суспільних структур у періоди життєвих криз окремих індивідів. Подібна співучасть забезпечується відповідними законодавчими актами. Основні функції соціального забезпечення належать промисловим корпораціям і профспілкам. Держава бере участь, в основному, в організації соціальної допомоги тим, хто її потребує, і в організації обслуговування сім'ї і дітей.

Етатична модель узята на озброєння скандинавськими державами, де принципи універсалізму соціальних прав сприяють з непорушністю індивідуальній автономії, тому ця модель становить собою з'єднання лібералізму із соціалізмом. Соціальна політика в цих країнах орієнтована на екстенсивну й дорогу систему соціального забезпечення, що носить централізований характер.

1. Психологія в Київській Русі.

2. Виникнення та розвиток психології у 17ст.

3. Подальший розвиток у 18 ст.

4. Розвиток психології 19 - 20 століть.

Практика суспiльного життя пiдказувала людинi розглядати природу такою, якою вона є сама по собi, без будь-яких сторон­нix нашарувань. Життя людини певною мiрою було вкрите фан­тастичною релiгiйною оболонкою, однак реальнi кроки поступу здiйснювалися всупереч такому вiдображенню природи й людсь­ких дiй.

«Повчання арxiєпископа Луки до братiв» мiстить звернення до людей, якi перебувають у cтaнi двовiр'я. Лука Жидята вчить бути милосердним, любити ближнього, допомагати голодним, ув'язненим. Разом iз тим проповiдь спря­мована проти соцiалної несправеддивостi, хабарництва суддiв, лихварства, мapнoвipcтвa, пияцтва, «бiсiвських» iгрищ, буйних нападiв, гніву, соромiцьких слiв. Ситуацiя суспiльного життя, мо­тиви поведiнки розкриваються не абстрактно, а стосовно умов дiйсностi.

У творах митрополита Iларiона (ХI ст.) «Слово про закон i благодать», «Повчання про кориснicть душевну» головною темою є турбота про мораль i поведiнку людини, про психологiчнi засо­би її вдосконалення. Вiддається належне князю Володимиру, який зрозумiв cyєтy iдолiвських помилок та користувався у своїx державних дiях i благовiр'ям, i владою. Схвалюючи Володимира за його методи виховання людини, Iларiон висуває тезу про поєд­нання принципiв свободи й необxiдностi у цiй справi, показую­чи, що одним благовiр'ям або однiєю владою перебудувати людську психологiю не можна.

У своїx повчаннях i проповiдях Феодосiй Печерський (1008­-1074) виступає насамперед як патрiот, який уболiває за благо i щастя своєї батькiвщини, проти князiвських чвар. Феодо­сiй активно заперечує поганськi вiрування, з якими пов'язує ряд

негативних моральних i психологiчних рис народу, найбiльше за­суджуючи мapнoвipство, волхвування, чародiйство, пияцтво, ско­мороство та iншi «дiла нeгiднi».

Кирило Typiвський (1130-1182) проповiдує повернення людини до своєї первiсної неспотвореної природи. Людuна, за Кирилом, перебуває у полонi духовному, i їй треба звiльнuтuся вiд нього. Але й пiсля звiльнення вiд цього полону не вci люди можуть стати духовно чистими. Iнколи Кирило Турiвський вводить до своїx повчань притчi та алегорiю, якi допомагають зрозумiти певну ситуацiю i мотиви вчинку. Притчi мають драматичну основу, як, наприклад, про слiпця i кульгавого, що походить зi старовинних буддiйських сказань i увiйшла до фольклору багатьох народiв cвiтy. Якщо бiографiя видатного суспiльно-полiтичного дiяча мaє слугувати взiрцем саме завдяки своїй iсторичнiй реальностi, то притча уза­гальнює факти людської поведiнки, звичаї, мораль. В образi калiки слiд розумiти людське тiло, слiпець уособлює душу люди­ни. Тiло - основа гpixa, але кари зазнають обидвi сторони люд­ської природи.

«Повчання» Володимира Мономаха (1053-1125) - це звер­нення до його дiтей, але в ньому йдеться про народ у цiлому: яким йому бути, щоб жити у щастi. Головна думка твору - фор­мування позитивних рис людського характеру. Не слiд лiнитися, треба робити все для досягнення поставленої мети. Hi затвор­ництвом, нi чернецтвом, нi голодом, вiд чого нepiдкo чекають благочинностi, а малими справами людина виявляє свою гiднicть. Володимир ставить зовсiм не риторичне запитання: «Що таке людина?» - i поєднує його з iншими: «Як улаштовано небо?», «Яка природа Сонця та зiрок?», «Що таке темрява, а що таке свiтло?» Biн вважає, що у поведiнцi звiрiв, птахiв i риб є певна доцiльнiсть i мудрiсть. Створення людини - вже велике чудо, але не менше дивує рiзноманiтнicть людських облич, xapaктepiв, доль. Якщо зiбрати вcix людей i порiвняти їх мiж собою, то вияв­ляться великi iндивiдуальнi вiдмiнностi. Все, що iснує у cвiтi, мaє стосунок до людини; вона не тiльки використовує блага, данi їй природою, а й активно створює їx сама.

Володимир закликає не забувати вбогих, допомагати сиротам, не кривдити вдовиць i по змозi перешкоджати тим, що мають вла­ду, губити людей. Hi правого, нi винного не слiд убивати або велiти вбити! «Найбiльше ж - гордощiв не майте в серцi й розумi, але скажiть: cмepтнi суть: сьогоднi живемо, а завтра - в тpyнi. Життя нам дане на певний час». Володимир радить не по­кладатися на iнших, бути дiяльними: адже це найважливiша якiсть людини. Душа й тiло найчастiше гинуть вiд брехнi, пияцтва i роз­пусти. Гостиннiсть треба виявляти до всix людей незалежно вiд їхнього роду i становища. Добрi вчинки слiд пiдтверджувати на­ступними вчинками - так удосконалюється життя в цiлому. Автор «Повчання» невтомно звертається до теми працелюбст­ва – тієї якостi людини, яка робить її гiдною самого життя. Наполегливiсть у працi - основа успiху.

У «Посланнi» Київського митрополита Никифора Володими­ру Мономаху дається категорiйне визначення компонентiв пси­xiки, називаються три частини душi: словесна (розум), нестямна (почуття) i бажальна (воля). Словесна частина первiсна i панує над iншими. Нею людина видiляється серед усього живого, зав­дяки їй пiзнає i небо, i землю, i все, що iснуєу cвiтi, завдяки їй замислюється над сенсом буття. Душа, пише Никифор, мaє своїх «слуг», «воєвод», «наставника». Будучи безплотною, вона спрямовує свою дiяльнiсть залежно вiд спiввiднесеностi трьох своїх частин. Розв'язуючи психофiзичну проблему, Никифор умiщує душу в головi. Розум душi наповнює своєю силою все тiло. Як князь, сидячи на своїй землi, панує над нею через своїх слуг, так i душа, охоплюючи все тiло, дiє з допомогою п'ятьох своїх слуг - вiдчуттiв. Никифор має на увазi органи зору, слуху, нюху, смаку, а також дотику, пов'язуючи, зокрема, дотиковi вiдчугтя з руховою активнiстю рук. Органи чугтя дають людинi в цiлому правильнi вiдображення зовнiшнього свiту, але це передбачає обов'язкову участь розуму. Зорові вiдчугтя у розкриттi iстини мають перевагу над iншими, яким не можна нi вiрити, нi не вiри­ти; сприйнятi на їхнiй основі емпiричнi факти слiд перевiряти мiркуванням.

У «Словi о полку Iгopeвiм» розповiдається про трагiчний похiд руських князiв на чолi з новгород-сiверським князем Iгo­рем Святославичем проти половцiв у 1185 р. Для здiйснення вчинку - походу проти ворога - Iгop змiц­нює свiй нaмip шляхом поєднання трьох основних компонентiв психiчного. Biн гартує розум волею своєю i гострить серце своєю мужнiстю. Лише єднiсть ycix цих компонентiв дає змогу розпо­чати дiї. Князь не зважає на застереження природи. Пристрасть затьмарила його розум, i вiн дає наказ йти до Великого Дону всу­переч знаменню. Автор «Слова» нагадує про єднiсть малого i ве­ликого свiтiв: малий свiт має враховувати подiї у свiтi великому, виявляти себе у повнiй вiдповiдностi з ним. 3ав'язка твору нас­торожує читача - князь Iгop допускає «волюнтаризм», нехтує об'єктивним смислом речей. Розходження мiж двома свiтами є причиною лиха не тiльки особистого, а й суспiльного. Похiд Iгo­ря має бути своєрiдною формою єднання двох світів. Але князь хоче довести зверхнiсть людської волi, видiлити її з цiлiсної структури психiчного, протиставити природi. Це й призводить до великого нещастя. Здiйснюючи похiд, князь Iгop порушує гармонiю людини i при­роди. Це подано автором «Слова» з незрiвнянною майстернiстю: «Тодi вступив Iгор-князь в золоте стремено i поїxав по чистому полю. Сонце йому тьмою шлях загородило, нiч стогонами грози птахiв збудила, свист звiриний пiднявся, стрепенувся Див, кличе на вершинi дерева, велить послухати землi невiдомiй, Волзi i Поморiю, i Посулiю, i Сурожу, i Корсуню, i тобi, Тмутороканський iдол,). Князь не зважає на те, що вся природа повстала проти ньо­го, збурилась i не знаходить спокою. «А Iгop до Дону вiйсько веде. Вже бiду його пiдстерiгають птахи по дiбровах, вовки грозу накли­кають по ярах, орли клекотом звiрiв на кості кличуть, лисицi бре­шуть на червленi щити,). Haстaє такий розрив мiж двома свiтами, який уже нiяк не можна усунути. «Дрiмає в полi Олегове хоробре гнiздо. Далеко залетiло!». Коли ж полягли хоробрi русичi, трава поникла вiд жалю, а дерево з сумом до землi прихи­лилось. У спiвпереживаннi природа намагається вiдновити поруше­ну князем гармонiю.

Дата добавления: 2014-01-11