Функції філософії

Значущість певних знань залежить від їх ролі і місця в суспільному та індивідуальному людському бутті, тобто від їх функцій. Філософія виконує найрізноманітніші сус¬пільні функції, що і забезпечує її буттєвість ось уже понад дві з половиною тисячі років. Серед них:

— світоглядна функція, пов'язана передусім із систем¬ним абстрактно-теоретичним, понятійним поясненням світу;

— загальнометодологічна функція, що полягає у фор¬муванні загальних принципів і норм одержання знань, її координації та інтеграції;

— пізнавальна (гносеологічна) функція, що полягає в поясненні найбільш загальних принципів буття та вихід¬них основ нашого мислення; прогностична функція, яка розкриває загальні тен¬денції (передбачення) розвитку людини і світу;

— критична функція з її принципом «піддавай усе сум¬ніву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань;

— аксіологічна функція з її вимогою дослідження об'єк¬та з точки зору найрізноманітніших цінностей;

— соціальна функція, завдяки якій соціальне буття не лише одержує необхідну інтерпретацію, а й може зазнати змін;

— гуманістична функція, яка шляхом утвердження по¬зитивного сенсу і мети життя, формування гуманістичних цінностей та ідеалів виконує роль інтелектуальної терапії.

— освітня функція, пов'язана з впливом філософії на свідомість людей. Існуючи в певному суспільному середо¬вищі, філософія прямо чи опосередковано впливає на умо¬настрої цього суспільства. Водночас освітню функцію не слід уявляти спрощено, вузько. Йдеться не про формуван¬ня однотипних поглядів і переконань, єдиного світобачен¬ня, спрямованого на уніфікацію особи, своєрідну «підгон¬ку» всіх під єдиний стандарт. Мета вивчення філософії в системі вищої освіти полягає не лише в засвоєнні певного обсягу філософських знань і формуванні вміння їх засто¬совувати (що є дуже важливим і бажаним), а й у тому, щоб актуалізувати інтелектуально-творчу діяльність людини, адже справжня філософія -- це завжди теоретизування, завжди праця думки. Опанування змістом філософії є важ¬ливою передумовою нашого духовного збагачення, інтелек¬туального розвитку, світоглядно-методологічної культури, здатності як до адекватного розуміння найскладніших і найрізноманітніших проблем сучасного людського буття, так і участі в їх розв'язанні.

Отже, як стверджував Гегель, філософія не «галерея люд¬ських помилок», а пантеон, сповнений величних ідей — ідей про всесвіт, по-різному оформлених й по-різному зі¬ставлених, в яких людина дістає, коли здобуде ключ до цього пантеону, зразки і матеріали своєї світоглядної творчості.

Філософи часто порушують такі питання: куди пря¬мує людство, чи не відбувається деградація культури, чи істинні цінності воно сповідує тощо. Оця самокритика цінностей (культури загалом) є однією з найважливіших функцій філософії. Філософи не тільки критикують певні цінності, а й пропонують свою систему цінностей. Але в цьому питанні, як практично в усіх інших, у філософії, існують розбіжності. Одні філософи вважають, що розум філософа не здатний укоренити цінності, він спроможний лише усвідомити систему цінностей, що склала¬ся стихійно. Інші вважають творення нових цінностей основним завданням філософії. У поглядах на практи¬чну роль філософії в житті суспільства існує два проти¬лежних підходи. Перший, сформульований Гегелем у ві¬домому афоризмі «Сова Мінерви вилітає в сутінки»: Мі-нерва (Афіна) є богинею мудрості, а її посланець (сова) —-символ мудрості — приходить тоді, коли день уже ми¬нув, події здійснились, — націлює філософію на пасив¬ну позицію. Вона повинна тільки пояснювати те, що в житті вже здійснилось. Таких поглядів дотримуються і філософи, які вважають, що основою життя є воля, ін¬стинкт (непідвладне розуму), відводячи розуму, філосо¬фії пасивну роль в житті.

Інший погляд на відношення філософії до життя сфор¬мульований у знаменитій 11 тезі Маркса про Фейербаха: філософи тільки пояснювали світ, а йдеться про те, щоб його змінити. Маркс звинуватив попередню філософію в пасивно-споглядальному ставленні до життя, а свою філо¬софію замислив як теорію революційного перетворення світу. Наслідки такого зведення філософії до революцій¬ної теорії відомі. Ця теорія, яка оголосила себе спромож¬ною розсудити історію і здатною дати теоретичну схему минулого і майбутнього, виявилася, врешті-решт, посором¬леною цією ж історією. Можливості розуму щодо пере¬творення і вдосконалення дійсності виявилися далеко не безмежними, а історична творчість не такою безпроблем-ною, якою здавалася вона творцям цих філософських ідей. Тому філософія, яка претендувала на роль теорії радикальних глобальних соціальних змін, дискредитувала себе. Однак не може задовольнити і позиція, згідно з якою історію пояснюють заднім числом. Теорія, яка не націлена на майбутнє, втрачає сенс.

Суб'єктом філософії є не маси, не політичні партії, а окрема особа. Духовне вдосконалення особи (суспільства через особу) є основним завданням філософії. Саме через особу філосо¬фія виходить на суспільство і соціальні проблеми.

Філософія за своєю суттю спрямована на утвердження демократичного суспільства, побудованого на засадах сво¬боди особи і пошанування загальних принципів співжит-

тя вільних людей. В утвердженні та функціонуванні гро¬мадянського суспільства їй належить особлива роль. Вона покликана розробляти принципи, на основі яких відбува¬ється легітимізація державної влади і права, утверджу¬ється соціальна справедливість, досягається громадянська злагода, формуються загальнолюдські цінності.

Світовий філософський процес характеризується кількома основними етапами свого розвитку:

Давня філософія (VII ст. до н. е. - - V ст.). її репре¬зентують давньоіндійська філософія (веданта, міманса, вай-шешика, санкх'я, йога тощо), давньокитайська (Лао-цзи, Кун-цзи, Мен-цзи таін.), давньогрецька (Шфагор, Сократ, Платон, Арістотель та ін.).

Середньовічна філософія (VI ст. -- XV ст.). На її те¬ренах працювали такі видатні мислителі, як А. Аврелій (Блаженний), Ф. Аквінський, Абу Алі Ібн-Сіна та ін.

Філософія Нового часу (XVI ст. — перша половина XIX ст.). У ній виокремлюють:

- добу Відродження (М. Кузанський, М. Коперник, Дж. Шкко делла Мірандола, Дж. Бруно);

— Просвітництво і бароко (Ф. Бекон, Т. Гоббс, Дж. Локк, Р. Декарт, Б. Спіноза, Г.-В. Лейбніц та ін.);

- німецьку класичну філософію (І. Кант, Й. Фіхте, Ф.-В.-Й. Шеллінг, Г.-В.-Ф. Гегель);

Сучасна філософія (друга половина XIX — XX ст.). її репрезентують такі філософські течії:

— позитивізм (неопозитивізм, постпозитивізм — О. Конт, Г. Спенсер, Е. Мах, Р. Авенаріус, К. Поппер, М. Шлік, Р. Карнап тощо);

— екзистенціалізм (М. Гайдеггер, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Марсель, А. Камю та ін.);

— філософія життя (3. Фрейд, Ф. Ніцше, А. Бергсон та ін.);

— філософія науки (Т. Кун, І. Лакатос, П. Фейєрабенд та ін.);

— філософська антропологія (М. Шелер, Г. Плесснер, А. Гелен);

— неотомізм (Ж. Марітен, Е. Жільсон, Ю. Бохенський та ін.);

— феноменологія (Е. Гуссерль, Ф. Брентано, П. Рікер та ін.);

— герменевтика (Ф. Шлегель, Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей та ін.);

— структуралізм (К. Леві-Строс, М.-П. Фуко);

— прагматизм (Ч. Пірс, В. Джеме, Дж. Дьюї).

Отже, філософія відіграє важливу роль в духовній культурі людства. Вона виникає водночас із появою особи, яка покладається на розум у спілкуванні зі світом. А розум за своєю природою націлений на пізнання першооснов у світі, в культурі, в самому пізнанні. Філософія — закономірний продукт людського розуму, вища форма його вияву.

Дата добавления: 2014-01-11