Організація та особливості функціонування депозитного ринку

Залучення коштів вкладників та інших кредиторів – це ос­новний вид пасивних операцій банків. Залучені засоби комер­ційних банків формують переважну частину банківських ре­сурсів. Вони покривають від 80 до 90% усієї потреби у грошових коштах для здійснення активних банківських операцій. Максимальний розмір залучених коштів залежить від влас­ного капіталу банків. У різних країнах існують різні нормативи співвідношення між власним капіталом і залученими коштами. Ці нормативи коливаються від співвідношення 1:10 до 1:100. На­приклад, у Швейцарії це співвідношення 1:12, а в Японії – 1:83.

Комерційний банк має можливість залучати кошти підприємств, установ, населення та інших банків. За терміном за­лучені кошти поділяються на ресурси, ідо управляються, і по­точні пасиви. Ресурси, що управляються, включають термінові депозити, залучені банком, і міжбанківські кредити. Поточні па­сиви формуються залишками коштів на розрахункових, поточ­них і кореспондентських рахунках.

Вклад (депозит) – це грошові кошти (у готівковій або без­готівковій формі, в національній або іноземній валюті) передані в банк їх власником для зберігання на певних умовах. Операції, пов'язані із залученням грошових коштів на вклади, називають­ся депозитними. Для банків вклади – головний вид їх пасивних операцій і, відповідно, основний ресурс для проведення активних кредитних операцій.

Депозит виникає двома шляхами:

- банк може прийняти кошти від фізичної особи та фірми і помістити їх на депозитний рахунок

- може «утворити» депозит, надаючи клієнту позичку і право розплачуватися чеками проти цього депозиту.

Види депозитних рахунків, які використовуються у прак­тиці сучасних банків, дуже різноманітні, а в результаті фінансових нововведень їх кількість в останні роки зросла. Депозити роз­різняються залежно від:

- строку,

- умов внеску та вилучення коштів,

- заплачених процентів,

- можливістю отримання пільг за активни­ми операціями з банком тощо.

У більшості країн класифікація депозитних рахунків за­снована на двох моментах: строку депозиту до моменту вилучен­ня та категорії вкладника.

За строками депозити поділяються на:

- депозити до запитання (тобто депозити, які сплачуються за пер­шою вимогою вкладника без попереднього повідомлення)

- де­позити на строк (які сплачуються через певний час після внесення коштів на рахунок).

Залежно від вкладника виділяють наступні рахунки:

- приватної особи,

- корпорацій (акціонерних ком­паній) або некорпоративних фірм,

- центрального уряду,

- місцевих органів влади,

- фінансових установ,

- іноземних вкладників.

Депозити до запитання дають можливість вкладнику отри­мувати готівку за першою вимогою та здійснювати платежі за до­помогою чеків. Гроші на такі рахунки зараховуються та знімають­ся як частково, так і повністю. Головною позитивною якістю цих рахунків є їх висока ліквідність, можливість їх використання в ролі засобу платежу. Основний недолік (для вкладника) – відсутність нарахування процентів за рахунком (або дуже малий процент).

Особливості депозитного рахунку до запитання:

- вклад та вилучення коштів здійснюється як частинами, так і повністю в будь-який час без обмежень;

- гроші можуть вилучатися з рахунку як у вигляді готівки, так і за допомогою чека;

- власник рахунку платить банку комісію за використан­ня рахунку у вигляді постійної місячної ставки або за кожний ви­писаний чек;

- за депозитами до запитання банк повинен зберігати мі­німальний резерв у центральному банку в більшому відношенні, ніж за строковими вкладами.

Внески до запитання (безстрокові депозити) можуть бути вилучені вкладником або переведені іншій особі переказом за ви­могою власника. Вкладнику відкривається рахунок, з якого в будь-який час можна отримати готівкові гроші, виписати чек або інший розрахунково-платіжний документ (платіжне доручення, платіжну вимогу-доручення).

Вклади до запитання у своїй основі нестабільні, що обме­жує сферу їх використання комерційними банками. Існують два типи вкладів до запитання – безпроцентні поточні рахунки і ра­хунки, за якими виплачуються відсотки. Перші переважають у за­гальній сумі депозитів до запитання. Другі є чековими депозита­ми, за якими виплачується процентний дохід.

Для ефективного управління тимчасово вільною готівкою клієнта банки застосовують методи, що дозволяють мінімізувати розміри грошових коштів, що зберігаються на безпроцентному поточному рахунку. Для цього із вкладу до запитання (у США такі рахунки називаються «рахунками з автоматичною очисткою») банк, здійснюючи поточні операції, перераховує суми, що перевищують узгоджений з клієнтом мінімум, на рахунки, які приносять процентний дохід, або розміщує надлишкові кошти у фінансові інструменти, що приносять дохід. Наприклад, ці кошти клієнта можуть бути вкладені банком в угоду про зворотний викуп – «репо». Ця операція здійснюється банком щоденно в кінці ділового дня. Якщо виникає потреба в коштах для проведення поточних операцій, банк перераховує необхідні кошти на той же вклад до запитання.

У комерційних банках України у структурі депозитів переважають вклади до запитання, що пояснюється високим рівнем інфляції, а також недостатнім розвитком інших видів банківських депозитів.

Термінові вклади (рахунки) – це грошові кошти, що зарахо­вуються на депозитні рахунки на жорстко обумовлений термін з виплатою процента. Ставка плати за ними залежить від розміру та терміну вкладу. У разі дострокового отримання грошових коштів клієнт втрачає відсоток у формі штрафу. На цих рахунках зберігаються кошти, які приносять власнику процентний дохід та не призначені для розрахунків з третіми особами.

До числа характерних особливостей даних вкладів нале­жать:

- рахунки не призначені для розрахунків, на них не випи­суються чеки;

- кошти на рахунках обертаються повільно;

- існує формальна вимога про попереднє повідомлення вкладником банку про вилучення коштів за 7 днів, а в деяких ви­падках до 30 днів;

- за рахунком виплачується процент; при ньому макси­мальний рівень процентної ставки може регулюватися Націо­нальним банком;

- для вкладів, як правило, встановлюється більш низька норма обов'язкових резервів, ніж за депозитами до запитання.

Різновидом термінового вкладу є депозитні сертифікати, розраховані на точно зафіксований час залучення коштів. Упер­ше їх увів в оборот у 1961 році один із банків США. Власникам рахунків видаються спеціальні іменні свідоцтва (сертифіката), в яких вказано терміни погашення і процентна ставка.

Депозитний сертифікат – це письмове свідоцтво про депонування в банку певної досить великої суми грошей, у якому вказуються термін його обов'язкового зворотного викупу банком і розмір виплаче­ної надбавки.

Так, у практиці роботи банків США депозитний сертифікат випускається на суму не менше 100 тис. дол., а Вели­кобританії – від 50 тис. до 250 тис. ф. ст.

Депозитні сертифікати видаються тільки юридичним осо­бам. Вони можуть бути іменними або на пред'явника.

Певну роль у ресурсах банків відіграють ощадні вклади населення. Особливістю ощадних рахунків є те, що вони не мають фіксованого строку та від власника не вимагається попереднього повідомлення про зняття коштів. Вони вносяться і вилучаються в повній сумі або частково та засвідчуються видачею ощадної книжки.

Для фізичних осіб використовуються ощадні сер­тифікати, що видаються банками як на фіксований термін, так і до запитання.

Ощадні депозити – це нечекові вклади, що приносять від­соток і які можна терміново вилучати.

Існують наступні їх типи:

- рахунки на ощадних книжках;

- рахунки з випискою стану ощад­ного вкладу (вкладник має справу з банком через пошту без за­стосування ощадних книжок);

- депозитні рахунки грошового рин­ку. Останні є новим типом ощадних вкладів. За цими депозитни­ми рахунками не використовується ощадна книжка для реєстрації операцій, а ставка відсотка коригується щотижня кож­ним банком самостійно відповідно до змін ринкових умов.

Різновидом ощадного вкладу є цільові вклади. Це можуть бути вкла­ди, виплата за якими присвячена відпустці, дню народження, но­ворічні вклади тощо. Особливо популярні вказані види вкладів у промислово розвинених країнах. У Франції з 1965 року застосовується цільовий вклад «заощадження-житло», який стимулює вкладників заощаджувати кошти у банках протягом певного терміну, що дає право на отримання вигідного цільового кредиту на купівлю, будівництво або ремонт житла.

У сучасних умовах комерційні банки для оперативного залучення додаткових грошових коштів використовують можли­вості міжбанківського ринку ресурсів, на якому відбувається про­даж грошових коштів, мобілізованих іншими кредитними уста­новами. Міжбанківський кредит надається в рамках кореспон­дентських відносин. Механізм міжбанківських кореспондентсь­ких відносин передбачає відкриття кореспондентських рахунків одними банками в інших для здійснення платіжних і розрахунко­вих операцій за дорученням.

Пасивною операцією комерційних банків є отримання ними централізованих кредитів. Кредити центральних банків на­даються комерційним байкам у порядку рефінансування і на кон­курсній основі, а також у формі ломбардних кредитів.

Ще одним.методом залучення коштів є угода про зворотний викуп (репо). Ця угода укладається між банком і фірмою або з ди­лерами державних цінних паперів. Коли фірма хоче вкласти ве­лику суму готівкових коштів на дуже короткий термін, вона ку­пує у банку цінні папери на умовах зворотного викупу. Фірма може повернути кошти на наступний день та отримати за ними відсотки дещо нижчі ніж за депозитними сертифікатами.

За останні роки отримали розвиток євровалютні кредити як фінансовий інструмент управління пасивними операціями. Євровалютні кредити - це кредити, отримані від іноземних банків у євровалюті. Провідною валютою у структурі міжнародного рин­ку позичкових капіталів є євродолари.

Усі фінансові операції побудовані на довірі до документа-зобов’язання. Основний вид діяльності (джерело одержання прибутку) комерційного банку – приймання на зберігання вільних коштів та видача у тимчасове користування тим, хто їх потребує.

Депозит – це вкладання грошових коштiв або цінних паперів у банк на зберігання. Один із способів накопичення грошових збережень, тобто акумуляції капіталу, є тезаврація дорогоцінних металів, перш за все, золота та срібла.

Тезаврація золота – це накопичення золота приватними власниками у вигляді скарбів або страхових фондів.

Золото у приватному володінні накопичується у двох основних формах:

· у вигляді золотих монет

· у вигляді злитків.

Злитки золота зберігаються в основному в банках. Ці накопичення банки не трансформують у позичковий капітал, а є грошовим капіталом у чистому вигляді без перспективи бути відданим у кредит.

Нестійкість валюти (у т. ч. i доларів США) та інфляція спонукають підприємства та громадян створювати із золота своєрiдний страховий фонд на випадок росту цін, коливання валютних курсів тощо. Тенденція до накопичення золота приватними власниками збільшилась в економiчно розвинених країнах iз середини 70-х років. Цьому сприяв перехід на Ямайську валютну систему 1976 року, яка відмінила офіційну ціну на золото, дозволила продаж i купівлю золота за ринковими цінами, припинила розмін доларів на золото для центральних банків та урядових органів. Золото, як i інший дорогоцінний метал, є товаром, як товаром є i валюта та грошові ресурси. Золото продається на біржах дорогоцінних металiв за ринковими цінами. Для широких мас, дрібних власників характерним є накопичення золота у формі монет, у т. ч. «злиткових», які мають зручний ваговий вміст – тройську унцію (31,1 г чистого золота) або її дрiбні частини. Монети з дорогоцінних металів випускаються масовими тиражами i продаються за цінами, наближеними до ціни злиткового металу.

На сьогодні тезавратори не тримають у себе готівкового металу. Вони обмежуються придбанням відповідних титулів – зо­лотих сертифікатів. Золоті сертифікати є свідоцтвами про депо­нування золота в банку. Вони підлягають вільному розміну на визначену в них кількість золота або грошовому еквіваленті зо­лота за ринковою ціною. Перевага золотих сертифікатів вияв­ляється в їх зручності для користувачів, вони дозволяють уникну­ти перешкод і додаткових витрат із забезпечення страхування зо­лота, перевірки його проби. Золоті сертифікати, як правило, ви­пускаються іменними з правом передачі їх шляхом індосаменту.

Іноземні банки випускають також золоті сертифікати на заміну депонованих монет і золота, які зберігаються в інших країнах, що фактично служить гарантією від його блокування або націоналізації. Різновидністю золотих сертифікатів є ощадні книги, які видаються власнику депонованого золота і дозволя­ють йому проводити неодноразові операції із золотом. Операції із золотими сертифікатами є дуже прибутковими та вигідними для банків-емітентів.

Дата добавления: 2014-01-11