Фінансові послуги для здійснення грошових платежів та розрахунків

Розрахунки є системою організації та регулювання пла­тежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями. Методи платежу діляться на готівково-грошові та безготівкові. В оптовому обороті домінують безготівкові платежі та розрахунки, а в сфері роздрібного товарного обміну й досі основна маса угод здійснюється готівкою, незважаючи на те, що в останні десятиріччя там же активно впроваджуються різні форми безготівкових розрахунків.

Готівкові розрахунки:

- готівково-грошові розрахунки грив­нями (українською валютою);

- розрахунки за допомогою кредит­них та дебетних карток.

Кредитна картка (англ. card of credit) – платіжно-розра­хунковий документ, що видається банком своїм вкладникам для оплати ними товарів та послуг. Це пластикова картка із вказівкою імені власника, присвоєного йому номеру чи шифру, містять зразок його підпису та строк дії. Сучасні кре­дитні картки випускаються із запресованим мікропроцесором і мають велику місткість пам'яті (понад 800G знаків), тому вони реєструють не тільки всі фінансові операції власника, але й опе­ративно вносять зміни у стан його рахунку в банку, містять відо­мості про стан здоров'я і т. п. При придбанні товару чи бажанні отримати готівку власник картки пред’являє її комп’ютеру, магазину чи банку, даючи команду про термінову оплату.

Необхідно зазначити, що за кордоном існує багато різновидностей кредитних карток:

- картки тільки для банкоматів;

- картки, розраховані на різні соціальні групи населення;

- картки для оплати певних видів послуг (наприклад, на автозаправочних станціях).

Кредитно-карточна технологія обслуговування іноземців – власників кредитних карток – була розроблена Держкомтуристом СРСР у 60-тi роки. У теперішній час використовуються кредитнi картки іноземних фірм: «American Express»; «Diners Club international»; «Visa international»; «Eurocard-Macter-Card international»; «Airplus»; «JCB international». Необхідно зазначити, що за кордоном існує багато різновидностей кредитних карток: картки тiльки для банкоматiв; картки, розраховані на різні соціальні групи населення; картки для оплати певних видів послуг (наприклад, на автозаправочних станціях).

Розвиток кредитних карток в Україні веде свій початок з вересня 1996 року, коли Приватбанк випустив першу вітчизняну картку міжнародної системи "Visa international". На думку спеціалістів, динаміка цього виду послуг перевершила найсміливіші очікування. Об’єм платежів за пластиковими картками в Україні зростає щомісяця на 20 – 40%, що дозволяє розглядати програми банків з розвитку карткового бізнесу як один із самих прибуткових та перспективних, незважаючи на дороге технічне забезпечення.

За об'ємом емісії платіжних карт в Україні, без сумніву, лідирує система "Visa international". Порівнювати успіхи кожного банку на цьому полі діяльності складно. Дійсни­ми членами "Visa international" на сьогодні є "Вабанк", ПУМБ, КБ "Приватбанк", АКБ "Аваль", Промінвестбанк, банк "Україна", Укрексімбанк, Ощадбанк.

На початковому етапі розвитку карткових програм між банками практично не було конкуренції, а пропонований продукт виявився настільки популярним, що банки могли собі дозволить орієнтуватися на найбільш платоспроможних клієнтів та на прикладі Росії встановлювати високі тарифи з обслуговування. Із розширенням клієнтури та загостренням конкуренції тарифи почали плавно знижуватися.

Але незважаючи на успіхи українських банків у цьому бізнесі, існує безліч проблем, які заважають повноцінному розвитку даного виду діяльності комерційних банків.

Дебетна картка – це платіжно-розрахунковий документ, що видається банками своїм вкладникам для оплати товарів, по­слуг чи для отримання готівки в банківських автомата х. На відміну від кредитних карток, дебетні картки мають закодовану суму рахунку власника картки. Оплата за дебетними картками проводиться шляхом прямого списання з рахунку платника гро­шей із суми, закодованої на магнітній стрічці картки. Дебетні картки видаються вкладникам тільки при депонуванні його коштів у банку. Дебетнi картки можна використовувати як спосіб доступу до рахунків вкладників.

Загалом існує велика різноманітність видів і форм безготівкових розрахунків. Головна особливість безготівкового обороту полягає у використанні спеціальної організаційної форми здійснення самого акту платежу.

Набір видів і форм безготівкових розрахунків у різних країнах визначається як рівнем господарського розвитку, так і традиціями, платіжними звичаями, які історично склалися, та стереотипами. Так у США та Канаді серед методів безготівкових розрахунків переважає чековий обіг: на нього припадає більш ніж 90% усіх господарських угод. Висока частка цієї фор­ми розрахунків у Великобританії, Італії, Франції. У той же час у ряді країн Європи, Скандинавії та Японії чекова форма недостат­ньо розвинена, і домінують розрахунки за допомогою дебетових та кредитових доручень (авізо).

У процесі безготівкових перерахувань клієнти банків Ук­раїни використовують п'ять основних форм розрахунків, які відрізняються за формою розрахункових документів та порядком документообороту:

- розрахунки платіжними вимогами;

- розрахунки платіжними дорученнями

- розрахунки чеками;

- акредитивна форма розрахунків

- розрахунки платіжними вимогами-дорученнями.

Розрахунки платіжними вимогами передбачають здійснен­ня платежу за місцезнаходженням рахунку платника на основі розрахункового документа, оформленого постачальником. Вони базуються на операції "інкасо" – дорученні банку одержати від імені постачальника належну йому суму коштів. Платіж здійснюється за згодою (акцепту) платника. При попередньому акцепті гроші списуються з рахунку платника лише після закін­чення періоду, встановленого для відмови від акцепту (негатив­ний акцепт), чи одержання письмової згоди на оплату (позитив­ний). При наступному акцепті оплата вимог проводиться протя­гом операційного дня в міру їх надходження в банк, але за плат­ником залишається право протягом трьох робочих днів відмови­тися від оплати товару. У разі відмови гроші поновлюються на рахунок платника.

Платіжні вимоги – найпоширеніша форма розрахунків за фактичною поставкою. Вона захищає інтереси постачальника як одержувача коштів, але не гарантує своєчасності платежу і приз­водить до значного розриву акту відвантаження товару і зарахування коштів на рахунок постачальника.

При розрахунках платіжними дорученнями платіж проводиться за місцезнаходженням рахунку платника на основі оформлення ним розрахункових документів

Платіжне доручення є дорученням господарчого суб'єкта про перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок іншого господарчого суб'єкта. Доручення дійсне протягом 10-ти днів, починаючи з дня виписки (день виписки не включається). Платіжне доручення за домовленістю сторін можуть бути тер­мінові, дострокові та відстрочені. Термінові платежі здійснюються у наступних варіантах: авансовий платіж, тобто платіж до відван­таження товару; платіж після відвантаження товару, тобто шляхом прямого акцепту товару; часткові платежі при великих угодах.

Банк списує гроші з рахунку на основі оформленого плат­ником доручення і перераховує їх у банк постачальника для зара­хування на рахунок одержувача коштів. Платіжні доручення ви­користовуються в нетоварних операціях, де оплата здійснюється з ініціативи платника, а також у місцевих розрахунках за товарни­ми операціями. Дана форма розрахунків практично забезпечує акцепт товару, а не розрахункового документа, однак не гарантує своєчасності та повного платежу. Тому у відносинах, де необхідно гарантувати платіж, вводиться процедура «акцептування» платіжного доручення, що передбачає зарахування суми, на яку оформлений розрахунковий документ, на окремий рахунок. Вона може бути направлена лише на оплату акцептованого доручення.

Аналогічно гарантується платіж при розрахунках чеками з чекових книжок. При видачі чекової книжки платнику відповідна сума коштів депонується на окремому рахунку, який відкри­вається клієнту в банку платника. Вона дорівнює граничній сумі (ліміту), на яку можуть бути виписані чеки. Чек, виписаний на су­му, що перевищує ліміт, є недійсним. За чекової форми розра­хунків платіж здійснюється за місцезнаходженням рахунку одер­жувача коштів на основі розрахункового документа, оформлено­го платником. Виписаний для оплати товарів чи послуг чек пере­дасться одержувачу коштів, який здає його у свій банк. Останній зараховує суму чека на його рахунок, про що банк інформує плат­ника. Одержавши повідомлення, банк платника списує гроші з ра­хунку, на якому була депонована сума при видачі чекової книжки.

Чеки – одна з найбільш вигідних постачальнику форм розрахунків, оскільки вони забезпечують одержання виручки негайно після відвантаження товарів. Однак чеки вимагають попереднього вилучення коштів платників. Цей недолік усувається у випадку видачі чекової книжки без попереднього депонування грошей під гарантію банку.

Така ж пільга надається банком платоспроможному клієнту при розрахунках акредитивами. Акредитивна формарозрахунків використовується з метою гарантування платежу в умовах разо­вих товарних поставок. Вона передбачає проведення платежу за місцезнаходженням рахунку постачальника на основі оформле­них ним розрахункових документів у межах коштів, депонованих у банку платника. Депонування проводиться за заявою платника на окремому рахунку, про що повідомляються банк постачальни­ка та сам постачальник. Одержавши повідомлення про відкриття акредитиву, постачальник відвантажує товар і для одержання грошей подає у свій банк "реєстр рахунків", оформлений на блан­ку платіжної вимоги. Банк зараховує відповідну суму на рахунок постачальника і повідомляє про це банк платника, який списує су­му платежу з окремого рахунку. Хоча акредитивна форма і гарантує платіж, крім попереднього вилучення коштів платника, вона викликає затримку відвантаження товарів постачальником.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні почали впроваджуватися платіжні вимоги-доручення – форма розра­хунків, аналогічна перевідним векселям.

Платіжні вимоги-доручення – розрахункові документи, що містять вимогу продавця до покупця оплатити згідно з направле­ними йому (поза банком) розрахунковими документами та доку­ментами на відвантаження вартість поставленого за договором товару (виконаних робіт, наданих послуг).

Цей документ оформляється постачальником після відвантаження товару і разом з відповідними документами на­правляється на адресу платника. Покупець акцептує цей розра­хунковий документ, оформляючи його підписами осіб, уповнова­жених розпоряджатися коштами на рахунку, та відбитком печат­ки, і здає в свій банк. Перерахування грошей відбувається у по­рядку, прийнятому платіжними дорученнями. Ця форма розра­хунків спирається на взаємну довіру сторін, і банк не контролює стан виконання ними платіжних зобов'язань.

Випуск фірмових карток і досі є престижною операцією на ринку фінансових послуг. Але вони мають обмежену сферу використання – як мінус, і як плюс – емітент має повну свободу контролювати обіг карток, у тому числі зменшуючи ризик зловживання картками шахраями, бо чим більша сфера поширення картки і більше партнерів, тим більший і ризик, який розділяється спільно всіма емітентами карток.

Магнітні картки. Інформація представляється на трьох смугах магнітної стрічки. Основний недолік таких карток – досить велика ймовірність перемагнічування інформації та простий доступ до інформації з можливістю підробки. Для магнітних карток використовують переважно банкомати та платіжні автомати з on-line доступом. Це найдешевші у виготовленні системи карток, для яких потрібні досить дешеві пристрої зчитування, проте доцільність on-line телекомунікаційної підтримки значно перевищує вартість їх експлуатації.

Чіп та старт-картка. Підприємства торгівлі, що проводять фінансові операції з клієнтом через картки сплачують банком 1-3% платежу.

Електронний гаманець. Існують дві основні форми використання карток як платіжних інструментів:

- електронний „гаманець" на невеликі фіксовані суми (переважно для фізичних осіб, які дебетуються при кожній операції). Такі операції можуть виконуватися без вводу PIN-коду;

- "електронний чек" для операцій з великими сумами-передбачає введення клієнтом PIN-коду.

Електронний гаманець є специфічною формою безготівкових розрахунків, які здійснюються за стандартною дебетовою системою. Умовні одиниці, що мають обіг в такій платіжній системі, переходять з рахунку одного учасника на рахунок іншого.

Ще одна схема обігу електронних гаманців передбачає формування учасниками платіжної системи деякого резервного фонду, який є забезпеченням електронних грошей на картках клієнтів. Підприємствам, що приймають до оплати електронні гаманці з резервного фонду, відшкодовуються кошти за покупки власників карток.

Банківськими платіжними картками можуть користуватися юридичні та фізичні особи. Є звичайні та привілейовані картки. Останні розраховані на громадян з високим кредитним рейтингом і високим рівнем доходів.

Дата добавления: 2014-01-11