Оцінка дохідності фінансових активів

Інструментами грошового ринку є грошові сурогати – будь-які документи у вигляді грошових знаків, що відрізняються від грошової одиниці України, випущені в обіг не Національним банком України і виготовлені з метою здійснення платежів у господарському обороті. На грошовому ринку обертаються, в ос­новному, боргові документи.

Операції з інструментами грошового ринку

Казначейські зобов'язання – боргові цінні папери, що емі­туються державою в особі уповноважених органів, розміщують­ся виключно на добровільних засадах серед фізичних та юридич­них осіб, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету та надають право на отримання фінансового доходу або інші майнові права відповідно до умов їх випуску. Казначей­ство випускає свої векселя для покриття касового розриву при виконанні Держбюджету.

Депозитні сертифікати – видані банками та іншими депо­зитними інститутами цінні папери.

Євродолари – доларові депозити, розміщені за межами США.

Угода про перепродаж – контракт, в якому одна зі сторін зобов'язується продати цінні папери іншій із обов'язковим вику­пом в обумовлену дату за наперед обумовленою і зафіксованою в контракті ціною (наприклад, "репо").

Комерційні папери – короткостроковий простий вексель, виданий суб'єктом господарювання.

Банківський акцепт – форма короткострокового банківсь­кого фінансування, при якому банк бере на себе відповідальність за своєчасну оплату переказного векселя, якщо у векселедавця будуть труднощі.

Фонди ринку грошей – це продаж інвесторам грошових фондів на короткостроковий період.

Інструменти грошового ринку використовуються на ос­нові ставки дисконтування.

На ринку фінансових послуг товаром виступають послуги. Ці послуги мають ціну, яка виражена у процентних грошах. Відсоток є одним з головних показників у фінансових розрахунках. Процентними грошима (відсотками) називають суму доходів від надання грошей у борг у різних формах (у формі відкриття депозитних рахунків, ощадних рахунків, зберігання депозитних сертифікатів, видачі кредитів, купівлі облігацій і т. д.). При ук­ладанні угоди сторони (кредитор і боржник) домовляються про розмір відсотків, встановлюючи відношення суми відсоткових гро­шей, що виплачуються за одиницю часу, до величини позички.

Основними параметрами розрахунків на грошовому ринку виступають:

· початкова сума інвестованих коштів С₀;

· нарощена сума С_н, що отримується інвестором по закінченні тер­міну інвестування і включає як початково інвестовану суму, так і плату за її використання — загальну суму процентних виплат (суму нарахованих процентів);

· процентна ставка k — ціна, яку сплачує позичальник інвестору-кредитору за користування грошовими ресурсами останнього. При ефективному використанні коштів вона має бути меншою за ставку прибутку, який одержить позичальник від інвестування залучених коштів у виробництво чи у фінансові операції;

· термін інвестицій Т, який переважно подають у вигляді п періо­дів, протягом кожного з яких нараховується процентна ставка k за користування коштами.

Види та структура процентних ставок. На ринку грошей інвестори на різних умовах передають вільні фінансові ресурси тим, хто потребує інвестицій. При цьому ресурси продаються та купуються за ринковою ціною, роль якої відіграє відпо­відна процентна ставка, що враховує як макроекономічну ситуацію, так і ступінь ризику конкретних інвестицій. При оцінюванні до­цільності інвестицій чи безпосередньо в процесі інвестування учас­никами ринку постійно проводиться оцінювання дохідності інвес­тицій та визначається відповідність між ступенем ризику і рівнем доходу за інвестиціями.

Усі розрахунки та оцінки щодо інвестованих коштів обов'язково здійснюються з урахуванням часового фактора, оскільки інвести­ційний процес та отримання прибутку від вкладення коштів зале­жать не тільки від ступеня ризику, а й терміну інвестицій та обсягу інвестованих коштів.

При оцінці величини грошових потоків з урахуванням фак­тора часу найбільш поширеними проблемами є:

1) складність вибору відповідної процентної ставки;

2) непослідовність у користуванні показниками процентних ставок.

Процентна ставка є доходом інвестора від вкладення коштів на визначені цілі і визначений період часу в майбутньому. Про­центна ставка — це ціна, яку сплачують інвестору за залучені грошові кошти. Для інвестора вона відображає дохідність його інвестицій, а для позичальника — витрати, які він має понести у зв'язку із залученням коштів.

Відсоткова ставка виконує функції вимірювача ступеня дохідності фінансових операцій незалежно від того, мав місце процес нарощення грошей чи ні. У всіх випадках фінансового аналізу відсоткова ставка використовується тільки у коефіцієнтах.

Нарахування відсотків, як правило, відбувається дискретно, тобто через певні періоди. Відсотки можуть нараховуватися один раз на рік, кожні півроку, щоквартально або щомісячно. Інтервал часу, до якого належить відсоткова ставка, називають періодом нарахування відсотків.

Також існує безперервне нарахування від­сотків. Такі відсотки мають назву безперервних відсотків, їх нара­хування відбувається за дуже малі проміжки часу. Необхідність використання безперервних відсотків полягає в тому, що багато економічних процесів мають безперервний характер, тому аналіти­чне моделювання їх за допомогою безперервних відсотків корект­ніше та адекватніше, ніж за допомогою дискретних відсотків. Голо­вним чином це стосується опису складних виробничих об'єктів та явищ, що потребують обґрунтування і вибору інвестиційних рі­шень. На практиці такі відсотки застосовуються дуже рідко.

У разі нарахування простих процентів, коли поточний дохід пе­ріодично в момент нарахування вилучається інвестором, нарощену суму можна визначити за формулою

С_н = С₀ + С₀ kn = С₀ (1 + kn) (5.1)

У багатьох фінансових операціях потрібно визначити майбутню вартість активу. Майбутня (нарощена) вартість – сума, до якої виросте грошовий потік чи серія грошових потоків протягом даного періоду часу при даній процентній ставці. Цей процес продовжується, і внаслідок того, що кожного разу початкова сума вище попередньої, річний відсоток зростає. Процес переходу від теперішньої вартості (С₀) до майбутньої вартості (С_н) називається компаундируванням.

У більшості випадків оцінювання інвестицій здійснюється за на­явності припущення, що поточний дохід у вигляді процентних ви­плат не вилучається інвестором, а реінвестується. Тобто в кожному наступному періоді процент нараховується як на початкову суму, так і на суму процентів, нарахованих, але не сплачених інвестору. Формула, що виражає зв'язок між основними параметрами інвестицій, на­зивається формулою складних процентів, відображає майбутню (нарощену) вартістьі має вигляд:

С_н = С₀(1 + k)ⁿ, (5.2)

де k — процентна ставка, що нараховується один раз на період у кінці періоду.

Якщо проценти нараховуються m раз протягом періоду, формула матиме вигляд:

С_н = С₀ (1 + ) (5.3)

За допомогою формул (5.1) — (5.3) можна визначити:

1) яка сума буде отримана інвестором у результаті вкладення коштів у сумі С₀ на n років під k процентів річних;

2) яку суму потрібно інвестувати на n років під k процентів річних, щоб отримати в результаті суму С_н;

3) під яку процентну ставку k потрібно інвестувати кошти в сумі С₀ на n років, щоб отримати суму С_н.

З формули (5.2) можна визначити поточну вартість потоку готівки (початкову суму інвестованих коштів) – це сума, яка (якщо є в наявності на сьогодні), виросте до рівня суми, що дорівнює майбутній. Дія визначення поточної вартості називається дисконтуванням і є прямою протилежністю компаундируванню, а різниця між нарощеною сумою С_н і початковою величиною С₀— дисконтом.

Процентну ставку k у цьому разі називають також ставкою дис­контування, оскільки вона лише в окремих випадках є процентною ставкою, за якою залучається чи інвестується на визначений термін певна сума капіталу. Часто вона є величиною, яку треба оцінити. Однак майже завжди вона відображає реальну дохідність інвестицій.

Взагалі, під час оцінки доцільності інвестування у фінансові інстру­менти необхідно використати один з методів приведення всіх гро­шових потоків до базового року. Якщо використовується метод дисконтування, то всі грошові потоки приводять у відповідність з першим (або нульовим) роком. При застосуванні методу компа­ундування всі грошові потоки приводять до останнього п -го року.

Також треба враховувати той факт, що ринковій економіці властива інфляція. Тому для процентних ставок необхідно розрізняти номінальні та реальні величини, щоб визначити діючу ефективність фінансових опе­рацій. Якщо темп інфляції перевищує ставку відсотку, яку одер­жує вкладник на інвестовані кошти, то для нього результат від фінансових операцій виявиться негативним. Не дивлячись на те, що за абсолютною величиною (в грошових одиницях, наприклад, в гривнях) його кошти збільшаться, їх сукупна купівельна спро­можність зменшиться. Таким чином, він зможе купити на нову су­му грошей менше товарів та послуг, ніж на ті кошти, якими во­лодів до початку операції. Отже, оскільки цінність грошей у ре­альному виразі може знижуватися протягом часу через інфляцію розрізняють номінальну та реальну процентні ставки.

Номінальна процентна ставка відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий з однієї грошової одиниці капіталов­кладень. Вона перебуває під впливом попиту та пропозиції і вира­жає абсолютну плату за використання коштів. Вона не відображає зміни купівельної спроможності грошей у зв'язку з інфляцією.

Реальна процентна ставка відображає очікувані темпи зростання економіки за визначений період часу і реальний дохід інвестора на вкладені кошти, вона відображає зміни купівельної спроможності грошей у зв'язку з інфляційними процесами. Для країн з розвиненою ринковою економікою реальні темпи зростан­ня становлять 2,5—4% за винятком нетривалих періодів стрімкого економічного зростання.

Реальна процентна ставка дорівнює номінальній про­центній ставці за вирахуванням темпів інфляції. Якщо, напри­клад, інвестор вклав кошти під 10% річних, а рівень інфляції за рік становить 4,5%, то реальна дохідність інвестицій за цей рік стано­витиме 10 — 4,5 = 5,5% при номінальній дохідності 10%.

Реальна процентна ставка на визначений період у майбутнь­ому невідома на початок періоду й оцінюється на основі рівня очікуваного економічного зростання за даний період та з враху­ванням ризиків. В основі її розрахунку лежить Модель Фішера:

i_r = (5.4)

де і_г – реальна процентна ставка (фактична або прогноз на пев­ний період), записується десятковим дробом;

i_n – номінальна процентна ставка (фактична або прогноз на певний період), записується десятковим дробом;

z – темпи інфляції; (фактичний або прогноз на певний період), записується десятковим дробом.

Інфляційна премія – це премія за інфляційне очікування, яку інвестори додають до реального, вільного від ризиків, рівня доходу (норми прибутку).

В ринкових умовах завжди присутній ризик, процентну ставку по інвестованих в умовах інфляції і ризику неповернення коштах можна обчислити за формулою:

і = і_г + і _z + i_k (5.5)

де і_г – реальна процентна ставка (фактична або прогноз на певний період), записується десятковим дробом;

i_z – це премія за інфляційне очікування (фактична або про­гноз на певний період), записується десятковим дробом;

i_k – премія за ризик (фактичний або прогноз на певний період), записується десятковим дробом.

Дохідність будь-якого активу, що перебуває в обігу на ринку, насамперед відображає його ризиковість та загальний стан ринку. Саме дохідність будь-якого фінансового активу визначається дохідністю безризикового активу та премією за ризики, характерні для такого акти­ву.

На ефективно діючих ринках більш ризикові акти­ви забезпечують, як правило, вищу дохідність. Якщо фінансо­вий ринок перебуває в стадії формування, він не завжди гаран­тує встановлення таких ринкових цін на активи, які відповіда­ли б їх ризиковості. В таких випадках на ринку можуть бути в обігу активи одного рівня дохідності, але різного ступеня ризику.

При цьому на будь-якому фінансовому ринку є в обігу акти­ви, які забезпечують інвесторам мінімальний дохід і при цьому вважаються безризиковими. Це короткострокові державні боргові зобов'язання: казначейські векселі, облігації внутрішньої держав­ної позики та ін. Номінальний дохід може бути різним залежно від інфляційних очікувань у державі. Там, де інфляція становить 2—4% на рік, дохідність державних цінних паперів знаходиться на рівні 5—7%. При високих рівнях інфляції дохідність державних цінних паперів може досягати десятків процентів.

Безризикова процентна ставка — це номінальна процентна ставка по короткострокових державних цінних паперах, яка є, в свою чергу, сумою двох складових — реальної процентної ставки і_г та поправки на інфляцію і_г

і_б = і_г + і_z (5.6)

Складова і_z розраховується на основі прогнозованих рівнів інфляції і тому у разі нестабільної економічної та політичної си­туації в країні може суттєво відрізнятись від реальних темпів інфляції.

В Україні, де фінансовий ринок знаходиться в стадії розвит­ку, основою для формування ринкових процентних ставок, орієнтиром ціни на гроші виступають ставки рефінансування та облікова ставка Національного банку України.

Ставка рефінансування — це виражена у процентах плата за кредити, що надаються комерційним банкам.

Облікова ставка НБУ, що є найнижчою серед ставок рефінансування, — це виражена у процентах плата, яку бере Національний банк України за рефінансування комерційних банків через купівлю векселів до настання строку платежу по них і утримує з номінальної суми векселя.

Питання для самоконтролю

1. Організація депозитного ринку як основа проведення активних операцій банків.

2. Операції, пов’язані із залученням грошових коштів на вклади, називаються …

3. Термінові вклади та їх різновидності.

4. Депозитні та ощадні сертифікати: особливості випуску та обігу.

5. Тезаврація дорогоцінних металів як спосіб накопичення грошових заощаджень.

6. Основні види та форми грошових розрахунків.

7. Особливості здійснення готівкових розрахунків. Кредитні та дебетні картки.

8. Із чим пов’язана організація безготівкового грошового обороту?

9. Механізм здійснення розрахунків платіжними вимогами.

10. Механізм здійснення розрахунків платіжними дорученнями.

11. Особливості здійснення платежів при розрахунках чеками із чекових книжок.

12. Механізм здійснення розрахунків акредитивами.

13. Загальна класифікація інструментів грошового ринку.

14. Які види процентних ставок ви знаєте?

15. Що таке номінальна процентна ставка, і чим вона відрізняється від реальної?

16. Особливості здійснення розрахунків на грошовому ринку в умовах інфляції.

17. Що таке компаундирування?

18. Що таке дисконтування? Як цей процес співвідноситься із процесом компаундирування?

Дата добавления: 2014-01-11