Питання 2: Організація роботи тимчасових комісій та комітетів Верховної Ради України

Комітети Верховної Ради України — це постійно діючі депутат­ські органи Українського парламенту, призначені своєю роботою сприяти безперервній діяльності єдиного органу законодавчої вла­ди. Комітети — допоміжні органи Верховної Ради України, що по­винні забезпечувати реалізацію парламентом його функцій і наділе­ні для цього відповідними повноваженнями. Вони відповідальні пе­ред Верховною Радою України за свою діяльність і їй підзвітні.

Правовий статус комітетів закріплюється Конституцією, Регла­ментом Верховної Ради України, Законом «Про комітети Верховної Ради України» від 4 квітня 1995 р. і положеннями про комітети, які затверджуються парламентом. Особливість правового статусу ко­мітетів полягає в тому, що вони, будучи органами Верховної Ради України, не складають самостійну систему органів державної влади.

На сьогодні, згідно з Постановою Верховної Ради України «Про перелік комітетів Верховної Ради України 5-го скликання» від 11.07.2006 р. у парламенті створено 25 комітетів:

Комітет з питань правосуддя

Комітет з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування

Комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності

Комітет з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією

Комітет з питань національної безпеки і оборони

Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин

Комітет у закордонних справах

Комітет з питань європейської інтеграції

Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України

Комітет з питань бюджету

Комітет з питань фiнансiв i банківської діяльності

Комітет з питань економічної політики

Комітет з питань промислової i регуляторної політики та підприємництва

Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки

Комітет з питань будівництва, містобудування i житлово-комунального господарства

Комітет з питань транспорту i зв'язку

Комітет з питань аграрної політики та земельних відносин

Комітет з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслiдкiв Чорнобильської катастрофи

Комітет з питань науки i освіти

Комітет з питань охорони здоров'я

Комітет з питань культури і духовностi

Комітет з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму

Комітет з питань свободи слова та інформації

Комітет з питань соціальної політики та праці

Комітет у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів

Верховна Рада створює комітети у складі голів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів. Голови комітетів, перші заступники, заступники голів комітетів, секретарі, персональний склад членів комітетів обираються Верховною Радою більшістю голосів народних депутатів від її конституційного складу. Народний депутат може бути членом лише одного комітету. Квоти розподілу посад голів комітетів, перших заступників, заступників голів, секретарів та членів комітетів визначаються пропорційно від кількісного складу депутатських фракцій до фактичної чисельності народних депутатів у порядку, встановленому Верховною Радою. Облік квот пропорційного представництва депутатських фракцій у комітетах здійснює комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту. Питання про обрання голів комітетів, перших заступників, заступників голів та секретарів комітетів не потребує підготовки в комітетах. Голови комітетів, перші заступники, заступники голів та секретарі комітетів обираються за списком у цілому без обговорення на пленарному засіданні відкритим поіменним голосуванням. Голова комітету, перший заступник голови та секретар комітету не можуть бути членами однієї депутатської фракції.. Голова комітету, перший заступник, заступник голови та секретар комітету не можуть бути одночасно головами депутатських фракцій. Голова комітету, перший заступник, заступник голови та секретар комітету можуть бути в будь-який час за рішенням Верховної Ради відкликані зі своїх посад з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про комітети Верховної Ради України" та Регламентом ВР. Члени комітетів обираються за списками кандидатів у члени всіх відкритим поіменним голосуванням без обговорення шляхом прийняття постанови Верховної Ради. Персональний склад усіх комітетів нового скликання визначається одночасно шляхом прийняття відповідної постанови Верховної Ради. Народний депутат, який виявив бажання перейти до іншого комітету, може звернутися із відповідною заявою, погодженою з головою депутатської фракції, до Голови Верховної Ради України, який направляє її для розгляду в комітет, до предмета відання якого належать питання регламенту, для розгляду заяви по суті і внесення пропозиції на розгляд Верховної Ради. При вирішенні питань про зміну персонального складу комітетів приймається постанова про внесення змін до постанови Верховної Ради про обрання членів комітетів.

Організація роботи тимчасових комісій Верховної Ради України

За змістом статті 89 Конституції України Верховна Рада України має право утворювати два види тимчасових комісій: спеціальні та слідчі. Парламент приймає постанову про створення тимчасової ко­місії, визначає назву, завдання, кількісний і персональний склад комісії, обсяг коштів, виділених у її розпорядження, термін діяль­ності.

Тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України мають ви­конувати ті ж функції, які покладаються на парламентські коміте­ти, а саме готувати і попередньо розглядати питання, віднесені до повноважень парламенту. Проте діяльність цих комісій має тимча­совий характер, а сфера їх відання обмежується лише питанням, для розгляду якого утворено відповідну комісію.

Кількість тимчасових спеціальних комісій, які утворюються пар­ламентом, є порівняно невеликою, проте, як правило, ці комісії утворюються для розгляду і підготовки дуже важливих питань, які до того ж нерідко охоплюють широку сферу суспільного життя і то­му підпадають під компетенцію одразу кількох парламентських ко­мітетів. Так, станом на грудень 2006 року було утворено 6 тимчасових комісій, з них 5 слідчих:

 Спеціальна контрольна комісія з питань приватизації

 Тимчасова слідча комісія з питання порушення законодавства під час проведення виборів до органів місцевого самоврядування в м.Черкаси у 2006 році

 Тимчасова слідча комісія з питань перевірки ситуації із забезпеченням природним газом українських споживачів, розрахунками за поставлений природний газ та можливими порушеннями діючого законодавства на енергетичному ринку України

 Тимчасова слідча комісія з питань розслідування факту порушень прав народних депутатів України

 Тимчасова слідча комісія з питань розслідування обставин і причин загибелі журналіста Г.Гонгадзе та з'ясування причин зволікання у розслідуванні кримінальної справи

 Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питаня перешкоджання професійній діяльності журналістів телеканалу СТБ з боку народного депутата України Калашнікова О.І., яке відбулося 12 липня 2006 року біля будинку Верховної Ради України

 Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань перевірки фактів корупційних дій, зловживання службовим становищем з боку окремих посадових осіб Міністерства внутрішніх справ України, викладених у статті "Інша міліція", опублікованій у газеті "2000" 8 вересня 2006 року

Верховна Рада може прийняти рішення про утворення тимчасової спеціальної комісії на правах головного комітету для підготовки і попереднього розгляду, доопрацювання проектів законів та інших актів Верховної Ради. Тимчасова спеціальна комісія утворюється з числа народних депутатів, які дали на це згоду. Кількісний склад тимчасової спеціальної комісії формується з урахуванням принципу пропорційного представництва депутатських фракцій. Про утворення тимчасової спеціальної комісії Верховна Рада приймає постанову, в якій визначає: 1) назву тимчасової спеціальної комісії; 2) мету, завдання і коло питань, для підготовки і попереднього розгляду яких утворюється тимчасова спеціальна комісія; 3) кількісний і персональний склад тимчасової спеціальної комісії, голову тимчасової спеціальної комісії та заступника голови; 4) термін діяльності тимчасової спеціальної комісії (на заздалегідь визначений час або на час виконання відповідної роботи); 5) термін звіту тимчасової спеціальної комісії про виконану роботу, який не перевищує шести місяців з дня її утворення; 6) заходи щодо кадрового, матеріально-технічного, інформаційного, організаційного забезпечення роботи тимчасової спеціальної комісії. Тимчасова спеціальна комісія утворюється на визначений Верховною Радою термін. У визначений термін, але не пізніш як через шість місяців з дня її утворення, тимчасова спеціальна комісія подає до Верховної Ради письмовий звіт про виконану роботу, а також підготовлені народними депутатами - членами цієї комісії відповідні проекти актів Верховної Ради та інші матеріали, які надаються народним депутатам. Після обговорення результатів роботи тимчасової спеціальної комісії у відповідних комітетах та на пленарному засіданні Верховна Рада приймає рішення щодо завершення роботи такої комісії або доручає їй продовжити роботу і визначає для цього термін її діяльності. Порядок утворення, вимоги до персонального складу тимчасової слідчої комісії визначаються в порядку, передбаченому для утворення тимчасової спеціальної комісії. До складу тимчасової слідчої комісії не може входити народний депутат, який: 1) є родичем або свояком посадової, службової особи, яка працює в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, чи особи, яка входить до керівного органу об'єднання громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією, або посадової, службової особи, щодо якої повинно проводитися зазначене розслідування; 2) має самостійні або через членів сім'ї майнові цивільно-правові інтереси в державному органі, органі місцевого самоврядування, на підприємстві, в установі, організації, об'єднанні громадян, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією; 3) був або є учасником судового процесу, в якому учасником були або є державний орган, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, їх посадові, службові особи, а також об'єднання громадян, окремі громадяни, щодо яких згідно із завданням повинно проводитися розслідування тимчасовою слідчою комісією; 4) до набуття повноважень народного депутата брав участь у ревізії, аудиторській чи іншій перевірці, результати якої стали підставою для створення тимчасової слідчої комісії. Народний депутат за погодженням із відповідною депутатською фракцією може бути обраний членом лише однієї тимчасової слідчої комісії. Результати розслідування тимчасова слідча комісія викладає в письмовому звіті, який повинен містити висновки і пропозиції про: 1) факти й обставини, які стали підставами для проведення розслідування; 2) відомості чи обставини, встановлені тимчасовою слідчою комісією, і докази, якими це підтверджується; 3) відомості чи обставини, що не підтвердилися; 4) факти й обставини, які не були перевірені, і причини цього. У пропозиціях тимчасової слідчої комісії зазначається, яким чином мають бути використані висновки тимчасової слідчої комісії в разі прийняття Верховною Радою рішення щодо них. За результатами розгляду висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада може прийняти такі рішення: 1) взяти до відома висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії; 2) припинити повноваження тимчасової слідчої комісії; 3) продовжити роботу тимчасової слідчої комісії на визначений Верховною Радою строк, але не більше одного року з дня їїутворення. При розгляді висновків і пропозицій тимчасової слідчої комісії Верховна Рада в разі необхідності вирішує питання щодо: 1) направлення матеріалів тимчасової слідчої комісії до Генеральної прокуратури України для їх вивчення та відповідного реагування; 2) направлення висновків тимчасової слідчої комісії Президенту України, Прем'єр-міністру України; 3) направлення висновків тимчасової слідчої комісії для реагування відповідному державному органу, органу місцевого самоврядування чи посадовій особі згідно із законом; 4) публікації висновків тимчасової слідчої комісії в газеті "Голос України". Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії не є вирішальними для слідства і суду.

Питання 3: Організація роботи депутатських груп та правлячої коаліції. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.

Значний кількісний склад парламенту та розмаїття політичних переконань народних депутатів вимагає їх об'єднання у депутатські фракції та групи для формування і висловлення колективної пози­ції з питань порядку денного. Самому депутату надзвичайно важко реалізувати свої ініціативи в колективі, який складається із кіль­кох сот енергійних і досить амбіційних людей, кожен із яких має свої власні погляди на діяльність законодавчого органу держави. Відтак цілком природними є спроби депутатів організуватись, об'єд­нати свої зусилля з однодумцями для досягнення спільних цілей.

Комітети, інші адміністративні чи дорадчі внутрішні органи пар­ламенту з точки зору права прямо підпорядковуються парламенту, підкоряються його владі і виконують його рішення. Депутатські не об'єднання не перебувають у стосунках підпорядкування, підзвітно­сті чи іншої форми підвладності з парламентом чи палатою, у яких вони функціонують. Парламент як орган державної влади може справляти вплив на діяльність депутатських об'єднань лише опосе­редковано, шляхом ухвалення правових норм, які регламентують обсяг повноважень цих об'єднань, встановлюють і змінюють прави­ла їх утворення, функціонування та припинення їх діяльності.

Правовою основою діяльності депутатських фракцій і груп в Україні є Конституція України, Закон “Про статус народного депу­тата України” та Регламент Верховної Ради України.

Депутатські фракції формуються на першій сесії Верховної Ради нового скликання до розгляду питань про обрання Голови Верховної Ради України, створення органів Верховної Ради. Депутатські фракції формуються на партійній основі народними депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали депутатські мандати. Політична партія (виборчий блок політичних партій) має право формувати у Верховній Раді лише одну депутатську фракцію. Мінімальна кількість народних депутатів для формування депутатської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів. Депутатська фракція, склад якої стає меншим від необхідної мінімальної кількості народних депутатів, через 15 днів після дня настання такого факту оголошується Головою Верховної Ради України розпущеною. Народний депутат може входити до складу лише депутатської фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за виборчим списком якої його обрано. У разі невходження народного депутата, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення. Народний депутат, якого виключено зі складу депутатської фракції, є позафракційним. Кожна депутатська фракція реєструється в апараті Верховної Ради. Повна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій). Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді (далі - коаліція) - це добровільне об'єднання депутатських фракцій, яке формується у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій. До складу коаліції входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради. Коаліція формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності попередньої коаліції. Коаліція формується після проведення депутатськими фракціями консультацій. За результатами проведених консультацій за особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови депутатської фракції, укладається Угода про коаліцію депутатських фракцій у Верховній Раді (далі - коаліційна угода). Позафракційний народний депутат має право за особистою заявою увійти до складу коаліції чи опозиції. В коаліційній угоді фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою формування цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої політики, визначається політична спрямованість і принципи діяльності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньо-організаційних питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності. У разі припинення діяльності коаліції нова коаліція формується в порядку, встановленому цим Регламентом. Коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції. З метою узгодження позицій депутатських фракцій, що входять до складу коаліції, утворюється Рада коаліції. Інформаційне та технічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом коаліції, який створюється на період її діяльності у порядку, встановленому для створення секретаріатів депутатських фракцій. Інші питання порядку організації роботи коаліції визначаються коаліційною угодою. Коаліція вносить відповідно до Конституції України пропозиції стосовно кандидатури Прем'єр-міністра України та кандидатур на посади інших членів Кабінету Міністрів України. Це питання розглядається на загальних зборах коаліції. Депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до коаліційної угоди. У разі якщо депутатська фракція, що не є учасником коаліції, виявила бажання стати її учасником на умовах, відмінних від викладених у коаліційній угоді, за згодою коаліції всі її учасники укладають новий текст коаліційної угоди. Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції, попередивши про це письмовою заявою керівників інших депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять днів до дати виходу. Протягом зазначеного строку така депутатська фракція в будь-який час має право в письмовій формі відкликати свою заяву. Якщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, головуючий на першому після закінчення десятиденного строку пленарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коаліції. Депутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може бути виключена з її складу. Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції Верховна Рада в установленому законом порядку може прийняти рішення про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України, кандидатури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла чи була виключена з коаліції. Діяльність коаліції припиняється у разі: 1) припинення повноважень Верховної Ради відповідного скликання; 2) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України; 3) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяльності. У разі якщо за результатами виборів у новообранійВерховній Раді утворена депутатська фракція, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, коаліція може не утворюватися. Така депутатська фракція має передбачені Конституцією України права коаліції. Погоджувальна рада депутатських фракцій створюється як консультативно-дорадчий орган для попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи Верховної Ради. До складу Погоджувальної ради входять Голова Верховної Ради України, Перший заступник і заступник Голови Верховної Ради України, голови депутатських фракцій з правом ухвального голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. У разі відсутності голови депутатської фракції чи голови комітету за їх дорученням у засіданні Погоджувальної ради бере участь відповідно заступник голови депутатської фракції, перший заступник (заступник) голови комітету з правом відповідно ухвального чи дорадчого голосу. Головує на засіданнях Погоджувальної ради Голова Верховної Ради України, а в разі його відсутності - Перший заступник чи заступник Голови Верховної Ради України. Народні депутати мають право бути присутніми на засіданнях Погоджувальної ради, брати участь у обговоренні питань, що розглядаються, вносити пропозиції щодо проектів порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань. У засіданнях Погоджувальної ради мають право брати участь: а) суб'єкти права законодавчої ініціативи чи їх представники; б) голова тимчасової спеціальної комісії, тимчасової слідчої комісії з правом дорадчого голосу, якщо на засіданні Погоджувальної ради розглядаються питання, віднесені до повноважень такої комісії; в) відповідальні працівники апарату Верховної Ради, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення проведення Погоджувальної ради та пленарних засідань Верховної Ради. Погоджувальна рада проводить свою роботу у формі засідань, як правило, в понеділок тижня пленарних засідань. Засідання Погоджувальної ради є правомочним за умови присутності на ньому не менше половини її складу з правом ухвального голосу. Погоджувальна рада: 1) узгоджує проект плану законопроектної роботи та рекомендує його Верховній Раді для затвердження; 2) розглядає та ухвалює пропозиції щодо проектів календарного плану роботи сесії, порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань; 3) погоджує кандидатів на посади голови комітету, першого заступника, заступника голови та секретаря комітету; 4) вносить Голові Верховної Ради України пропозицію щодо скликання позачергового пленарного засідання Верховної Ради та дати його проведення на вимогу трьох депутатських фракцій чи п'яти комітетів; 5) розглядає питання про вжиття заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях; 6) вносить пропозиції щодо проведення парламентських слухань; 7) розглядає інші пропозиції з організації роботи Верховної Ради відповідно до цього Регламенту.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини на по­стійній основі здійснює опосередкований парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадяни­на та захист прав кожного на території України і в межах її юрисди­кції. Він є аналогом інституту омбудсмена, що був вперше заснова-у 1809 р. у Швеції і нині існує більш як у ста зарубіжних державах. У державне-правовому значенні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав окремих громадян і опосередкований парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посада­ми, але без права зміни прийнятих ними рішень. Слід підкреслити, що омбудсмен — це переважно політичний інститут, а не правоохо­ронний; його головне завдання полягає у тому, щоб захистити права і свободи людини тоді, коли інші державні органи виявляються не­спроможними, оскільки причиною порушень є недосконалість са­мих законів.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Кандидатом на посаду Уповноваженого може бути лише громадянин України, який досяг на день обрання віку 40 років, во­лодіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правоза-хисної діяльності і проживає протягом останніх п'яти років в Україні. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має су­димість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Строк його повноважень — п'ять років, який починається з дня прийняття ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Пропозиції щодо кандидатури на посаду Уповноваженого вно­сять Голова Верховної Ради України або не менше однієї чверті на­родних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України. Відповідний парламентський комітет подає Верхов­ній Раді України свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду Уповноваженого, відповідності її вимогам та про відсутність при­чин, які б перешкоджали зайняттю нею цієї посади.

Призначеним вважається той кандидат, за якого проголосувала більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, про що приймається постанова.

Якщо на посаду Уповноваженого було висунуто більше ніж два кандидати і жодного з них не було призначено, Верховна Рада України проводить повторне голосування по двох кандидатах, які отримали найбільшу кількість голосів. У разі, якщо жоден з канди­датів на посаду Уповноваженого не набрав необхідної кількості го­лосів, знову проводиться висування кандидатур для призначення на посаду Уповноваженого.

Уповноважений не може мати представницького мандата, обійма­ти будь-які інші посади в органах державної влади, виконувати ін­шу оплачувану чи неоплачувану роботу в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднань громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, крім ви­кладацької, наукової або іншої творчої діяльності. Він не може бути членом будь-якої політичної партії.

Уповноважений має право:

1) невідкладного прийому Президентом України, Головою Верхо­вної Ради України, Прем'єр-міністром України, головами Консти­туційного Суду України, Верховного Суду України та вищих спеціа­лізованих судів України, Генеральним прокурором України, керів­никами інших державних органів, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадовими та службовими особами;

2) бути присутнім на засіданнях Верховної Ради України, Ка­бінету Міністрів України, Конституційного Суду України, Верхов­ного Суду України та вищих спеціалізованих судів України, колегії прокуратури України та інших колегіальних органів;

3) звертатися до Конституційного Суду України з поданнями: а) про відповідність Конституції України законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, які стосуються прав і свобод людини і громадянина; б) про офіційне тлумачення Конституції України та законів України;

4) безперешкодно відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації не­залежно від форми власності, бути присутнім на їх засіданнях;

5) на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, орга­нах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприєм­ствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, ор­ганах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

6) вимагати від посадових і службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, ор­ганізацій незалежно від форми власності сприяння проведенню пе­ревірок діяльності підконтрольних і підпорядкованих їм підпри­ємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для участі у проведенні перевірок, експертиз і надання відповідних висновків;

7) запрошувати посадових і службових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

8) відвідувати у будь-який час місця тримання затриманих, по­переднього ув'язнення, установи відбування засудженими покарань та установи примусового лікування і перевиховання, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там перебувають, та отримувати інфор­мацію щодо умов їх тримання;

9) бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому чис­лі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

10) звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом;

11) направляти у відповідні органи акти реагування Уповнова­женого у разі виявлення порушень прав і свобод людини і громадя­нина для вжиття цими органами заходів;

12) перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод лю­дини і громадянина відповідними державними органами, в тому числі тими, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність.

Актами реагування Уповноваженого щодо порушень положень Конституції України, законів України, міжнародних договорів Ук­раїни щодо прав і свобод людини і громадянина є конституційне по­дання Уповноваженого та подання до органів державної влади, ор­ганів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадових і службових осіб.

Конституційне подання Уповноваженого — акт реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відпо­відність Конституції України (конституційності) закону України чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Президента України та Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України. Подання Уповноваженого — акт, який вноситься Уповноваженим до органів державної влади, органів місцевого са­моврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організа­цій незалежно від форми власності, їх посадовим і службовим осо­бам для вжиття відповідних заходів у місячний строк щодо усунен­ня виявлених порушень прав і свобод людини і громадянина.

Однак, як свідчить політико-правова практика, інститут омбудс-мена (уповноваженого з прав людини) може ефективно існувати ли­ше у країнах з усталеними конституційними традиціями і високою правовою культурою населення. Тому в Україні даний інститут по­ки що малоефективний, хоча певні здобутки вже є. Зокрема, Упов­новажений Верховної Ради України з прав людини ініціював процес опублікування в українських офіційних джерелах Європейської Конвенції захисту прав і основних свобод з відповідними протокола­ми, а нині активно займається вирішенням проблеми торгівлі укра­їнськими дітьми та жінками, захищає права українських морських екіпажів, арештованих у закордонних портах та ін.

Література:

33. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 чер­вня 1996 р. - К.: Юрінком Інтер, 1996.

34. Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР;

35. Популярна юридична енциклопедія / Кол. авт.: В.К. Пжевський, В.В. Головченко В.С. Ковальський (кер.) та ін. — К.: Юрінком Інтер, 2002.

36. Про вибори народних депутатів України: Закон України від 18 жовтня 2001 р. // ВВР. — 2001. — №51—52. — Ст. 265 (з наступними змінами та доповненнями).

37. Про комітети Верховної Ради України: Закон України від 4 квітня 1995 р. // ВВР. - 1995. — №19. — Ст. 134 (з наступними змінами та доповненнями).

38. Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р. // ВВР. — 1993.

39. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.: Інститут економіки і господарського права, 1998. — Ч. 1. — 88 с.

40. Теорія держави і права: Навч. посіб / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. — К.: Юрін­ком Інтер, 2002. - 368 с.

41. Колодій А.М., Олійник Ю.А. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. Я. Ю. Кондратьєва. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 464с.

42. Журавський В. С., Серьогін В. О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 672с.

43. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. — К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.

44. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 304 с.

45. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. посібник / В.О. Ріяка (керів­ник авт. кол.), В.С. Семенов, М.В. Цвік та ін.; За заг. ред. В.О. Ріяки. — К.: Юрін­ком Інтер, 2002. - 512 с.

46. Конституційне право України / За ред. В.Ф. Погорілка. — К.: Наукова думка, 1999. - 735 с.

47. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К.: Інститут економіки і господарського права, 1998. — Ч. 1. — 88 с.

48. Кравченко В. Місцеве самоврядування в історії України // Місцеве та регіо­нальне самоврядування. — 1992. — Вип. 1. — С. 22—30.

Дата добавления: 2014-01-11