Притримання

Застава

Найбільш поширеним та найбільш детально врегульованим інститутом забезпечення виконання зобов'язань є застава. Крім ЦК України, вона спеціально врегульована низкою спеціальних законодавчих актів — Законами України «Про заставу», «Про іпотеку», «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати». Це дозволяє стверджувати, що в Україні сформований спеціальний інститут забезпечення зобов'язань — заставне право.

Застава — це такий спосіб забезпечення зобов'язання, за яким кредитор-заставоутримувач набуває права у разі невиконання боржником забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення за рахунок закладеного майна переважно перед іншими кредиторами. Проте при цьому є два винятки, що стосуються права позачергового задоволення вимог кредиторів при банкрутстві (ст. 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом») та рівновеликі зобов'язання першої черги задоволення вимог кредиторів, що передбачені при ліквідації юридичної особи: аліментні платежі, заборгованість по заробітній платі та інші привілейовані платежі.

При цьому поряд з приватною заставою сьогодні ми маємо й публічну заставу (податкову). В праві США та Великобританії застава існує в двох формах: застава та іпотека.Застава як і її різновид — іпотека потребує окремого розгляду.

Таким чином, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання. забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Як загальний спосіб забезпечення виконання зобов'язань при-тримання майна одержало визнання в позитивному законодавстві уперше в новому ЦК України¹³. Отже, цей інститут на рівні закріплення у ЦК України є новелою. Проте він відомий ще з часів римського приватного права як — можливість боржника у відомих випадках затримати виконання свого зобов'язання з незалежних від нього причин. Звичайно такий засіб застосовувався для забезпечення задоволення зустрічних вимог стосовно відшкодування витрат на передання належного.

У практиці, особливо господарській, притримання використовується досить давно і є відображенням знаменитого підходу майстра домовинних справ Безенчука «Ранком гроші — вечором стільці». До притримання, зокрема, може удатися комісіонер, якому комітент не сплачує передбачену договором комісійну винагороду; перевізник, якщо вантажоотримувач не сплачує вартість перевезення вантажу; зберігач стосовно переданої йому на збереження речі, якщо ушкоджедавець ухиляється від сплати чи відшкодування понесених за договором зберігання витрат; підрядчик для забезпечення вимог до замовника по сплаті витрат, пов'язаних з будівництвом; повірений, що діє як комерційний представник, стосовно речі, яка підлягає передачі довірителю на забезпечення своїх вимог за договором доручення.

Притримання — спосіб забезпечення виконання зобов'язання, суть якого полягає в тому, що кредитор (ретентор), у якого правомірно знаходиться річ, що підлягає передачі боржнику або вказаній боржником особі, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо сплати за цю річ або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримувати її у себе до виконання боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 594 ЦК України).

Із сенсу такого легального визначення слідує декілька ознак притримання як способу забезпечення виконання зобов'язання:

— законне походження такого способу забезпечення;

—його пов'язаність зі строковими зобов'язаннями:

—допустимість застосування лише в оплатних зобов'язаннях;

—односторонність прийняття рішення кредитором про утримання майна за наявності достатніх для цього підстав;

—неможливість застосування до особи, яка правомірно утримує майно, засобів примусу;

— зв'язок притримуваного майна із предметом зобов'язання. Проте притримання речі може застосовуватися і в інших випадках:

—відповідно до ч. 2 ст. 594 ЦК України притриманням речі можуть забезпечуватись інші вимоги кредитора, якщо інше не встановлено договором або законом;

—кредитор має право притримати річ у себе також у разі, якщо права на неї, які виникли після передачі речі у володіння кредитора, набула третя особа.

Особливим різновидом притримання є відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок (пп. 2 п. 1 ч. 1 ст. 236 ГК України).

При притриманні ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження притриманої речі несе кредитор, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 595 кредитор, який притримує річ у себе, має ряд обов'язків, зокрема:

1)зобов'язаний негайно повідомити про це боржника;

2)відповідає за втрату, псування або пошкодження речі, яку він притримує в себе, якщо втрата, псування або пошкодження сталися з його вини;

3) не має права користуватися річчю, яку він притримує в себе. Разом з тим до кредитора, який притримує у себе річ боржника, не переходить право власності на неї. Навпаки, боржник, річ якого кредитор притримує, має право розпорядитися нею, повідомивши набувача про притримання речі і права кредитора. Вимоги кредитора, який притримує річ у себе, задовольняються з її вартості.

У відносинах між підприємцями сфера застосування притримання ширше, ніж у взаєминах фізичних осіб. Відповідно до п. З ч. 1 ст. 236 ГК України як оперативно-господарська санкція може бути кредитором застосоване відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення

акредитива платником. Зокрема, ст. 856 ЦК України встановлює, що якщо замовник за договором підряду не сплатив встановленої ціни роботи або іншої суми, належної підрядникові у зв'язку з виконанням договору підряду, підрядник має право притримати не тільки результат роботи, а також устаткування, залишок невикористаного матеріалу та інше майно замовника, що є у підрядника.

Закон не встановлює строків, протягом яких можна притримувати майно боржника. Це повинно визначатися у кожному конкретному випадку з урахування розумності та справедливості. Очевидно, що право на притримання — реакція управоможеної сторони на невиконання зобов'язання боржником і виникає з моменту настання достатньої підстави для притримання і триває до моменту виконання боржником свого обов'язку. Звичайно такі моменти підлягають документуванню. Власне, вони потребують такого, інакше боржник може виставити вимогу про виконання обов'язку кредитором, і вже кредитор повинен доказувати правомірність притримання.

Важливо підкреслити й одну досить характерну ознаку притримання. Право на утримання виникає у кредитора в силу закону і не потребує додаткової регламентації в договорі. Втім виходячи з диспозитивності цивільного права і зокрема свободи договору його сторони вправі передбачити в договорі умови притримання, що відрізняються від встановлених у законі, або виключити застосування названого способу забезпечення виконання зобов'язання взагалі.

Таким чином, кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків має право притримувати її у себе до виконання боржником зобов’язання.

Дата добавления: 2014-01-11