Мануфактурний період української промисловості

Національно-визвольна революція справила значний вплив і на розвиток української промисловості. Склалися сприятливі умови для розвитку міст тих українських земель, що були визволені від польсько-шляхетського володарювання. На ве­ликі промислово-торгівельні центри перетворювалися Київ, Ніжин, Переяслав, Прилуки, Миргород, Лубни, Чернігів, Полта­ва, Стародуб, Новгород-Сіверський. Найбільші міста розвива­лися за. магдебурзьким правом. Воно гарантувало незалеж­ність міст від старшинських органів влади й закріплювало особливі права купецтва та міщанства. Всього на Лівобережній Україні у XVII ст. налічувалося понад 100 міст і містечок, у середині XVIII ст. — 200. З освоєнням південних земель були засновані міста Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Херсон, Маріуполь, Миколаїв, Севастополь, Одеса. На основі поселень українських переселенців виника­ли міста Слобідської України.

Правобережні й західноукраїнські міста після значних руй­нувань під час воєнних дій другої половини XVII — початку XVIII ст. відроджувалися повільно.

Ремесло на Лівобережжі та Слобожанщині розвивалося в межах цехової системи з її суворою регламентацією виробни­чих процесів. Але Національно-визвольна революція послабила, а то й скасувала різні, в тому числі й цехові, заборони та обме­ження. Нехтуючи ними, окремі ткачі, чоботарі й інші майстри дедалі частіше послуговувалися в своїх майстернях працею вільних наймитів. Вони застосовували нові прийоми та інстру­менти в своїй роботі. Ремесло поступово перетворювалося у свою вищу форму — дрібнотоварне виробництво.

Мануфактури. Початок мануфактурного періоду промис­ловості в Україні датується по-різному. Початкові форми ма­нуфактури, на думку більшості істориків, виникли ще в першій половині XVI ст. Основою появи мануфактур були селянські та міські промисли і ремесла. Саме сільські та міські промис­ли, де не було цехових обмежень, виявилися найпридатнішими для технічних нововведень, нових форм організації вироб­ництва і праці. Технічною передумовою для створення ману­фактур було широке використання водяного колеса, що забез­печувало перехід від дрібного ручного виробництва до вели­кого механізованого. Водяні млини механізували виробничі процеси не лише у борошномельній галузі промисловості, а й використовувались у текстильній, деревообробній, металооб­робній та інших галузях. Найкраще розвивалися борошно­мельні мануфактури, яким служили не лише водяні, а й вітряні млини. У 1640 р. в маєтках Яреми Вишневецького було 476 млинів. У Гетьманській державі на будівництво та викорис­тання млинів видавалися спеціальні універсали, а їхніми влас­никами чи орендарями були шляхта, старшина, козаки та се­ляни.

Успішно розвивалося ґуральництво, броварництво та медо­варіння, які мали добру сировинну базу в Україні й приноси­ли великі прибутки своїм власникам. Ґуральні та пивоварні були в кожному фільварку, маєтку, в кожному селі України.

Розвивалося металургійне виробництво, найпоширенішою формою якого була рудня. Рудні складалися з млина, димарні, де з руди плавилося залізо, і кузні. У кінці XVIII ст. з'явили­ся перші доменні мануфактури, на яких спочатку виплавляли чавун, а потім сталь.

У першій половині XVI ст. в Україні почали виробляти папір. Найбільше папірень було у Східній Галичині, основним Центром українського паперового виробництва вона залиша­лася впродовж XVII — XVIII ст. Папірні були в основному

власністю поміщиків, монастирів і козацької старшини. У XVI ст. здобутки у паперовій промисловості України дозво­лили відкрити добу книгодрукування, яке також здійснюва­лося у друкарнях мануфактурного типу.

У Слобідській та Лівобережній Україні успішно розвива­лося селітряне виробництво, зосереджене в басейнах рік Псла, Ворскли, Орелі, нижнього Дніпра та Бугу, в районі Чугуєва та Путивля. Ще до Хмельниччини в Україні існувало 20 селіт­роварень, які були монополією держави. Наприкінці XVIII ст. лише на Слобожанщині було 500 селітряних мануфактур.

В Україні у XVI — XVIII ст. існувало багато інших видів мануфактур. Серед них успішно розвивалися гути (виробниц­тво скла), буди (виробництво поташу), солеварні, пороховні. До мануфактур належали підприємства з виробництва гармат і дзвонів, карбування монет, текстильні, суднобудівні та інші підприємства.

Мануфактури являли собою відносно великі підприємства, на яких частково застосовувалася механізована праця, хоча ручна праця все ж домінувала. На мануфактурах існував поділ праці, використовувалася наймана праця. Мануфактурне ви­робництво було в основному товарним і ринковим. З виник­ненням мануфактур укрупнювалося виробництво.

Збереження кріпосництва на західноукраїнських і право­бережних землях після Національно-визвольної революції, його поступове утвердження на Лівобережжі та Слобожанщині ство­рювало умови для дальшого розвитку виробництва на приму­совій праці селян у феодальних (вотчинних) і посесійних ма­нуфактурах. Останні утворювалися як казенні, а потім пере­давалися у посесію (умовне спадкове користування) приват­ним особам або одразу виникали як посесійні. На них пра­цювали приписані державні селяни або куплені спеціально для роботи на підприємствах. Частина поміщицьких мануфактур передавалася в оренду.

У другій половині XVIII ст. в Україні було майже 40 цен­тралізованих мануфактур, які виникли в текстильній галузі й які можна вважати зародками великого капіталістичного ви­робництва. Їхнє виникнення було тісно пов'язане з військово-господарськими потребами держави. Подібні мануфактури з'явилися в інших галузях промисловості. У цілому XVIII ст. — період розквіту мануфактурного виробництва в Україні.

Дата добавления: 2014-01-11