Господарство Запорізької Січі

Значну роль в економічному розвитку українських земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Воно успішно освоювало землі Передстепової України, Південного Поділля, Слобожанщини, Північного Причорномо­р'я і Приазов'я. У середині XVI ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їхньому згуртуванні відігравала Запорізька Січ, що виникла на Нижньому Подніпров'ї в середині XVI ст. Її можна визна­чити як самоврядну військово-політичну організацію народ­ної самооборони з комбінованою громадсько-індивідуальною господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особис­тої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму.

Економічна система запорізького козацтва складалася з двох секторів: січового й індивідуального. У свою чергу січове гос­подарство поділялося на загальносічове та курінне. На цьо­му рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль артільної роботи. Ядром соціаль­ної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке жит­тя. Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими Кіш як центральний запорізький уряд не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя — рибні лови, пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові та­буни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусі­дами: Польщею, Гетьманщиною, Росією. Індивідуально-тру­довою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися в паланках — адміністративно-територіальних округах на зем­лях Вольностей запорізьких козаків (у межах теперішніх За­порізької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської і Кіро­воградської областей).

Землеробство в економіці Запоріжжя довго відігравало другорядну роль. Через свою трудомісткість воно було мало­рентабельним. Скотарство порівняно з ним приносило у 5 разів більший дохід.

Природні й соціальні умови визначили організаційну фор­му запорізького господарювання в степу — зимівник (хутір). Зимівники запорізької старшини і багатих козаків — це були великі тваринницькі ферми зі значними посівами зернових. У них не було кріпацтва, що панувало тоді майже в усій Ро­сійській імперії, а виробництво ґрунтувалося на власній та найманій праці. Запорізьке хліборобство заклало основу сте­пової житниці, пізніше відомої на всю Європу.

Запоріжжя ще не знало приватної власності. Проте, вкла­даючи в господарство свої гроші і працю, окремі господарі природно прагнули змінити умовний титул власності на без­умовний. У Вольностях Війська Запорізького відбувався без­поворотний процес перетворення загальнокозацької власності, що перебувала у спільному нероздільному користуванні всьо­го війська, на приватну власність.

Господарські осілості запорожців започаткували майбутні села і навіть великі міста. Наприклад, Катеринослав (Дніпро­петровськ) виріс на місці запорізького поселення Половиці, Запоріжжя сформувалося навколо знаменитого острова Хор­тиці. Подібне історичне походження мають Нікополь, Кривий Ріг, Олександрія та багато інших міст.

Значного розвитку на Запоріжжі набули ремесло і промис­ли. На Січі та в зимівниках працювали різні майстри, в тому числі й з виробництва холодної зброї, куль, ядер. У середині 1670-х років тільки на Січі перебувало не менше 100 ковалів, котрі виробляли різні залізні речі. Запоріжжя славилося своїми майстрами кораблебудування. На Дніпрі існували корабельні верфі, де запорожці будували річковий і морський флоти. Хоч за розмірами суден Чорноморський козацький флот поступався турецькому, але створював йому найсильнішу конкуренцію на Чорному морі.

Торгівля та фінанси Запоріжжя визначалися особливос­тями його господарства, способу життя і суспільного ладу.

Внутрішня торгівля обмежувалася продуктами харчуван­ня й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари за­безпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла. Для Запоріжжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: хліб, тютюн, горілку, порох та інші бойові припаси, а також тканину, готовий одяг тощо. Вивозили сіль, рибу, худо­бу, хутра.

Ресурси Січі формувалися з комбінації податків, які стягу­валися через ціни на товари, а також з доходів від промислів, мита за перевезення й транзитну торгівлю, натуральних і осо­бистих повинностей, оренди, регалій (монопольного права Коша розподіляти між куренями рибні та звірині лови, ліси й сіно­жаті при виключенні конкуренції з боку сторонніх). Значну роль також відігравали військова здобич, царське "пожалування" тощо. Відомо, що в останній рік існування Запорізької Січі її річний бюджет оцінювався у сьогоднішній валюті в 40—50 млн. грн.

Запорізька Січ не мала власної банківської та грошової систем. В обігу перебували гроші різних країн. На Запоріжжі здійснювалися досить значні кредитні операції й продаж цін­ностей з відстрочкою платежів.

Таким чином, у результаті Національно-визвольної рево­люції українського народу середини XVII ст., що відбувалася одночасно з Англійською буржуазною революцією, на більшій території України були створені сприятливі передумови для генезису індустріального суспільства, розвитку мануфактурного виробництва і формування ринку найманої праці, становлен­ня фермерського господарства та національного ринку. Однак на заваді реалізації згаданих можливостей стали Московська держава і Річ Посполита, які спрямували свої зусилля на ліквідацію Української держави, перетворення її на колонію.

Дата добавления: 2014-01-11