Значення практики для кримінально-правової кваліфікації

Звернення при кваліфікації до нормативно-правових актів інших галузей

Використання санкції статті Особливої частини для кваліфікації

Статті кримінального закону, які використовують при кваліфікації

Види норм, які застосовують при кваліфікації

При кримінально-правовій кваліфікації:

1) заборонювальні норми та відповідні статті КК застосовують неодмінно;

2) роз’яснювальні (дефінітивні) норми самі собою не застосовують;

3) виняткові (обмежувальні) норми застосовують при кваліфікації лише тих діянь, на які вони поширюються. Причому спочатку слід встановити чи є підстави для кваліфікації діяння за відповідною заборонювальною нормою, а потім – що скоєне підпадає під дію відповідної виняткової норми;

4) стимулювальні норми кримінального права є підставою для остаточної кримінально-правової оцінки діяння, якщо спочатку встановлено, що це діяння охоплює відповідна заборонювальна норма.

При кваліфікації посилаються на:

1) статті Особливої частини КК, які містять заборонювальні норми (в усіх випадках), стимулювальні норми та виняткові норми;

2) статті Загальної частини КК, які передбачають умови відповідальності за готування, замах на злочин, вказують на вид співучасника та форму співучасті (якщо відповідні обставини не відображено в статтях Особливої частини, за якими кваліфікують діяння).

3а загальним правилом при кваліфікації не звертаються до санкцій санкції статей Особливої частини КК.

Санкції статті Особливої частини КК при кваліфікації враховують коли:

1) у санкції вказано ознаки злочину;

2) вид покарання дає змогу визначити зміст ознак, названих у диспозиції статті;

3) порівняння розмірів та видів покарання дає можливість визначити, чи потрібна кваліфікація скоєного за сукупністю;

4) санкція дає змогу провести розмежування складів злочинів.

Таке звернення має місце:

1) при кваліфікації за статтями КК з бланкетними диспозиціями;

2) у порядку субсидіарного застосування правових норм.

Використання положень практики у сфері кримінально-правової кваліфікації має підпорядковуватися певним правилам:

1. Жодне рішення, яке приймають вирішуючи конкретні справи, не має суперечити закону, узагальнювальні практичні рекомендації мають відповідати чинному законодавству.

2. Практика вищих інстанцій є орієнтиром для органів нижчого рівня.

3. Правозастосовні органи „зв’язані” власними рішеннями, тобто в аналогічних ситуаціях вони мають ухвалювати однотипні рішення.

4. Існує зворотний зв’язок між правозастосовною практикою і правотворчістю, практика відіграє конструктивну роль у вдосконаленні та оновленні законодавства – виявлені недоліки правових норм під час їх застосування, прогалини в праві законодавець має усувати.

5. Пріоритет мають положення практики відповідно санкціонованої та опублікованої.

Дата добавления: 2014-01-14