Історичні аспекти розвитку трансферу технологій

Історично трансфер технології з'явився і зацікавив ділову громадськість тільки після того, як країна стала на шлях становлення ринкової економіки. Але до цих пір атавізм соціалістичного витратного механізму господарювання накладає специфічний відтінок на відношення до цього процесу. Нагадаємо, що в епоху авторських свідоцтв винахід належав державі, яка декларувала законодавчо своє право і свій обов'язок довести винахід до впровадження, до освоєння його народним господарством. Механізм цього впровадження настільки позбавлявся глузду з економічної точки зору, що тільки при вкрай рідкісному збігу обставин нововведення доводилося до такого стану, коли можна було рахувати економічний ефект від його освоєння.

Якщо ж врахувати, що рівень доходів середньостатистичного інженера був на порядки менше навіть дуже скромного економічного ефекту від винаходу, то можна зрозуміти існуючу усталену думку про сутність “цих винахідників”. Це сформувало стійке негативне відношення всіх інстанцій, супутніх освоєнню винаходу, що в результаті призводило в масовому масштабі до ситуації, коли винахідник вимушений був не тільки поодинці, але ще і в середовищі, що сильно чинить опір, просувати своє дітище, “упроваджувати” його в умовах, коли палиці в колеса вставлялися з усіх боків.

Ось тому говорити про трансфер технологій (у дійсному сенсі цього словосполучення) в соціалістичному суспільстві було безглуздо. Втім, називати таке “впровадження” комерціалізацією теж навряд чи правильно, по-перше, тому, що метод розрахунку економічного ефекту (або комерційній ефективності, на мові ринкових відносин) був дуже неприродний.

Так, за союзним законодавством економічний ефект від впровадження рахувався наступним чином: якщо за старою технологією (технології - аналогу) витрати складали N1 рублів на одиницю продукції, а за новою - N2 рублів, то річний економічний ефект дорівнював M(N2-N1) рублів, де М - річний обсяг випуску продукції. Але якщо ви упровадили свій винахід до того, як стара технологія була запущена у виробництво, або якщо цієї старої технології взагалі не було, тобто ви зробили піонерний винахід, то економічний ефект (і винагорода винахідника) дорівнював нулю.

А по-друге, тому, що “комерція” в соціалістичному розумінні була поняттям ганебним і в пристойному товаристві невживаним.

Зараз ситуація в цьому сенсі змінилася, але до західного розуміння ролі і сенсу трансферу і комерціалізації технологій нам ще досить далеко. Західний бізнесмен чудово розуміє, що одним-єдиним вдалим винаходом, доведеним до масового виробництва, він може забезпечити безбідне майбутнє собі і своїм нащадкам, тому він активно шукає такий винахід і вкладає гроші у винахід і у винахідника (зрозуміло, за відповідну частку в майбутньому підприємстві). Проте він розуміє і те, що це вкладення засобів - довгострокове, це не човниковий торговий бізнес з тривалістю “виробничого циклу” в тижні, а багатостадійний і ретельно спланований процес, що поєднує і наукове дослідження технології, і її масштабування і оптимізацію, і маркетинг, і турботи про збутову мережу, і багато що інше.

Менталітет вітчизняних бізнесменів в більшості випадків далекий від такого скрупульозного підходу і пошуку революційних технологій або продуктів, та і з фінальною частиною проблеми (маркетинг і збут) у нас поки відносини зовсім не блискучі. Тому ми маємо достатньо сумну картину: широкими науковими і технологічними полями нишпорять акули розвиненого капіталізму і скуповують найбільш економічно перспективні інноваційні розробки. Причому вони б і раді організувати виробництво по цих розробках тут же ж (хоч би через дешевизну робочої сили), але, з одного боку, легіони чиновництва, вихованого у відомому дусі, ставлять стільки перешкод, що ніякого терпіння все це зрозуміти і пережити не вистачає, а з іншого боку, наявна виробнича база і її власники настільки стурбовані перманентним форс-мажором, що знайти з ними спільну мову процвітаючому західному бізнесменові непросто. Тому оптимальним місцем освоєння перспективних нововведень і зараз як і раніше представляється зовсім не наша країна, у зв'язку з чим нам в цьому курсі доведеться ґрунтовно поглибитися в особливості міжнародного трансферу технологій.

Ще одна особливість слововживання в цьому курсі полягає в декілька незвичайному вживанні слова “технологія”. Насправді “видимим” предметом трансферу може бути і конкретний об’єкт наочного типу (наприклад, мікропроцесор нового типу), який сам по собі технологією не є. Проте і в цьому випадку з інноваційним предметом обов’язково пов’язане те або інше уміння, мистецтво, та або інша технологія (або технологія виробництва, або технологія застосування або здійснення), тому словосполучення "трансфер технології" завжди несе цілком певний реальний сенс. Цей сенс стає ще зрозумілішим, якщо врахувати, що найбільш надійним способом захисту будь-якого об’єкту і будь-якої технології як інтелектуальній власності є не патент, а так зване “закрите ноу-хау” (адже чому наші відомства, що займаються експортом технологій, так наполегливо з’ясовують, чи є в пропонованій на експорт технології це саме “закрите ноу-хау”? Та саме тому, що обійти практично будь-який патент для сучасних майстрів цієї справи не складає ніяких труднощів, якщо патентний документ містить інформацію, достатню для запуску технології. А доводити порушення патентних прав - це така дорога і сумнівна (у сенсі успішності) операція, яка не тільки нам, але і багатшим країнам представляється украй небажаною), яким повною мірою володіє тільки джерело інноваційної пропозиції. Отже, в цьому руслі сенс поняття "технологія" щонайближче не до сталого виробничого сенсу, а до його прямого перекладу (tehne- мистецтво, ремесло, наука + logos - поняття, вчення).

Дата добавления: 2014-11-06