Системний підхід до вивчення соціально-економічних явищ

Із середини 20 століття система стає одним із ключових філолофсько-методологічних і спеціально-наукових понять. Широко відоме наступне визначення: «система (від грецького systema - ціле, складене з частин; з'єднання), безліч елементів, що знаходяться у відносинах і зв'язках один з одним, що утворять визначену цілісність, єдність. Виділяють матеріальні й абстрактні системи. Перші розділяються на системи неорганічної природи (фізичні, геологічні, хімічні, технічні й ін.) і живі системи (біологічні системи - клітки, тканини, організми, популяції, види, екологічні системи); особливий клас систем - соціальні системи (від найпростіших соціальних об'єднань до соціальної структури суспільства). Абстрактні системи - поняття, гіпотези, теорії, наукові знання про систему, лінгвістичні (мовні), формалізовані, логічні системи тощо»[4]. Система являє собою комплекс елементів та їхніх властивостей, взаємодія між якими породжує нову цілісність. Система представляє собою сукупність об'єктів і процесів, що іменуються компонентами, взаємозалежних і взаємодіючих між собою, що утворюють єдине ціле, що характеризується такими властивостями, що відсутні в її складених елементів окремо узятих. Сукупність таких властивостей зветься емерджентністю системи, що стає в центрі визначення системи і відрізняє її від комплексу. Як вже відзначалося раніше, комплекс може бути цілком визначений через свої компоненти, у той час як для системи це принципово неможливо. Відзначимо, що в даному випадку системи можуть бути постійними, коли емерджентна властивість зберігається тривалий час і тимчасовими, коли емерджентна властивість формується і зберігається в досить обмежений час, після чого система розпадається.

Розглянемо тепер визначені приклади по формуванню емерджентної властивості.

Першим прикладом є осередок суспільства – родина. Вивчення чоловіка і дружини, що окремо можуть бути чудовими людьми, не може дати гарантій, що підтверджує віковий досвід людства, відмінної родини.

Досліджуємо тепер досить складний приклад виникнення емерджентної властивості в сукупності «покупець, торгове підприємство, торгова мережа». Сукупність «покупець, торгове підприємство» утворить тимчасову, тобто існуючу обмежений час, систему. При цьому інформація про тім, зробить покупець покупку в даному торговому чи підприємстві ні, не може бути апріорі отримана тільки шляхом вивчення чи покупця дослідження функціонування торгового підприємства. Дійсно, отримані в результаті маркетингових досліджень характеристики покупця не дозволяють однозначно вирішити проблему прийняття їм рішення про покупку. Тому система «покупець – торгове підприємство» відрізняється від сукупності «покупець, торгове підприємство» тим, що в даному випадку виникає емерджентна властивість – нова інформація про покупку, наявність якого і дає можливість говорити про систему, а не просто сукупності елементів (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Сукупність “покупець-торговельне підприємство” як система

Розглянемо тепер питання формування системи в сукупності «безліч покупців, торгове підприємство» на прикладі трьох покупців (рис. 1.3).

У цьому випадку емерджентна властивість торгового підприємства як системи (Етп) формується на підставі наступних: емерджентної властивості сукупності покупців (Еп); 2)емерджентної властивості при взаємодії першого покупця і торгового підприємства (Е1; на рис. 1.3 позначене як емерджентна властивість 1); емерджентної властивості при взаємодії другого покупця і торгового підприємства (Е2; на рис. 1.3 позначене як емерджентна властивість 2); емерджентного властивості при взаємодії третього покупця і торгового підприємства (Е3; на рис.1.3 позначене як емерджентна властивість 3).

У загальному випадку емерджентна властивість може мати велика кількість характеристик і конкретне його представлення залежить від характеру розв'язуваної проблеми.

Проаналізуємо тепер модель попиту і пропозиції, що була розглянута раніш. Якщо розглядати попит і пропозицію як систему та сумістити криві попиту і пропозиції на одному графіку (рис. 1.4), то точка їх пере­тину Е не покаже ціну й обсяг продукції, який буде реалізовано за такою ціною. Дійсною точкою відносно ціни та обсягу реалізованої продукції буде точка F, що відображає емерджентну властивість даної системи.

Рис. 1.3. Сукупність «множина покупців, торговельне підприємство» як система.

Рис. 1.4. Ринкова ціна в моделі попиту і пропозиції з урахуванням емерджентної властивості системи

Формування теоретичного поняття системи привело до появи в науці відмінного від комплексного системного підходу. Для проведення будь-якого наукового дослідження потрібно установити визначені рамки, що доцільні для рішення даної задачі (проблеми). Як загальнонауковий метод системний підхід дає можливість рішення визначених теоретичних і практичних проблем шляхом розбивки всієї сукупності реального світу на три складових – елементи, система і зовнішнє середовище.

При цьому елемент являє собою ту складову визначеної сукупності, що являє собою єдине ціле і не підлягає подальшої диференціації (розподілу), система – сукупність елементів, що володіє емерджентною властивістю, зовнішнє середовище – сукупність елементів, що не входять у систему і з визначеної точки зору можуть розглядатися як єдине ціле стосовно системи (рис. 1.5).

Крім цього, важливими складовими системи є наступні. Границя системи, що відокремлює (постійно чи тимчасово) сукупність елементів від зовнішнього середовища. Границя може мати як реальної, так і віртуальної - удаваної, неформальної. До віртуальної границі можна віднести, приміром, взаємодія продавця і покупця, у рамках якого вони тимчасово, на інформаційному рівні, відокремлюють себе від зовнішнього світу, обговорюючи чи достоїнства недоліки визначених товарів.

Зв'язок у системі – те, що поєднує елементи системи в єдине ціле. Зв'язки можуть бути можуть бути трьох видів: матеріально - речовинні, енергетичні й інформаційні. Безліч елементів утворить систему, якщо для кожного елемента справедливо хоча б одне з двох: а) елемент зв'язаний хоча б з одним іншим елементом; б) принаймні один елемент має з ним відносини (причому для вхідних елементів справедливо тільки а), а для вихідних - б). При цьому повинно розглядатися не будь-який зв'язок елементів, а лише зв'язок, обумовлений участю елементів у формуванні емерджентного властивості системи в цілому. Необхідно розділити зв'язок і відносини, що являють собою різноманітні, стійкі властивій системі зв'язку, що встановлюються усередині її чи з зовнішнім середовищем.

Стан системи характеризується сукупністю її елементів і зв'язків між ними на визначений момент часу.

Поводження системи – це динамічне (розподілене в часі) зміна станів і зв'язків системи і її взаємодій з навколишнім середовищем, опосередковане їх зовнішньою і внутрішньою активністю. Поводження системи виникає тоді, коли її елементи здобувають здатність сприймати, переробляти, зберігати і використовувати інформацію для пристосування до умов існування і регуляції внутрішнього стану. Взаємодія соціально-економічних систем із зовнішнім середовищем характеризується поняттями поводження і діяльності. При цьому значеннєвий акцент у понятті поводження робиться на пристосуванні системи до зовнішнього середовища, у понятті діяльності — на творчому відношенні системи до умов його існування, зокрема у відношенні людини світу в цілому.

Розглянемо тепер питання вивченню зовнішнього середовища системи. Необхідність цього розгляду порозумівається тим, що вона створює умови і накладає обмеження на існування організації. Залежність системи від зовнішнього середовища порозумівається наступними обставинами. По-перше, функціонування системи тісно зв'язана з виконанням нею функцій стосовно цій більш широке системі; по-друге, зовнішнє середовище задає правила й обмеження, які необхідно дотримувати системі в процесі її функціонування; по-третє, вона є необхідним джерелом, що лежать в основі зв'язків системи, без використання яких система не може здійснювати свою діяльність; по-четверте, тільки в зовнішнім середовищі система може здійснювати зв'язок з іншими системами; зовнішнє середовище є чинником, що може забезпечити розвиток системи.

Зовнішнє середовище — це збірне поняття. У сучасній теорії систем зовнішнє середовище розглядається як більш широка і значно більш складна система, чим вихідна. У широкої змісті воно характеризує всю сукупність зовнішніх, стосовно системи факторів, що впливають на процеси її функціонування (культурних, економічних, юридичних, технологічних, власне соціальних тощо). Будучи елементом більш широкого соціуму, вона вступає в різноманітні відносини з його різними підсистемами й елементами. Зовнішнє середовище як складового системного підходу, також має свої особливості. В даний час розрізняють середовище прямої і непрямої взаємодії (рис. 1.6).

Різниця між цими двома видами зовнішнього середовища полягає в наступному. Система безпосередньо взаємодіє з зовнішнім середовищем, зокрема за допомогою свого емерджентної властивості. При цьому із середовищем першого рівня взаємодія сильне, у той час як із середовищем другого рівня – досить слабке. Елементи системи можуть створювати тимчасові системи із середовищем прямої взаємодії, у той час як із середовищем непрямої взаємодії це неможливо. З іншої сторони обидві середовища роблять свій вплив на систему, причому в окремих випадках вплив середовища непрямої взаємодії може бути більш сильним, чим середовища прямої взаємодії.

Ступінь передбачуваності, міра визначеності (невизначеності) стану середовища — головні характеристики середовища, що впливають на поводження системи. До числа найбільш відомих класифікацій змін за рівнем їхньої передбачуваності і невизначеності може бути віднесена класифікація Р. Джарковича. Вона побудована по двох підставах: виразність змін і коливань у процесі змін. По цих підставах усі зміни зовнішнього середовища організації можуть бути розділені на чотири групи, що володіють різною можливістю пророкування. Він виділяє:

1) сильні зміни з незначними коливаннями;

2) слабкі зміни з незначними коливаннями;

3) слабкі зміни з високим рівнем коливань;

4) сильні зміни з високим рівнем коливань.

На підставі цього може бути вирішені питання взаємодії системи і середовища. Тут можливі 3 основних варіанти:

1) середовище впливає на систему;

2) система пристосовується (адаптується) до середовища;

3) система впливає на середовище (для цього система повинна мати інформацію про середовище і розуміти і правильно використовувати цю інформацію).

Отже, можна установити, що системний підхід – це напрямок наукових досліджень, що проводяться з позицій цілісності систем, і для рішення проблем системи. Основна задача системного підходу – забезпечення ефективної взаємодії системи з зовнішнім чи середовищем підсистем у рамках визначеної системи.

Системний підхід одночасно і ширше, і уже традиційного наукового підходу. Системний підхід ширше традиційного наукового підходу тому, що в його рамках досліджуються питання взаємодії, що не розглядаються традиційно, а також розглядаються всі шляхи можливої взаємодії. Системний підхід уже традиційного підходу, тому що в його рамках можна обмежитися тільки тими питаннями, що істотні для дослідження даної взаємодії. Системний підхід дозволяє відмовитися від вивчення визначеного об'єкта «самого по собі», а проводити дослідження тільки в тій мері, у якій воно істотно для рішення визначеної проблеми.

У той же час необхідно звернути увага на розходження між системним підходом і системним аналізом.

Системний аналіз у вузькому змісті слова являє собою методологію прийняття рішень, що буде розглянута надалі, а в широкому змісті - синтез методології загальної теорії систем, системного підходу і системних методів обґрунтування і прийняття рішень.

Дата добавления: 2014-11-06