Народномузичні стилі

Поняття стилю. Індивідуальний і середовищний стиль. Географічні стилі.

Історичні стилі.

1. Стиль – система характерних, відносно стійких рис. Відповідно, народномузичний стиль – це “система характерних, відносно стійких рис», притаманних тій чи іншій області народної творчості.

Походження слова: стиль – (від грецьк. stylos – паличка) – у древні часи так називали загострену паличку (або кістяний стержень), якими писали на воскових дощечках чи бересті, тому стиль – це як ніби свого роду почерк. Таким чином, стилізувати будь-яке явище під якесь інше можна лише у тому випадку, коли це останнє має свій чіткий почерк, свої характеристичні ознаки.

Стиль існує під охороною народної традиції і передається від покоління до покоління разом із самими творами. Нар. музика – має чіткі стильові ознаки (в селі не сплутають пісню із свого села з піснею з іншого).

У нар. музиці мало знати текст чи мелодію пісні, її потрібно виконувати в тому стилі, що побутує в тому чи іншому середовищі.

На слух стиль підсвідомо сприймається дуже легко, але його тяжко опмсати словами, проаналізувати. Тому нерідко уявлення про музичний стиль базується більше на слухових враженнях.

Для аналізу стилю не існує дрібниць, часто саме дрібниці є важливими стилістичними ознаками.

2.Стиль може бути індивідуальним і середовищним.

Єдність тих озна к, що містяться в індивідуальних стилях дає поняття про загальний стиль. Тому в індивідуальних стилях є ознаки, що належать до загального (суттєве), і те, що є випадкове (несуттєве)

Стиль (як і жанр) – багатоярусне поняття, у якому можна розрізнити різні рівні, такі, як:

І. Середовищний стиль

ІІ. Географічний, просторовий.

ІІІ. Історичний, часовий.

І.Середовище ділимо за соціальними та демографічними ознаками.

За соціальними ознаками є музика:

1. Селян

2. Робітників

3. Інтелігенції

Якщо селяни – творці своєї музики, то мешканці міст – робітники та інтелігенція – виступають в ролі споживачів, які живляться з різних джерел – тієї ж сільської музики, академічної професійної музики. Тому стиль виконання цих соціальних груп населення кардинально різниться один від одного.

За демографічними ознаками ділимо стилі відповідно до вікових і статевих ознак.

Вікові: музика дітей і дорослих (останні ще діляться: твори, виконувані молоддю, людьми середнього віку і людьми похилого віку – нерідко мають свою окрему тематику).

Статеві: поділ на чоловічі і жіночі твори (колись були чітко регламентовані, чоловічі – колядки, жіночі – весільні ладканки, гаївки, голосіння, зараз цей нерідко стерається, особливо, у виконанні поза обставинами.

3.Географічні (територіальні) стилі.

Відомо, що єдиного українського народного фольклору не існує, оскільки Україна дуже розрізнена етнічно, і відповідно етномузично. (Наприклад, галицька народна музика набагато рідніша польській, аніж фольклору Харківщини чи Чернігівщини) Тому використовується етнографічний поділ України на різних рівнях. Найперше, Україна поділяється на Правобережну і Лівобережну – кордоном слугує Дніпро. Також Україну ділять на Схід, Центр, і Захід (це поділи “по вертикалі») або ж Північ, Центр, Південь (поділ “по горизонталі»).

Крім цього, існує і дрібніший поділ на певні етнографічні регіони, яких є досить багато. Етнографічний поділ на регіони у представників різних спеціальностей – нерідко також різний (напр., у діалектологів, етномузикологів, істориків).

Географія є дуже важливим чинником у стилістичному поділі. Стиль прямо пов’язаний із популяціями, а початок розселення, у свою чергу, пов’язаний із географією (тобто, із територіями, на яких побутує народна музика). Отож, орієнтиром, який може допомогти на початках територіальних етномузикологічних досліджень є географія – геоморфологічна будова досліджуваних теренів (ріки, природній ландшафт (гори, долини)).

Як довели численні факти, географічне середовище безпосередньо або опосередковано впливає на розвиток суспільства і діяльність людей, зокрема, і на культуру. Географічні поділи відбиваються і в мові, і, набагато більше, в музиці, відповідно, поділ на регіони можна здійснювати залежно від природніх географічних поділів – русел рік, країв гір, височин, низовин, лісосмуг.

Найкращим на сьогодні поділом Західної України (з-поміж тих, які використовують етномузикологи), є регіонування, запропоноване Б.Луканюком, який дотримується географічного поділу, враховуючи також деякі історичні кордони. Він поділяє Західну Україну на краї, провінції та області:

Володимирія	Велике Полісся	Підляшшя
Берестейщина
Холмщина
Західне Полісся
Середнє Полісся
Волинь	Червенщина
Західна Волинь
Середня Волинь
Мале Полісся	Белзівщина
Надбужжя
Погорина
Галичина	Поділля	Надсяння
Опілля
Пониззя
Побожжя
Передкарпаття	Перемишльщина
Велике Підгір’я
Покуття
Буковина
Бессарабія	Північна Бессарабія
Карпати	Лемківщина
Бойківщина
Гуцульщина
Закарпаття	Закарпаття

Важливо, що орієнтація на відповідні історико-етнографічні розмітки має служити не більше, ніж відправним моментом на початкових етномузикологічних студіях.

4.Історична періодизація стилів. Поширений на сьогодні спосіб історичної періодизації фольклору – «формаційний» базується на відповідності до основних формацій (формація – це певний історичний етап розвитку суспільства з притаманним йому способом виробництва і відповідним йому суп.-політ. ладом. Формації змінюють одна одну, кожна наступна стоїть вище за розвитком продуктивних сил. Всього 5 (первіснообщинний, рабовласн., феодальний, буржуазний, соціалістичний)

Розрізняють 3 основні стилістичні епохи фольклору (приблизні), які пов’язані з 3-ма важливими способами мислення людини, з її ідеологією.

1. Давній пласт – язичницький, поганський. Дохристиянський

Хронологічні межі – до 13 ст.

Сформувався та існував ще при первіснообщинному ладу. Цьому періоду відповідає повністю усна культура. Характерна особливість – міфологічний світогляд.

2. Пласт середньовіччя.

Хронологічні рамки – “золота доба” історії – 14-17 ст.

Сформувався при феодальному устрої: відбулися 2 важливі зміни (що у т. ч. мали вплив на стиль ф-ру):

поява писемності (народи, які не мали писемності не досягли феодалізму)

заміна міфологічного мислення – релігійним.

3. Культура демократичного суспільства – новітня культура

Хронологічні рамки – із 18 ст. донині

Відмирає феодальний (релігійний) світогляд. Змінюється спосіб пізнання: релігійного – до філософського, наукового (ну, тут спорный вопрос:).

На жаль, в КУТ разом із відмиранням феодального (релігійного) світогляду неминуче відмирає і традиційна КУТ. В цей, останній період, КУТ зазнала найбільшого, нерідко нищівного впливу писемної культури, впливу інших культур – тобто, активно відбувалися процеси «напливовості» – коли на традиційну культуру діяли різного роду впливи, які суттєво позначилися на самій цій культурі.

Дата добавления: 2014-11-06