Поняття предмету

Культура усної традиції; культура писемної традиції. Визначальні ознаки фольклору. Первісне мистецтво та фольклор. Фольклористика.

1.Фольклор (від англ. folk-lore – народне знання, мудрість) – запропонована у 1846 році англ археологом Вільямом. Томсом назва для давньої народної культури. Згодом ця назва утвердилася як міжнародний науковий термін, що вживається в щироком та вужчому значенні. Найчастіше ним означається комплекс художніх словесних, словесно-музичних, музично-хореографічних, ігрових і драматичних видлів народної творчості. В українську науку цей термін почав входити в останній чверті ХІХ ст. (у працях М. Драгоманова, І.Франка) і вживатись як синонім визначень “народна словесність”, “усна народна творчість”, “народна поетична творчість Головно в цьому значенні – назва неписаної народної літератури, мистецтва народного слова, сукупності різних видів і жанрів народної творчості, пісень, казок, легенд, переказів, приказок, прислів’їв, загадок анекдотів тощо.

В традиційні науці крім терміну музичний фольклор вживається визначення Культура усної традиції, під яким розуміється традиційна і сучасна творчість усної традиції. Фольклор складається не тільки із видів народного мистецтва. Він увібрав естетичний моральний, правовий утилітарний, світогляд сотень поколінь. Він несе в собі цінності що далеко виходять за рамки часу. На зорі людства художня творчість була несвідомою і становила частину практично-утилітарної діяльності. Поступово почали формуватися естетичні почуття, однак фольклорна колиска є основою всього подальшого розвитку людства, що ознаменовує відділення людини від тваринного світу.

2.Визначальними ознаками фольклору вважається усність творенні і поширенні його зразків; колективність – поєднання індивідуального і групового способів творення; анонімність (нефіксованість авторства), багатоваріантність (змінність тексту), традиційність (дотриманні певний усталених форм і норм творення). В літературі найчастіше вживаються парні визначення: фольклор словесний, музичний, обрядовий, ігровий, танцювальний драматичний і т.д. Фольклор також має багато інших рівневих поділів: давній та новий, різних соціальних груп та верств – селянський робітничий, міський, солдатський заробітчанський, студентський і т.д.

3.Первісне мистецтво та фольклор. Людство у своєму розвитку пройшло дві фази розвитку. Спершу людина розвивалась як біологічні та соціальна істота. Приблизно 40 тис. років тому (в добу пізнього палеоліту) людство вступило в нову фазу розвитку, що характеризується уповільненням темпів біологічної еволюції та прискоренням соціального розвитку. На цій стадії людство приступи до вироблення соціальної організації. Спершу виникла материнські роди (об’єднання родичів по материнські лінії), далі формування родових союзів – общинне життя різко ускладнилося, що ставило вироблення нових форм суспільної організації. Перші форми регулювання поведінки впливали безпосередньо на почуття, а не на свідомість, внаслідок цього склалася своєрідна система, яку ми зараз називаємо первісним мистецтвом. Воно мало відповідало сучасному змістові мистецтва. Воно виконувало трудові регуляторні магічні юридичні та інші функції. У пізньому палеоліті людство зробили гігантський стрибок у своєму розвитку – приручення тварин, початок землеробства, винайдення лука та списа, удосконалення мови, створення мистецтва.

Спершу мистецтво було невіддільне від праці. Зв’язок первісного мистецтва із працею обумовлює його особливості. Величезне значення мав ритм (важка робота), інтонації були мовні глісандуючі, окличні (зараз такі засоби можна знайти у голосіннях, трудових, давніх обрядових).

Первісне мистецтво було одночасно художнім та нехудожнім явищем, (що зараз частково збережено у фольклорі), бо не відділялося від практичної діяльності – трудової, ідеологічної, комунікативної тощо. Тобто мистецтво мало утилітарний, прикладний характер. Але разом з тим справляло емоційно-психологічний вплив. Друга риса – синкретичність, тобто в первісному мистецтві не було поділу на види мистецтва, неі снувало жанрів. Отже воно існувало у вигляді сукупності усіх можливих засобів і було частиною трудових процесів, магічних дій та обрядів.

Між первісним мистецтвом та фольклором існує багато спільного. Зараз фольклор існує у новітній фазі свого розвитку, ту що було раніше значно змінилося. Що спільного між п.м. та фольклором? Це біфункційність (напівутилітарні функції, трудові пісні, голосіння, обрядовий контекст); залишки синкретизму, колективність, варіантність, усність, імпровізаційність. Отож фольклору притаманні такі ж риси як і первісному мистецтву. Однак міфологічні уявлення втратили свій первісний сенс, у фольклорі відбувається жанрово-родова диференцівція, виразно обмежується обрядова та необрядова творчість, виділяються окремі жанри.

4.Вивченням фольклору займається наука фольклористика – наука про різні види фольклору. У Європі фольклористика зародилась у 2-й пол. XVIII ст. Її завдання збирати, систематизувати, видавати та досліджувати усну словесність або фольклор. Ф. зясовує зміст фольклору, його роль у суспільному та культурному житті, національну специфіку, жанрову специфіку тощо. Фольклористика тісно пов’язана із етнографією, літературознавством, етнологією, культурологією та іншими науками. (Європейські школи: міфологічна школа братів Грім, міграційна теорія Теодора Бенфея, антропологічна теорія Едкарда Тейлора, психологічна, культуро-історична (Максимович, Костомаров, Куліш, Потебня, Драгоманов, Вовк, Франко, Потебня, Грушевський, Колесса.).

Головні напрямки фольклористики – словесна та музична. Поряд із терміном музична фольклористика вживаються етномузикознавство, музична етнографія тощо. Музична фольклористика вивчає народну музику в сукупному антропологічному, етнографічному, культурологічному, соціологічному, психологічному, географічному, історичному та інших контекстах. Таким чином на сучасному етапі розвитку з’явилось багато комплексних та субдисциплін, пов’язаних із музичною фольклористикою. З іншого боку, зважаючи на багатогранність фольклору та його важливу роль у розвитку цивілізації його вивчають також багато інших наук: етнографія, історія, лінгвістика, літературознавство, мистецтвознавство. Отож вивчення фольклору має комплексний характер.

Дата добавления: 2014-11-06