Інструментальна музика

Види інструментального виконавства. Функції інструментів ансамблю. Склад інструментів ансамблю. Репертуар. Жанрові угрупування народної інструментальної музики.

1. Види інструментального виконавства. Інструментальне виконавство може бути сольне та ансамблеве. Сольне найчастіше може бути на таких інструментах: дримба, дуда, дудка, кобза, ліра, сопілка, скрипка, свиріль, флояра, трембіта, цимбали, гармошка тощо.

Ансамблеве. Інструментальні ансамблі найчастіше називають капели, «банди»

2. За складом інструментів діляться на однорідні (кілька трембіт, дримб) і різнорідні

Найбільш характерний різнорідний склад – троїста музика

Термін "троїста музика" широкого застосування набув на Західній Україні лише у середині XXст. Вперше на "троїсту музику" належну увагу звернув М. В. Лисенко. В одній із праць він писав: "… П’єси суто танцювального характеру виконуються спеціальною грою на скрипці, цимбалах, з додатком ударного інструмента бубна і становлять так звану в народі троїсту музику".

Назва умовна. Тому що тут є не три інструменти, але три функції інструментів ансамблю:

1) перша, провідна партія, її головні параметри:

а) верхній, мелодичний голос;

б) виконавець-скрипаль;

в) розвинене віртуозне начало, при цьому скрипаль є провідним музикантом, що повністю відповідає за композицію твору.

2) друга партія, її основна функція – виконання мелодико-структурного стрижня або гармонічного кістяка твору; інструменти – друга скрипка, цимбали, бас (басоля, контрабас) або гармонія;

3) третя партія, що є метро-ритмічним фундаментом ансамблю з поєднанням, нерідко, функції гармонічного басу (спадкоємця давнього бурдону); інструменти – бас, контрабас, барабан, бубон, іноді, в однорідних ансамблях, третя скрипка.

Вказані три партії можуть досить різноманітно заповнюватися і помножуватися за рахунок розширення кількості і видів інструментів, на яких виконавці здійснюють якусь із функцій цієї партії.

Найважливіший інструмент – скрипка. Скрипаль, відповідно, виконує роль своєрідного диригента, керівника ансамблю. (Характерно, що назви, які сам народ дає своїм ансамблям, пов'язані з ім'ям, прізвищем або прізвиськом скрипаля).

Скрипаль – виконавець першої партії – часто є не тільки музичним керівником ансамблю, а й також його адміністратором (він сам домовляється з замовником забави чи весільного обряду про оплату, умови праці, час роботи та інше для ансамблю в цілому, розподіляє гонорар та функції кожного члена), а також є вчителем (в минулому і тепер) решти учасників колективу. Професіонали-скрипалі – це легенди, до них було особливе ставлення, інтерес.

Особливості троїстої музики (окрім функцій основних партій)

істинна ансамблевість, єдність капели в цілому, яка функціонує як «єдиний колективний виконавець»;

суворий добір в ансамбль відповідних за рівнем професійної майстерності, знання репертуару, традицій музикантів;

оцінювання ансамблю в народі (не можна хвалити жодного музиканта троїстої музики окремо, на противагу іншим, – це тяжкий гріх, що шкодить справі).

Гуцульська легенда пояснює походження "троїстої музики" коханням трьох молодих музик до однієї дівчини. Дівчина не змогла надати перевагу жодному з них навіть тоді, коли вони на її прохання влаштували своєрідний конкурс: хто заграє краще. Бо кожен грав краще! І від їх кохання, могутнього, як їх талант, і народився ансамбль, що нероз'єднаний віднині і навіки.

3. За складом інструментів різноманітні види троїстої музики об’єднуються в дві основні групи:

а) капели з традиційним складом інструментів;

б) видозмінені за рахунок загальноєвропейських інструментів, а згодом і електроніки.

Найтиповіші види троїстої музики першої групи:

Найпростіший ансамбль – скрипка і решітко (маленький бубен).

скрипка, цимбали, басоля (Закарпаття, Поділля, Буковина),

дві скрипки, цимбали, бубон або барабан (Прикарпаття, Буковина, частина Полісся),

дві скрипки і барабан (Закарпаття, Бойківшина і Мараморощина),

скрипка, флуєрка, цимбали, бубон (Покуття і Галицька Гуцульщина);

дві скрипки, сопілка, цимбали, бас (Буковина);

скрипка, сопілка, цимбали, барабан (Галицьке і Волинське Поділля);

дві скрипки, решітко (Галицька Бойківщина) і т.д.

Особливий тип "троїстої музики" слід відзначити гуцульсько-румунські традиційні капели: з трьох скрипок, іноді і басу (на українській і румунській території Північної Буковини). Одна з найвідоміших – капела трьох професійних весільних музик братів Прилипчан (Буковинська Гуцульщина).

Найтиповіші види троїстої музики другої групи:

скрипка, цимбали, контрабас (Покуття, Галицьке Поділля, українські і румунські райони Буковини);

скрипка, баян або акордеон, цимбали, бубон (Галицьке Поділля);

скрипка, гітара, сопілка (Закарпаття);

скрипка, бас, балалайка (Миргородщина) та ін.

Від 60-х років: поступово додаються баян, труби, саксофони, клавіші

Поступове введення до складу троїстої музики духових інструментів – сопілки, флуєрки, пізніше – кларнету, труби, флейти, тромбону, а також баяну, акордеону, гармошки викликало необхідність врівноваження за рахунок розширення складу. Це призвело до появи найкрупнішого різновиду троїстої музики, яка іноді називається "велика музика".

Склад може бути найрізноманітніший, відповідно, може бути найрізноманітніша інтерпретація твору.

4. Репертуар: основа – танці і весілля.

Інші нагоди:

а) Обрядові:

календарні: гра на обжинках, на Різдво (як супровід співу, окремі танці та спеціальні мелодії); на Юрія до 1го вигону худоби;

родинні: на хрестинах, весіллі (гра до обрядового співу (ладк, присп, пісні), обрядового танцю чи хороводу (обходження столу); обрядові дії (марші, вівати);

б) Необрядові: гра до танцю на вечорницях чи спец. танц. забавах, гра до співу, до слухання.

5. Жанрові угрупування у.народній інструментальній музиці –6 основних жанрових сфер:

І. Звукотворення при спілкуванні людини з природою: 2 групи жанрів

1) Кличні (манкові) звукові комплекси мисливців (заманювання лиса, оленя). Інструменти: простіші та аерофони, нерідко зроблені (пристосовані) з «натури» – пташина кістка, роги барана, оленя, вола, камінці з природною заглибиною і т.д.

2)Сигнали пастухів (спрямовувальні й охоронні)

а) награвання на трубах (трембітах, рогах) для управління тваринами (у тварин – умовні рефлекси на темброво-ритмічні звороти). Мелодіями могли завертати худобу, що задалеко зайшла (гуцули вірять, що пастух міг обійти зі спеціальною мелодією навколо стада і так зачарувати стадо, що воно не виходило за межі того кола)

б)переливання дзвіночків, підвішених на шию худобі (з різним тембром, тоном для кожної тварини, для доброї орієнтації пастуха; комплекс тонів – знак відповідної отари. Часто набір дзвіночків отари тонально відповідає звукорядам сопілки, поширеній у цій місцевості) відлякування диких звірів (дзвіночками та інш. інструментами)

3) еолові (вітряні) та водяні інструменти (показує напрям вітру, швидкість течії струмка)

Функції всіх трьох видів музики: охоронні. Це знак присутності людини для звірів.

ІІ. Дитяча звукова творчість

Використовуються ідіофони та найпростіші аерофони (малі ручні деркачі, маленька (1-3 отвори) зозулька).

Розрізняється два види творчості: суто дитяча і творчість дорослих для дітей. Основа звукотворення - імітація природи, навколишнього звукового світу;

У творчості дорослих для дітей відтворюєтсья ранній навчальний репертуар, наприклад

казки й бувальщини з інструментальними епізодами (можуть виконуватися і старшими дітьми для менших).

ІІІ. Музична комунікація між людьми в процесі праці й обряду.

1. Трудові та обрядові знаки-сигнали. – сигнали:

а) сигнали-оголошення (калатоло нічних сторожів – «все спокійно», або «небезпека»; флейти або труби мисливців – на гін звіра, на небезпеку; аерофони (трембіти, лігави, ріжки) та ідіофони (клепала, дзвіночки) пастухів – на вигін, на небезпеку)

б) сигнали-проголошення (фази дня з відповідним закликом до акції – виходу на пасовисько, на водопій; пори року – календарні сигнали; церемонійні проголошення – початок колядування, похорон). Найчастіше використовуються аерофони, ідіофони

ІV. Музика до ритуальних дійств.

Музика цієї сфери мала культово-магічне спрямування. Приклади такої музики: награвання до ритуального руху (ходи колядників), ритуального обряду (весілля, похорону) (підігравання колядникам, весільним ладканням, похоронне награвання при винесенні труни.

V. Музика для розваги, слухання та власного задоволення.

Найчисельніша група у цій жанровій сфері – танці. Серед українських танців найпопулярніші: козак, гопак, коломийка, гуцулка, решето, крутак, голубка та багато ін. Широко розповсюджені і запозичені танці – вальс, фокстрот, полька, танго, краков’як і т.д.

Також сюди входять: інструментальні версії пісень, лірницькі псальми, кобзарські думи (де інструмент підіграє вільно-речитативному співу), інструментальні програші, вільні композиції та програмна музика.

Програмна може мати як загальну тему, ідею (п’єса «Як Довбуш ходив по дрова»), так і з детальну програму (наприклад, спочатку виголошується легенда або бувальщина, а потім виконується музика, або ж музичні фрагменти вставляються безпосередньо у розповідь виконавця).

VІ. Приурочена музика.

Приурочена музика звучить під час праці, обряду чи розваг, але не є повною мірою трудовою чи обрядовою. Наприклад, весільна полька – виконується виключно на весіллі, але сам танець полька не є суто весільний.

Визначальна функція приуроченої музики – лірична, наприклад чабанські сопілкові награвання, весняні ліричні мелодії на телинках, свистунах, скрипкові мелодії, грані на весіллі, що мають структуру коломийки, польки тощо.

Дата добавления: 2014-11-06