Родинно-обрядовий фольклор. Весільний жанровий цикл

1.Сімейна обрядовість супроводжує перехідні або етапні моменти в житті людини від її народження до смерті, встановлюючи чи закріплюючи духовний зв’язок не лише між членами родини, але й між цілими поколіннями. Сімейні обряди тісно пов’язані з календарними. Про це свідчить календарна прикріпленість шлюбних молодіжних ігор, сходин, вечорниць, ворожінь, а також часова регламентація більшості родинних урочистостей (календарна приуроченість поминальних днів, існування “шлюбних сезонів”, наявність заборон на проведення сімейних урочистостей у певні дні). Тому родинно-обрядові твори тісно переплітаються із календарними., не тільки через подібні сюжети, мелотипологію, композиційну, ритмічну та ладову будову. Мігрувати в чужий обрядовий контекст можуть цілі пісні.

Проте якщо календарні дійства охоплювали все село і розгорталися за участю всіх його мешканців, то родинні виконувалися насамперед в родинному колі. Унаслідок цього головними дійовими особами родинного циклу є не соціально-вікові групи сільської громади, а члени певної родини (мама, тато, брат, свекруха), або певні особи, що відіграють важливу роль у обряді (напр. бабка-повитуха, померла людина).

Родинно-обрядовий фольклор відноситься до найдавнішого пласту ранньотрадиційних наспівів. Початок родинної обрядовості слов’ян відноситься до стадії парного шлюбу (вік пізньої бронзи ІІ-І тис. до н.е.) (дикунство- нерегламентований груповий щлюб; варварство – парна сім’я, але не дуже міцна). Культ Рода, що змінює культ Рожаниць засвідчує перехід до патріархально-родового устрою і посилення влади чоловіків у родовому і сімейному побуті. Залишки парного шлюбу знаходимо у обряді викрадення (продаж) молодої. Є свідчення що купівлю дружин мала місце у східних слов’ян ще в ХІІ-ХІІІ ст.

У родинних обрядах, які він супроводжує та у поетичних сюжетах часто відбиваються сліди давніх світоглядних уявлень нашого народу. Сімейні обряди та супровідні пісні, породжені вірою у світ живих та мертвих, своїх і чужих допомагають перейти межу між цими світами (новонароджений з’являється у світ живих, померлий прямує у світ мертвих, молода переходить до чужої родини). Тобто родинні обрядовість супроводжує моменти ініціації, що були та є етапними моментами в житті людини. Головна мета родинних обрядів полягає в тому, щоб магічними діями вплинути на надприродні сили, напророчити хороше життя, сімейне щастя, багатство, здоров’я, благополуччя, врегулювати порушений (смерть, перехід до чужого роду) порядок, захистити від злих сил.

Весілля – це забава для всіх верст, центральна подія в житті громади. Це перехід від молодіжного до серйозного статусу, до господарювання. В громаді змінюється статус людини. Зараз ця функція весілля відпала.

Зазвичай весілля робили восени, коли закінчувались польові роботи – від Спасівки до Покрови. Це специфічна народна драма, яка має свій сценарій, послідовність, розприділення ролей, атрибутику, спеціальний народний одяг (коса, деревце, весільний коровай, до весілля готуються спец. подарунки, віночки, плата кухарці).

Саму дію визначають персонажі головні: молоді, батьки (мають пасивну роль); другорядні: дружби і дружки, бояри, світилки, старости і старостіни. Гості мають перемінну роль, в обряді – пасивна, поза обрядом на першому місці.

Весілля в різних місцевостях відбувається по різному, але є спільні моменти.

В. має пролог і епілог. Саме весілля – від 2-х днів до 2-х тижнів. Частіше відбувається навколо неділі, хоча в деяких місцевостях в. в неділю завершується. Відбуватись може окремо в молодого, окремо в молодої, хоча буває, що святкують разом.

Весілля умовно можна поділити на три етапи: передвесільний, власне весільний та післявесільний. Кожний регіон характеризується специфічними весільними звичаями та обрядами, однак існують і загальні спільні риси.

До передвесільного циклу належать обряди, пов’язані із досягненням згоди молодих та їх родин на шлюб: запити, сватання оглядини заручини. Запити – це попереднє розвідування родиною молодого намірів батьків молодої (Харківщина, Сумщина), допити (Чернігівщина, Кіровогадщина), визнавки – Івано-Фр. У кінці ХІХ поч. ХХ ст. звичай розвідування перетворюється у повідомлення про прихід сватів.

Сватання – перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками та досягнення згоди на шлюб. Посередників називали сватами (посланець, сватач) тощо. У старости просили близьких родичів, поважних одружених чоловіків, оскільки успіх сватання залежав від вміння вести розмову (комунікабельність, дотепність, почуття гумору). Свати йшли пізно ввечері, починали розмову про мисливців, чи купців та товар. На знак згоди сватів перев’язували рушником, або підносили на хлібі хустки або рушники (гарбуз макогін). Передвесільний цикл тривав два-три тижні, інколи місяць. Після сватання, відбувалися оглядини (огляд не так молододої, як її господарства), та заручини (лади).

Заручини – закріплення остаточної згоди, під час заручин відбувався перший посаг молодих (їх перший раз садовили поруч, як наречену пару) та обмін подарунками. Після заручин дівчина та хлопець не мали права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. Відмову треба було матеріально відшкодовувати, оскільки вона сприймалася як безчестя.

Після цього про шлюб оголошували в церкві (церковні оповіді), це надавало події громадського статусу.

Власне весілля починалося із запрошення гостей. Найпоширеніша форма – відвідування молодою та молодим своїх родичів та гостей (подекуди збереглася й досьогодні).

Напередодні весілля молодим виготовляли весільні вінки – цей обряд був поширений по всій Україні, однак відрізнявся деталями. (Наприклад на Гуцульщині вінки плели в хаті молодої, куди приходив молодий з дружбою, викуповувати вінок, потім молодого проводжаються додому. В хаті молодого виготовляли “весільне знамено”, “прапір” – до гарно витесаного древка прив’язували кілька хусток, дзвіночок, барвінок). Окрім плетення вінків дівчата прибирали гільце і квітчали коровай.

Так розпочиналося найважливіше передшлюбне дійство – вінкоплетини, дівич-вечір (прощальний вечір наречених). На цьому вечорі здійснювалися такі обряди: посад, перепій молодих, розплітання коси нареченій, вбирання вінка, обмін подарунками між молодими. Подекуди в цей вечір пекли коровай.

Посад відбувався окремо в молодого та молодої. Це прощання з дівуванням (парубкуванням) та благословення батьками на добру долю (молоді сідали на кожух, рядно, під які клали жито, гроші, просили благословення у батьків та всіх присутніх).

Найінтенсивнішою обрядовістю відзначався весільний день. На Бойківщині ще в кінці ХІХ ст. побутували вмивання молодих у цей день у відварі барвінку, що залишався від плетення весільних вінків. Церемонія одягання молодої дружками відбувалася у коморі у супроводі пісень. До весілля спеціально шили новий одяг, який потім зберігали впродовж усього життя.

Весільний поїзд молодого, який їхав до шлюбу складався із старшого боярина, бояр (дружбів) світилок (свашки) та родичів. Батьки, випроводжаючи до шлюбу, обсипали хлопця зерном із грішми.

Після шлюбу в більшості випадків поверталися до дому молодої, де їх зустрічали батьки із хлібом-сіллю, подекуди медом. Молодий із своїми гостями їхав додому. Переважно весілля відбувалося окремо в молодого, окремо в молодої. Потім молодий приїзджав із весільним поїздом і мусив викупляти молоду кілька раз – у сусідів (на вулиці), дружок (у сінях), брата (щоб сісти біля молодої).

Після викупу відбувалось дарування, часто посад молодих завершувався обрядом покривання голови молодої очіпком та наміткою, що символізувало її перехід до стану заміжніх жінок. Іноді це відбувалося уже в домі молодого – це виконувала свекруха, або сам молодий. Після цього молода перетанцьовує із родом молодого, дарує їм подарунки.

Наприкінці весілля в дому молодої відбувався останній її викуп – весільний пропій. Після цього молоду виряджали до дому чоловіка. Її родичі передавали весільний посаг (придане). За народними віруваннями віз з молодими та посагом мав переїхати через вогонь, щоб запобігти лихові та очистити молоду. ЇЇ супроводжували кілька дружок, що стелили весільну постіль, На Гуцульщині молодих до комори відводив дружба. Він стели ліжник, роззував їх, за що отримував гроші. Весільний обряд закінчувався обрядами шлюбної ночі – переодягання молодої, виведення її до гостей, демонстрування цнотливості. Важливе місце займали обряди прилучення молодої до стану жінок – розтоплювання печі, посилання по воду, приготування обіду тощо.

Післявесільні звичаї повинні були зміцнити зв’язок між родинами і полегшити призвичаєння молодої до нового життя. Через день-два молодий кликав гостей на пропій. За тиждень молоді йшли до батьків молодої на “ міни ”, батько віддавав те, що обіцяв перед шлюбом – худобу, знаряддя, зерно, тощо.

Останній післявесільний обряд – калачини (Гуцульщина), честь, дякування (Львівщина), хлібини (Хмельниччина, Волинь), або розхідний борщ відбувався через місяць після весілля. Молодий запивав свої газдівство.

В більшості регіонів пролог відбувається в суботу, основна дія – в неділю, епілог – в понеділок (На Надсянні – віночки в неділю, осн. дія – в понеділок).

Важливе значення у драматургії весілля мають музики, що супроводжують, як обрядові так і основні моменти руху (весільні марші виконуються при вході в село, під хатою господарів, тощо). Вони повинні вміти грати як обрядові танці (обрядовий танець навколо діжі із коровайний тістом, вигопкування дружки тощо), так і популярні до танцю, втой же час вміти підіграти і до співу (раніше так бувало, що один скрипаль обслуговував усе весілля.)

Поетичний бік супроводу весілля характеризується величезною кількістю віршів – до півтори тисячі строф (які повинні знати весільні свахи), в яких відбиваються тематика ворожіння, магічні дії, величання, любовна тематика (переплетена з елементами еротики), голосільні моменти (плачі – жаль за дівоцтвом, сирітство), сатира – деколи гостра (насмішки над старостами, дружбами, кухарками, пародії, жарти).

Найпоширеніші весільні мелотипи – це сім’я шестискладників, що можуть мати як тирадну, так й строфічну структуру та два способи ритмоорганізації трійковий та двійковий:

6n ||:121212:|| або ||:222222:||

6()₃ ||:1111212:|| або ||:222222:||

Та мелотипи на ритмічній основі 53 або так само з тирадною або стофічною композицією та двома способами ритмоорганізації:

53n ||:11112|123:|| або ||:11112|113:||.

Дата добавления: 2014-11-06