Усно-писемна культура

До народних романсів зараховуються пісні, що мають такі ознаки: нескладна структура (куплет чи куплет з приспівом), дохідлива проста мелодія, імпровізований акомпанемент – ці риси відповідають головному призначенню, домашньому побутовому виконанню.

Як жанр, пісня-романс склався на Україні у ХVII – XVIII ст. Більшість пісень-романсів – це індивідуальна творчість. Пісні-романси поширюються усним шляхом, тому тексти і мелодії зазнають змін, їх автори забуваються. Пісні-романси, поширюючись в усній формі фольклоризуються, що дає підстави називати їх народними романсами.

Дуже близькі до романсів пісні літературного походження. Це ті ж народні романси, але створені на тексти народних авторів. Вони залишаються аномімними з боку мелодій. В літературі заміть двох термінів пісні- романси та пісні літературного походження вживається один – пісня-романс. Цей термін одним із перших вжив Лисенко. Пісня-романс займає проміжне становище між фольклором і авторською творчістю.

2.Кантова культура ХVII – XVIII ст. Творчість Г. Сковороди.

Канти були породженням книжного світського віршування та партесного гомофонно-гармонічного стилю. Їх авторами та виконавцями були вчителі, студенти, міщани, а також мандрівні дяки. Кращі з творів, переходячи із уст в усті, протягом століть зазнавали значних змін і згодом ставали народними романсами. Серед них “Ой біда біда чайці небозі”, “Ой я нещасний, що маю діяти”. Імена творців цих пісень не збереглися. Лише випадкові документи згадують Турчиновського, Барського.

Особливо розквітнув кант у XVIII ст Тоді він був однією з форм побутового співу. Виникли його різновиди – урочисті, любовні, застольні, жартівливі (жартівливий “Щиголь тугу маєт”). Наприкінці XVIII ст. кант побутував у 3-х формах: трьохголосній, сольної пісні з акомпанементом та одиночного співу без супроводу.

Особливо великою популярністю користувалися у XVIII ст. пісні Г. Сковороди (“Всякому городу нрав і права”, “Ой ти птичко, жовтобока”, “Стоїть явір над водою”). Наспіви наближені до поширених тоді псалмів. Через це пісні Сковороди дістали назву псалмів-романсів.

3.Початок ХІХ ст. Елегійна пісня.

Для розквіту іншого відгалуження романсової творчості, що дістав назву елегійного (або старосвітського) романсу велике значення мала літературна діяльність Котляревського (“Сонцн низенько”, “Чого вода каламутна”, “Видно шляхи полтавськії”, “Віють вітри віють буйні”). Мелодії цих пісень створені невідомими музикантами-любителями.

Велике значення для розвитку пісні-романсу мала творчість поетів-романтиків. Одна із суттєвих сторін романтизму – значний інтерес до народної творчості. Деякі свої поезії поети-романтики свідомо стилізували під фольклор. Не випадково цілий ряд їх віршів згодом став піснями-романсами: “Пливе човен без весельця”, “Гуде вітер вельми в полі”, “Не щебечи соловейку” Віктора Забіли, “Дивлюсь я на небо”, “Взяв би я бандуру” Михайла Петренка, “Чи є в світі молодиця” Діонісія Бонковського. Романтичними настроями позначені “Повій вітре на Вкраїну” Степана Руданського, “Стоїть гора високая”, Леоніда Глібова, “Ніч яка місячна, зоряна ясная” Михайла Старицького. Усіх їх обєднує принцип стилізації, хоча стилізація різна: буквальна (Забіла Бонковський, Руданський), або опосередкована – силаботонічний вірш із використанням фольклорної лексики (Старицький, Глібов).

4.Творчість Шевченка.

За незначними винятками Шевченко не писав віршів у стилі романтиків. Проте жоден поет не співається в народі так широко. Основою мелодій лишається той самий склад, що і для пісень-романсів. Пісні є як одноголосні (“Думи мої”, “Заповіт”), так і розспіваними в традиціях діатоніки та підголоскового багатоголосся (“Орися ти моя ниво”).Одним із кращих зразків пісенно-романсового стилю є пісня “Летить галка через балку”.

5.Старогалицька пісня.

Старогалицька елегійна поезія і музика першої половини ХІХ ст. відрізняється від елегії Шевченка і Франка. Вона безсила безпредметна та квола

Суспільно-політичне життя на Галичині аж до Другої світової війни йшло сіром та одноманітним руслом. національне відродження застало галицьку інтелігенцію непідготовленою. Поети доби Шашкевича заміть кличів до волі виголошували солодкаво-слізні запевнення про любов до неньки України.

Деяку роль у творенні характеру старогалицької пісні мали польські поети української школи: Мальчевський, Залеський, Гощинський.

Теми:

Любовні почування у різних варіантах (“Поїхав милий”, “Бвай ми здорова”, “Пропала надія”).

Туга за рідною стороною на чужині (“На чужині загибаю”, “Якби м була я зозулев”).

Туга за минулим (“Гей гей милий Боже”, “Де сі наші літа діли”, “Сумно марно по долині”).

Класичні зразки: “Там де Чорногора”, “Як ніч мя покриє” (автор – отець Заклинський).

Музичні джерела старогалицької пісні:

1.Староцерковно-слав’янська традиція ХVI – XVII cт.

2.Народна музика

3.Вплив міського циганського романсу (Січинський)

4.Впливи польські західноєвропейські.

5.Революційна пісня.

Революційна пісня на Україні має такі джерела: європейське походження, слов’янське походження (“Ви жертвою пали”, “Сміло брати”), українське походження (“Гей не дивуйте”, “Ой Морозе Морозенку”).

Нова хвиля революційних пісень з’явилася в другій половиі ХІХ ст. в зв’язку з творчістю Шевченка, Франка, Шашкевича, Устияновича. (Шашкевич “Дайте руки юні друзі”, Воробкевич “Задзвенімо разом, браття”, галицькі “Шалійте шалійте”, “Який то вітер шумно грає”).

До революційних пісень на Україні можна віднести широкий пласт стрілецьких пісень, які творили піснярі того часу Лепуий, Купчинський, Гайворонський для армії українських січових стрільців (“Їхав стрілець на війноньку”, “Зажурились галичани”, “Гей видно село”).

До новітнього пласту усно-писемної творчості відносяться пісні УПА.

Дата добавления: 2014-11-06