Теорема ММ-2

Теорема 2 виводиться Фр. Модільяні і М. Міллером із теореми 1.

Ускладнення теореми полягає в тому, що в розрахунки вводиться лінійна функція структури капіталу, отже: вартість капіталу, згідно з теоремою ММ-2, визначається трьома чинниками: необхідним процентним прибутком на активи корпорації (рk), вартістю боргу корпорації (Dj) і коефіцієнтом борг/акціонерний капітал (Dj/Sj). Отже, дохідність звичайних акцій корпорації, що використовує леверидж, є лінійною функцією фінансового важеля [84]. Це має такий формалізований вигляд:

i_j = р_k + (р_k – r) D_j / S_j,

де i_j — очікуваний дохід на акцію j;

р_k — необхідний дохід (у %) на капітал;

r — премія за фінансовий ризик;

D_j — борг корпорації;

S_j — акціонерний капітал корпорації.

Рис. 7.1. Графічне зображення формули[85]

На рисунку показано, що у випадку випуску безризикових облігацій за низького рівня боргу, R_p (дохідність облігацій) не залежить від коефіцієнта D/E, а R_E зростає зі зростанням D/E у лінійній залежності. Якщо корпорація збільшує випуск облігацій і відповідно зростає ризик невиконання зобов’язань, то для розміщення нових облігацій їй доведеться підвищувати норму дохідності. У цьому разі, як показано на рисунку, темп зростання R_E знижується, а нахил лінії R_E зменшується зі зростанням коефіцієнта D/E. Це відбувається тому, що інвестори корпоративних облігацій беруть на себе частину підприємницького ризику фірми[86]. Отже, використання левериджу збільшує очікувану норму дохідності акцій корпорації, але одночасно підвищує ризик. На думку Модільяні і Міллера, зростання ризику повністю компенсується зростанням очікуваної дохідності, тобто акціонери залишаються “при своїх інтересах”: вони не стали ні біднішими, ні багатішими.

Дата добавления: 2014-11-06