Сутність кредитування за факторингом

Факторинг

Позички, гарантовані урядом

У ряді країн із ринковою економікою затверджені і впроваджуються в життя урядові програми підтримки малого і середнього підприємництва, які відчувають гостру потребу в позикових коштах. Так, наприклад, у Великобританії в 1981 р. була затверджена програма урядових гарантій банківських кредитів дрібним і середнім фірмам. Відповідно до цієї програми у разі неповернення в строк кредиту, уряд має виплатити банку 70 % невиплаченої позички. Звичайно банк не вимагає від позичальника застави, однак фірма, яка одержала кредит, може очікувати, що за певних обставин усі активи будуть використані як забезпечення позички. Сума позички була обмежена 15 000 ф. ст., терміни — від двох до семи років із можливістю пролонгувати, процентна ставка встановлюється комерційним банком, до неї додається 2,5 % — плата за урядову гарантію[188].

Англійські клірингові банки широко застосовують кредитування клієнта, що називається факторингом (factoring — посередництво). Виникнувши в XVI—XVII ст. як операція торговельних посередників, факторинг набуває широкого розвитку в другій половині XX ст. Нині у багатьох країнах факторингові операції проводять як спеціалізовані компанії, так і комерційні банки. У Великобританії тільки за 10 років (1977—1987 р.) оборот за факторинговими операціями зріс більше ніж у сім разів. Існує міжнародна організація “Міжнародний факторинговий ланцюг (Factors Chain International), що об’єднує факторингові компанії з 27 країн[189].

Значення факторингу полягає в тому, що комерційний банк (або компанія), діючи як посередник, купує вимоги на боржника (тобто купує борги свого клієнта) і як кредитор надає йому короткостроковий кредит.

Купівля боргів має велике значення для продавця, оскільки він уже не залежить від платоспроможності покупця. Комерційний банк або факторингова компанія за договором зі своїм клієнтом укладають договір про гарантування платежів у визначений термін. Головна функція факторингу — це зняття ризику неплатежів покупця.

У літературі відзначається особлива значущість факторингу для невеликих компаній, що швидко ростуть. Факторинг сприяє звільненню фондів зі статті дебіторська заборгованість і в такий спосіб створює сприятливішу можливість для формування оборотного капіталу. Крім того, факторинг поліпшує показники ліквідності фірми[190].

Укладання договору факторингу означає, що банк купив право в продавця товарів або послуг на стягнення суми дебіторської заборгованості покупця. При цьому протягом двох—трьох днів банк переказує продавцеві від 70 до 90 % суми боргу. По суті банк купує борг клієнта під пред’явлені документи на відвантаження товару. Після того, як надійшли гроші від покупця, банк перераховує клієнту суму, що залишилася, за мінусом винагороди за факторингову послугу.

Банк або факторингова компанія беруть на себе ризик несплати, тому під час укладання договору аналізується платоспроможність як продавця, так і покупця. Залежно від їхнього рейтингу визначаються процентні й інші платежі за послуги. Для оцінки ризику кредиту традиційно встановлюються п’ять характерних ознак його одержувача: економічна характеристика позичальника, кредитоспроможність, розмір капіталу, забезпечення кредиту і його умови. Відповідно до отриманої характеристики оцінюється кредитний ризик.

Корпорації проводять гнучку політику у сфері факторингових послуг. Фінансові відділи корпорацій визначають, що дешевше: укласти договір факторингу чи одержати банківську позичку.

Розглянемо ситуацію з вибором рішення [191].

Компанія, що надає послуги з факторингу, стягує комісійні в розмірі 3 % і надає позичку корпорації в розмірі до 75 % від суми дебіторської заборгованості, яку вона викуповує за 1 % на місяць. Обсяг продажу в кредит становить 400 000 дол. За договором факторингу компанія може заощадити 6500 дол. на місяць на вартості кредиту і від продажу безнадійних боргів у розмірі 2 % від обсягу продажу в кредит. Банк також запропонував свої послуги. Він може надати позичку в розмірі 75 % дебіторської заборгованості за ставкою 2 % на місяць плюс 4 % нарахувань, пов’язаних із роботою стосовно дебіторської заборгованості (одержання інформації про фірму-боржника, відшкодування можливого ризику та ін.). Період інкасації грошового виторгу за продаж у кредит становить 30 днів. Корпорація має намір взяти максимально можливу позичку. Фінансові менеджери повинні вирішити питання, що вигідніше — продати дебіторську заборгованість чи одержати кредит у банку.

1) Визначимо витрати по факторингу:

За дебіторську заборгованість, що купується (0,03 · 400000)
Комісійні за позичку (0,01 · 0,75 · 400000)
	Усього витрати	15000 дол.

2) Визначаємо вартість банківської позички:

Процентні платежі (0,02 · 0,75 · 400000)
Нарахування, пов’язані з роботою стосовно дебіторської заборгованості (0,04 · 0,75 · 400000)
Додаткові витрати (втрачена вигода) через невикористання факторингу:
витрати по кредитуванню
безнадійні борги (0,02 · 400000)
(за умови факторингу ці борги були б продані)
	Усього витрати	32500 дол.

Вищенаведені розрахунки показують, що банківська позичка обійдеться в два рази дорожче, ніж факторинг, тому фінансові менеджери вибирають факторинг.

Дата добавления: 2014-11-06