Саморегулювання у Великобританії

Великобританію можна назвати класичною країною організації саморегульованих систем на фінансовому ринку. Відповідно до Акта про фінансові послуги 1986 р. створена Рада з цінних паперів та інвестицій (Securities and Investment Board — SIB), наділена повноваженнями спостерігача і контролера за його виконанням. Рада створена у формі акціонерної компанії. Фактичне регулювання ринку цінних паперів і нагляд за ним передані саморегульованим організаціям. Важливо звернути увагу на принципи саморегулювання. Перший — основний — передбачає, що саморегулювання здійснюється в межах системи законів (Self-regulation within a statutory framework). Другий принцип означає, що ринок працюватиме належним чином, якщо в законі запропонувати йому систему правил, що легко зрозуміти і ввести в дію.

Акт 1986 р. визначив дві категорії: інвестиції й інвестиційне підприємництво. Під терміном інвестиції розглядаються[205]:

акції й облігації (debentures), тобто незабезпечені боргові зобов’язання, включаючи сертифікати депозитів;

облігації уряду і місцевих органів влади, а також інші зобов’язання публічної влади;

варанти, опціони й інші подібні права;

частки у спільних інвестиційних схемах (units in collective investment schemes);

фінансові й товарні ф’ючерсні контракти;

довгострокові контракти зі страхування (крім тих, єдиною метою яких є захист від ризику).

Закон також визначає інвестиційне підприємництво як [206]:

здійснення інвестицій або як агента, або принципала — особи, що діє за свій рахунок;

організацію інвестиційних угод;

управління інвестиціями;

консультування з питань інвестицій;

установлення, приведення в дію або ліквідація інвестиційної схеми (проекту).

Управління з цінних паперів та інвестицій визначило основні принципи ведення підприємництва у сфері інвестицій.

По-перше, вся інвестиційна діяльність має бути ліцензована.

По-друге, вона повинна виконуватися на рівні високих стандартів професіоналізму. Основним правилом має бути «найкраще виконання угоди», повне врахування інтересів клієнта у діяльності як агента, так і принципала.

По-третє, інвестиційна діяльність повинна гарантувати ретельне виконання угод і уважне урахування вимог клієнта. Більше того, має бути забезпечене повне розкриття інтересів на частину інвестиційного бізнесу.

По-четверте, правила, які покладені в основу діяльності фахової асоціації або саморегульованої організації, повинні відповідати правилам і регулюванню Ради з питань цінних паперів та інвестицій. Якщо вони змінюються і поліпшують захист інвестора, то правила асоціації й іншої організації повинні негайно змінюватися.

Під егідою Ради з питань цінних паперів та інвестицій була створена система, що складається з п’яти спеціалізованих саморегульованих організацій[207]:

Асоціація цінних паперів.

Асоціація брокерів і дилерів, що займаються угодами з ф’ючерсами.

Організація зі страхування життя й організація з регулювання пайових фондів (трастів).

Асоціація управляючих фінансовим посередництвом і асоціація регулювання брокерської діяльності.

Організація регулювання інвестиційного менеджменту.

Кожна з цих організацій спрямовує діяльність фірм, що займаються інвестиційним підприємництвом.

Правила і методи регулювання, прийняті саморегулювальними організаціями, розроблені Радою з питань цінних паперів та інвестицій[208].

Відповідно до «Акта про фінансові послуги» кожна саморегулювальна організація створює схему компенсаційних виплат за рахунок внесків організацій інвестиційного бізнесу. За своєю сутністю це страховий фонд, що гарантує інвесторів від утрат у разі відмови торговця виконати свої зобов’язання. Втрати дрібних інвесторів покриваються на 100%.

Дата добавления: 2014-11-06