Поняття, суть і завдання кримінального процесу

§ і. Поняття, завдання та зміст кримінального процесу

§ 2. Поняття стадій кримінального процесу та їх система

§ 3. Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини

§ 1. Поняття, завдання та зміст кримінального процесу

Конституція України є Основним Законом нашої держави. Останнім часом Верховна Рада України прийняла багато нових законів з різних галузей права.

Норми Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК) займають особливе місце в інформаційно-правовому просторі, оскільки є своєрідними каналами зв'язку між кримінальним матеріальним правом та пра-возастосовчою практикою.

Кримінальний процес — це діяльність правоохоронних органів, що здійснюється у встановлених законом процесуальних формах і спрямована на досягнення завдань кримінального судочинства, передбачених ст. 2 КПК.

Слово «процес» походить від латинського слова «рго-cessus» — просування вперед.

Поняття «кримінальний процес» вживається в чотирьох значеннях:

1) діяльність органів та осіб щодо порушення, розслі-ання, судового розгляду і винесення рішення по кримінальній справі;

2) галузь права (кримінально-процесуального), яке регулює дю діяльність;

3) правова наука, яка вивчає цю діяльність, і галузь права, ЩО її регулює;

4) наукова дисципліна, в ході викладення якої студенти вивчають теорію кримінального процесу, кримінально-процесуальне право і кримінально-процесуальну діяльність.

Розрізняють три історичні форми кримінального процесу (в усіх його аспектах):

1) обвинувальний (змагальний);

2) інквізиційний (пошуковий);

3) змішаний (континентальний).

Історично ці форми послідовно змінювали одна одну, в сучасному суспільстві вони співіснують. Поєднання історичного типу та історичної форми кримінального процесу називають видом кримінального процесу. Наприклад, ми можемо говорити про рабовласницький, феодальний або буржуазний обвинувальний процес. При цьому, однак, у різних історичних типів держав одна й та сама форма кримінального процесу зазнає певних змін, має свої модифікації, зберігаючи принципову, вихідну форму побудови.

З метою забезпечення найбільш ефективної боротьби зі злочинністю і створення для громадян гарантій від безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності передбачається відповідний порядок діяльності органів досудового слідства, прокуратури, суду (судді), що регулюється кримінально-процесуальним правом.

У сучасних умовах перед законодавчими органами, юридичною наукою і практикою стоїть завдання забезпечити формування суверенної правової держави, тому останнім часом внесено чимало змін і доповнень до КПК України.

Кримінальний процес — специфічна галузь, в якій знаходить вираження правоохоронна функція держави, яку виконують спеціальні органи держави. Важливо знати, яке місце займає кримінальний процес у справі зміцнення правової основи державного і громадського життя, забезпечення законності та правопорядку, розкриття і розслідування злочинів, який його виховний зміст.

Від правильного розуміння поняття, суті та завдання кримінального процесу залежить і загальний підхід до вчення про кримінально-процесуальну форму, процесуальні гарантії, про стадії, суб'єктів і функції кримінального судочинства.

Діяльність особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і судді (суду) з розслідування і судового розгляду кримінальних справ має публічно-правовий характер. Злочин завжди завдає громадянам, державі певну шкоду, і це зобов'язує органи держави, що покликані вести боротьбу зі злочинністю, в межах своєї компетенції порушувати кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вживати усіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання (ст. 4 КПК України).

Працюючи в цьому напрямі, правоохоронні органи вирішують загальні завдання боротьби зі злочинністю.

Держава, визнаючи і встановлюючи правову боротьбу зі злочинами, передбачає, по-перше, які саме діяння (дії чи бездіяльність) визнаються злочинами і які заходи покарання повинні застосовуватись до осіб, які їх вчинили (що становить предмет вивчення кримінального права); по-друге, які державні органи покликані здійснювати правову боротьбу зі злочинами, як ці органи утворюються і функціонують (законодавство про судоустрій і прокуратуру); по-третє, в якому порядку, якими заходами і з додержанням яких принципів і правил повинно проводитись встановлення обставин вчинення злочинів, винних осіб і їх покарання (кримінальний процес). Усе це і складає кримінально-процесуальне право.

Забезпечити розкриття і розслідування злочинних дій, застосування справедливого покарання до особи, винної у вчиненні злочину, можливо тільки за допомогою відповідної діяльності. Характеризуючи її, слід зазначити, що така діяльність складається з: 1) вирішення питання про порушення кримінальної справи; 2) розкриття і розслідування злочинів, забезпечення всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи; 3) розгляду і вирішення кримінальної справи по суті; 4) виконання прийнятих процесуальних рішень. Вона відрізняється від інших видів діяльності змістом, принципами побудови і порядком здійснення, завданнями і суб'єктами, які її виконують.

Ці конкретні ознаки, властиві діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді), є складовими кримінального процесу.

у навчальній і монографічній літературі на сьогоднішній немає спільної думки щодо визначення кримінальго процесу. Низка визначень, що існують, не збігають-^ног_{ні за} змістом, ні за редакційним викладенням. Напри-^Яяд С. В. Бородін зазначає, що «кримінальний процес — це врегульована законом діяльність органів дізнання, до-судового слідства, прокуратури і суду за широкої участі громадськості, спрямована на попередження тих злочинів, що готуються, розкриття і розслідування вчинених злочинів, вирішення справи і покарання тільки винних осіб, і породжує правові відносини між її учасниками»¹.

Це визначення в цілому відображає головну суть кримінального процесу, а саме, що ця діяльність здійснюється в межах закону певними органами і спрямована на встановлення злочину і покарання винних осіб.

У деяких визначеннях, наприклад, немає згадки про кримінально-процесуальні відносини як структурні елементи кримінального процесу. Однак це не означає, що їх автори відкидають зв'язок кримінально-процесуальної діяльності з кримінально-процесуальними відносинами. А. С. Коб-ліков, наприклад, висловлює думку, що в ході розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ виникають і розвиваються кримінально-процесуальні правовідносини, тобто суспільні відносини, врегульовані законом².

Аналогічними є судження Д. А. Постового про наявність між суб'єктами кримінально-процесуальної діяльності передбачених процесуальним законом відносин — процесуальних відносин³.

На наш погляд, визнання того факту, що кримінально-процесуальна діяльність породжує, змінює, застосовує правовідносини, дає підстави включити цю тезу у визначення кримінального процесу.

Кримінально-процесуальна діяльність охоплює також вирішення питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироків. Справа вважається вирішеною судом, коли вирок (ухвала), постанова набрали чинності. Тому поняття «вирішення справи» навряд чи охоплює вирішення всіх правових питань, що виникають у зв'язку з виконанням вироку.

Советский уголовный процесе: Учебник / Под ред. С. В. Бородина. — М., 1982. — с. 8.

³ Советский уголовный процесс. — М., 1982. — Кн. первая. — С. 19. Советский уголовный процесс: Учебник / Под общ. ред. М. И. Ба-жанова, Ю. М. Грошевого. — К., 1983. — С. 10—12.

Враховуючи всі ці міркування, на нашу думку, найбільш вдалим по суті є визначення кримінального процесу, яке дав О. О. Чувильов: «Кримінальний процес — це регульована законом діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду, яка складається з вирішення заяв (повідомлень) про злочин, розслідування, вирішення кримінальних справ, а також питань, пов'язаних із виконанням вироків, і породжує правові відносини між її суб'єктами, спрямована на забезпечення ефективності правосуддя»¹.

Зрозуміло, що в діяльність правоохоронних органів з розкриття і розслідування злочинів входить вирішення не тільки зазначених, а й багатьох інших, не менш важливих, проблем.

Отже, на нашу думку, — це діяльність органів дізнання, слідчого, прокурора, суду (судді) та інших учасників (суб'єктів) кримінального процесу, яка породжує, змінює, застосовує правовідносини з розкриття, розслідування і судового розгляду кримінальних справ відповідно до норм кримінально-процесуального законодавства.

Важливу роль у вирішенні завдань у боротьбі зі злочинністю відведено саме кримінальному судочинству. Кримінально-процесуальний закон (ст. 2 КПК України) вказує, що завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності, і жоден невинний не був покараний.

Слід також внести деякі уточнення в поняття розкриття злочину, оскільки вчені-правознавці та практичні працівники трактують його по-різному. X. С. Таджієв, наприклад, дає таке визначення: «Викрити злочин — означає висвітлити два питання: чи мала місце подія злочину і хто його вчинив?»² Автор робить висновок, що процесуальним критерієм для визнання злочину викритим є ви-

¹ Чувилєв А. А. Особенности преподавания курса уголовного процесса в вузах МВД СССР. — М., 1985. — С. 16.

² Таджиев Х.С. Прокурорский надзор и ведомственный контроль за расследованием преступлений. — Ташкент, 1985. — С. 24.

постанови про притягнення особи як обвинуваче-Приблизно таку саму позицію має А. К. Гаврилов, ^їОГ *_чаіоЧи, що злочин вважається викритим з моменту, ^за зібрані докази дозволяють пред'явити обвинувачення конкретній особі¹.

Інші автори обстоюють думку, що злочин можна визнати розкритим тільки за умови, якщо встановлено всі обставини, що підлягають доказуванню по кримінальній справі². Наприклад, В. І. Власов зазначає, що припис закону про повне розкриття злочинів повинен бути поєднаний з кінцевими результатами процесуальної діяльності, і пропонує вважати злочин викритим з моменту затвердження обвинувального висновку по кримінальній справі або винесення іншого підсумкового документу на стадії розслідування³.

Слід зазначити, що згідно з наказом МВС України «Про організацію роботи органів внутрішніх справ щодо розкриття злочинів» від 18 жовтня 1993 р. № 701 безпосереднім розкриттям злочину в системі МВС України вважається: затримання злочинців на місці вчинення злочину, або за свідченням очевидців після його вчинення; одержання оперативної та іншої інформації про особу, яка вчинила злочин, чи місце знаходження речових доказів, знарядь злочину; встановлення інших фактичних даних (слідів, свідків, матеріалів, документів, речей тощо), які свідчать про вчинення злочину конкретною особою, знайшли підтвердження в ході досудового слідства і покладені в основу обвинувачення.

Однак, на наш погляд, ці положення, пропоновані різними авторами і відомчим наказом міністра МВС України, з питань розкриття злочинів, не відповідають основним принципам і завданням кримінального процесу та Основного Закону України.

Згідно з ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено

Гаврилов А. К. Раскрытие преступления на предварительном следствии (правовые и организационные вопросы). — Волгоград, 1976. — С. 4.

Остроумов С, Панченко С. Критерий оценки раскрытия преступлений // Соц. законность. — 1976. — № 9. — С. 51.

, „„„ ^асав &• И. Качество расследования преступлений. — Ульяновск, 1985. - С. 8.

в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Тому ми вважаємо, що злочин слід визнавати розкритим у тому разі, якщо кримінальну справу розглянуто в суді й винесено законний, обгрунтований вирок, який набрав законної сили.

§ 2. Поняття стадій кримінального процесу та їх система

Кримінальний процес — це не тільки діяльність державних органів і осіб у встановленому законом порядку, а й система слідчих і процесуальних дій. Кримінальна справа послідовно проходить одну стадію за іншою. Всі стадії кримінального процесу тісно пов'язані між собою спільним завданням, єдністю принципів. Окрема стадія відрізняється від інших конкретним завданням, що його має тільки ця стадія, певним колом учасників, специфікою процесуальних відносин і форм, а також прийнятими підсумковими рішеннями.

Виділення певних частин кримінального процесу в стадії і відокремлення їх від інших грунтується на таких характерних ознаках:

1) наявність завдань, властивих даній частині процесу;

2) визначене коло суб'єктів, які здійснюють на даному етапі процесуальну діяльність;

3) своєрідність процесуальної форми, в якій здійснюється ця діяльність;

4) специфічний характер кримінально-процесуальних відносин;

5) наявність підсумкового процесуального акту, в якому фіксується рішення про перехід кримінальної справи в наступну стадію процесу або про завершення провадження її в цілому.

Отже, стадії — це самостійні, пов'язані між собою кримінально-процесуальними нормами частини кримінального процесу, розмежовані одна від одної підсумковим процесуальним рішенням, які характеризуються безпосередніми завданнями, що випливають із загальних завдань судочинства, колом органів і осіб, учасників у провадженні справі» порядком виконання процесуальних дій і характером кримінально-процесуальних відносин.

Більшість кримінальних справ проходить шість основних стадій:

1) порушення кримінальної справи;

2) досудове слідство

3) попередній розгляд справи суддею;

4) судовий розгляд;

5) провадження в апеляційній інстанції;

6) виконання вироку, ухвали і постанови суду (судді).

Існують ще дві стадії кримінального процесу, які називають виключними:

1) провадження в касаційній інстанції;

2) перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами).

Розглянемо докладніше стадії кримінального процесу.

1. Порушення кримінальної справи — початкова стадія кримінального процесу. На нашу думку, назва цієї стадії є не зовсім точною, оскільки її зміст можуть складати дії, пов'язані не тільки з порушенням кримінальної справи і початком розслідування, а й з прийняттям іншого рішення — відмови в порушенні кримінальної справи. Тому найбільш вдалою ми вважаємо назву, запропоновану С. В. Бородіним — вирішення питання про порушення кримінальної справи².

На цій стадії компетентні державні органи здійснюють процесуальну діяльність з прийняття, розгляду, перевірки і вирішення заяв, що надійшли, повідомлень про вчинені або підготовлені злочини, а також прийняття відповідних процесуальних рішень — про початок розслідування по справі або відмову в порушенні кримінальної справи.

Тому, на нашу думку, цю стадію доцільно було б розділити на дві:

1) вирішення питання про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи;

2) порушення кримінальної справи.

2. Досудове слідство проводиться після порушення кримінальної справи. Це комплекс слідчих та інших процесуальних дій, спрямованих на всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин вчиненого злочину. На підставі отриманих доказів приймають рішення про направлення кримінальної справи до суду для розгляду її по суті або про закриття розслідування, в ході якого може бути здійснено: притягнення особи як обвинуваченого, застосування до нього запобіжного заходу, усунення його з посади, а також інші заходи процесуального примусу.

В юридичній літературі існує думка, що «попереднє розслідування (досудове слідство) проводиться до суду, і висновки органів, які здійснюють це розслідування, мають лише попередній характер»¹. З такою позицією не можна погодитися. Кожна стадія має своє безпосереднє завдання, що повинно бути вирішено саме на цьому етапі процесуальної діяльності. У стадії досудового слідства вирішується більшість завдань, що стоять перед кримінальним судочинством. Підсумкові висновки й рішення органів розслідування щодо виконання цих завдань мають завершений і кінцевий характер. А те, що їх переглядатимуть в суді, не свідчить про хибність цього твердження, бо і висновки суду, в свою чергу, можуть переглядати на наступних стадіях.

Крім цього, слід мати на увазі, що досудове слідство може закінчитися закриттям справи. Зрозуміло, що в цьому разі саме рішення органу розслідування є кінцевим.

3. Попередній розгляд справи суддею проводиться після затвердження прокурором обвинувального висновку, складеного слідчим, передачі прокурором матеріалів кримінальної справи в суд, якому вона підсудна, і повідомлення суду про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.

Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлено справу (ст. 232 КПК).

У справі, що надійшла від прокурора, суддя з'ясовує щодо кожного з обвинувачених такі питання:

· чи підсудна справа суду, на розгляд якого вона надійшла;

· чи немає підстав для закриття справи або її зупинення;

· чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства;

· чи немає підстав для зміни, скасування або обрання запобіжного заходу;

· чи не було допущено під час порушення справи, проведення дізнання або досудового слідства таких порушень крямінально-процесуального законодавства, без усунення яких справу не може бути призначено до судового розгляду, тощо (ч. 1 ст. 237 КПК).

Попередній розгляд справи здійснює суддя одноособово з обов'язковою участю прокурора. Про день досудового розгляду справи повідомляються також інші учасники процесу, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Попередній розгляд справи починається з доповіді прокурора щодо можливості призначення справи до судового розгляду. Інші учасники досудового розгляду справи також мають право висловлювати свої думки з цього питання в заявлених ними клопотаннях.

За наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суддя, не вирішуючи наперед питання про винуватість, виносить постанову про призначення справи до судового розгляду і фактично віддає обвинуваченого до суду. Після цього обвинувачений користується правами підсудного під час судового розгляду кримінальної справи згідно зі ст. 263 КПК.

На жаль, чинний КПК скасував таку стадію кримінального процесу, як відання обвинуваченого до суду, яка достатньо повно й чітко регламентувала порядок зміни процесуального становища обвинуваченого і набуття ним статусу підсудного. Внаслідок чого тепер незрозуміло, чому в перебігу провадження у кримінальній справі з'являється ще до початку судового розгляду підсудний.

4. Судовий розгляд — стадія процесу, в якій суддя одноособово або колегія суддів під час судового засідання за участю підсудного, захисника та інших учасників процесу розглядає і вирішує кримінальну справу по суті, тобто вирішує питання про винність або невинність підсудного, про застосування або незастосування покарання та інші питання.

Судовий розгляд закінчується після проголошення головуючим або одним із суддів усім відповідним учасникам процесу і присутнім вироку (обвинувального або виправдувального).

5. Провадження в апеляційній інстанції. Після проголошення вироку засуджений або виправданий, його запредставники, а також прокурор, захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники можуть подати апеляційну скаргу на вирок, ухвалу чи постанову суду першої інстанції, які ще не набрали законної сили.

В апеляційному порядку вищестоящі суди перевіряють законність і обгрунтованість рішень, прийнятих місцевими судами по кримінальним справам.

Апеляційне подання та апеляційна скарга на судовий вирок віддаляє момент набрання вироком законної сили і його виконання до того часу, поки він не буде переглянутий апеляційною інстанцією.

6. Виконання вироків, ухвал і постанов судді (суду), що вступили в законну силу, є завершальною стадією кримінального процесу, яка починається з набранням вироком, ухвалою і постановою законної сили і в якій реалізуються всі рішення суду, сформульовані у вироку, ухвалі й постанові щодо винності підсудного, призначення винному покарання, відшкодування шкоди, завданої злочином, тощо.

Основний зміст стадії виконання вироку, ухвали й постанови визначають питання, що так чи інакше пов'язані з процесуальною діяльністю суду, який: звертає вирок, ухвалу і постанову до виконання; безпосередньо виконує деякі свої рішення, зокрема, виправдувальний чи обвинувальний вирок, за яким призначено те чи інше покарання; вирішує процесуальні питання, пов'язані з виконанням вироку (про позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю; конфіскацію майна; обмеження волі; тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; позбавлення волі на певний строк; довічне позбавлення волі тощо); здійснює контроль за проведенням вироку до виконання.

Розглянемо інші стадії кримінального процесу, що мають назву виключних і які можливі лише за наявності особливих умов.

1. Провадження в касаційній інстанції. Ця стадія кримінального процесу проходить в особливій процесуальній формі.

Судова помилка, допущена судом першої інстанції при вирішенні справи і не виправлена апеляційною інстанцією, може і повинна бути виправлена судом касаційної інстанції.

у касаційному порядку може переглядатись будь-яке нове рішення, що набрало законної сили, розглянуте як суддею одноособово, так і судом колегіально в стадіях судового розгляду місцевими судами і після провадження в апеляційній інстанції.

Не підлягають перегляду в порядку нагляду лише постанови Пленуму Верховного Суду України.

Судові вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути перевірені в касаційному провадженні по касаційним скаргам:

1) засудженого, його законного представника і захисника — У частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданого, його законного представника і захисника — у частині мотивів і підстав виправдання;

3) позивача, відповідача або їх представників — у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

4) потерпілого, його представника — у частині, що стосується інтересів потерпілого.

Касаційне подання на судові рішення, зазначені у ч. 2 ст. 383 КЦК України, має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їхніх повноважень незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

Особам, які мають право подати касаційну скаргу (касаційне подання), надається можливість ознайомитися в суді з усіма матеріалами справи (ст. 384 КПК).

2. Перегляд судових рішень у порядку виключного провадження (відновлення справ за нововиявленими обставинами).

Підставами для перегляду судових рішень, що набрали законної сили, в порядку виключного провадження є: 1) нововиявлені обставини; 2) неправильне застосування кримінального закону та порушення вимог кримінально-процесуального закону, що істотно вплинули на правильність судового рішення (ч. 1 ст. 400⁴ КПК):

Відновлення справ за нововиявленими обставинами також є стадією кримшгетвиотчгщгацецу і формсторерегляду судових вироків, ухва^.,^аШЩ^^и^іі,набпал]: законної сили, внаслідок виявлення після набрання судовим рішенням законної сили нових обставин, що встановлюють незаконність і необґрунтованість цього рішення.

На відміну від перегляду вироків, ухвал і постанов, що набрали законної сили, в апеляційному порядку, де незаконність і необґрунтованість судового рішення виявляється за матеріалами справи, за якими воно винесено, а також за додатковими матеріалами, що не можуть бути отримані слідчим шляхом, відновлення справ за нововиявле-ними обставинами можливе лише тоді, коли незаконність і необґрунтованість судового рішення, яке набрало законної сили, виявляється у зв'язку з відкриттям нових, раніше невідомих суду обставин, що в матеріалах справи не відображені та потребують окремого розслідування.

Обставини вважаються новими незалежно від того, чи були вони відомі кому-небудь з учасників процесу. Важливо те, що останні не були відомі органам, які провадили досудове слідство, та суду при розгляді даної справи. Новими обставинами також є злочинні зловживання самих суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, прокурора, слідчого або особи, що проводила дізнання у даній справі.

За нововиявленими обставинами можуть переглядатися вироки, ухвали і постанови, винесені в суді першої та апеляційної інстанції, а також ухвали і постанови касаційних інстанцій за поданням Генерального прокурора України та його заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, прокурорів міст Києва і Севастополя, військового прокурора (на правах прокурора області), а також судді касаційного суду в кількості не менше п'яти осіб.

§ 3. Кримінально-процесуальна форма, функції, правовідносини

Кримінально-процеєуальна форма — невід'ємна сторона кримінального судочинства. Слідча та судова діяльність по кримінальних справах спрямована на втілення в життя норм кримінального закону і регулюється як кримінальним, так і кримінально-процесуальним правом. В останньому визначено норми, що встановлюють порядок (форму) кримінального судочинства.

Коямінально-процесуальна форма (процесуальний по-ок) кримінального процесу є правовою формою діяльності органів розслідування, прокуратури і суду щодо по-vraeHHfl кримінальних справ, їх розслідування і вирішенії _{а т}акож учасників процесу та інших осіб, притягнених ДО справи в тій чи іншій якості, і відносин, пов'язаних з цією діяльністю.

Кримінально-процесуальна форма утворює врегульований, обов'язковий правовий режим провадження по кримінальних справах. Це сукупність встановлених процесуальним законом умов, за яких провадиться як діяльність у цілому, так і кожна процесуальна дія зокрема, приймається кожне рішення по справі, і які визначають зв'язок і послідовність проваджених дій і прийнятих рішень.

В юридичній літературі є різні визначення кримінально-процесуальної форми. Наприклад, Р. Д. Рахунов стверджує, що це «точно регламентований законом порядок здійснення кримінально-процесуальної діяльності»¹, Я. О. Мотовилов-кер — що це «форма, якої набуває те чи інше провадження тієї чи іншої процесуальної дії»².

В. М. Шпильов у своїй монографії «Зміст і форми кримінального судочинства» зазначає, що процесуальною формою «є те, що охоплює не тільки сукупність умов, передбачених процесуальним законодавством для здійснення процесуальних дій, а й їх послідовність, порядок закріплення і оформлення процесуальних дій, процесуальні строки»³.

Найбільш прийнятним, на наш погляд, є визначення М. Л. Якуба, який «під процесуальною формою (процесуальним порядком)» розуміє як умови і послідовність провадження окремих процесуальних дій і прийняття рішень, так і умови провадження по справі в цілому, тобто всі форми судочинства в їх сукупності, в їх системі як єдине ціле. Відповідно мова може йти і про процесуальні форми судочинства і про процесуальну форму провадження окремої дії»⁴.

¹ Рахунов Р. Д. Участники уголовно-процессуальной деятельности по советскому праву. — М., 1961. — С. 71.

² Мотовиловкер Я. О. Некоторые вопросы содержания и формы советского уголовного процеса // Вестник Ярославского ун-та. — 1972. — № 4. — С. 72.

³ Шпилев В. Н. Содержание и формы уголовного судопроизводства. — Минск, 1974. — С. 102—103.

⁴ ЯкубМ. Л. Процессуальная форма в советском уголовном судопроизводстве. — М., 1981. — С. 9.

У процесуальній формі знаходить своє вираження зміст кримінального процесу. Законодавець встановлює порядок судочинства відповідно до поставлених завдань, змісту і характеру слідчої і судової діяльності. Цим зумовлюється як структура процесу, його побудова в цілому, а насамперед принципи, що лежать в його основі, так і порядок кожної стадії. Процесуальна форма безпосередньо впливає на зміст кримінального судочинства, останнє прямо залежить від тієї чи іншої побудови процесу. У ній чітко виявляється невід'ємність форми і змісту.

Закон надає важливого значення неухильному виконанню вимог КПК, що окреслюють порядок судочинства, як умові правосуддя. Значні порушення кримінально-процесуального закону є підставою для відміни або зміни вироку по справі.

Отже, кримінально-процесуальна форма:

— забезпечує умови послідовного здійснення демократичних принципів кримінального судочинства;

— створює стабільний, стійкий, юридично визначений режим провадження по кримінальних справах і покликана забезпечити законність у діяльності суду, органів дізнання і досудового слідства, а також прокурорського нагляду по кримінальних справах;

— містить умови, що покликані забезпечити активність органів прокуратури, досудового слідства і суду в боротьбі зі злочинністю (своєчасність порушення ними кримінальних справ за наявності приводів і підстав до цього, вжиття всіх передбачених законом заходів до викриття їх у суді);

— містить гарантії прав і законних інтересів громадян — обвинуваченого, потерпілого та інших осіб, які притягаються до справи, або інтереси яких зачіпаються в процесі провадження;

— створює умови, що забезпечують повноту, всебічність і об'єктивність досліджування обставин справи, як кожної з них окремо, так і в їх сукупності, встановлення істини, правильне і справедливе застосування закону;

— включає в себе засоби, що забезпечують можливість виявлення в процесі провадження по справі причин і умов вчинення злочину, і прийняття процесуальних заходів попередження злочинів у майбутньому;

__ має важливе значення для авторитету суду і пере-онлявості його вироку, здійснення виховного і загально-опереджуючого ефекту кримінального судочинства»¹.

Відомо, що кримінально-процесуальні форми на стадії судового розгляду характеризуються гласністю, загальністю, безпосередністю та усністю процесу. Однак ці характерні ознаки процесуальних форм водночас є і специфічними процесуальними гарантіями.

Не можна не зазначити, що законодавець розглядає істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону як порушення встановлених законом процесуальних форм і гарантій правосуддя, а також прав особи. Наприклад, У ст. 370 КПК визначено порядок порушень кримінально-процесуального закону, за наявності яких вирок підлягає безумовній відміні. Істотними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону є такі, що перешкодили або могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обгрунтований і справедливий вирок або постанову.

Вирок або постанову належить скасувати, якщо:

1) за наявності підстав для закриття справи її не було закрито;

2) вирок винесено незаконним складом суду;

3) порушено право обвинуваченого на захист;

4) порушено право обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, і допомогою перекладача;

5) розслідування справи проводила особа, яка підлягала відводу;

6) справу розглянуто за відсутності підсудного, за винятком випадку, передбаченого ч. 2 ст. 262 КПК;

7) порушено правило підсудності;

8) порушено таємницю наради суддів;

9) вирок (постанову) не підписано кимсь із суддів;

10) у справі відсутній протокол судового засідання або перебіг судового процесу в передбачених КПК випадках не фіксувався технічними засобами;

11) порушено вимоги КПК про обов'язковість пред'явлення обвинувачення і матеріалів розслідування для ознайомлення;

¹ ЯкубМ. Л. Зазнач, праця. — С. 12.

12) обвинувальний висновок не затверджено прокурором чи не було вручено обвинуваченому;

13) порушено вимоги статей КПК, що встановлюють склад суду, надання підсудному права виступати в дебатах і з останнім словом.

Встановлені законом процесуальні гарантії забезпечують інтереси держави та особи.

Зміст загальних умов судового розгляду, а саме: безпосередність, усність судового розгляду (ст. 257 КПК); незмінність складу суду при розгляді справи (ст. 258 КПК); керівне становище головуючого в судовому засіданні (ст. 260 КПК); рівність прав сторін у судовому процесі (ст. 261 КПК) та ін., свідчить, що вони є такими процесуальними формами кримінального процесу, в яких закріплюються специфічні процесуальні гарантії законності правосуддя і прав особи.

Законність потребує найсуворішого додержання гарантій особи від зловживання владою і свавілля. Завдання суду і прокуратури в судовому процесі полягає в забезпеченні такого ведення процесу, в ході якого суворо виконуються вимоги закону, охороняються права та законні інтереси всіх осіб, які беруть участь у справі, виконуються всі, без винятку, норми права. Система правових гарантій стоїть на твердих, непохитних основах законності.

Отже, порядок провадження кримінальних справ установлюється кримінально-процесуальним законом, який забезпечує компетентним органам влади, що ведуть кримінальне судочинство, нормальне функціонування, гарантує обвинуваченому, його захиснику, потерпілому, цивільному позивачу і всім іншим особам реалізацію належних їм процесуальних прав та обов'язків.

Процесуальні форми — це специфічні процесуальні гарантії законності правосуддя і прав особи, що є основою процесуальної діяльності всіх осіб, які беруть участь у справі.

Дата добавления: 2014-11-06