Процесуальний порядок відшкодування судових витрат

Згідно з кримінально-процесуальним законом витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності можуть компенсуватися лише за рахунок учасників кримінально-правових відносин: держави і злочинця.

При докладнішому аналізі ст. 91 КПК, а також вищезазначеної Інструкції, до суб'єктів відшкодування витрат учасникам кримінального судочинства віднесені не тільки органи дізнання, досудового слідства і суд (ст. 92 КПК), а й державні та приватні підприємства, установи, організації, що виплачують середню заробітну плату робітникам та службовцям, залученим до участі в справі (ч. З ст. 92 КПК), військові частини (п. 13 Інструкції). Якщо б законодавець, перелічуючи види судових витрат, мав на увазі лише суми, виплачені органам дізнання, слідства і судам, це було б відображено і в законі. Однак ст. 91 КПК такої вказівки не містить.

До числа витрат, що можуть бути перерозподілені, кримінально-процесуальний закон відносить: 1) витрати свідка, потерпілого, понятого по явці; вони компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом, а їм, у свою чергу, можуть бути компенсовані засудженими; 2) витрати засудженого, якщо він брав участь у справі як свідок до пред'явлення йому обвинувачення (компенсу-

ються органами дізнання, досудового слідства і судом); 3) витрати перекладача (компенсуються органами дізнання, досудового слідства і судом); 4) витрати учасників кримінально-процесуальної діяльності зі збереження, дослідження і пересилання речових доказів (можуть бути компенсовані засудженими чи прийняті на рахунок держави); 5) неодержаний дохід свідків, потерпілих, понятих у виді середньої заробітної плати (компенсується підприємствами, установами, організаціями); 6) неодержаний дохід свідка, потерпілого, понятого, що не є робітником чи службовцем (відшкодовується органами дізнання, досудового слідства і судом, що може покласти його на засудженого); 7) витрати свідків, потерпілих, понятих, експертів, фахівців-військовослужбовців компенсуються військовими частинами; за наявності вимог останні витрати можуть бути відшкодовані органами дізнання, досудового слідства і судом, що вправі покласти їх на засудженого; 8) витрати експерта, фахівця, пов'язані з їх участю в справі в порядку службового завдання (покладаються на експертну установу, у штаті якого вони складаються); 9) витрати експерта і фахівця, пов'язані з їхньою участю в справі, а також винагорода за роботу, виконану не в порядку службового завдання (оплачують органи дізнання, досудового слідства і суд, що може покласти їх на засудженого)¹.

Середній заробіток за час, що був витрачений у зв'язку з явкою за викликом, зберігається за працівниками та службовцями за умови їх участі в кримінальному судочинстві як свідків, потерпілих, законних представників потерпілих, перекладачів, експертів, спеціалістів і понятих. Це правило не стосується випадків, якщо ці особи є обвинуваченими чи підсудними. Виплата середнього заробітку здійснюється, якщо виклик збігся з часом, упродовж якого робітник чи службовець повинен був перебувати на роботі. За неробочий час, затрачений у зв'язку з явкою за викликом, винагорода не виплачується.

Для того, щоб особі отримати середній заробіток, на повістці робиться відмітка про її явку в судово-слідчі органи із зазначенням фактично витраченого часу².

¹ Сидорова Н. А. Понятие судебных издержек в советском уголовном процессе // Правоведение — 1987. — № 1. — С. 73.

² Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. — К., 2001. — С. 123.

Витрати по явці (проїзні, квартирні, добові), винагорода за відрив від звичайних занять, а також винагорода експертам, спеціалістам і перекладачам виплачується органом, що викликав, з коштів, які спеціально відпускаються на такі цілі, за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду негайно після виконання викликаною особою своїх обов'язків. Це стосується й договірних відносин між органами та державними експертними установами, штатні працівники яких викликались для проведення експертиз та участі в слідчих діях і судовому розгляді, відшкодовується вартість цих робіт на користь державної експертної установи у межах зазначених вище норм винагороди.

Відшкодування витрат військовослужбовців по явці за викликом проводиться на вимогу військових частин за встановленими нормами. Самим військовослужбовцям витрати не відшкодовуються.

Рішення суду про відшкодування судових витрат у випадках, передбачених ст. 93 КПК, має бути викладене у вироку (п. 10 ч. 1 ст. 324, ст. 331, ч. 9 ст. 335). Якщо з будь-яких причин питання про судові витрати не було вирішено при постановленні вироку, його має вирішити суд, який постановив вирок, у порядку, передбаченому ст. 409 КПК.

За загальним правилом, судові витрати покладаються на засуджених (ч. 1 ст. 93 КПК). Тобто судові виграти підлягають стягненню в дохід держави лише з осіб, щодо яких постановлено обвинувальний вирок. Але в окремих випадках суд має право постановити рішення про відшкодування їх за рахунок держави. Коли суд доходить висновку, що судові витрати слід віднести на рахунок держави, він у вироку повинен навести мотиви такого рішення. Наприклад, таке рішення суд може прийняти в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті (тобто вона є недієздатною й не має майна, що за законом підлягає опису й конфіскації). У справах про неповнолітніх судові витрати може бути покладено на батьків або на опікунів.

Стягнення з засудженого безпосередньо на користь свідка, потерпілого, експерта, спеціаліста, понятого, перекладача витрат, пов'язаних з їх явкою та викликом, є недопустимим (п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду

України «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат» від 7 липня 1995 р.)¹.

При виправданні підсудного за однією чи кількома статтями пред'явленого обвинувачення або при виключенні одного чи кількох епізодів судові витрати в цій частині відносяться на рахунок держави.

У тому разі, якщо винними буде визнано кількох осіб, суд постановляє стягнути судові витрати з усіх засуджених. Розмір відшкодування кожного з них визначає суд, враховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених (ч. 2 ст. 93 КПК). Стягнення судових витрат в солідарному порядку закон не передбачає.

Якщо підсудного буде визнано винним, але звільнено від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.

У разі винесення виправдувального вироку або постанови про припинення кримінальної справи судові витрати, зазвичай, беруться на рахунок держави. Однак при закритті справи через примирення потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, справи по яким порушуються не інакше, як за скаргою потерпілого, судові витрати суд може покласти повністю або частково на одного з них або на обох.

Захисника з числа адвокатів в більшості випадків обирає та запрошує обвинувачений чи його законні представники через юридичні консультації. При цьому вони вносять визначену суму грошей для оплати праці адвоката.

Якщо захисник бере участь у справі за призначенням, оплата його праці провадиться за рахунок держави в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Але суд також за згодою засудженого або осіб, які несуть майнову відповідальність за його дії, має право покласти таке стягнення на них (ч. 6 ст. 93 КПК).

Постанову суду про стягнення з засудженого коштів для оплати праці захисника суддя виносить у нарадчій кімнаті ^або у залі засідання. В останньому випадку ця постанова заноситься до протоколу судового засідання.

¹ Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та Цивільних справах. — К., 1997. — С. 234.

Стаття 93^і КПК передбачає, що кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при поставленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому ст. 28 КПК та частинами 2 і 3 статті 93 КПК.

Порядок обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнених з винних осіб коштів до відповідного бюджету та їх використання затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 p., де зазначено: сума коштів, що підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, де перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним у стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Кількість ліжко-днів визначається на підставі медичної картки стаціонарного хворого або інших документів, що підтверджують дати госпіталізації та виписки хворого зі стаціонару лікувального закладу.

Сума витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день визначається виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць, в якому проводилось лікування, на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, на капітальний ремонт і придбання інвентарю та обладнання.

У разі заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого неповнолітніми витрати на його стаціонарне лікування відшкодовуються особами, які за законом несуть за неповнолітніх матеріальну відповідальність (статті 446 і 447 Цивільного Кодексу України).

Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що коли потерпілий на час розгляду справи продовжує стаціонарно лікуватися, витрачені на його лікування кошти стягуються з засудженого по день постановления вироку, а витрати на подальше лікування можуть бути стягнуті з засудженого в порядку цивільного судочинства. В разі вчинення злочину групою осіб витрати на стаціонарне лікування

отерпшого стягуються відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК з

рясного засудженого окремо з урахуванням ступеня їх

^к _{нИ та} майнового стану. Витрати на стаціонарне ліку-

ання потерпілого від дій особи, яка вчинила їх у стані

неосудності, не стягуються¹.

у разі, якщо при постановленні вироку рішення про _в^ц_ШКодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом заінтересованих осіб.

Стягнення коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів або прокурора у порядку цивільного судочинства провадиться також і в разі, якщо при постановлені вироку суму коштів ще не було визначено, а також у разі відмови в порушенні чи закриття кримінальної справи, внаслідок акту амністії або помилування, за примиренням потерпілого з обвинуваченим (пункти 4, 6 ч. 1 ст. 6 КПК), закриття кримінальної справи внаслідок зміни обстановки, передачею особи на поруки громадській організації чи трудовому колективу, або з застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру тощо (статті 7—10 КПК).

Стягнені кошти залежно від джерела фінансування закладу охорони здоров'я зараховуються до відповідного державного бюджету або на користь юридичної особи (відомства), якій належить заклад охорони здоров'я.

Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних та Цивільних справах. — К., 1997. — С 235.

Дата добавления: 2014-11-06