Поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи

Порушення кримінальної справи

ТЕМА 8

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

§ 1. Поняття, значення і завдання стадії порушення кримінальної справи

§ 2. Приводи і підстави для порушення кримінальної справи

§ 3. Процесуальний порядок порушення кримінальної справи

§ 4. Оскарження рішень слідчого і прокурора про порушення кримінальної справи щодо певної особи

У період переходу до ринкової економіки, побудови правової держави одним із завдань є забезпечення судового додержання законності у всіх сферах діяльності суспільства. Це, зокрема, стосується правоохоронної діяльності, розширення і поглиблення досліджень проблем кримінально-процесуального права та вдосконалення на основі цієї діяльності слідчих, прокурорських та судових органів.

Важливою передумовою забезпечення законності в діяльності зазначених органів є чітка правова регламентація порядку провадження по кримінальним справам, правильне розуміння, додержання і застосування норм кримінально-процесуального права.

Серед цих норм важливе місце займають ті, що регламентують процесуальну діяльність на різних стадіях кримі-

вального процесу. Особливого значення набуває додержання всіх процесуальних норм, що забезпечують законність та обгрунтованість порушення кримінальної справи. Помилка в цій стадії небезпечна, бо її допущення потягне за собою інші порушення закону.

Кримінальний процес як передбачена кримінально-процесуальним законом діяльність поділяється на відповідні частини — стадії. Кожна стадія має свої особливі завдання, суб'єкти процесуальної діяльності, кримінально-про-несуальну форму, правовідносини, початкові та кінцеві процесуальні рішення.

Початковою частиною кримінально-процесуальної діяльності є стадія порушення кримінальної справи. Жодна особа не може бути визнана винною у вчиненні злочину, притягнута до кримінальної відповідальності без порушення кримінальної справи. Більш того, в справах публічного обвинувачення, крім справ протокольної форми досу-дової підготовки матеріалів, обов'язковим є досудове слідство, що не може розпочинатись без порушення кримінальної справи.

Провадження ж розслідування, попереднього розгляду справи суддею і розгляд справи в судовому засіданні без порушення кримінальної справи вважається істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону, що, в свою чергу, тягне за собою скасування вироку і направлення справи на нове розслідування. Такою є судова практика у кримінальних справах. Своєчасне й обгрунтоване порушення кримінальної справи є необхідною передумовою спрямування зусиль органів розслідування на швидке та повне розкриття злочинів, викриття та покарання винних, виконання інших завдань кримінального судочинства.

Стаття 4 КПК передбачає, що суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.

Як кримінально-процесуальний інститут, порушення кримінальної справи — це сукупність юридичних норм, якими регламентуються суспільні відносини, що виника-^ю'^гь У зв'язку з прийняттям, розглядом та вирішенням

них ушкоджень), але про те, хто його вчинив, відомостей в матеріалах, які надійшли, немає. Тоді кримінальна справа порушується за фактом. Майже про всі злочини, коли про них стає відомо органам дізнання, слідчому, прокурору, і суду» справи порушуються незалежно від волі потерпілого. Це — справи публічного обвинувачення. Але є ще справи, що порушуються лише за наявності скарги потерпілого, де висловлюються прохання порушити кримінальну справу. Це — справи приватного та приватно-публічного обвинувачення (ст. 27 КПК України).

Як правило, після порушення кримінальної справи до направлення її в суд проводиться досудове слідство. Тільки справи приватного обвинувачення після порушення розглядаються суддею, минаючи стадію досудового слідства.

Порушення кримінальної справи має не тільки юридичне, а й громадське значення. Рішення про її порушення приймає орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя, суд. Тому залежно від роботи цих органів значною мірою й у населення формується уявлення про боротьбу зі злочинністю, про відношення держави до порушників громадського порядку.

Однією з найістотніших вимог, що пред'являються до вирішення питання про порушення кримінальної справи, є своєчасність прийняття рішення по заяві чи повідомлення про злочин. Додержання цієї вимоги в кожному конкретному випадку наближує момент вчинення злочину до моменту розслідування, розгляду справи в суді та покарання винного.

За змістом кримінально-процесуального закону час, що відокремлює порушення кримінальної справи від вчинення злочину, повинен бути скорочений до мінімуму. Це пояснюється двома чинниками об'єктивного та суб'єктивного характеру. Об'єктивно це обумовлено тим, що з перебігом часу обстановка на місці події, сліди злочину, що мають значення для розкриття злочину, під дією погод-них умов, часу, в силу діянь людей, не зацікавлених в укритті злочину, зникають або знищуються, через що розслідування втрачає важливі докази. Крім того, в пам'яті свідків стираються обставини, пов'язані з подією злочи-^НУ> а також самі джерела доказів через різні причини не можуть бути використані (смерть свідка, виїзд тощо). До У6 єктивних моментів належать: навмисна діяльність зло-

первинних відомостей про злочин. Норми цього інституту визначають форму та зміст діяльності певних службових осіб з реагування та первинні дані про суспільно небезпечне діяння, встановлюють, хто, за яких умов і в якому порядку може почати кримінальну справу. Регламентуються приводи та підстави до порушення справи в кримінальному процесі.

Стадія порушення кримінальної справи є обов'язковим етапом кримінально-процесуальної діяльності. Невиконання завдань цієї стадії перешкоджає подальшому розвитку процесу. Процесуальні дії та відносини, що складають цю стадію процесу, протікають у специфічних для даного етапу судочинства умовах, відповідно до положення суб'єктів процесуальної діяльності щодо закріплених в нормах КПК їх прав та обов'язків, відокремлюють даний етап провадження від інших. У кінці стадії порушення кримінальної справи приймається акт (виноситься постанова про порушення кримінальної справи), в якому уповноважені на те посадові особи викладають своє рішення і вказують подальший хід справи.

Порушення кримінальної справи має перш за все значення юридичного факту, що тягне за собою для органу дізнання, досудового слідства і прокурора обов'язок розслідувати дану справу, розкрити злочин (якщо він дійсно був) і виявити винних.

Порушити кримінальну справу — означає почати кримінальне судочинство щодо злочину, який готується або вже вчинений. Порушення кримінальної справи є правовою підставою для проведення слідчих дій і застосування передбачених законом заходів процесуального примусу. Ці дії та заходи закон пов'язує з конкретною кримінальною справою. У стадії порушення кримінальної справи не тільки вживаються заходи до встановлення винного у вчиненні злочину, а й запобігається в зв'язку із застосуванням заходів процесуального примусу можливість продовження ним злочинної діяльності.

Кримінальна справа порушується в зв'язку із вчиненням злочину. Розрізняють порушення кримінальної справи щодо особи і за фактом вчиненого злочину. Практика свідчить, що більшість кримінальних справ порушується за фактом вчиненого злочину, коли відомо лише про факт злочину (крадіжка з квартири, заподіяння тяжких тілес-

чинців, спрямована на знищення та приховування слідів злочину, предметів, добутих злочинним шляхом, знарядь злочину тощо.

Своєчасність порушення кримінальної справи обумовлює іншу важливу вимогу, що висувається до кожного рішення при порушенні кримінальної справи — правильність такого рішення. Помилка, допущена при порушенні кримінальної справи, може призвести до необгрунтованого арешту, притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи або до залишення особи, що вчинила злочин, без покарання.

Необгрунтоване порушення кримінальної справи призводить до істотного обмеження прав та законних інтересів громадян, непотрібного виклику на допити як свідків багатьох осіб, втрат робочого часу працівників міліції, відволікання їх від розкриття і розслідування дійсно вчинених злочинів. Це дозволяє зробити висновок про те, що необгрунтоване порушення кримінальної справи завдає шкоду боротьбі зі злочинністю і повинно розглядатись як порушення законності.

Слідчим відділом УВС м. Сімферополя було порушено кримінальну справу щодо прораба РСУ «Кримбуд* Ковальова В. В. за ознаками ч. 2 ст. 84 КК України (за кодексом 1960 р.) за розкрадання державного майна.

Основною підставою для порушення справи стала відомча перевірка господарсько-фінансової діяльності Ковальова В. В. (за актом документальної ревізії у нього виявили нестачу матеріальних цінностей, але після проведення ряду експертиз заборгованості перед РСУ в обвинуваченого не виявили, бо ревізія проводилась безграмотно, з порушенням правил заліку будматеріалів при пересортиці та ін.).

Кримінальну справу було закрито, однак Ковальову В. В. і його сім'ї в результаті незаконного порушення кримінальної справи було завдано моральних страждань, від яких він тяжко захворів¹.

Помилки, що їх допускають при порушенні кримінальної справи, найчастіше пов'язані з неправильною оцінкою наявності умов, які за законом необхідні для прийняття рішення про порушення кримінальної справи.

¹ Архівна справа № 3/082 за 1992 р.

Стадія порушення кримінальної справи, як і кожна стадія кримінального процесу, має свої особливі завдання, що випливають із загальних завдань кримінального судочинства. Безпосередніми завданнями цієї стадії є: швидке встановлення наявності або відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, а також обставин, що виключають провадження по кримінальній справі. Орган дізнання, слідчий, прокурор та суд або суддя, встановивши в події, яка стала їм відомою, ознаки злочину, приймають рішення почати провадження по даній справі. у разі відсутності достатніх даних, що вказують на ознаки злочину, приймається рішення про відмову в порушенні кримінальної справи.

Своєрідність вказаних завдань визначає і специфічність умов, в яких проходить порушення кримінальної справи, і положення суб'єктів. Ця специфіка полягає в тому, що вся робота проводиться на початковому етапі збирання фактичних даних, які в подальшому повинні бути визнані достатніми для прийняття рішення по справі. В ході діяльності при порушенні кримінальної справи, відповідні органи часто не шукають будь-яких додаткових даних, обмежуючись перевіркою повідомлень чи заяв за відомостями, за фактичними даними, що існують у первинному матеріалі. Відомо, що при вирішенні питання про порушення кримінальної справи немає таких учасників (суб'єктів) кримінального процесу як свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених тощо. Тут є заявник про злочин, посадова особа, яка приймає та вирішує питання про це повідомлення, і представник нагляду — прокурор. Процесуальний статус цих осіб, їх дії і правовідносини тут інші, ніж в інших стадіях процесу. Якщо, наприклад, особа, що повідомила про злочинний факт, при порушенні кримінальної справи є заявником про злочин, то в стадії досудового слідства вона виступає як свідок або потерпілий. Відповідно до цього змінюються її процесуальні права та обов'язки.

Характеризуючи стадію порушення кримінальної спра-^ви, слід визначити, які органи та посадові особи вирішують питання про порушення кримінальної справи, і межі їхньої компетенції.

Обов'язок порушення кримінальної справи покладається лише на такі органи держави, як орган дізнання, слідчий, прокурор, суд і суддя, причому перелік цих органів є вичерпним.

Дата добавления: 2014-11-06