Складові аудиторського ризику. Моделі визначення аудиторського ризику

Для того щоб дотримуватися встановленого рівня аудиторського ризику при виконанні конкретної аудиторської перевірки, необхідно проаналізувати, які фактори можуть впливати на його розмір.

Отже, існування аудиторського ризику визначається тим, що: по-перше, фінансова Звітність, яка перевіряється, може містити суттєві помилки,

по-друге, аудитор під час проведення процедур перевірки не виявить цих суттєвих помилок.

Модель визначення аудиторського ризику можна записати як:

АР = ВР х РК х РН, (5.1)

АР—аудиторський ризик;

ВР — властивий ризик;

РК — ризик контролю;

РН — ризик невиявлення помилок.

Аудиторський ризик (АР) виражає міру готовності аудитора надати позитивний висновок без застережень за умови, що ймовірність існування суттєвих помилок у фінансовій звітності клієнта після проведення аудиту не перевищує величини АР, яка може коливатися в межах від 0 до 1 (або від 0 % до 100 %). Практично аудитор завжди прагне мінімізувати значення АР, оскільки високе значення цього показника загрожує фінансовими втратами у випадку конфлікту з клієнтом, а також падінням іміджу аудитора (аудиторської фірми).

З прийнятним аудиторським ризиком тісно пов'язане поняття суттєвості (матеріальності) можливої помилки. Тут аудитори зазвичай не використовують точних оцінок, найчастіше вважаючи, що відхилення до 5 % незначне, а понад 10 % — матеріальне.

Властивий ризик (ВР) — це ризик того, що реєстри бухгалтерського обліку і відповідно фінансова звітність клієнта містять недостовірну інформацію.

Ризик контролю (РК) — це ризик того, що система внутрішнього контролю клієнта не може вчасно запобігти помилок або знайти їх у обліку і звітності.

Властивий ризик і ризик контролю залежать насамперед від адміністрації та персоналу клієнта. Тому аудитор не може прямо впливати на рівень цих показників і регулювати його через використання тих чи інших аудиторських процедур та організаційних заходів під час перевірки.

Теорія аудиту має чотири основні концепції, на яких ґрунтуються вивчення системи внутрішнього контролю і Оцінювання ризику:

1. Адміністрація, а не аудитор, повинна встановлювати систему контролю і забезпечувати її діяльність на підприємстві.

2. Підприємство має розробити таку систему внутрішнього контролю, яка б забезпечувала достатню впевненість у тому, що фінансову звітність подано об'єктивно.

3. Систему внутрішнього контролю не можна розглядати як повністю ефективну, якщо під час її створення не було враховано умов розробки і особливостей майбутнього практичного застосування.

4. Мета і завдання внутрішнього контролю не залежать від методів обробки інформації (автоматизованих чи ручних).

Перелічені концепції дають змогу дійти певних висновків про основні правила, яких доцільно дотримуватися у вивченні системи внутрішнього контролю. По-перше, аудитор не несе відповідальності за неточності, що виникають в обліку клієнта через помилки персоналу і недосконалість внутрішнього контролю. По-друге, аудитор повинен використовувати необхідні процедури, спрямовані на глибоке вивчення системи внутрішнього контролю незалежно від форми обліку і способів обробки інформації.

Знання цих правил дає змогу аудиторові правильно планувати і спрямовувати роботу та чітко розподіляти сфери відповідальності аудиторської фірми й адміністрації підприємства-клієнта.

Безпосередньо від аудитора залежить лише ризик не виявлення (РН), який є ризиком того, що помилки в обліку і звітності клієнта не буде виявлено аудитором під час перевірки. Зменшення цього ризику можливе у випадку отримання більшої кількості аудиторських доказів і ретельнішого дослідження обраних для перевірки джерел інформації.

Деякі аудиторські фірми та окремі зарубіжні автори ризик невиявлення поділяють на два компоненти: ризик аналітичного огляду та ризик тестів оборотів. Такий поділ зумовлено використанням у зарубіжній аудиторській практиці двох основних категорій тестів — аналітичного огляду і тестів оборотів. Але для вітчизняної практики такий підхід навряд чи доцільний у зв'язку з тим, що небагато вітчизняних аудиторів широко застосовують аналітичний огляд чи окремо виділяють його з інших дослідних процедур.

Описану модель аудиторського ризику (5.1) для остаточного аналізу та оцінювання часто подають у такому вигляді:

РН = . (5.2)

Отже, завданням аудитора в процесі визначення аудиторського ризику є правильне оцінювання величини властивого ризику та ризику контролю, а також регулювання і вплив на цю величину ризику невиявлення. Саме для цього й використовують формулу 5.2.

Якщо розрахований рівень аудиторського ризику занадто високий порівняно з допустимим 1-5 %, аудитор може відмовитися від подання аудиторського висновку або розробити комплекс заходів, спрямованих на зниження цього рівня. Такими заходами можуть бути: відновлення обліку, детальне дослідження господарських операцій, залучення експертів.

Дата добавления: 2014-10-15