А. Загальний огляд трупа

План

Антропометричного;

Таврування

2. Калічення.

Обидва цих способи здійснювали одночасно функції покарання і впізнання - це в стародавньому Вавилоні - Закони Хамурапі, стародавній Індії - Закони Ману (її ст. до н.е.). Фізичні каліцтва вказували не тільки на характер скоєного злочину, але і на те, скільки злочинів вчинено даною особою. При тавруванні на лиці чи на іншій частиш тіла випалювали умовні знаки, букви чи цілі слова (наприклад, в Росії - "ВОР", "КАТ"). Тавро в деякій мірі полегшувало затримання злочинця, але встановивши де, коли і за що він був покараний, опізнати його особу по тавру було неможливо.

В Англії і Франції проводились "ідентифікаційні паради", які полягали в тому, що злочинців, які знаходились під вартою оглядали поліцейські, і старалися впізнати раніше бачених.

Початок формування криміналістичної реєстрації на чітко науковій основі було покладено в кінці XIX століття введенням:

2. Дактилоскопічного способів реєстрації злочинців:

а) А. Бертаньон — 1882р.;

б) В. Гершель, Г. Фульде, Ф. Гальтон (1887 - 1891 рр.)

Що стосується Росії, то дактилоскопічна форма обліку була введена в 1905 році і спочатку вона отримала назву "уголовная регистрация", тобто реєстрація злочинів і злочинців.

Ефективність розкриття і розслідування злочинів в багатьох випадках залежить:

1. Від якості і кількості криміналістичне значимої інформації;

2. Її доступності для слідчих і осіб які здійснюють розшук і дізнання.

Під цією інформацією в першу чергу розуміють:

1. Фактичні данні чи відомості, які знаходяться в причинні - наслідковому зв'язку із подією злочину:

а) характеризують спосіб його здійснення;

б) осіб, які його скоїли;

в) предмети злочинного посягання;

г) знаряддя злочину і інше.

Таку інформацію називають:

1. Актуальна криміналістична значима інформація:

її джерелами являються самі різноманітні (матеріальні і ідеальні) сліди злочинів, а відповідно, і всі слідоутворюючі об'єкти.

2. Потенціальна криміналістично значима інформація:

Це виключно довідкова інформація, яка характеризує індивідуальні і родові (видові) ознаки людини, матеріалів, речовин і виробів, які не мають причинно-наслідкових зв'язків з подією злочину, проте сприяють вирішенню діагностичних і ідентифікаційних задач.

Сюди відносяться відомості про джерела виникнення, якісному і кількісному складі відомих речовин і матеріалів; їх фізичних і хімічних якостях; відомості про зразки виробів чи продукції і інша довідкова інформація.

Що таке криміналістична реєстрація?

Це раціональне використання криміналістичне - значимої інформації, з урахуванням її об'єму і різноманітності, яке можливе тільки в рамках інформаційно-пошукової системи, яка забезпечує накопичення, обробку, зберігання і пошук такої інформації. Під криміналістичною реєстрацією розуміють як певну систему матеріальних об'єктів (колекції, картотеки, бази даних) і практичну реєстраційну діяльність.

Система засобів реєстрації складається із підсистем, які називаються криміналістичними обліками, і відрізняються один від одного обліковуваними даними, а також способами і формами їх накопичення і систематизації.

В наш час в рамках криміналістичної реєстрації нараховується біля трьох десятків різноманітних обліків, які іменуються по видам обліковуваних об'єктів, наприклад:

1. Алфавітний;

2. Дактилоскопічний;

3. Інші обліки.

Звідси слід відмітити форму криміналістичного обліку, тобто спосіб накопичення реєструємої інформації.

Різноманітні способи фіксації криміналістичної інформації:

1. Описовий - алфавітний, по ознакам;

2. Зображуючий - зображення речей та предметів;

3. Графічний - схеми, графіки, спектрограми, креслення;

4. Колекційний - речовини, матеріали, вироби, знаряддя і сліди злочинів, тобто зібрання натуральних колекцій об'єктів — оригіналів.

На практиці нерідко застосовують змішані форми і способи обліків: рекомендації доповнюються альбомами, картотеками.

Описовий спосіб фіксації інформації об'єднується з виготовленням фотознімків, дактилокарт і т.д.

Криміналістичні обліки безпосередньо не передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Але порядок їх ведення визначений основними вимогами КПК, які стосуються:

1. Правил фіксації;

2. Вилучення і зберігання речових доказів

3. Отримання зразків для порівняльного дослідження;

4. Залучення спеціаліста

5. Призначення і проведення експертизи

Правовими основами криміналістичної реєстрації являються:

1. Конституція України;

2. Закон України "Про міліцію";

3. Закон України "Про оперативно розшукову діяльність".

Крім цього, процедура збору, облікуємих матеріалів детально регламентується незаконними актами:

1. Наказами МВС України;

2. Інструкціями МВС України.

Юридичними підставами для реєстрації окремих осіб являються:

1. Постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про обрання міри запобіжного заходу - утримання під вартою і постанови про притягнення в якості обвинуваченого;

2. Вирок чи рішення суду;

3. Постанова про оголошення всеукраїнського розшуку особи;

4. Протокол затримання підозрюваного;

Для реєстрації інших об'єктів, маючих причинно-наслідковий зв'язок з подією злочину, юридичною підставою являються протоколи слідчих дій.

2. Види обліків

В залежності від особливостей обліковуваних об'єктів і характеризуючих їх ознак обліки поділяються на:

1. Оперативно довідкові;

2. Довідково - допоміжні;

3. Криміналістичні.

1. В основу оперативно-довідкових обліків покладені зовнішньо-явні, зоросприймаючі ознаки осіб, предметів, речей, виробів, наприклад, відео - і звукозаписуюча апаратура, годинники і тому подібні вироби мають фабричні номери, маркування з вказанням заводів виробників, часу і місця випуску.

Ознаки таких об'єктів реєстрації описуються безпосередньо слідчими і працівниками оперативних апаратів (на відміну від криміналістичних обліків, коли інформаційні ознаки об'єктів виявляються шляхом спеціальних досліджень чи експертиз).

2. Довідково-допоміжиі обліку до них відносяться об'єкти, які не мають причинно-наслідкового зв'язку з обставинами злочину, а реєстраційні ознаки виявляються або візуально, або за допомогою спеціальних досліджень.

3. Криміналістичні обліки, до них відносяться деякі об'єкти оперативно-розшукових обліків, оскільки поряд із спеціальною метою - забезпечити задачі розшуку різноманітних категорій предметів і осіб - вони в неменшій мірі служать цілям розкриття і розслідування злочинів.

Мова йде про такі об'єкти, як особи, які укриваються від слідства і суду, зниклі безвісти, неопізнані трупи, номерні речі і т. ін.

Частина цих об'єктів відноситься до оперативно-довідкових обліків, частина до криміналістичних, згідно з вказаними вище критеріями диференціювання.

В залежності від рівня централізації обліків вони підрозділяються на:

1. Місцеві обліки;

2. Регіональні обліки;

3. Центральні обліки.

1. Місцеві - ведуться на рівні місцевих (районних) органів внутрішніх, справ в інформаційних центрах (Щ), експертно-криміналістичних відділах (ЕКВ), відділах кримінального розшуку.

2. Регіональні - ведуться в зональних інформаційних центрах, експертно-криміналістичних управліннях (ЕКУ) УВС області чи УВС на залізничному і повітряному транспорті.

3. Центральні - головним інформаційним центром (ПІД), експертно-криміналістичному центрі (ЕКЦ МВС України). Багато з них є централізовано-місцевими і функціонують на всіх вказаних рівнях.

Підставою для постановки на облік являються заяви (повідомлення) в органи внутрішніх справ про незаконне заволодіння, а також знайдення безгосподарського транспортного засобу,(в тому числі мотоколяски і моторолери).

3. Криміналістичні обліки органів внутрішніх справ

1. Облік по способам здійснення злочинів

Цей облік являє собою спеціальну систему реєстрації злочинів по стійко-проявляючимся ознакам, які характеризують механізм злочинних дій і особу яка їх скоїла.

В регіонах облік здійснюється шляхом ведення двох видів картотек (по злочинам, які скоєні відомими і невідомим особами).

Карточка на нерозкритий злочин перед поміщенням в картотеку обов'язково перевіряється по другій картотеці і навпаки. Облік ведеться на місцевому і обласному рівнях.

Дані про спосіб скоєння злочину являються крім цього, частиною універсальної системи (АБД) автоматизованого банку даних, про який буде сказано нижче.

2. Облік осіб, які зникли безвісти, неопізнаних трупів, невідомих хворих і дітей.

Цей облік здійснюється на рівні ГЩ, МВС України, а також, на рівні областей і являє собою систему взаємопов'язаних карток, котрі об'єднують пізнавальні карти єдиного зразка, які містять формалізований опис зовнішніх ознак людини.

Цьому обліку належать особи, які зникли без наявних для цього причин, якщо невідома їх доля і місцезнаходження; неповнолітні, які втекли із шкіл-інтернатів, дитячих будинків і інших закладів; душевнохворі, люди похилого віку і інваліди, інші особи, якщо вони не можуть повідомити про себе відомості необхідні для встановлення особистості.

Опізнавальні карти обов'язково перевіряються по алфавітній картотеці осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності. В свою чергу, картотека зниклих безвісти осіб використовується при перевірці осіб, доставлених в органи міліції чи поступивших без документів в будинки пристарілих і інвалідів, лікувальні заклади.

Поступивших в картотеку неопізнаних трупів опізнавальні картки перевіряються по картотекам безвісти зниклих громадян і осіб, які об'явлені в розшук.

3. Облік слідів пальців рук, вилучених з місць нерозкритих злочинів, (слідотека) і осіб, взятих міліцією на облік.

Цей облік ведеться експертно-криміналістичними відділами МВС і відділом кримінального пошуку. Об'єднує в себе картонки з фотокартками одиничних і групових слідів пальців рук (долонь) візерунків, вилучених з місця розкритих злочинів, а також дактилоскопічні «карти осіб, які взяті міліцією на облік («воры в. законе», злочинні авторитети, кишенькові злодії) Цей облік є необхідним, головним чином, для встановлення осіб які залишили сліди, рук на, місці події. З його допомогою є можливість встановити факт залишення слідів однією і тією ж особою в різних місцях, що може бути підставою для об'єднання кримінальних справ в одне провадження.

4. Облік стріляних куль, гільз і боєприпасів з слідами зброї (кулегільзотека)

Цей облік ведеться в експертно-криміналістичних управліннях з метою встановлення фактів застосування злочинцями одного і того ж екземпляра зброї при скоєні декількох злочинів.

Обліку підлягають кулі, гільзи і боєприпаси з слідами зброї виявлені і вилучені на місці нерозкритого злочину. При вилученні зброї вона перевіряється по обліку викраденої, загубленої, вилученої, добровільно зданої нарізної вогнепальної зброї, проводяться експериментальні постріли, і отримані кулі і гільзи направляються в кулегільзотеки для перевірки.

5. Облік підроблених грошових знаків і цінних паперів

Цей облік ведеться в експертно-криміпалістичному центрі (ЕКЦ) і експертних підрозділах на місцях.

Облік ведеться в формі колекції зразків підроблених грошових знаків і цінних паперів з одночасним їх описом в спеціальних картках, які складаються по результатам дослідження об'єктів.

6. Облік підроблених документів виготовлених поліграфічним способом

Як і попередній, цей облік являється як централізованим, так і місцевим. В нього входять масиви підроблених документів чи їх фотокопії; бланки, виготовлені з допомогою типографських наборів, кліше, поліграфічних засобів чи іншої розмножувальної техніки. Картотека підроблених документів дозволяє встановити єдине джерело їх надходження і виявити осіб, які займаються їх виготовленням.

7. Облік підроблених медичних рецептів на отримання наркотичних і сильнодіючих лікарських засобів, а також зразків почерку осіб, котрі здійснюють їх підробку

Цей облік в експертних закладах ведеться по регіонам. Оскільки рецепти на наркотичні і сильнодіючі препарати приймаються в аптеках того регіону де і виписуються. Облік дозволяє встановити факт підробки цілого ряду рецептів однією особою і визначити застосовані Для цього технічні засоби, а по зразкам почерку встановити осіб виконавців підробки.

8. Фонотеки голосу і мови осіб, які являють оперативний інтерес

Цей облік є централізованим. В основному це фонотеки "воров в законе", кримінальних авторитетів, осіб, які являють оперативний інтерес. Мовна інформація про осіб реєструється на магнітних носіях з метою визначення особи, спізнання громадян в ході оперативно-розшукових заходів і слідчих дій.

Крім описаних обліків в ряді міських (районних) органах ведуться ініціативні обліки не номерних речей, слідів транспортних засобів і взуття, мікрооб'єктів, вилучених з місць нерозкритих злочинів, а також суб'єктивних портретів.

1. Оперативно - довідкові обліки, їх організація і використання в розкритті і розслідуванні злочинів

(Для самостійної роботи)

Оперативно-довідкові обліки ведуться на регіональному рівні в Щ МВС, УВС області. Значну частину їх об'єктів складають вже відомі особи:

1. Які були заарештовані;

2. Обвинувачені;

3. Засуджені за скоєння злочину, які знаходяться в розшуку;

4. Скоївши злочини, але звільнені від кримінальної відповідальності у зв'язку із застосуванням заходів суспільного впливу чи зміною обстановки.

Облік таких осіб здійснюється в форм:

1. Алфавітної картотеки;

2. Дактилоскопічної картотеки

3. Альбомів,

4. Списків;

5. Фото- і відеотек;

6. Автоматизованих банків даних

1. Алфавітні картотеки -реалізуються з допомогою карток, на яких вказуються паспортні дані особи яку реєструють, місце роботи, спеціальність, наявність судимості, дані про зміну вироку, відбування покарання, підстави і дати, звільнення від відбування покарання.

Це облік цснтралізовано-місцевий.

Одночасно, при наявності встановлених законом підстав, особа дактелоскопується і фотографується за правилами опізнавального фотографування.

Перевірка по дактилоскопічним облікам, портретної картотеки дозволяє з'ясувати чи встановлювати всі наведеш вище відомості, якщо особа відмовляється їх повідомити, чи дає неправдиву інформацію.

При необхідності правдивість даних зареєстрованих в алфавітній картотеці провіряється по дактилоскопічній картотеці.

По дактилоскопічній картотеці ведеться облік осіб:

1. Які заарештовані;

2. Засуджені за скоєні злочини до позбавлення волі;

3. Які знаходяться в розшуку;

4. Які відбувають покарання;

5. Осіб, які скоїли злочин, але звільнені від кримінальної відповідальності в зв'язку із застосуванням заходів громадського, впливу чи зміни обстановки;

6. Іноземців чи осіб без громадянства, які скоїли злочин.

Дактилоскопічні карти з відбитками поверхонь всіх пальців і долонь рук людини виготовляються На спеціальних бланках. Такий спосіб дактилоскопіювання називається „десяти пальцевим”.

Крім інформаційних центрів дактилоскопічні картотеки осіб, які мають злочинні спеціальності ведуться в експертно-криміналістичних підрозділах міських (районних) відділах.

Дактокарти систематизуються по спеціальним формулам, які виводяться на основі інформації, яка знаходиться па пальцевих візерунках.

Дактилоскопічна формула не індивідуальна і може інколи повторюватися в дактилокартах різних осіб.

З її допомогою встановлюють групи дактокарт, серед яких може знаходитися, та яку шукають,

Ототожнення особи здійснюється лише шляхом порівняльного аналізу по деталям будови папілярних візерунків.

В алфавітній картотеці особи, які стоять на обліку вказується дактилоскопічна формула і проставляється відбиток вказівного пальця правої руки, а при його відсутності - якого-небудь іншого пальця.

Дактилоскопічна формула і відбиток вказівного пальця слугує для зв'язку з дактилоскопічною карткою і забезпечують її знаходження при однакових установчих даних.

Таким чином, якщо в алфавітній картотеці виявлено декілька осіб з однаковими установчими даними, по відбитку пальця можна виявити особу яка нас цікавить.

Алфавітно-дактилоскопічний облік осіб, які притягнуті до кримінальної відповідальності, дозволяє отримати різноманітну інформацію для розкриття та розслідування злочинів (наприклад, з'ясувати особу злочинця чи підозрюваного який відмовляється що-небудь повідомити про себе чи дає невірні установчі дані).

2. Облік осіб по ознакам зовнішності

Раніше цей облік вівся у вигляді фотоальбому чи фототек. В даний час йому на зміну прийшли відеотеки і відеобанки, які містять як відео- так і фото- зображення осіб, які засудженні за скоєння злочинів (в тому числі "воров в законе" і "авторитетів" кримінального середовища, які викликають особливу зацікавленість для органів внутрішніх справі.

Облік інформаційно пов'язаний з Всеукраїнською картотекою особливо небезпечних злочинців, розшукуваних громадян і неопізнаних трупів.

Такі ж відеотеки є в обласних УВС, де є відповідна технічна база і підготовлені фахівці.

Зображення записується на відеокасетах.

Основне призначення обліку: пред'явлення фото- і відео-зображень для впізнання.

Систематизація інформації в обліку здійснюється у відповідності з ознаками зовнішності людини, Ігри-чому спочатку можливо скласти композиційний портрет, а потім здійснити пошук зображення особи по використаним ознакам зовнішності.

Облік правопорушень і злочинів скоєних іноземними громадянами, особами без громадянства (ОБГ) і громадян України які постійно проживають за кордоном, ведеться також з метою накопичення, зберігання і пред'явлення в зацікавлені служби органів внутрішніх справ і в інші правоохоронні органи, оперативно-довідкової і аналітичної інформації про правопорушення і злочини з боку цих осіб, чи скоєних по відношенню до них, а також про розшукуваних осіб, в зв'язку з порушенням правил перебування в країні.

Облік формується, як в пофамільній, і в дактилоскопічній картотеках, так і за допомогою централізованої автоматизованої інформаційної системи (АІС), "Кримінал-И", яка дозволяє в значній мірі прискорити обробку і отримання інформації, узагальнену на найвищому рівні.

Крім осіб, об'єктами оперативно-довідкових обліків можуть бути:

1. Предмети антикваріату;

2. Вироби мистецтва;

3. Зброя;

4. Автотранспорт;

5. Номерні речі

3. Облік вкрадених предметів антикваріату культурних цінностей

Цей облік організований в цілях забезпечення їх розшуку і сприяння в розкриті злочинів, пов'язаних з їх крадіжками.

Обліку підлягають вкрадені, зниклі, вилучені, знайдені, конфісковані, здані предмети, які являють історичну, художню і наукову цінність, наприклад:

1.Історичні реліквії;

2.Картини; скульптури;

3. Ікони;

4. Вироби традиційних народних художніх промислів;

5. Старовинні книги;

6. Унікальні музичні інструменти;

7. Поштові марки;

8. Старовинні монети;

9. Ордени;

10. Медалі;

11. Печатки;

12. Рідкісні колекції і зразки флори і фауни і багато іншого.

13. Рідкісні рукописи.

До інформаційної карти для перевірки по обліку додається фотографія чи ескізний малюнок предмету антикваріату.

4.Облік викраденої, втраченої, вилученої, добровільно зданої нарізної зброї

Цей. облік здійснюється з метою встановлення фактів неправомірного придбання бойової, спортивної, учбової, мисливської нарізної вогнепальної зброї, розкриття злочинів, пов'язаних з такими фактами.

В картках на зброю вказується її основні ознаки (вид, модель, номер, калібр, виробник і інше).

При виявленні на зброї слідів зміни маркувальних позначень, вона відправляється на дослідження в ДКВ (дослідно-криміналістичпий відділ).

5. Облік викрадених і вилучених документів загальнодержавного обігу і номерних речей

Цей облік здійснюється у відношенні документів і речей, які мають індивідуальні номери викрадених, вилучених у затриманих чи заарештованих осіб, на митницях, із автоматичних камер зберігання, знайдених чи добровільно зданих (кіно- фото-відеоапаратура, годинники, гладкоствольна зброя).

Якщо при перевірці в регіональному Щ з'ясується, що викрадена річ, (чи документ) стоїть на обліку, як вилучена, чи як викрадена, то про це інформуються зацікавлені органи.

На кожну деталь номерної речі, яка має самостійний номер, складається додаткова карга.

6. Облік розшукуваного і безгосподарського автотранспорту

Цей облік необхідний для збору, систематизації, зберігання і обробки інформації про розшукуваних і безгосподарських транспортних засобів, причепів і використовується при проведенні розшукових заходів, а також при реєстрації транспортних засобів в підрозділах ДАІ.

Централізованому обліку підлягають легковий і вантажний автотранспорт, автобуси, причепи, напівпричепи вітчизняного та закордонного виробництва, а регіональному обліку - всі вище перераховані транспортні засоби, а також мотоцикли, мотоколяски і моторолери.

2. Довідково допоміжні обліки

(для самостійної роботи)

Зразки предметів, матеріалів, речовин, сліди яких частіше всього знаходять на місці події, завжди являли професійний інтерес для криміналістів.

До числа таких об'єктів можна віднести:

1. Вогнепальна і холодна зброя;

2. Боєприпаси;

3. Типові знаряддя в і лому і інструменти, які використовуються при скоєні злочину;

4. Деталі;

5. Частини виробів (підошва взуття, фарне скло, протектори шин автотранспортних засобів);

6. Матеріали і речовини (в тому числі наркотичні, ядовиті, вибухові, паливно-мастильні, лакофарбуючі речовини, зразки паперу, тканини, волосся волокон, ґрунту, рослин і інше.).

Сукупність індивідуальних ознак, які характеризують вище перераховані об'єкти довідково-допоміжних обліків, дають можливість встановити цілий ряд важливих, особливо для цілей розшуку, обставин.

Так, наприклад, колекція слідів знарядь злому:

дозволяє вияснити, яким знаряддям міг бути залишений слід на місці події; вияснити і наглядно представити аналог знаряддя злочину чи інших предметів, пов'язаних із скоєною злочин особою.

Довідкові колекції зброї і боєприпасів:

Дають можливість визначити по наявним зразкам систему і модель зброї.

Деталі зброї із довідкової колекції можуть використовуватися при проведенні експериментальних пострілів із досліджуємої зброї, якщо аналогічні деталі в ній відсутні чи несправні.

Натуральні колекції різноманітних речовин і матеріалів:

використовуються для встановлення природи цих об'єктів при порівняльних дослідженнях, для класифікації об'єктів по зовнішньому виду, а також являються джерелом еталонів для кількісних методів аналізу.

Застосування в криміналістичних дослідженнях сучасних фізико-хімічних методів аналізу, таких як хроматографія, атомна і молекулярна спектроскопія, рентгенівські методи і тому подібне, не можливе без використання спеціальних:

1. Атласів спектрів;

2. Хроматограм;

3. Рентгенограм;

4. Каталогів кількісного і якісного складу речовин і матеріалів.

Ці каталоги складаються по об'єктам експертного дослідження. При аналізі проводиться порівняльне дослідження спектра чи рентгенограми невідомої речовини і відповідного матеріалу атласу.

Література

1. Биленчук П.Д. Современная криминалистика. - К,: 1989. - 30с.

2. Грамович Г.И. Особенности осмотра неопознанных трупов. - Минск, 1993.

3. Девиков Е.И., Зуев Е.И., Ищенко Е.П. Криминалистическая регистрация. - М., 1987.

4. Девиков Е.И. Криминалистическая регистрация. – М., 1987.

5. Криминалистика (актуальные проблемы). - М.: Акад. МВД СССР, 1988.-150с.

6. Матусовский Г.А. Криминалистика в системе научных знаний. - Харьков: Высшая школа, 1976. - 112с.

7. Рассейкин Д.П. Очерк истории уголовной регистрации. - Саратов, 1976.

8. Рассейкин Д.П. Уголовная регистрация. - Саратов, 1977.

9. Руководство по криминалистической технике. - М.: Юрид. лит., 1975.- 160с.

Тема №14 „Загальні положення криміналістичної тактики”

План

1. Поняття криміналістичної тактики, її система та завдання.

2. Криміналістична тактика в системі наукового знання.

3. Криміналістична тактика в практиці боротьби зі злочинністю

Самостійна робота

1. Тактика процесуальних дій. (це питання є в лекції)

2. Взаємозв'язок криміналістичної тактики з криміналістичною технікою і методикою.

3. Роль криміналістичної тактики у розслідуванні та попередженні злочинів.

1.Поняття криміналістичної тактики, її система і завдання

Криміналістична тактика - це система наукових положень і розроблених на їх основі рекомендацій по організації і плануванню досудового і судового слідства, визначенню ліній поведінки осіб здійснюючих їх доказування, і прийомів конкретних слідчих і судових дій, націлених на збирання і дослідження доказів, на встановлення причин і умов, сприяючих скоєнню і приховуванню злочинів.

Умовно в системі криміналістичної тактики, як правило виділяють дві частини:

1. Загальні положення криміналістичної тактики/

В цьому розділі визначаються такі поняття:

1. суть і зміст криміналістичної тактики

2. її джерела

3. зв'язок з іншими частинами криміналістики та іншими науками

4. суть і види тактичних прийомів

5. тактичних комбінацій

6. тактичних операцій

7. поняття і класифікація слідчих ситуацій

8. основні принципи планування розслідування злочинів тощо.

Окрім загальних положень, про які йде мова в зміст криміналістичної тактики входять:

1. розділи вчення криміналістичних версій, які відносяться до слідчих, судових і оперативно-розшукових версій;

2. планування розслідування;

3. принципи реалізації в процесі розслідування заходів організаційного і технічного характеру;

4. принципи взаємодії між слідчими і іншими працівниками органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю;

5. принципи використання даних отриманих з оперативних джерел;

6. рекомендації по використанню на досудовому і судовому слідстві техніко-криміналістичних засобів і прийомів збирання і дослідження доказів;

7. рекомендації про використання на попередньому і судовому слідстві спеціальних знань, допомоги спеціалістів;

8. рекомендації про використання в процесі розслідування допомоги громадськості;

9. тактичні прийоми і рекомендації по проведенню процесуальних дій.

2.Другий (основний) розділ криміналістичної тактики присвячений тактиці окремих слідчих і судових дій(слідчого обшуку, допиту і ін.).

Для того щоб тактичні рекомендації були найбільш ефективними і максимально відповідали специфіці тієї чи іншої процесуальної дії, принципи дослідження оперативних даних, засобів і прийомів криміналістичної техніки, спеціальних знань і допомоги громадськості розглядаються стосовно до тактики конкретних слідчих і судових дій.

Слід підкреслити, що, хоча тактичні прийоми проведення процесуальних дій і не є єдиним елементом криміналістичної тактики, вони беззаперечно представляють собою її важливу частину, а поняття тактичного прийому і рекомендації відносяться до числа основних.

Розрізняють техніко-криміналістичні і тактичні прийоми:

1. Прийоми використання техніко-криміналістичних засобів (прийоми фотозйомки на місці події) і прийоми використання наукових положень криміналістичної техніки (прийоми виявлення слідів на основі наукових положень про механізм слідовиникнення);

2. Прийоми організації і планування досудового і судового слідства, підготовки і проведення окремих процесуальних дій.

Тактичним може бути і прийом "поведінки", тобто вибір особою, здійснюючою розслідування, певної лінії поведінки. Пристосування тактичних прийомів в боротьбі зі злочинністю зв'язано з рядом умов:

І. Перш за все важливою умовою є ПРАВОМІРНІСТЬ. Під правовими основами слід розуміти систему встановлених законом і підзаконними актами принципів і правил, визначаючих умови допустимості, зміст, цілі і порядок застосування даних прийомів і рекомендацій слідчим, оперативним співробітником і судом.

2.Основним нормативним актом, який регламентує використання техніко - криміналістичних прийомів, як і прийомів і засобів криміналістичної техніки є КПК

В цьому аспекті норми КПК можуть бути розділені на наступні групи:

1. визначаючі зміст тактичних прийомів;

2. вказуючі на цілі застосування тактичних прийомів;

3. встановлюючі порядок застосування тактичних прийомів;

4. вказуючі критерії оцінки результатів застосування тактичних прийомів;

5. забороняючі взагалі чи в окремих випадках обмежуючі застосування тих чи інших тактичних прийомів.

Ні закон, ні підзаконні акти не можуть дати вичерпного переліку тих тактичних прийомів, які використовуються чи можуть бути використані для розкриття і розслідування злочинів.

Важливе значення набувають загальні принципи допустимості застосування в кримінальному судочинстві тактико - криміналістичних прийомів.

ДОПУСТИМІСТЬ. Як принцип, допустимість, полягає в тому, що по своєму характеру, змісту і ціленаправленності тактичні прийоми повинні повністю відповідати (не перечити) духу і букві закону, а їх застосування — вимогам законності.

Норми, визначаючі загальні принципи допустимості застосування тактичних прийомів - це:

1. вимога повноти, всебічності, об'єктивності, швидкості і активності розслідування.

2. це норми, визначаючі права громадян, дотримання яких при розслідуванні злочинів і в судовому розгляді гарантується законом.

3. це норми, вказуючі на межі дослідження обставин справи як на фактичні межі використання тактичних прийомів по об'єкту застосування (фактичні дані) в часі і просторі.

Окрім перерахованих положень, необхідно мати на увазі і їх практичну обґрунтованість, тобто доцільність застосування засобів чи прийомів виходячи із значимості можливого результату відповідно з затратою необхідних сил, засобів і часу.

Таким чином, протиріччя між законністю і доцільністю немає, тому що доцільність признається тільки коли все. законно.

Важливою умовою застосування тактичних прийомів є їх доступність, можливість використання кожним слідчим, оперативним працівником, суддею.

По мірі розвитку і вдосконалення кримінальні - процесуального законодавства окремі тактичні прийоми можуть отримувати законодавче визнання.

Слід сказати ще про одну умову застосування тактичного прийому - етичність прийому.

Застосування тактичного прийому не повинно ображати чи принижувати гідність і честь учасника процесуального акту, створювати небезпеку для його життя і здоров'я, супроводжуватися розголошенням інтимних подробиць його життя тощо.

Неетичним буде, наприклад, роздягання трупа для огляду в присутності близьких родичів потерпілого.

Отже, підведемо підсумки вищесказаного:

ЩО ТАКЕ ТАКТИЧНИЙ ПРИЙОМ - це найбільш раціональний і ефективний у визначеній ситуації спосіб дій особи, яка здійснює розслідування.

Тактичний прийом може відноситися:

1. до проведення слідчої дії в цілому (прийоми виїмки, обшуку, слідчого експерименту) про що говорилося вище;

2. до конкретного виду слідчих дій (прийоми допиту обвинуваченого, який дає неправдиві показання, чи прийоми особистого обшуку);

3. до визначеного етапу слідчої дії (підготовці, проведенню, фіксації).

Окрім прийомів, криміналістична тактика розробляє рекомендації:

1. Тактико-криміналістична рекомендація – це науково - обґрунтована практикою порада, стосовно вибору тактичних прийомів. Рекомендації можуть відноситися до різних поєднань тактичних прийомів, об'єднаних єдиним задумом, тобто до тактичних комбінацій.

2. Тактична комбінація - поєднання тактичних прийомів в рамках одного чи різних слідчих дій з метою вирішення конкретної задачі розслідування в даній ситуації. Більш високим по рівню інтеграції утворенням, у відмінності від тактичної комбінації є:

3. Тактична операція - це поєднання слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційно-технічних заходів, направлених на вирішення задач розслідування з врахуванням склавшоїся слідчої ситуації по кримінальній справі, об'єднаних єдиним задумом і які виконуються під єдиним керівництвом і у відповідності з раніше складеним планом. Так, при проведенні тактичної операції, зв'язаної з затриманням, безпосередньому захопленню передує складний комплекс заходів по вивченню особи злочинця, створенню умов, при яких він повинен опинитися на місці, де буде здійснюватися затримання тощо. Вибір і застосування тактичних прийомів, комбінацій чи операцій здійснюється на основі тих же тактичних рекомендацій. Ці рекомендації реалізуються в процесі попереднього слідства через тактичні рішення.

4. Тактичні рішення - це вибір мети тактичного впливу на слідчу ситуацію в цілому чи на окремі її компоненти, на хід і результати розслідування і визначення методів, прийомів і засобів досягнення цієї мети.

Вибір правильного тактичного рішення, найбільш оптимального варіанта дій приходиться робити з врахуванням великого числа факторів і нерідко в умовах невизначеності, тобто в умовах тактичного ризику.

Специфіка розслідування робить прийняття рішення в умовах тактичного ризику типовим явищем. Намагання взагалі уникнути ризику нереально. Необхідно завжди передбачити виникнення негативних наслідків і попередньо продумати заходи по ліквідації цих наслідків.

2. Криміналістична тактика в системі наукового знання.

Криміналістична тактика, як розділ криміналістичної науки нероздільно зв'язана з іншими областями цієї галузі знань, а також з тими науками, з якими зв'язана криміналістика в цілому.

Ми з вами вже вивчали тему "Предмет, завдання і система криміналістики " і знаємо, що система цієї науки складається з 4-х розділів:

1. загальна теорія криміналістики(вступ до курсу криміналістики);

2. криміналістична техніка;

3. криміналістична тактика;

4. криміналістична методика.

Тому, щоб вірно визначити місце криміналістичної тактики в цій системі, слід розглянути її зв'язок з усіма розділами науки.

Тактико-криміналістичні прийоми і рекомендації покликані забезпечити найбільш повну і ефективну реалізацію прийомів і засобів криміналістичної техніки.

Тому в необхідних випадках їх зміст повинен випливати з цієї мети.

Наприклад: порядок слідчого огляду об'єктів на місці події повинен забезпечити:

1. застосування технічних засобів

2. фіксації обстановки і слідів

3. такий тактичний прийом слідчого експерименту, як розподіл здійснюваних слідчих дій на етапи

4. забезпечення максимального використання можливостей фото - і відеозйомки при проведенні цієї дії.

Зв'язок криміналістичної тактики з методикою розслідування та запобігання окремих видів злочинів характеризується в першу чергу тим, що положення тактики реалізується на практиці лише через методику розслідування.

1. Із юридичних наук криміналістична тактика особливо тісно зв'язана з кримінальним процесом.

Розробка положень криміналістичної тактики ведуча, як відомо, для практики боротьби зі злочинністю, повинна враховувати процесуальні форми цієї боротьби, а результати такої розробки - прийоми і рекомендації - повинні відповідати принципу їх допустимості в кримінальному судочинстві.

Слід відмітити, що рекомендації криміналістичної тактики призначені для працівників органів дізнання, слідчих, суддів, експертів. Права і обов'язки вказаних осіб необхідно враховувати і за їх межі не слід виходити при розробці рекомендацій криміналістичної тактики.

Тактика, як і вся криміналістика в цілому, виникла у зв'язку з потребою науково організувати процес розслідування. Попередньо криміналістика і визначилась як система наукових методів розслідування, тобто потреба наукової організації праці слідчого і лежала в основі виникнення криміналістичної науки.

В наукову організацію праці слідчого можна віднести багато питань, це такі питання як:

1. підготовка до проведення визначеної слідчої дії;

2. розстановка сил і засобів, визначення порядку і черговості проведення визначених слідчих дій;

3. планування слідчих дій;

4. вибір часу, а в ряді випадків і місця проведення слідчих дій;

5. визначення кола учасників слідчих дій;

6. послідовність слідчих дій.

Всі ці питання відносяться до криміналістичної тактики в системі наукових знань

2.Криміналістична тактика тісно пов'язана з тактикою оперативно-розшукових заходів.

В криміналістичній тактиці використовуються можливості оперативно - розшукової діяльності. Особливо в обліку цих можливостей при вирішенні питань тактики як в цілому так і по окремих слідчих діях і заключається зв'язок криміналістичної тактики і тактики оперативної діяльності.

Інший аспект цього зв'язку виражається в їх взаємному впливі - прямому і зворотному.

Так, рекомендації криміналістичної тактики повинні переслідувати мету створення оптимальних умов для проведення зв'язаних зі слідчими діями оперативно-розшукових заходів, а рекомендації оперативно-розшукової тактики - для проведення відповідних слідчих дій.

3.Тісно взаємодіють криміналістична тактика з судовою психологією.

Так, питання психології учасників слідчих дій і психологічні аспекти діяльності по збиранню, дослідженню, оцінці і використанню доказів, які раніше розглядалися в криміналістиці (криміналістична тактика) зараз розглядаються в такій науці, як судова психологія.

Положення судової психології складають один із елементів наукових основ криміналістичної тактики.

4.Накінець криміналістична тактика зв'язана з такими науками, як етика і логіка.

Етика, як наука про мораль, виступає в якості одного із керуючих початків при розробці проблем криміналістичної тактики, яка визначає лінію поведінки оперативного працівника, слідчого, судді при зборі, дослідженні і використанні доказів, їх дій і відносин в процесі доказування.

Логіка - це наука, як і судова психологія, бере участь в формуванні основ криміналістичної тактики. Положення логіки і особливо такого її розділу, як логіка доказування, є основними при вирішенні багатьох тактичних питань:

1. визначення послідовності тактичних прийомів слідчих дій;

2. застосування тих чи інших засобів фіксації доказової інформації і при оцінці доказів і виборі шляхів їх використання тощо.

Такі зв'язки криміналістичної тактики з іншими розділами криміналістики, із супутніми науками, які визначають, відповідно, її місце в системі наукових знань.

3. Криміналістична тактика і практика боротьби із злочинністю.

Криміналістична тактика, як вся криміналістика в цілому, виникла і розвивається як область наукових знань:

1. вона обслуговує потреби практики боротьби зі злочинністю

2. покликана підвищувати ефективність цієї боротьби

3. вирішує завдання попередження, припинення, розкриття і розслідування злочинів.

1. Практика боротьби зі злочинністю - не тільки криміналістична тактика, але і джерело її розвитку і критерії оцінки тих положень і рекомендацій, які розробляються криміналістичною тактикою.

а) Практика для криміналістики в цілому і для криміналістичної тактики окремо, це перш за все об'єкт дослідження.

б) Дослідження практики - її задача, вирішення якої є умовою проведення тактико - криміналістичних наукових пошуків.

в) Взаємний зв'язок практики боротьби зі злочинністю і криміналістичної тактики, їх вплив один на одного не однакові на різних етапах розвитку науки і практики.

г) Практика може випереджати теорію, коли нові тактико-криміналістичні прийоми виникають спочатку на практиці і вже потім привертають до себе увагу вчених - криміналістів.

Наприклад:

1. відтворення обстановки і обставин події

2. пред'явлення для впізнання

3. перевірка й уточнення показань на місці, як самостійні слідчі дії виникли спочатку на практиці і тільки потім стали об'єктом вивчення такою наукою як криміналістика.

На всіх етапах практика боротьби зі злочинністю залишається не лише критерієм істинності, ефективності рекомендацій криміналістичної тактики, але й тим постійно діючим фактором, який в значній мірі визначає тенденції розвитку цього розділу криміналістичної науки.

Перерахуємо тенденції криміналістичної тактики:

1.Теоретичне уточнення предмету криміналістичної тактики, її межі взаємозв'язку з іншими областями наукових знань.

Виникнувши у відповідь на потреби практики в вигляді окремих прийомів і рекомендацій проведення слідчих дій, криміналістична тактика сформувалась в систему наукових положень, які складають елементи загальної теорії криміналістичної науки.

Зміна криміналістичної тактики визначається практикою боротьби зі злочинністю, досягненнями науково технічної революції, розвитком юридичних і інших наук.

Розширюються можливості експертних досліджень, удосконалення теорії і практики оперативно - розшукової діяльності.

2.Вдосконалення тактичних прийомів і тактико - криміналістичних рекомендацій.

В цій тенденції проявляється взаємозв'язок тактики і криміналістичної техніки, коли нові техніко - криміналістичні засоби суттєво впливають на тактичні прийоми слідчих дій і є причиною їх модернізацій.

3.Розробка нових тактичних прийомів і в цілому тактики нових слідчих дій.

Поява нових тактичних прийомів і слідчих дій може бути наслідком розвитку практики.

Вони виникають на базі розвитку інших розділів криміналістики та інших наук.

4.Підвищення ефективності тактичних прийомів і рекомендацій по використанню можливостей оперативно-розшукових органів МВС.

Вдосконалення оперативно-розшукових дій органів внутрішніх справ приводить до збільшення об'єму і різноманітності оперативно-розшукової інформації, яка може бути використана в доказуванні. Це в свою чергу не може не відобразитися як на змісті, так і на порядку застосування тактичних прийомів.

5.Розробка тактики судового слідства.

Попередньо сферою застосування рекомендацій криміналістики була тільки область досудового слідства, але в міру розвитку науки такі ж рекомендації стали використовувати і в процесі судового слідства, тому зараз є такі рекомендації, які призначені тільки для суду.

4.Тактика процесуальних дій.

(самостійна робота)

Тактика слідчих і судових дій складається з декількох стадій:

1. Підготовка до проведення слідчих і судових дій;

2. Проведення слідчих і судових дій;

3. Фіксація ходу і результатів процесуальних дій;

4. Оцінка отриманих результатів і визначення їх вагомості і місця в системі доказової інформації по даній кримінальній справі.

Тактичні прийоми здійснення кожної з цих стадій забезпечують вирішення поставлених перед нею задач з врахуванням тих особливостей, які має ця стадія.

1.Підготовка до проведення слідчих чи судових дій - формуються мета і завдання слідчої і судової дії, визначаються момент, місце і час проведення, коло учасників, формується слідче - оперативна група, здійснюється підбір техніко -криміналістичних засобів, визначаються форми і рамки використання оперативно - розшукових заходів, складається план проведення слідчої дії.

2.Проведення слідчих чи судових дій - реалізується намічений план і вирішуються ті питання і завдання, які ставить перед собою слідчий (суд). На цій стадії застосовуються тактичні прийоми, перевіряються версії шляхом підтвердження чи спростування виведених із них наслідків. Слідчі дії по їх ролі в процесі розслідування поділяються на початкові і наступні.

Початкові слідчі дії здійснюються з моменту порушення кримінальної справи і слугують засобом:

1. орієнтації слідчого в обстановці і змісті розслідуємої події, отримання уяви про її механізм і наслідки;

2. розкриття злочину по гарячих слідах, отримання необхідної інформації для встановлення і розшуку злочинця;

3. збирання доказів, яким загрожує знищення під впливом об'єктивних і суб'єктивних факторів;

4. отримання початкової інформації для побудування розгорнутих слідчих версій, охоплюючих собою весь зміст предмету доказування.

Наступні слідчі дії націлені на дослідження, оцінку і використання доказів зібраних на початковому етапі, детальну перевірку версій, доказування елементів складу злочинів, а також вияснення причин і обставин, сприяючих їх скоєнню і приховуванню злочину.

В числі загальних тактичних положень, сприяючих ефективності провадження будь-якої слідчої дії, називають:

1. системність (проведення даної слідчої дії і оперативно-розшукових заходів);

2. сучасність (вибір належного місця і часу проведення слідчої дії);

3. вміння слідчого орієнтуватися в об'єкті дослідження і обстановці передуючій і сприяючій слідчій дії;

4. облік даних криміналістичної характеристики і слідчої ситуації для вибору тактичних прийомів проведення слідчих дій;

5. притягнення до участі в слідчих діях робітників органів дізнання і використання допомоги громадськості і засобів масової інформації;

6. широке використання спеціальних знань і техніко - криміналістичних засобів;

7. забезпечення збереження об'єктів дослідження і їх справжності

3. Фіксація ходу і результатів процесуальних дій.

Тактика цієї стадії слідчих чи судових дій покликана забезпечити максимально повне і вірне відображення змісту процесуальної дії і досягнутих результатів, націлена на вибір чи створення умов, забезпечуючих ефективне застосування тактико-криміналістичних засобів і прийомів. Без належного оформлення отримана інформація не має доказової сили.

На цій стадії вилучають і упаковують сліди і предмети, які мають доказове значення, оформляють протокол слідчої дії і додатки до нього (плани, схеми тощо).

4. Оцінка отриманих результатів і визначення їх значення - заключна стадія слідчої дії. Здійснюється як для перевірки правдивості отриманої доказової інформації, так і для вирішення питання про її значення для доказування і шляхах подальшого використання. На цій стадії виявляють допущенні помилки, просліджують наслідки, до яких вони привели, вирішують питання про доцільність повторного проведення даної слідчої дії, якщо зроблені помилки і по-іншому не можливо виправити.

Література

1. Белкин Р.С. Очерки криминалистической тактики. - Волгоград, 1993.

2. Белкин Р.С., Лившиц Е.М. Тактика следственных действий. - М.: Новый юрист, 1997.

3. Біленчук П.Р. Сучасна криміналістика. - К., 1989.

4. Горский Г.Ф., Кокарев Л.Д., Котов Д.П. Судебная этика. - Воронеж, 1973.

5. Коновалова В.Е. Проблемы логики и психологии в следственной практике. - Харьков, 1965.

6. Копылов И.А. Следственная ситуация и тактическое решение. - Волгоград, 1988.

7. Любичев С.Г. Этические основы следственной тактики. - М,. 1980.

8. Матусовский Г.А. Криминалистика в системе научных знаний. – Харьков, 1976. 112 с.

9. Селиванов Н.А. Этико-тактические вопросы расследования. - М., 1981.

10. Салтевский М.В. Собирание криминалистической информации техническими средствами на предварительном следствии. - К.:НИ и РИО КВШ МВД СССР. 1980.

11. Спеціалізований курс криміналістики. Підручник К.: НІ і РІО КВШ МВС СРСР, 1987 – 384 с.

12. Чурилов С.Н. Криминалистическая тактика и научная организация работы следователя. - М.1989.

Тема №15 „Криміналістична версія і планування розслідування”

План

1. Поняття криміналістичної версії. Види, класифікація версій, їхня побудова і перевірка в процесі розслідування злочинів.

2. Поняття, мета, значення, принципи і види планування.

Самостійна робота

1. Елементи планування. Особливості планування при порушенні кримінальної справи по офіційним матеріалам і по оперативно-розшуковим даним.

2. Техніка планування розслідування.

3. Особливості планування при розслідуванні податкових злочинів.

1. Поняття криміналістичної версії. Види, класифікація версій, їх побудова і перевірка в процесі розслідування злочинів.

Криміналістична версія —це засноване на фактичних даних припущення про суть або окремі обставини події, що має ознаки злочину, прийняте до перевірки слідчим, або іншою уповноваженою на це особою при вирішенні питання про порушення кримінальної справи і його розслідування.

З позиції логіки, версія - це різновид гіпотези, що представляє собою форму мислення, за допомогою якої здійснюється перехід від ймовірного знання до достовірного.

Робоча гіпотеза:

1. Використовується в карному судочинстві;

2. Пояснює факти які мають значення для розкриття, розслідування злочинів;

3. Повинна бути перевірена в обмежений строк, встановлений законом;

4. Перевіряється компетентними посадовими особами, встановленими законом методами і засобами при можливій протидії розслідуванню.

Криміналістична версія повинна бути:

1. Реально можливою, що принципово перевіряється;

2. Обґрунтованою встановленими фактами;

3. Відносно простою, що має чітку, однозначну формулу;

4. Застосованою до більш широкого кола явищ, встановлюваних в ході розслідування.

Розрізняють наступні види версій:

1. Загальні і приватні версії;

2. Версії щодо суб'єкта висування;

3. Версії щодо ступеня визначеності висунутих припущень;

4. По обсягу фактів, що пояснюються;

5. По ступеню ймовірності;

6. З часом побудови;

7. Стосовно предмету доказування.

Отже, розглянемо кожну з версій окремо і проведемо їхню класифікацію.

1. Загальна версія - це приблизне пояснення події, що має ознаки злочину, в цілому (наприклад відбулося: вбивство, самогубство, нещасний випадок).

Приватна версія - це приблизне пояснення окремих сторін, елементів цієї події (наприклад: мотив, спосіб учинення, час, місце, особистість злочинця і т.п.).

2. Версія щодо суб'єкта висування, що ділиться на слідчі версії, оперативно-пошукові, експертні і судові.

А. Слідчі версії висуває і перевіряє слідчий з метою з'ясування суті події і всіх її обставин, тобто вони можуть бути, як загальними так і приватними.

Різні припущення можуть висловлюватися підозрюваними, обвинувачуваними, підсудними, адвокатами, потерпілими, цивільними позивачами, відповідачами і їхніми представниками.

Однак ці припущення значення версій набувають лише тоді, коли приймаються в такій якості суб'єктами.

Незважаючи на єдність логічної природи й основних функцій, вищезгадані чотири різновиди версій, мають визначену специфіку, що розрізняється, насамперед, по утримуванню фактичних баз.

Б. Оперативно-розшукові версії висуває оперативний працівник, що проводить, за дорученням слідчого, перевірку по тим або іншим обставинам у справі. Ці версії перевіряються не процесуальним шляхом, і тому отримана з їхньою допомогою орієнтуюча інформація далеко не завжди трансформується в доказувальну. Оперативно-розшукові версії можуть бути тільки приватними.

В. Експертна версія - це припущення експерта прийняте ним для перевірки при проведенні експертного дослідження.

Необхідно відзначити, що ці версії висунуті для вирішення неюридичних питань, незважаючи на їхню виняткову значимість, часто відіграють, в основному, проміжну (допоміжну) роль в ході процесуального встановлення елементів предмету доведення. Така версія може бути тільки приватною.

Г. Судові версії - це припущення суду прийняті ним до перевірки при розгляді справи. Суд одержує кримінальну справу в якій сформульована тільки одна версія, так звана «версія обвинувачення». Суд зобов'язаний ретельно перевірити цю версію. Вона змінюється лише у випадках спростування або сумнівності висновків обвинувального висновку.

Основні функції версій:

1. Пояснювальна

2. Встановлювана

3. Перевірочна найбільше властиві слідчим версіям.

Потрібно також зауважити, що оперативно-пошукова версія може трансформуватися в слідчу версію і бути прийнята до перевірки оперативним працівником; ймовірний висновок експерта, що представляє собою різновид експертної версії, може бути використань слідчим як орієнтуюча інформація і перевіряється ним при провадженні слідчих дій; суд, висуваючи судові версії, зобов'язує слідчого проводити їхню перевірку.

3. Версії по ступеню визначеності висунутих припущень:

Ці криміналістичні версії підрозділяються на:

1. Типічні (типові);

2. Конкретні (специфічні).

1. Типічні версії висуваються не тільки на основі наявної інформації, коли такої інформації ще занадто мало і вона суперечлива і не цілком достовірна, але і на основі досвіду слідчого, криміналістичних рекомендацій, загальної слідчої практики, простого життєвого досвіду і т.д. Ця версія має дуже велике практичне значення, оскільки допомагає організувати роботу з справою в найперший, найбільш відповідальний момент розслідування.

2. Усе сказане вище відноситься і до конкретних (специфічних) версій, що висуваються на основі вивчення матеріалів розслідуваної справи, або матеріалів перевірки до порушення кримінальної справи.

У процесі такої перевірки слідчим або працівником дізнання висуваються конкретні версії, які проробляються, перевіряються і тільки при наявності складу злочину вирішується питання про порушення кримінальної справи.

Не виключено, що в ході подальшої, більш ретельної перевірки, встановлюються і помилкові варіанти, що відкидаються, а типова версія, що підтверджує, деталізується та конкретизується і на її базі будуються конкретні (специфічні) версії.

Головну роль в побудові типових версій відіграє теоретична база, тоді, як для конкретних версій - фактична база Типовій слідчій ситуації відповідають типові криміналістичні версії, що перевіряються при провадженні типових слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

4. По обсягу фактів версії діляться на:

1. Загальні

2. Приватні, характеристику яких вже розглянуто на самому початку лекції.

При розслідуванні конкретного злочину криміналістичні версії утворюють систему.

Системність версій полягає в тому, що для розкриття злочину висувається не одна, а декілька загальних версій, усередині яких, у свою чергу, висувається система приватних версій, що охоплює всі елементи предмета доведення, причому жодна з приватних версій не повинна суперечити загальній версії.

5. По ступеню ймовірності:

1. Є малоймовірні версії;

2. Найбільш ймовірні.

Незалежно від ступеня ймовірності тієї або іншої версії їх необхідно перевіряти паралельно. Часом саме відпрацьовування малоймовірних версій і приводять до розкриття злочинів.

6. За часом побудови:

1. Є початкові;

2. Наступні, але ні перші, ні другі не є пріоритетними. Нерідко в процесі розслідування доводиться звертатись до «старих», тобто до початкових версій.

7. Стосовно предмета доведення ці версії підрозділяються на:

1. Обвинувачувальні;

2. Виправдувальні.

Обвинувачувальна версія - лише одне з ймовірних пояснення здійсненого злочинного діяння, альтернативою якої є виправдувальна версія, що припускає безвинність даної особи. Обидві ці версії вимагають рівнозначної об'єктивної перевірки.

При побудові версій широко використовуються прийоми логічного мислення - такі як аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія.

Аналіз - це дослідження окремих сторін, властивостей, складових частин предмета, факту, явища

Синтез - це дослідження виділених за допомогою аналізу ознак у їхній єдності і взаємному зв'язку. Приведемо конкретний приклад використання цих прийомів.

Приклад: оперативна група в складі слідчого, оперативного працівника, дільничного інспектора й експерта-криміналіста виїхала на місце пригоди в продовольчий магазин.

У результаті огляду з'ясувалося, що в торговий зал злочинці проникнули через стелю, попередньо її проломивши. Розмір пролому невеликий - доросла людина не могла б через нього проникнути в приміщення. Викрадені були цукерки, цигарки і банки з компотом. Проаналізувавши ситуацію (розміри пролому, характер викраденого), була висунута версія, що крадіжку зробила група підлітків, що і підтвердилося в кінці розгляду справи

Індукція - це приблизний висновок від часткового до загального.

Дедукція - висновок від загального до часткового (приватного).

При використанні прийому індукції для побудови версій, спочатку встановлюються і досліджуються ознаки одиничних фактів, вивчається їхнє походження. Потім факти індуктивно узагальнюють. Приблизний висновок робиться від часткового до загального, від одиничних суджень щодо встановлених фактів до пояснення їхнього походження.

Аналогія - прийом логічного мислення який заключається на основі зіставлення фактів, їхніх окремих ознак. У результаті такого зіставлення робиться висновок - якщо ознаки подібні, то і факти подібні або пояснюються одною причиною. Наприклад, знаючи спосіб учинення крадіжки і те що саме таким способом робить крадіжки неодноразово засуджений Н., слідчий висуває версію: «крадіжку зробив, можливо, «Н.».

Перевірка версій перебуває у виявленні фактичних даних що підтверджують або спростовують версію. Необхідні дані утворюються процесуальним шляхом, тобто в результаті проведення слідчих дій. Версії перевіряються також, по можливості одночасно і паралельно, а не в порядку черговості. Деякі слідчі допускаючи відступи від даного правила, звичайно мотивують це тим, що та версія яка перевіряється в першу чергу є більш ймовірною, ніж інші. Однак нерідко версія, що здається більш очевидною, не підтверджується, а після її перевірки можливості для перевірки інших версій виявляються втраченими.

Забезпечити цілеспрямовану перевірку усіх версій, повноту, об'єктивність і всебічність розслідування неможливо, якщо слідчий не буде планувати свою роботу.

2. Поняття, мета, значення, принципи і види планування.

Розкриття і розслідування злочинів являє собою складний процес пізнання події минулого. Робота з кожною, навіть порівняно нескладною кримінальною справою вимагає проведення цілого ряду слідчих дій, пошукових заходів; усі вони повинні бути ретельно підготовлені і проведені у визначеній послідовності з дотриманням встановлених кримінально-процесуальним законом строків.

Оперативність і повнота збирання доказів багато в чому залежить від чіткої організації дій слідчого.

Ми знаємо, що на розгляді слідчого знаходиться не одна, а декілька кримінальних справ.

Тому одна з умов успішного розслідування злочинів є планування.

Планування розслідування визначається як розумовий процес, який полягає у визначенні змісту і порядку роботи, щодо встановлення всіх обставин скоєного злочину і викриття винних у суворій відповідності з вимогами закону і з найменшою витратою часу і сил.

Цілі планування полягають у визначенні шляху й змісту діяльності слідчого на всіх її стадіях:

1. Забезпеченні і цілеспрямованості

2. Повноти,

3. Об'єктивності

4. Всебічності і швидкості

5. Економії часу і сил;

6. Ефективного застосування засобів та прийомів роботи з доказами;

7. Суворого дотримання законності.

Цілі планування підпорядковані вимогам принципів досудового розслідування.

Діяльність по плануванню розслідування містить у собі наступну роботу:

1. Вибір напрямку розслідування за допомогою висування слідчих версій;

2. Визначення завдань розслідування і їхньої конкретизації шляхом встановлення предмета і меж доведення, а також обставин, що супроводжують предмет доведення, з'ясування яких необхідне для встановлення істини;

3. Визначення кола слідчих і інших дій і заходів оперативно-розшукового й організаційно-технічного характеру, необхідних для вирішення поставлених завдань, перевірки висунутих версій;

4. Визначення тактики намічених слідчих дій;

5. Установлення строків і послідовності проведення намічених дій;

6. Визначення виконавців запланованих дій;

7. Оформлення наміченої програми у вигляді письмових планів розслідування, схем, графіків, карток.

Планування розслідування кримінальних справ варто відрізняти від планування роботи слідчого., оперативного

Дата добавления: 2014-10-15