ВВЕДЕНИЕ 1 страница. Сутність закону зростання альтернативних витрат виражається в тім, що в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва збільшення виробництва

Сутність закону зростання альтернативних витрат виражається в тім, що в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва збільшення виробництва на кожну додаткову одиницю якогось одного продукту примушує скорочувати виробництво якихось інших продуктів на все більшу і більшу величину.

Межа виробничих можливостей – це ряд показників максимального виробництва благ у всіх можливих співвідношеннях (комбінаціях) в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

IV. Втрачені можливості і закон збільшення альтернативних витрат

Економіка є ефективною у разі, якщо суспільство не може збільшити виробництво якихось одних благ, не зменшуючи виробництво інших. Ця ситуація виникає в умовах повної зайнятості ресурсів і повного обсягу виробництва.

Кількість одних благ, від виробництва яких треба відмовиться для збільшення виробництва інших за умов повної зайнятості і повного обсягу виробництва називають альтернативними витратами.

Наприклад: в таблиці і на малюнку 2-1 перехід від виробництва благ в комбінації Б до комбінацію В призведе до збільшення виробництва споживчих благ на 8 одиниць, але і до зменшення виробництва інвестиційних товарів на 4 одиниці. Це закономірність. Сутність її: якщо суспільство хоче мати більшу кількість будь-якого блага, то, звичайно, необхідно платити за нього додаткову ціну, виражену в інших благах, якими воно жертвує. І ці жертви є зростаючими. На малюнку 2-1 збільшення виробництва інвестиційних товарів від комбінації Д до Г примушує зменшити виробництво споживчих товарів на 2 одиниці, а ще одне збільшення виробництва інвестиційних товарів на ту ж величину, на 4 одиниці (від Г до В) примушує відмовитися від виробництва споживчих товарів вже на 3 одиниці. Від В до Б збільшення інвестиційних благ на 4 одиниці приведе до зменшення споживчих благ на 4 одиниці.

Це явище пояснюється тим, що одні і ті самі ресурси мають різну продуктивність при використанні їх для виробництва різних благ. Якщо суспільство нарощує виробництво інвестиційних товарів, то на кожну додаткову їх одиницю застосовуються все менш продуктивні ресурси, що вилучені з виробництва споживчих товарів. А тому їх потрібно все більше і більше. Цю закономірність назвали законом зростання альтернативних витрат.

V. Невикористані ресурси та неефективність

До цього аналізувалась економіка, яка досягла повної зайнятості та повного обсягу виробництва. Але на практиці економіка здебільшого не досягає межі виробничих можливостей. В цьому разі частина наявних ресурсів не застосовується у виробництві, а продукти не виробляються з найнижчими витратами. На малюнку 2-1 цей стан економіки в точці З, та будь-які інші точки, що знаходяться на площі, яка обмежена віссю Х і віссю У та кривою виробничих можливостей. Така економіка є неефективною. Вихід зі стану неефективності можна здійснити в трьох варіантах: 1) всі незайняті ресурси використати для збільшення виробництва споживчих благ (на малюку 2-1 цей варіант 3К; 2) всі незайняті ресурси використати на виробництво тільки інвестиційних благ (на малюнку 2-1 це варіант 3Л); 3) можна використати незайняті ресурси для збільшення виробництва як споживчих та і інвестиційних благ в різних співвідношеннях. На малюнку 2-1 цей варіант відображається позицією 3М.

VI. Зростання можливостей економіки

Відомо, що потреби окремої людини і суспільства безмежні. Для їх задоволення суспільство дбає про збільшення виробничих можливостей. Це здійснюється у двох напрямках:

– збільшення пропозиції ресурсів;

– технічний прогрес.

Збільшення пропозиції ресурсів залежить від зростання населення країни, що призводить до збільшення людських ресурсів. Збільшується виробництво капітальних благ. Відкриваються нові джерела мінеральних ресурсів. Осушення боліт, іригація земель збільшують площі орних земель.

Технічний прогрес дає змогу вдосконалювати, чи виробляти нові блага, підвищувати їх корисність, а також удосконалювати технології виробництва благ. Підвищуючи ефективність виробництва, технічний прогрес дає можливість суспільству виробляти більше благ з незмінної кількості ресурсів.

Вказані вище напрямки збільшення виробничих можливостей зміщують криву виробничих можливостей вправо (малюнок 2-1, друга крива виробничих можливостей). Але це не вказує на те, що реальне виробництво виходить автоматично на нову межу виробничих можливостей. Можливості можуть бути збільшені, а виробництво може залишатися в середині цієї нової межі. Це залежить від здатності ефективно використати додаткові ресурси і нові технології.

В значній мірі ефективність використання ресурсів і технологій залежить від вибору розподілу ресурсів на виробництво споживчих і інвестиційних благ. Теперішній вибір точки на кривій виробничих можливостей економіки є основним фактором майбутнього положення кривої виробничих можливостей і досягнень реальної економіки. Якщо буде зроблено поточний вибір на користь збільшення виробництва інвестиційних благ (капіталу) і зменшення обсягу споживчих благ, то це призведе до збільшення виробничих можливостей в майбутньому і крива виробничих можливостей переміститься вгору і вправо. Це дозволить економіці виробляти більшу кількість кожного виду продуктів. А якщо нинішній вибір точки на кривій виробничих можливостей буде на користь споживчих товарів, то виробничі можливості в майбутньому зменшаться і крива переміститься вниз і ліворуч.

VII. Застосування кривої виробничих можливостей в економічній практиці

В попередньому розділі застосування кривої виробничих можливостей розглядалось на макроекономічному рівні. Але і на мікроекономічному рівні існують проблеми рідкісності ресурсів, вибору альтернатив і альтернативних витрат. Так, індивіди одержують обмежені грошові доходи, тому що вони вкладають обмежену кількість ресурсів у виробничий процес. Обмежений особистий бюджет примушує робити вибір при купівлі товарів та послуг.

Межа виробничих можливостей ілюструє загальний факт, що ми завжди вибираємо між обмеженими можливостями. Люди завжди мають обмежений час для різних видів діяльності.

Тема 3. Економічні системи суспільства: капіталізм вільної конкуренції, командна економіка, змішана економіка, традиційна економіка

Мета вивчення теми: збагатити свій світогляд щодо розуміння сутності економічної системи, залежності рівня життя суспільства, повноти задоволення його потреб від існуючої економічної системи. Виявити типи економічних систем, їх характерні риси, зміни економічних систем в напрямку створення найбільш ефективної ринкової системи змішаного типу. Розглянути основні елементи і напрями загального кругообігу ресурсів, продукту і доходу в ринковій економіці.

Головні питання теми

1. Ефективність економіки і сутність економічної системи.

2. Типи економічних систем: а)традиційна економічна система; б) ринкова система вільної конкуренції; в)командно-адміністративна; г) змішана ринкова економічна система.

3. Сучасний напрямок зміни і вдосконалення економічних систем.

4. Визначальні інститути і принципи ринкової економіки.

5. Кругообіг ресурсів, продукту і доходу в економічній системі досконалої конкуренції.

Джерела інформації для самостійного вивчення

Макконнел К.Р., Брю С.Л. Экономикс – М.: Республика – 1992 – том 1, гл. 2, с. 47-49; гл. 3, с. 51-60.

Основи економічної теорії. Політекономічний аспект. За редакцією докторів економічних наук, професорів Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка – Київ: “Вища школа” – “Знання”, 1997. Частина VI, розділ 29,с. 431-449.

А.С. Гальчинський, П.С. Єщенко, Ю.І. Палкін. Основи економічної теорії. Київ: “Основи” 1995. Розділ 1. Тема 5, §1,3,4.

Ковальчук В.М. Загальна теорія економіки. Тернопіль, 1998. Глава 2 §1-5, с. 26-38.

С. Дзюбик, О. Ривак. Основи економічної теорії. Київ: “Основи”, 1994. Розділ ІІ, §4, с. 26-28.

І. Ефективність економіки і економічна система

В будь – якій країні головними складовими економічної діяльності є постійне розв’язання таких визначальних, з точки зору задоволення потреб суспільства, проблем як:

1. Що виробляти? Який набір вироблених благ найповніше задовольнить потреби суспільства і створить умови для такого ж їх задоволення в майбутньому.

2. Скільки потрібно виробляти кожного блага і яким за обсягом повинен бути валовий продукт?

3. Як виробляти блага? Які застосовувати технології, як організувати виробництво, як розподілити наявні в країні ресурси між видами виробництв і виробничими одиницями?

4. Як розподілити вироблену продукцію, по яким критеріям здійснити розподіл?

5. Як забезпечити здатність економіки швидко і з мінімальними витратами пристосуватися до змін смаків покупців, до появи нових технологій, нових організаційних форм?

Розв’язуються ці проблеми в кожній країні по різному. В одних країнах вони вирішуються ефективно, в інших – неефективно. Це залежить від багатьох факторів. Визначальними є такі:

а) Стан та дія мотиваційних механізмів в бік досягнення максимальної економічної ефективності.

б) Інтелектуальний потенціал країни.

в) Рівень економічної свободи, що забезпечує економічну творчість, новаторство, застосування інтелекту.

г) Рівень відповідальності суб’єктів економічної діяльності за її ефективність.

д) Культура діяльності і спілкування.

Ці фактори в різних країнах в різній мірі спрямовують зусилля суб’єктів економіки на задоволення потреб суспільства. Тут вирішальне значення має те, яку економічну систему створило суспільство.

Економічна система кожної країни виникає та розвивається в процесі суспільної діяльності: виробництва, розподілу, обміну та споживання благ. Між людьми складаються різноманітні за своїм змістом економічні відносини, економічні інститути, організаційні утворення, механізми що забезпечують їх функціонування. Виникають і діють об’єктивні закономірності. Конкретно-історична сукупність їх і визначає економічну систему суспільства, її структуру і специфічні риси.

Економічна система – це цілісність економічної структури ресурсів, технології їх використання, конкретних економічних зв’язків, економічних відносин, організаційних форм, реалізації економічних інтересів.

Структурні складові, що утворюють різноманітні економічні системи, за своїм змістом неоднорідні. Вони поєднують у собі загальні та специфічні, основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі, перехідні та проміжні економічні форми. Кожна з них функціонує на основі спільної для всієї системи і разом з тим власної логіки розвитку. В сучасних економічних умовах структурні елементи системи характеризуються динамізмом, мінливістю суперечністю розвитку.

Певна комбінація цих взаємозв’язків, рівень використання ресурсів і технологій, ступінь розподілу праці і спеціалізації, форми власності на засоби виробництва, особливості устрою та функціонування економічних механізмів, створюють відповідні типи економічних систем.

ІІ. Типи економічних систем

Виділяють такі типи економічних систем:

1) традиційна (натуральна) економіка; 2) тоталітарна (командно – адміністративна); 3)ринкова економіка вільної конкуренції; 4) регульована ринкова (змішана) економіка або соціально орієнтована ринкова економіка.

1) Натуральна форма економіки (традиційна)

В сучасних умовах в світі є країни. в яких переважають традиційні уклади економіки. Техніка виробництва, обмін, розподіл доходів базується переважно на звичаях. Спадковість і касти диктують економічні функції індивідів. Чітко виявляється соціально-економічний застій. Технічний прогрес і інноваційна діяльність значно обмежені. Традиції, релігійні і культурні цінності в цих країнах первинні в порівнянні з економічною діяльністю.

Визначальні риси традиційної (натуральної) економіки:

– натуральна форма виробництва – це така форма господарювання, за якої виробництво життєвих благ здійснюється заради споживання виробленого всередині окремої господарської одиниці;

– переважно общинна власність на засоби виробництва;

– нерозвинений поділ праці;

– патріархальна, родоплемінна організація суспільного життя;

– визначальна роль природних ресурсів, домінування ручної праці;

– безпосередній зв’язок виробництва і споживання, переважно зрівняльний розподіл виробленого продукту;

– пануючий тип взаємозв’язків – вертикальний.

Натуральна форма економіки історично ґрунтувалась на відсутності приватної власності на землю. Саме відсутність приватної власності на землю, зосередження землі у руках верховного правління приводило до зрощування власності і влади. Такий симбіоз породжує відносини між людьми безпосередньо, а не через відносини купівлі-продажу ресурсів і продукту.

Виділені суттєві риси натурального господарства зумовлюють його консерватизм, застійність, непорушність, а разом з тим стійкість протягом багатьох тисячоліть.

2) Командно – адміністративна (тоталітарна) економічна система

Командно-адміністративна система економіки функціонує як одна фірма, на основі загального одержавлення всієї господарської діяльності та, на цій базі, централізованого планування і директивного управління усім соціально – економічним життям. Така система була створена в нашій країні наприкінці 20-х років і проіснувала до початку 90-х ХХ століття. Їй притаманні такі основні риси:

– формально товарна форма виробництва;

– державна власність на матеріальні ресурси;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– засоби виробництва індустріального типу;

– відсутність вільного підприємництва;

– значне обмеження дії ринкових механізмів;

– жорстке державне керівництво економікою на основі директивного плану або планових нормативів.

Обмін між відомствами та окремими підприємствами і установами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рішень у центрі, примушують кожну галузь і державне підприємство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприємства поставляють обумовлену кількість продукції по цінах, встановлених державою. На підприємствах накопичуються надлишкові ресурси.

За таких умов на так званому ринку при квазітоварному (по суті нетоварному) виробництві панує диктат виробника, а споживачі, через відсутність вибору, змушені купувати недостатньо якісну продукцію, яка не відповідає світовим стандартам. Відсутність конкуренції–головна причина того, що підприємства виробляють неякісну продукцію і з надлишковими витратами.

3) Ринкова економіка вільної конкуренції

Ринок виник разом із товарним виробництвом, тобто кілька тисячоліть тому. Але ринкова економіка, як система, склалася відносно недавно, лише декілька століть тому. У Західній Європі у 18-19 століттях формується модель ринкової економіки вільної конкуренції.

Основні ознаки цього типу економічної системи наступні:

– приватна власність на всі матеріальні ресурси;

– товарна форма виробництва;

– свобода підприємництва і вільна конкуренція;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– індустріальний рівень технології виробництва;

– ринок як система саморегулювання економіки на основі взаємодії попиту та пропозиції, ринковий механізм ціноутворення;

– пануючий тип взаємозв’язків–горизонтальний.

Держава виконує насамперед роль правового гаранта забезпечення свободи ринку і підприємництва.

Роль держави обмежується захистом приватної власності і встановленням відповідної правової структури, яка полегшує функціонування вільних ринків.

Товарне виробництво дуже довгий час співіснувало з натуральним. Потреби в товарах тисячі років були незначні, адже абсолютна більшість господарств були самодостатніми і не потребували притоку продуктів із зовні. Але становище, хоча і надзвичайно повільно, поступово змінювалось.

Товарне виробництво у своїй еволюції пройшло дві стадії. Перша стадія – просте, нерозвинене товарне виробництво. Друга стадія – вищий ступінь товарного виробництва.

Просте товарне виробництво – це виробництво продуктів для обміну самостійними виробниками – селянами і ремісниками. Просте товарне виробництво мало обмежений простір і було лише укладом в натуральному господарстві. Розвиток простого товарного виробництва поступово підривало основи натурального господарства.

Досягнення товарним виробництвом його вищого ступеня розвитку пов’язано із утворенням ринкової економіки в процесі первісного нагромадження капіталу. Первісним нагромадженням капіталу назвали процес, наслідком якого сталося:

1. перетворення маси виробників (селян і ремісників) у особисто вільних, але водночас і позбавлених матеріальних ресурсів для виробництва благ, що зумовило появу ринку праці;

2. зосередження грошового багатства і матеріальних ресурсів у меншості суспільства.

Поступово, протягом декількох століть у Західній Європі товарне виробництво перетворилось у розвинене і стало пануючою формою виробництва. В ХХ столітті розвинене товарне виробництво стало пануючим і показало свою високу ефективність.

Водночас стали проявлятись і недоліки чисто ринкової економіки: монополізація виробництва, значна диференціація в розподілі доходів, та майна нестабільність економіки.,що зумовило появу змішаної економіки.

4) Змішана ринкова економіка

Визначальними рисами сучасної змішаної економіки переважно ринкового типу є:

– розвинена товарна форма виробництва;

– багатоукладність економіки і значно поширена змішана власність на матеріальні ресурси;

– розвинена система суспільного поділу праці;

– технології виробництва постіндустріального типу;

– антимонопольне регулювання і стимулювання недосконалої конкуренції;

– економічний механізм,побудований на взаємодії ринкового і державного регулювання;

– соціальна спрямованість економіки на всі верстви населення;

– пануючий тип взаємозв’язків – горизонтальний.

Людина стає головною цінністю в такій системі. В цій системі існує переплетіння, і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також відбувається взаємний перехід одного типу господарства в інші.

Багатоукладність і взаємопроникнення різних типів господарювання зумовлене економічною і соціальною доцільністю – необхідністю зростання економічної і соціальної ефективності економіки.

Для змішаної економіки характерні:

– з одного боку, зростання усуспільнення господарства і піднесення на цій основі економічної ролі держави;

– з другого боку – зростання ролі економічного відособлення, що зумовлює збільшення мобільності економіки, її адаптивності, швидкого застосування інновацій, розвиток масової творчості в економічній сфері, більш широке використання ринкового потенціалу системи.

Досягти соціальної орієнтації економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей можна лише шляхом вдосконалення ринку і регулюючої ролі держави.

Ринкові механізми регулювання не виділяють ресурси і не спонукають приватні підприємства виробляти суспільні блага. Держава втручається в економіку там, де ринок не може реалізувати певні потреби суспільства: захист недієздатних верств населення, розвиток охорони навколишнього середовища, масова освіта населення, підтримка здоров’я населення на певному рівні, боротьба із злочинністю, забезпечення обороноздатності країни та інше. В той же час, діяльність окремих господарських структур може бути ефективною лише за умов ринкового саморегулювання. І держава створює умови для ефективного функціонування ринкових механізмів.

Отже для ринкової економіки змішаного типу є характерним поєднання саморегулювання і державного регулювання.

ІІІ. Сучасний напрямок зміни і вдосконалення економічних систем

Сьогодні у світі є чотири типи країн відносно системи господарювання. По-перше, це країни розвиненого ринкового господарства (змішаний тип економічної системи), в якому все більше зростає соціальна спрямованість, досягнута високого рівня добробуту. Таких країн налічується понад 30. Серед них також є певна диференціація. Приблизно у 20 країн більш висока ступінь розвитку соціально орієнтованих відносин. По-друге, країни ринкового господарства. Економіки цих країн ближче всього до ринкової економіки вільної конкуренції, але значне місце в них посідають нетоварні відносини. По-третє, країни, що переходять від командно – адміністративної системи до ринкових відносин, серед яких і Україна. І останнє, це країни, де панує централізована система управління господарством.

Функціональним критерієм сучасної диференціації країн є рівень розвитку товарних форм господарювання в поєднанні зі ступенем і глибиною участі цих країн у процесі інтернаціоналізації виробництва і капіталу.

Практикою доведено, що соціально орієнтоване ринкове господарювання є найбільш прогресивною формою економічної діяльності суспільств. На цей шлях повинна стати і Україна.

Українському суспільству необхідно чітко усвідомити наступне:

– сучасна світова економіка – результат природного ходу розвитку людського суспільства і перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки в рамках постіндустріальної цивілізації є веління часу для України;

– суть переходу України від адміністративно – командної до соціально орієнтованої ринкової економіки – створення ринкового механізму і поєднання його з ефективним державним регулюванням економічних і соціальних процесів, з метою більш повного задоволення потреб економічного життя суспільства;

– цей перехід відбувається в умовах глобалізації економічного життя, а тому економіці України треба знайти свою надійну нішу органічної інтеграції у світову економіку;

– створювати і розвивати економіку України потрібно перш за все за рахунок накопичення і ефективного використання інтелектуального капіталу суспільства.

Сучасна ринкова економіка, яка дала змогу трьом десяткам країн досягти високого рівня добробуту свого населення, і яку намагається створити Україна, виросла і розвинулася завдяки повному використанню, перш за все, інститутів і принципів ринкової економіки досконалої конкуренції. Тому нам потрібно детальніше і глибше з’ясувати їх сутність. Участь держави в регулюванні ринкової економіки на сучасному рівні буде розглянуто в темі 7 (Держава та її економічні функції).

IV Визначальні інститути і принципи ринкової економіки досконалої конкуренції

Ринкова економіка досконалої конкуренції базується на наступних інститутах і принципах: 1) приватна власність; 2) свобода підприємництва і вибору; 3) особистий інтерес як головний мотив поведінки; 4) конкуренція; 5) опора на систему цін, або ринкову систему; 6) обмежена роль держави в регулюванні економічної діяльності.

1) Приватна власність. Матеріальні ресурси в умовах капіталістичної системи (економічної системи досконалої конкуренції) знаходяться у власності приватних осіб. У ринковій економіці на кожен клаптик землі і на об’єкт капіталу (устаткування, машини, споруди і таке інше) існує документ, або “титул власності”, який належить або окремій особі безпосередньо або, коли йдеться про власність корпорації, акціонерам, що володіють корпорацією.

Приватна власність дозволяє приватним особам або підприємствам на свій розсуд набувати, контролювати, використовувати і реалізовувати матеріальні ресурси. Права власності також застосовуються до “інтелектуальної власності” і функціонують так само. Приватна власність в найбільшій мірі спонукає її власників до підвищення ефективності, використання і збереження ресурсів. Це тому, що ефективні ресурси приносять більший доход власникам. Права власності заохочують інвестиції, а також заохочують обмін.

Інститут приватної власності підтримується на протязі століть правом заповіту (правом власника майна назначати спадкоємця).

Поряд з приватною власністю навіть в умовах чистої ринкової економіки існує і державна власність, перш за все на “природні монополії”.

Головним є не сама форма власності, а ефективність використання ресурсів, що забезпечує певна форма власності.

2) Свобода підприємництва і вибору. Приватна власність покладає на економічні суб’єкти відповідальність за вибір певних рішень, які враховуються і стають ефективними за допомогою ринкових механізмів.

Свобода підприємництва означає, що приватні підприємства мають право вільно купувати економічні ресурси, організовувати процес виробництва товарів і послуг за власним вибором і продавати на власний розсуд. Підприємство може ввійти в будь-яку галузь і вийти з неї. Немає жодних штучних перешкод або обмежень.

Свобода вибору означає, що власники матеріальних ресурсів, грошей можуть використовувати або реалізовувати їх на основі своїх власних рішень, керуючись лише інтересом отримання найбільшого доходу. Робітники можуть займатися будь-яким видом праці на який вони спроможні. Споживачі в межах свого доходу можуть купувати будь-який товар чи послугу.

Свобода споживчого вибору є самою широкою. Споживач в ринковій економіці займає стратегічне місце. В певному сенсі споживач є суверенним. Межі свободи вибору постачальників людських і матеріальних ресурсів обумовлюються споживчим вибором. Остаточно вирішує, що виробляти– споживач. В дійсності постачальники ресурсів і підприємства підпорядковані диктату споживача.

3) Особистий інтерес. Економіка, що базується на приватній власності, є індивідуалістичною. Її рушійною силою є особистий інтерес. Це означає, що кожна економічна одиниця приймає рішення і діє у відповідності до своєї вигоди:

– підприємці мають за мету максимізацію прибутку, або, як варіант, мінімізацію збитків;

– власники матеріальних ресурсів, за інших рівних умов, намагаються продати ресурси за найвищих можливих цін;

– постачальники робочої сили за певну кількість і складність затраченої ними праці намагаються одержати найбільший доход;

– споживачі намагаються придбати товари та послуги за найнижчою ціною, купити на свій доход максимум корисностей.

Особистий інтерес формує фундаментальний спосіб дій різних економічних суб’єктів, коли вони реалізують свій вільний вибір. Мотив особистого інтересу зумовлює напрямок і впорядковує функціонування економіки, яка інакше була б хаотичною.

4) Конкуренція. Свобода вибору і особистий інтерес реалізується через діяльність, спрямовану на одержання доходу. Коли кожен вільно діє в економічній сфері в одному й тому ж напрямку – реалізації особистого інтересу, то виникає економічне змагання, що називають конкуренцією.

Конкуренція виникає і існує в умовах:

а) Коли на ринку діє велика кількість незалежних покупців і продавців будь-якого конкретного продукту або ресурсу.

б) Коли існує свобода для покупців і продавців виступати на тих або інших ринках чи залишати їх.

Сутність конкуренції в тому, що економічна влада є розпорошеною між багатьма покупцями і продавцями. За цих умов ніхто з покупців і продавців не може виявити попит чи пропозицію на таку кількість продукту, якого було б достатньо, щоб значно вплинути на його ціну.

Широке розпорошення економічної влади, що є основою конкуренції, регулює використання цієї влади і обмежує можливості зловживання нею. Конкуренція встановлює для покупців і продавців обмеження стосовно реалізації їх особистого інтересу. Вона є основною силою регулювання при капіталізмі.

Відносно вступу в галузь чи виходу з неї, то не існує будь-яких штучних юридичних або інституціональних перешкод, які б заважали розширенню чи скороченню якоїсь галузі. Це необхідно для того, щоб економіка могла належним чином пристосуватися до змін смаків споживачів, технологій чи пропозиції ресурсів.

Д5 Ринки і ціни. Основним координуючим механізмом капіталістичної економіки є ринкова система, або система ціноутворення. Як діє ринкова система, як утворюються ринкові ціни, буде розглянуто в наступній темі. Рішення продавців і покупців реалізуються через систему ринків.

Ринкові ціни є орієнтирами, керуючись якими власники ресурсів, підприємці та споживачі роблять свій вільний вибір, щоб досягти особистого інтересу. Конкуренція виконує функцію регулювання діяльності суб’єктів економіки. Система ринків і цін є основною організуючою силою. Ринкова система є складною системою зв’язків, через які багаточисельні індивідуальні, вільно вибрані рішення враховуються і взаємно врівноважуються. Ті, хто діє у відповідності до вимог ринку, винагороджуються, а тих, хто його ігнорує, система карає втратами. Ринкова система слугує не тільки механізмом узгодження прийнятих рішень відносно розподілу ресурсів і вироблених продуктів, а з її допомогою ці рішення втілюються в життя.

6) Обмежена роль держави. Є точка зору, і довгий час вона була пануючою, що економіка вільної конкуренції на високому рівні ефективності розподіляє свої ресурси і втручання держави для цього не потрібно. Роль держави повинна бути обмеженою встановленням самих загальних юридичних обмежень для здійснення індивідуального вибору рішень і використання приватної власності.

Використання засобів виробництва, спеціалізації і грошей в ринковій економіці

Вищезазначені економічні принципи притаманні перш за все чистому капіталізму, але мають місце деякі ознаки або принципи, які притаманні майже всім сучасним економічним системам. Це:

– використання засобів виробництва у великих розмірах і передових технологій;

– спеціалізація;

– використання грошей.

Дата добавления: 2014-10-15